Рай у розпечених степах. Частина 2

Основна проблема сафарі, це як туди потрапити. З найбільшою імовірністю проскочити можна через туроператорів, які возять сюди екскурсії з включеним у програму сафарі і мають відповідні домовленості із заповідником. Я катався з ХерсON, яких уже рекламував, і не прогадав. Частина людей приєдналася до групи в самій Асканії, підозрюю, їм то обійшлось дешевше, ніж повна екскурсія з Херсону.

Річ у тім, що заповідник ніяк не йде назустріч одиночкам і відмовляється бронювати місця заздалегідь. Єдиний для них шанс – це стати в живу чергу вранці з моменту відкриття кас, але ймовірність піймати облизня дуже велика, бо число бажаючих набагато більше пропускної здатності, особливо у вихідні.

2. Крім того, сафарі можуть взагалі не проводитись у випадку сильної спеки, сильних злив, ретроградного Меркурію і т. д. У день мого приїзду було всього два виїзди у 8 і 10 ранку, а наступного дня не планувалося взагалі. Так що крім броні в турагенції не завадить трохи удачі.

3. Виїзд на транспорті заповідника триває дві години. На одних тварин можна лише подивитись здалеку, а з іншими й контактувати, по-перше, із зебрами. Вони охоче беруть гостинці з рук, але гладити й обійматись з ними не можна (бо ще копитом прилетить, чи я знаю).

4. Втім, головне пам’ятати, що ми у гостях, а вони у себе вдома, тому не обов’язково й не завжди виходять назустріч. Кількість побачених тварин у конкретний момент часу також залежить від везіння.

5. Поруч вибірково тусять поні.

6. І лані, які то підходять зовсім близько, то драпають з усіх сил.

7.

8. Зебренята мають 100500 разів на день підгодовуватись материнським молоком, тому переважну більшість часу їх можна застати в такій позі.

9. Але не тільки. У будь-якому випадку, виглядають вони дуже мімімішно.

10.

11.

12. Поїхали далі. На відстані побачили стадо муфлонів, а поруч половецька баба в білому пальто стоїть красива.

13.

14. У такому випадку як не похвалити себе, що колись купив фотоапарат з ультразумом та режимом безперервної зйомки.

15.

16. Цих по імені вже не пригадаю, здається, антилопи канна, тільки з підозріло короткими ріжками.

17.

18. Далі нас починають переслідувати дикі звірі.

19. Тому цілком логічна наступна контактна зупинка. Віслючки найбільш соціалізовані із усіх мешканців степу, ціну собі знають, тому жрачку буквально вимагають. От з ними і обійматися можна. Мабуть, тому у мене на їх фотографування толком і часу не було.

20. Ще один переїзд у сусідній загон.

21. Чорні бички – гаяли, найбільші у своєму роді. Їх занесло сюди з Пакистану чи Індії.

22.

23. Третя і остання контактна зупинка біля коней Пржевальського.

24. Із них на годування ідуть тільки кобилиці. Вони в той період були чи вагітні, чи з жеребчиками, чи все зразу.

25. Вожак стада тримається осторонь і ніколи не опускається до приниження брати подачки у двоногих.

26. І заодно демонструє, що це тільки для нас липневий степ виглядає таким сухим і порожнім, а він собі достатньо корму знайде сам.

27. На противагу йому, молодший жеребець навпаки підбирався поближче до людей, але суто з ціллю вкусити чи лигнути, тому його весь час відганяли.

28. Присутня також антилопа гну, теж на відстані і вцілому з непередбачуваною поведінкою.

29.

30. Ну і зебри, як уже помітно. Їх у мене вийшло на фото найбільше, але ж вони своїм видом заслуговують. Перефразовуючи боян, якщо ти не любиш зебр, піди перевір, чи є у тебе серце.

31. І хто б міг подумати, що у них така багата міміка.

32.

33.

34. Наостанок поїхали провідати бізонів. Налякали малятко:

35. По території заповідника прориті арики, що забезпечують живність водою. Окрім постійних мешканців, тут повно і зальотних – птахи, зайці, зрідка лисиці.

36. Певно, сайгаки.

37. Ну і бізонів пощастило зустріти на водопої, тут теж питання суто в тому, наскільки їх шляхи перетнуться з траєкторією екскурсії.

38. На відстані від них, та й від нас, тримаються кафрські буйволи – найбільш агресивні по відношенню до людини мешканці цього степу.

39. І хоча ультразум до бізонів дотягував, сфокусуватися на них через сотні метрів розжареного літнього повітря не міг. Тому, маємо що маємо.

40. Маленькі й руді – то їх телята.

41.

42. Остання зупинка сафарі – пагорб на краю огородженої території. За зеленим парканом – дорога загального користування і відокремлена ділянка степу.

43. Той степ заповідний і в нинішніх умовах майже унікальний, його ніколи не обробляла людина. Але з пейзажної точки зору, будемо відверті, не фонтан.

44. Принагідно сфоткав і наш транспорт. На сафарі возять у таких відкритих фургончиках, щоб більше було видно під час руху.

45. Наступної хвилини вони вивезуть нас назад до світу людей, а на пагорбі лишиться тільки половецька баба, яка стояла тут за багато віків до нас і так само стоятиме й далі.