Після прогулянки асканійськими зоопарком та дендропарком підходимо до найцікавішого, що там є, – сафарі по степу.

1. Для проживання тварин виділено 2320 гектар площі степу у Великому Чапельському поді, тобто низині. За рахунок нижчого рівня ґрунту тут довше затримуються талі й дощові води, що в умовах спекотного клімату дорогого коштує. Холодостійкі тварини мешкають у степу цілорічно, гостей з теплих країв на зиму забирають у приміщення. Вся територія розділена на 7 нерівних загонів, це пов’язано з тим, що не всі види можуть між собою подружитися.

Якщо їхати в Асканію-Нову, найперше треба мати на прицілі виїзд у степ на сафарі, котрий залишає по собі найбільше вражень. Але на зоо- і дендропарк, які в такому випадку залишаться в тіні, теж потрібно виділити час, бо й вони однозначно варті уваги. Тому у якості розігріву до степу, спочатку прогуляємось ними.

1.

Цього року мені пощастило потрапити в Одесу у найкращий час, коли це було в принципі можливо, у перші ж вихідні після відновлення поїздів. Уже в теплу погоду, але без натовпу приїжджих та коронавірусних рекордів. Втім, людних місць я все одно уникав, а поїхав на околицю міста, до Куяльницького лиману. Про нього та прилеглий санаторій нижче і розкажу.

1.

Минулого разу я у загальних рисах пройшовся по природі Кінбурнської коси, але наостанок залишив чи не найяскравіші її об’єкти, заради яких найперше сюди і їхав. Мова про рожеві озера.

1.

На південь від міста Очаків, затиснена між Дніпровським лиманом та Чорним морем, лежить Кінбурнська коса – один з куточків заповідної незайманої природи українського Причорномор’я. Саме туди була спрямована моя перша відпускна вилазка із Херсона.

1. Втім, зупинку варто зробити ще на під’їзді до коси (по-науковому вона взагалі-то півострів), у селі Рибальче Голопристанського району.

Коли я вперше зацікавився місцем походження кам’яної Артемівської солі, що живе майже на кожній українській кухні, з деяким подивом дізнався, що добувають її не в Артемівську- Бахмуті, а в сусідньому Соледарі. Котрий окреме місто на 11 тис. населення і на 17 км північніше свого райцентру. Ну що ж, Соледар, так Соледар, туди сьогодні нарешті і вирушимо.

1.

Місто Бахмут, у 1924-2016 роках відоме як Артемівськ, незримо присутнє у житті переважної більшості як мешканців України, так і багатьох людей за її межами, переважно на теренах екс-СРСР. По-перше, завдяки солі, яка на кухню майже кожного із нас приїхала саме звідси, а у святкові дні – ще й Артемівським шампанським (котре зараз політкоректно називається ігристим вином).

1. Правда, винами я не цікавлюся, а про сіль буде окрема частина. Сьогодні ж просто гуляємо містом, яке завдяки їм тут виросло – воно складає дуже приємне враження і саме по собі.

У заключній частині розповіді про Херсон я нарешті добрався до Дніпра, без якого цього міста в принципі не могло бути. Але спершу мова піде не про нього.

1.

Перше фортифікаційне укріплення на території сучасного Херсону з’явилося за кілька десятиліть до заснування самого міста. Називалося воно Олександр-Шанц і було закладено фельдмаршалом фон Мініхом. Наприкінці 18 ст. його оприходував і розбудував під свої потреби уже Потьомкін. Відновлена твердиня мала площу майже 100 гектар, була якнайкраще оснащена за канонами того часу і… так і не прийняла жодної битви. Під кінець 19 ст. вона втратила своє значення і почала розчинятися у міській забудові.

1. Тим не менш, досі від неї залишилось немало: земляні вали з двома брамами, арсенал, собор та кілька дрібніших споруд. Із однієї з брам і почнемо її огляд, Очаківської. До неї можна вийти з Перекопської вулиці.