Погляд маленького Андрійчика просто неможливо забути. І скільки б не пройшло часу,  закриваючи очі, я бачу як маленька жива душа цього хлопчика намагається усміхнутись мені. Усміхнутись, і поділитись своєю теплотою з незнайомим чоловіком у однострої,який крізь скло боксу медичного ізолятора душить в собі сльози розпачу, ховаючи їх за усмішкою. Я махнув Андрійчику рукою, він спробував зробити це у відповідь. Та… Не зміг, бо невеличке тільце маленького українця знову почали зводити судоми, надаючи дитині нелюдського болю.

Андрійчик – один з тих хворих дітей, яких вдалось врятувати з окупованого російськими загарбниками Донецька. Зараз  разом з іншими дітками його привезли до краматорського дитячого будинку «Антошка».

- Наш будинок розрахований на сімдесят діток, - розповідає Людмила Шєвцова, заступник головного лікаря дитячого будинку. – Проте, в нас зараз їх аж 115! Дітки від  немовлятка і до чотирьох років. Є здорові, а є дуже хворі малюки.

Звичайно, штат будинку не розрахований на таку кількість дітей. Та працівники таких закладів завжди вирізнялись відданістю своїй справі. Для них ніколи не було і не буде чужих дітей. Тому, отримавши майже подвійне навантаження ці жіночки все ж виходять на роботу, замінюючи кинутим батьками дітям і маму, і тата, і теплоту родинної оселі.

У зв’язку з напруженою ситуацією, яку створила Російська Федерація на сході нашої країни, дитячий будинок опинився в дуже складному становищі. Не вистачає як елементарних речей, скажімо, памперсів, так і складних медичних препаратів. Адже деякі хворі малюки навіть не можуть ковтати, їх годують через спеціальні катетери. Та для цього потрібно спеціальний набір продуктів. Довідавшись про проблеми маленьких українців, військовослужбовці сил АТО вирішили допомогти дітям. Збирають продукти, регулярно привозять їх на кухню дитячого будинку.

- Ми щиро дякуємо військовослужбовцям за підтримку, - продовжила  Людмила Шєвцова.- Нам це дуже потрібно і важливо.

Та є речі, які просто не під силу знайти військовослужбовцям. Тому маємо нагоду і звертаємось до волонтерських організацій з проханням допомогти діткам - маленьким громадянам нашої великої держави. І нехай від цих малюків свого часу відмовились їхні батьки, та не маємо права відмовитись всі ми. Бо діти, які позбавлені родини - теж діти, і заслуговують на дитинство.

Адреса дитячого будинку: місто Краматорськ, вулиця Дворцова 67/а, дитячий будинок «Антошка».

Тарас ГРЕНЬ.

Фото автора.

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif";}

22 дні порожнечі та боротьби

   Як же ж міцно і ніжно вони тримають один одного за руки. Так міцно, щоб більше ніколи і ніде не розлучатись. Двадцять дві доби. Рівно стільки Юля чекала з полону свого чоловіка Сергія. 528 годин, які розтягнулися на довгі хвилини, секунди… Кожен удар серця мов чавунний плин дзвону. Читаючі ці рядки, лишень спробуйте уявити собі душевний розпач Юлії, яка й гадки не мала, як почуває себе і де її кохана людина. І взагалі, чи він ще живий?

Нажаль історія людей, про яких буде мова вже стала типовою в цій, нав’язаній Україні війні. Сергій Гаков разом з своїм товаришем Едуардом Кулінічем, та ще кількома волонтерами двома машинами повезли продукти українським солдатам. Дорогою вони потрапили у засідку терористів. Автомобіль Сергія зупинили. Іншому авто вдалось вирватись з пастки. Власне, після цього дружини Сергія  та Едуарда подивилися в очі нещастю. Жахлива звістка про полон чоловіків об’єднала жінок.

- Раніше ми просто товаришували, - розповідає Юлія. – Але тепер… Ми одна родина.

Зупинивши автомобіль волонтерів за селом Кантарне, що неподалік Тореза, терористи відразу почали бити бранців.

- З першої секунди все було дуже жорстко,  - пригадує Сергій. – Ми навіть думали, що наше життя на цьому закінчилося. Остання зупинка… У нас відразу забрали телефони.

Полонених чоловіків переправили до міста Сніжне. Два тижні вони перебували в захопленому терористами військкоматі. Їх утримували у нелюдських умовах у підвалі, який не провітрювався і був надзвичайно сирим. Сусідами по імпровізованій камері стали чимало простих мешканців Донбасу.

- Разом з нами в камері, хоча навряд це можна назвати камерою, радше просто яма в погребі, - продовжує пригадувати Сергій. – Були 64-річна жінка та її 67-літній чоловік. І  якщо перебування там було тортурами для нас, то важко собі уявити, яким знущанням це було для такої літньої пари!

Сонце бранці бачили не більше п’яти хвилин за день. Рівно стільки часу давали їх нелюди на те, щоб оправитися та вмитись. Часто-густо били полонених. Наприклад, один з садистів обпік Сергію ніс, підносив до його обличчя ножа і казав, що зараз обріже йому вуха та ніс. Та тварини в людській подобі особливо знущались над полоненими військовослужбовцями Збройних Сил України. Зокрема, щодня по-звірячому катували українського офіцера, який потрапив до них у полон пораненим. А коли до імпровізованої буцегарні доставили кількох полонених солдат, то їх закрили в приміщенні, де хлопці не те що могли лише стояти в суцільній темряві, в них просто не вистачало повітря, щоб дихати. Власне такими НКВДистськими прийомами фашисти з так званих «ДНР» та «ЛНР» ламають волю наших людей. Окрім цього, на них і їхніх близьких застосовують шалений психологічний тиск. При цьому полонених хлопців буквально під дулами автоматів змушують казати на відеокамери про те, що вони «дякують терористам».

- Мені телефонували і казали, якщо я не буду агітувати за «новоросію»,  то мого чоловіка розстріляють, - пригадала Юлія. – Запевнювали, що він в державі нікому не потрібен, мовляв, одним більше – одним менше… Я просто не знала, що робити, допоки не звернулась до полковника Олексія Дмитрашківського, який дуже допоміг всім нам.

- Ви маєте зрозуміти, що за два тижні подібних фізичних і моральних знущань воля людей ламається, - сказав Едуард. – Але більшість наших людей, українців за духом, все ж таки залишались людьми.

Спецоперація зі звільнення заручників розтягнулась на тижні. Кілька разів їм казали, везуть на обмін. Та вони з якимись українськими солдатами доїжджали до корпункту російського телеканалу «Звезда», де наших вояків  знімали у роликах для російської пропаганди.

Взагалі, за словами наших волонтерів, справа з «промиванням мізків» у «ДНР» та «ЛНР» стоїть на дуже високому рівні. Щогодини всім, хто перебуває на окупованій території вкладають в голову чергову порцію пропагандистського лайна.

- Якщо послухати їхні новин, то можна зробити висновок, що терористи наступають на всіх фронтах і гордо перемагають все і всіх, - продовжив розповідь Сергій. – А ще, людей там під гаслами боротьби з фашизмом просто грабують, вивозять на примусові роботи з обладнання оборонних позицій. І знаєте, що важливо? Тим людям це подобається. Подобається бути рабами. І вони вважають, що це порядок, якого вони так довго чекали. І це - найстрашніше.

Процедура обміну заручників на затриманих терористів відбулась неподалік населеного пункту Ясинувата.

- Нашим перемовника вдалось обміняти одного представника ДНР на чотирьох українців, - розповів начальник прес-центру штабу АТО полковник Олексій Дмитрашківський. – Двоє з них – це наші волонтери. Операція відбулась під керівництвом керівника АТЦ генерал-полковника Василя Грицака. При АТЦ створено відділ професійних перемовників – професійних конфліктологів, які ведуть перемови стосовно повернення наших полонених з застінків терористів. І тепер жодна людина, яка потрапила у полон не буде забута. Кожному буде надана професійна допомога.

   - А ще,  я дуже хочу подякувати бійцям спецпідрозділу «Альфа», - зазначив Сергій. – Вони стільки зробили для того, щоб ми опинились на волі.

Зараз герої нашої розповіді вже дома. Вони мріють нарешті позбавитись камерно-тюремного запаху.  І кожного дня повертаючись з роботи міцно тримати за руку свою дружину.

Тарас Грень.

Фото автора.

 

Його звати  - Француз…

Знати ім’я людини, яка знаходиться і виконує свої обов’язки в зоні проведення АТО це знак вищої довіри. Більшість людей при зустрічі замість імені називає свій позивний. А є люди, про яких складають легенди та розповідають їх від блокпосту до позицій. От наприклад  «Француз». Людина залізних нервів та просто титанічної сили духу.  Його робота – це «тиха смерть». Іншими словами різноманітні міни та вибухові речі, які щедро полишають за собою терористи. Про себе Француз каже, що він просто звичайний військовий сапер. Та я не погоджуюсь з його визначенням «звичайний» бо далеко не кожна людина наважиться організовувати мінні поля під шаленим вогнем противника, як то було під час оборони Савур Могили. І повірте, далеко не кожен піде під вогнем снайперів розміновувати переправу, щоб врятувати міст і дати нашим військам час і можливість для маневру. Та коли хлопці чують в раціях, що на поле виходить «Француз», вони спокійні. Бо знають, свою роботу цей сапер зробить сумлінно. Після нього жодного  «сюрпризу» під ногами не буде.

  Часто трапляється так, що виїжджати на розмінування доводиться зненацька. Як наприклад, коли мешканці Краматорська зауважили між могилами на міському цвинтарі натягнутий дріт. За якихось п'ятнадцять хвилин Француз був на місті. За час війни, яку нав’язали Україні політики сусідньої держави люди не часто ходили відвідувати своїх померлих. Вони радше рятували своє життя від свавілля терористів так званого ДНР. Тому цвинтар поріс глибокою густою травою. Люди вказали місце. Дійсно це був неприємний сюрприз з минулого – звичайна розтяжка. Та уважно оглянувши простріляні пам’ятники Француз вирішив оглянути всю площу цього сектора. Він потім пояснив, що знав, за свідчицями «спецназерів», коли російські найманці пробували штурмувати цей аеродром, звідкись звідси велась стрільба з мінометів та гранатометів. Отже, терористи обладнали позицію прямо між могилами. І само собою, щоб убезпечити себе найімовірніше вони заклали  по периметру ще кілька подібних сюрпризів абсолютно не турбуючись про те, що рано чи пізно бойові дії закінчаться, і до могил своїх близьких прийдуть звичайні люди.

 Обережно, крок за кроком сапер обійшов всі пам’ятники. В результаті він знайшов місце вогневої позиції терористів. Та знешкодив ще кілька небезпечних знахідок. Зокрема гранати від гранатомету.

  До речі, мало, хто знає, що сапер за час своєї роботи втрачає кілька кілограм ваги. Та якщо запитати у тих, хто ходить по «тиху смерть», чи хотіли б вони змінити професію? То переконаний, що у відповідь би почув тверде ні.

  Коли готувався цей матеріал, Француз повернувся з чергового завдання. Він знешкодив ще кілька протипіхотних мін керованої дії «МОН-50», та «МОН-90». Остання, це сім кілограм пластиду, дев’яносто квадратних метрів ураженої території та кілька мільйонів уламків. Тепер вони безпечні і в руках сапера.  А це означає, що батьки якогось піхотинця не отримають жахливої звістки. Та і Француз додав, до власного «тротилового тоннажу» ще кілька кілограмів перемоги.

Тарас Грень.

Фото автора.

Допоки домовляються політики…

Воїни «білокрилого лицарства» захищають Україну

Під керівництвом полковника Михайла Забродського  наші десантники зробили те, що можна вважати першим в сучасній історії бойовим подвигом Українських Збройних Сил. Разом з ним українські солдати пройшли крізь пекло боїв, ворожі засідки, вогневі удари. Пройшли, щоб врятувати життя своїх побратимів. Пройшли і повернулись. Повернулись, щоб після короткого відпочинку знову піти у бій.

Розмова з командиром легендарної  95-ї аеромобільної бригади полковником Михайлом Забродским відбулась  за кілька днів до того, як він разом з своїми «білокрилими  лицарями» відправився у черговий бойовий рейд. Хлопці готувались до бою, ремонтували пошкоджені бойові машини, обслуговували зброю. І, як у справжній війні, вивчали трофеї, які добули в попередніх боях – сучасну зброю супротивника. Кожний їхній рук чіткий, виважений, бо, мабуть, у душі не мають жодних панічних настроїв. Я не побачив ні одного чоловіка, який би хотів уникнути майбутнього походу. Навіть хворі солдати намагались  довести командирові, що за пару днів вони знову стануть до строю. «Тільки не лишайте нас на базі…» - вмовляли вони свого комбрига.  І, що головне – у всіх, без виключення, воїнів 95-ки буквально свята віра в слово командира. В те, що він скаже, навіть найтихішим голосом – вони почують, і кожне його слово сприймуть як закон.

Про  минулі перемоги своїх десантників командир говорить з ледь помітною усмішкою. Мовляв, що було - те минуло.

- Ми просто зробили свою роботу, - зазначив полковник Михайло Забродський. – Виконали завдання командування.

Велика кількість знищеної десантниками ворожої техніки та живої сили якнайкраще деморалізує терористів. Адже російська пропаганда міцно вбила в їх голови тези про нездатність Збройних Сил України та непереможність загарбницької російської зброї. А тут… виявилось все навпаки.  Терористи були змушені панічно тікати з захоплених міст. Бо, як каже російське прислів’я – «У жаху очі великі». За даними радіоперехоплень час від часу штурмові групи десантників в донесеннях терористів перетворювались на цілі українські армії.

- Так, тоді ми відтягнули на себе чималі сили противника, які замість того, щоб атакувати та обстрілювати наші сили на передовій, були змушені реагувати на нас, - продовжив розповідь командир бригади.

Та десантники не лише відволікали на себе противника. Вони зібрали надзвичайно цінну розвідувальну інформацію про ворога. Зокрема про рівень інженерних споруд, які ті встановили в окупованих населених пунктах.  Як зазначив полковник Михайло Забродський, те, що довелось побачити десантникам, неабияк вразило. Адже укріпрайони бандитів були організовані на високому професійному рівні. Інженерні споруди робили не шахтарі, чи прості громадяни, як це намагаються показати російські ЗМІ, а цілком підготовлені російські військові інженери.  Траншеї, бліндажі, замасковані вогневі позиції - все це було облаштовано за всіма правилами російського бойового статуту.

- Видно роботу не одного тижня і навіть не одного місяця, - розповів полковник Михайло Забродський. – Окопи та траншеї повного профілю, бетонні споруди. Працювали наполегливо. Більшість фортифікаційних споруд терористів зроблені з використанням важкої інженерної техніки: кранів, трейлерів та бульдозерів. І казати, що все це створили дідусі кіркою і лопатою… просто смішно.

Окреме комбриг розповів про трофеї, демонструючи їх. З походу десантники повернулись на російських БМП та БТРах. Навіть захопили танк. До речі, саме на ньому і красувався надпис «На Львів». А щеу здобутку крилатої піхоти - новітній російський військовий КАМАЗ з встановленою в кузові зеніткою. Тепер десантники нищитимуть терористів і новітнім російським кулеметом «Корд», який був захоплений у бою. До речі, такі кулемети є на озброєнні лише Збройних Сил Російської Федерації.

Звичайно, під час рейду було знищено чималу кількість живої сили противника. Але скільки саме - підрахувати важко. Бо десантники діяли за принципом: «а хто ж їх рахувати буде…»,  і окремої «сепарської» бухгалтерії не вели. Головне, що наші втрати були зведені до мінімуму.

До речі, і великих гарнізонів, про які розповідає російська пропаганда по півтори-дві тисячі чоловік в тилах ворога, теж немає. Ця фейкова інформація цілком вигадана російськими «маніпуляторами мізків», щоб, з одного боку, настрахати українців, а з іншого - підтримати бойовий дух «ватників».  Приблизно 25 відсотків від тих, хто воює проти українців - це росіяни. Часто-густо вони потрапляли у полон до наших військ. За словами командира 95-ї бригади іноді траплялись навіть екзотичні полонені. Наприклад, під час однієї операції в полон було взято навіть громадянина Ізраїлю. У нього при собі був паспорт цієї держави. І взагалі, ця людина мала дуже цікаву історію життя. Свого часу, до 2011 року він служив у Збройних Силах України. Але за національністю був євреєм і тому вирішив емігрувати на свою історичну батьківщину. Та, виявилось, що там він не зміг знайти нормальної, по своїх мірках, роботи. Через мережу Інтернет на нього вийшов вербувальник з Росії, та запропонував створити так званий «руський взвод» кількістю 30-35 чоловік і з цією групою приїхати на територію Донбасу. Збір і підготовку вони проходили в одному з санаторіїв Ростова. Однак перший же бій з українськими десантниками став для групи іноземних найманців останнім. А їх командир потрапив до нас важко пораненим і думав про те, що до ранку вже не доживе. Тому чесно і правдиво розповів все десантникам на камеру.

Слід зазначити, що побудова бойових груп терористів стандартна для російської армії – на групу в 100 чоловік є 15-20 високопідготовлених військових професіоналів. Інші – просто солдати, яких між собою профі називають «консервами». Бо для них вони просто живе м'ясо, яке кидається для прикриття відходу бойової групи. Неодноразово полонені казали, що не знають куди зникли їх командири. От  вам і відношення російських диверсантів до обдурених ними мешканців.  Однак, за будь-якої тактики їх буде перемножено. Потрібно лише припинити підпитку найманців з Росії. Бо зараз на так званій «лінії нуля», тобто державному кордоні, просто впритул стоїть російська артилерія. І розстрілює нашу територію. Робить це не тому, що в них якісь найпідготовлені фахівці, чи супер броя, а тому що знають, що у відповідь ми не стрілятимемо. Допоки домовляються політики…

Під час підготовки матеріалу стало відомо, що Президент України Петро Порошенко присвоїв звання Герой України з врученням ордену «Золота зірка» полковнику Михайлу Забродському. Відповідні Укази Глава держави підписав 23 серпня. Ми також вітаємо командира з такою високою нагородою та бажаємо, щоб всі його бійці повертались з завдань живими та з перемогою.

Тарас ГРЕНЬ.

Фото автора

                               

Цілі виявляють безпілотники

Оперативна обстановка в зоні проведення АТО надзвичайно динамічна. Ситуація змінюється дуже швидко, і управління військ потребує оперативних та, головне, точних розвідувальних даних. Часто-густо бува, що звичайні підрозділи розвідки просто неспроможні через об’єктивні обставини отримати потрібної інформації. Тоді на допомогу Збройним Силам України приходять виготовлені у Дніпропетровську безпілотні літальні апарати (БПЛА). Ці невеличкі літаки, з встановленою на них потужною оптичною системою, виявляють добре замасковані позиції та вогневі точки терористів. Лише вчора, 22 серпня, за допомогою повітряної розвідки було виявлено низку позицій противника, пересування його техніки тощо. У підсумку - повне знищення виявленого ворога.

Військові дякують Дніпропетровській обласній адміністрації за допомогу у виготовлені цих апаратів, та, звичайно, промисловцям – чиїми руками зроблені БПЛА для війська.

Тарас ГРЕНЬ.

Фото автора.

Увага небезпека!

Просимо всіх громадян, що перебувають в зоні АТО бути пильними! Терористи залишають за собою чимало «мін-сюрпризів»!

День за днем. Крок за кроком. Від села до села. Терористи полишають українські землі. Вони добре знають, що їх загибель неминуча, і тому вдаються до різноманітних підлосте аби ускладнити життя мирних людей на вивільнених територіях. Вже увійшли у звичку підриви мостів та залізничних колій, знищення маргиналами підприємств господарчого та харчового спрямування. Однак терористи на цьому не зупинились. Вони почали виготовляти так звані міни – пастки. Тобто вибухівка вкладається у звичайну ручку чи телефон, або в інший предмет. Людина, що взяла його до рук в кращому випадку залишається калікою.  

-         За весь час нашого перебування тут ми знешкодили кілька сотень подібних сюрпризів, - розповів офіцер інженерних військ Сергій Голобородько. – Ми закликаємо людей не брат до рук не своїх речей. Навіть якщо ви побачили на дорозі дорогий телефон чи ще щось. Най краще лежить. Крім того, якщо ви побачили десь «нічійну» сумку чи дипломат, або невідомий автомобіль, який тривалий час припаркований біля вашого будинку  відразу телефонуйте до служби МНС. Адже так ви врятуєте життя і собі і людям що знаходяться поруч з вами.

  Для більшої наочності українські військові сапери навіть організували своєрідну виставку «мін-сюрпризів». Як вони виглядають ви можете побачити на фото.

Тарас Грень. 

Електронні очі розвідки сил АТО

Ось, такі невеличкі, схожі на дитячі повітряні іграшки, літальні апарати з’явились на озброєнні сил АТО. Головне завдання цих літачків – виконувати повітряну розвідку секторів зайнятих терористами.  

-         Один такий виріб дозволяє керівництву АТО зекономити чимало часу на збір оперативної розвідувальної інформації, - зазначив начальник Житомирського військового інституту Імені С.П. Корольова генерал-майор Юрій Даник. – А головне він дозволяє вберегти життя і нашим розвідникам, і солдатам, які завдяки повітряній розвідці не потраплять у засідку, чи вчасно будуть попереджені про вогневий наліт.

Потрібно зазначити, що цей безпілотний повітряний розвідник – цілком український виріб. Його створили військові інженери Житомирського військового інституту Імені С.П. Корольова спільно з іншими спеціалістами. Зараз апарат  успішно використовується для збору розвідувальних даних в «гарячих точках» АТО. Потужні лінзи камер дозволяють побачити навіть добре замасковані позиції терористів. До речі, за своїми характеристиками українській повітряний безпілотний розвідник перевершує всі існуючі іноземні моделі. І само-собою значно дешевший у виробництві і експлуатації.

Тарас Грень.

Фото автора. 

! З вашим сином все гаразд!

На блокпостах переднього краю АТО Дмитра  знають всі - і бійці, і командири. Тут він робить одну з складних та небезпечних робіт. Хоча… на передовій всі роботи небезпечні та складні. Бюрократи приїздять сюди коли передова стає глибоким тилом.  І тим більше вони ніколи не сядуть за кермо «наливника» - автомобіля, що перевозить пальне.

Щодня Дмитро приїздить до танків, БМП та БТРів, які стоять на вогневих позиціях переднього краю і заливає в них таке потрібне бойовим машинам пальне. Час від часу терористи та ворожі снайпера влаштовують справжнє полювання на його машину. Бо пальне в період активних дій, дорожче за золото. Без нього, навіть з навченим екіпажем будь-яка бойова машина це просто груда дорогого залізяччя. Власне тому Дмитро щоразу сідає в свій «наливник», броньований двома бронежилетами кинутими на дверцята, і їде туди де було гаряче. 

-         Чи не страшно мені? – перепитує Дмитро. – Звичайно страшно. Тут страшно кожному, але є різниця між страхом і боягузництвом. Боягузів тут немає. Та й вони направду довго не живуть.

Заправка бойової машини справа десятка хвилин. Однак щоразу ці хвилини перетворюються на певний карт-бланш для ворожих солдат. Дмитро швидко і справно робить свою роботу. Бо тут як напевно ніде інше відчутно тривалість кожної секунди.

 Сідаючи в свою машину Дмитро попросив – «Будете щось про мене писати , напишіть що зі мною все гаразд… бо знаєте телефон сів а мама хвилюється…».

Виконуємо прохання. Мамо Дмитра Тімофєєва! Не хвилюйтесь! З вашим сином все гаразд!

Тарас Грень.

Фото автора.

Перше військово-польове весілля в зоні АТО

Не вірте тим, хто каже, що на війні немає місця для гарних і цілком земних почуттів. Це вигадали ті, хто просто чув розповіді, про свист мін, але не знає якою твердою стає земля коли ти хочеш вкритись нею від рваного гарячого заліза. Хто хоч і бачив сірі від вітру та пилюки обличчя воїнів, та не жив з ними на броні. Не потрібно вірити в те, що від співу куль та від тривалих походів, під камуфляжем черствіє серце. Не сприймайте за правду, те що від постійної можливості загинути, душа перетворюється з живого джерела на камінь.  Просто не вірте.

  Найкращим доказом зворотного - є весілля двох чудових людей Іллі та Юлії Федоренків. Вони розписались вчора у РАГСі тепер вже відомого на весь світ Донбаського міста Слов’янськ. Познайомились молодята ще рік тому під час служби в одній з військових частин високо мобільних десантних військ. Їх поєднало небо десанту. Разом служили, разом наповнювали блакиттю парашути. Разом пішли боронити  свою Вітчизну у годину негоди. А тепер разом ітимуть по життю.

  Тарас Грень.

Фото автора.