Занурення у кінбурнське Лукомор’я

Тому що з сільської набережної відкривається чудовий вид на найвищий маяк України (64 метри), задній Станіслав-Аджигольський. Він стоїть на кам’яному виступі посеред лиману, якраз навпроти села.

2. Менший «передній» маяк кілометрів на сім західніше і звідси не видний, на жаль. Тож вищому брату доводиться відпрацьовувати за обох, та він справляється. У його конструкції легко угадується гіперболоїдна форма авторства архітектора Шухова. Кілька його веж я вже бачив по Україні, але від кожної нової фанатію як у перший раз.

3. Можна наблизитись ультразумом:

4.

5. Видно навіть силует працівника на тлі протилежного берегу. За попередніми домовленостями на маяк якось можна потрапити і стороннім, але саме тоді мав починатись його ремонт.

6.

7. На березі, окрім нас, ще зранку окопалося пару рибалок, повністю виправдовуючи назву свого села.

8.

9. А з води антуражу додавало качине сімейство. Он як підстрибнув:

10. Зрештою їх вдалося ненав’язливо заманити у якості фону для маяка.

11. Також звертає на себе увагу протилежний берег – там уривчасті кручі. Серед них десь затесався і Станіславський каньйон, на котрий я так і не поїхав… бо оптимально це варто було зробити кілька років тому, ще коли його вперше засвітив Кузьма в своєму кліпі, а не зараз, коли там яблуку нема де впасти.

До наступної опорної точки, села Геройське, від Рибальчого усього 28 км, але шлях займе майже годину – дороги чим ближче до коси, тим гірше. Узагалі туди малоймовірно дістатися громадським транспортом, тому я скористався послугами турагентства ХерсON. Випробував його на собі двічі, тому можу сміливо радити. Локальних туроператорів такого рівня у нас практично немає, на жаль. У них в наявності багато цікавих напрямків по Херсонській та Миколаївській областях, та групи збираються тільки на вихідні, тому скористався їх послугами лише двічі.

Коли попередній абзац читали власники авто, мабуть, тільки подумки посміхнулись, їм то точно немає чого переживати. А дарма. Кінбурн для них також не дуже прохідний, хіба що для потужних машин із повним приводом – далі села дороги фактично перетворюються у піщані напрямки. Найпопулярніші об’яви в Геройському, це провідники на косу і евакуація застряглих автомобілів, господарі котрих переоцінили свої можливості.

12. Ну а група в цій точці відповідно перебралася зі стандартної маршрутки в ГАЗ – такий по місцевим автобанам вивезе із більшою ймовірністю.

13. Стара хата в селі:

14. За Геройським закінчується Херсонська область і починається Миколаївська, а заодно тотальне бездоріжжя. Саме воно – чи не найбільший захист тутешньої незайманої природи від туристичної навали. Дорогу нам перебігали дикі кабанці й фазани, а найбільше живності кружляло над головою: Кінбурн – край дуже пташиний. І навіть пелюстка на дорозі, якщо придивитись, виявилась живою літаючою істотою.

На Миколаївській частині коси знаходяться ще три села, приписані до Очаківського району. У райцентр від них можна добратися катерами та іншими плавзасобами, але це в сезон. А от взимку до Очакова звідси треба подолати 260 км доріг через Миколаїв та Херсон, такі регіональні особливості. До того ж дороги не завжди хорошої, особливо на косі. Зупинки у нас були не тільки аби щось подивитись, але й відпочити від трясучки у ГАЗику.

15. Одна з них – на березі Ягорлицької затоки, що підпирає косу з півдня, а від відкритого моря відділена островом Довгий.

16. Лоша не здохло, просто забалділо від цього усього

17. Вода тепла, але для купання непридатна, бо дуже мілко.

18.

19. Плюс медузи, хоч вони і неживі на березі, та якось дістались аж сюди.

20. Природа настільки досконала сама по собі, що навіть велика мертва шмаркля у її виконанні красива:

21. Наступна цікава зупинка уже в глибині коси, а ландшафти навкруги цілком пустельні. Про Олешківські піски, думаю чули всі, так от, вони складаються з семи арен (а не тільки тієї, куди возять всіх туристів). Крайня західна арена знаходиться якраз на косі.

22.

23.

24. Для контрасту з пустельною спекою, із піщаної гірки можна спуститися у вільховий ліс біля її підніжжя. І ліс непростий, а реліктовий, що його описував після своїх мандрів ще Геродот. По-науковому це місце називається Ковалівська сага.

25. І назад під відкрите пекуче сонце. У такі моменти якнайкраще відчуваєш, наскільки нам потрібні ліси, які ми так тупо й бездумно винищуємо. Недалеко від нас тим часом причалив інший тип туристичного транспорту, ті взагалі возять у причепі.

26.

27. Вежа для спостереження за орланами-білохвостами.

28. Найдовша зупинка була на морі, відпочити після виснажливої дороги і підготуватися до такої ж зворотної. До кінчика коси ми не доїхали пристойно, але сенсу в тому не було. Колись там навіть турецька фортеця стояла, розгромлена усюдисущим Суворовим, але досі від неї нічого не лишилось. А так проїхати всю косу досить тяжко, то хіба якщо підпливти катером з Очакова. Також для повного єднання з природою можна стати з палаткою, тільки кажуть, комарі на Кінбурні особливо злющі. А ще є вовки та змії.

29. Зате пляж – суцільне щастя для інтроверта.

30.

31. Вода холодніша, ніж у мілкій затоці, та для купання цілком годиться. І просто був час побродити, уловлюючи в кадр місцеву флотилію.

32.

33. Та вирушати у довгу дорогу назад. Але це ще не все, із усього побаченого на Кінбурні я спеціально упустив одне місце, щоб розказати про нього окремо. Наступного разу.