Журналісти побачили, як проходять підготовку військовослужбовці, які призвані за мобілізацією

На запрошення Західного регіонального медіа-центру та за сприяння керівництва Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, журналісти національних та регіональних телевізійних каналів і видань міста Львова, побували у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки. Там, представники засобів масової інформації побачили, як відбувається військова та спеціальна підготовка підрозділів, укомплектованих відмобілізованими військовослужбовцями з різних регіонів України. Медійники стали свідками занять зі снайперами, водіння танків та бойових машин піхоти. Але найбільшу цікавість в них викликали заняття зі стрільби з самохідних мінометів та протитанковими керованими ракетами.

• Це надзвичайно добре, що журналісти змогли на власні очі побачити як відбувається підготовка наших воїнів, - зазначив начальник Західного регіонального медіа-центра Міністерства оборони України підполковник Олександр Поронюк. – Це дозволить розвінчати чимало міфів та не правди, яка зараз часто-густо ллється на Збройні Сили України. Дуже добре, що журналісти змогли поспілкуватись із солдатами без сторонніх осіб, і навіть командирів, адже саме так вони отримають від людей правдиву і неупереджену інформацію.

• Ми завжди раді журналістам, - наголосив заступник начальника Академії сухопутних військ з виховної роботи полковник Юрій Гусар. – Такі візити дозволяють показувати суспільству правду про те, як живуть і готуються наші воїни.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Фото автора.

• Ви розумієте, він же горить! - емоційно почав розмову волонтер Богдан Масляк. - В нашій групі я відповідаю за закупівлю майна. І звичайно ми хочемо щоб все було якісне і функціональне. Тому коли ми зіткнулись з новою формою то виникло одне питання — чому людина,чи група посадовців які закуповували та затверджували цю форму досі на волі? Адже мало того, що ці однострої з синтетики горять і парять, вони ще й і швидко рвуться! Ну є ж аналоги матеріалу та пошиву тієї самої “Британки” чому не взяли їх? І взагалі хто і як проводив “атестацію” цієї форми її випробовування тощо? І взагалі чи поцікавився хоч хтось з військових логістів безпосередньо у солдат, як їм в цій формі воюється?

Для наших солдатів волонтери заковують однострої в магазинах та військових складах Європи. І не отримали від вояків жодного нарікання.

• За рахунок того, що ми закуповуємо порівняно великі партії майна, -то і ціна для нас часто-густо іде гуртова, - продовжив Богдан Масляк. - Також ми знайшли підприємців в Італії, які згодились шити для нас зимове військове взуття. І виявляється воно значно дешевше ніж наше, і якісніше в рази.

Взагалі волонтер підтримує думку, що все логістичне управління Збройних Сил України безнадійно застаріло. Всіх військових, які займаються забезпеченням починаючи з вищих штабів давно пора вигнати, адже на думку людей тиловики у погонах просто звикли все життя красти і наживатись, тому тепер по іншому вже не можуть. На їх місце запросити волонтерів, і взяти на озброєння вже розроблену людьми гнучку систему вивчення потреб війська та забезпечення його всім необхідним.

• Людина, яка зараз чесно робить свою справу ніколи не буде працювати на “відкатах”, - продовжив Богдан Масляк. - А уявіть, що могли б всі ми отримавши можливість керувати тими грошима, які виділяє держава?! Я думаю вже давно була б проведена і модернізація і переоснащення всього війська.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Чому Україну не здолати

Нас дійсно не перемогти. В цьому я черговий раз переконався коли потрапив на центральний волонтерський склад громадської ініціативи “Допоможи фронту”. В той день волонтери якраз привезли з Чехії кілька тон теплого військового обмундирування та спорядження. Чоловіки, жінки і навіть діти займались тим, що сортували штани бушлати і інші речі відповідно до розмірів і кількості.

• Сталого колективу в нас всього приблизно двадцять чоловік, - розповідає одна з організаторів проекту Любов Возняк. - Інші люди приходять до нас допомогти час від часу. Ми пишемо на своїй сторінці в мережі “Фейсбук” оголошення і хто може той і приходить.

Тут немає графіку роботи чи якихось норм виконання. Той, хто приходить робить це виключно з власної ініціативи та на безоплатній основі. Іншими словами тут працюють під гаслом “маєш вільну хвилину — зроби щось корисне для українських бійців”.

Всі закупки робляться за кошти які зібрали люди, або формуються посилки з зібраних у наших громадян речей та продуктів.

• Наша організація користується доброю славою серед людей, - розповів співорганізатор проекту волонтер з Луганська Сергій Голотов. - Ми завжди ведемо точний облік всіх речей та продуктів а також обігу коштів. Все це прозоро і публічно. Ми відчитуємось перед громадою за кожну потрачену копійку.

До речі, зробити свій свій внесок в цю благородну справу може кожен з нас. Скажімо у Львові ці волонтери збирають пожертви що вівторка, четверга та суботи біля пам'ятника королю Данилові. Кім цього їх групи можна побачити в мережах супермаркетів. Однак дуже прискіпливо ця волонтерська група ставиться до закупівлі військової амуніції. Адже тут добре розуміють те, що від того в яку форму буде одягнутий наш солдат в великій мірі залежить не лише виконання поставлених перед ним завдань, але й життя людини. За словами волонтерів, вони відверто жахнулись коли побачили новий однострій Збройних Сил України.

Фото автора.

Закривши серцем Україну...

4363 гривні назбирали добродії для лікування військовослужбовця Збройних Сил України старшого лейтенанта Володимира Гери.

• Кошти збирали на концертах вечора- пам'ятні Юрія Антківа, мистецькому заході «Українські солоспіви», також допомогли офіцери Академії Сухопутних Військ і прості добродії, - розповів один з активістів підполковник Володимир Тимчук. - Ці гроші будуть перераховані бійцеві якнайшвидше.

Нагадаємо, що цей мужній 24 річний офіцер першого вересня зробив героїчний вчинок — він вивів з оточення близько 400 бійців. Та отримав поранення у праву руку. Куля роздробила кістку і збоку, попід бронежилет, проникла у тулуб, поламавши два ребра, а потім застрягла у хребті. Вітчизняні Лікарі зробили все що в їх силах, дістали уламки, але мужній офіцер і досі прикутий до ліжка. На жаль повернути йому повноцінне життя наша медицина не в силі. Рідні старшого лейтенанта звернулись по допомогу до німецьких лікарів. Однак лікування там потребує значних коштів. Яких у захисника Батьківщини просто немає.

Родина цього мужнього офіцера завжди багато робила для того щоб російські окупанти не змогли завоювати нашу землю. Наприклад батько воїна Ярослав Гера як волонтер відремонтував електросистеми кількох бойових розвідувальних машин. Отже всі небайдужі до долі боронителя Української землі можуть долучитись до його лікування звернувшись до батьків офіцера.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Галицька “кікімора” проти російського “бєса”...

Вартість одного, подібного на той що ви бачите на фото, маскувального костюма для українського снайпера, чи розвідника сягає десятка тисяч гривень. Потреба в таких засобів маскування чимала.

• Те, що у нашому місті волонтери виготовляють подібні маскувальні засоби я дізнався майже випадково, - поділився викладач предмету “захист Вітчизни” середньої школи №90 міста Львова підполковник запасу Анатолій Шевчук. - Я познайомився з волонтеркою Людмилою Урсул, яка безпосередньо шиє костюми, і запропонував допомогу дітей з нашого військового гуртка “Сокіл”. Так зав'язувалась наша співпраця.

На початках діти лише збирали і пороли на окремі нитки шматки мішковини, але тепер, коли до їх роботи долучилась викладач праці Юлія Дідич діти зможуть самі шити костюми. Людмила Урсул охоче поділилась з школярами лекалами.

Потрібно наголосити, що цей костюм на відміну від стандартних військових аналогів є дещо удосконаленим. Перше що він складається з штанів та курточки. Така комплектація дозволяє воїну бути більш мобільним на полі бою. Крім того для стрічок використовуються відрізки та відходи від так званої “піксельної” матерії, яка зменшує видимість в електронні засоби спостереження ворога. Та підполковник запасу Анатолій Шевчук пішов ще далі, він ще запропонував вшивати до костюму спеціальні защіпки, на які чіпляються штучні листочки від букетів та квітів, що можна придбати чи не на будь-якому базарі. За словами снайперів це дозволило значно збільшити якість маскування. Загалом всі костюми будуть виготовлятись відповідно до погодних умов та вимог місцевості. В планах дітей шити не лише костюми класу “кікімора”, але й виготовляти так званий костюм “тінь”.

Також, діти середньої загальноосвітньої школи №90 міста Львова розпочали виготовлення невеличких подушок так званих “ясьок”. Однак на відміну від звичайної подушки вона має по боках спеціальні вуха крізь які можна пропустити ремінь чи мотузку. Таким чином подушку можна почепити на себе і уникнути як травмувань, так і різноманітних захворювань скажімо під час руху на броні.

• Звичайно потужності школи не великі, - каже підполковник Анатолій Шевчук. - Однак ми намагаємось робити все якісно і як найшвидше. А ще користуючись нагодую звертаюсь до всіх небайдужих не викидати старі теплі речі. Адже їх комірці, підкладки можуть стати наповнювачами до подушок. Також можливо хтось має старі полотняні мішки з яких ми зможемо зробити основу для маскувальних халатів. А окремо прошу допомоги у майстерень де шиють військові однострої. Можливо там залишаються дрібні обрізки матеріалу, направду для кравців це сміття і непотріб, а для нас цінний матеріал з якого ми можемо виготовляти засоби маскування. Отже будемо раді такій допомозі.

До речі виготовлені за допомогою дітей маскувальні халати вже пройшли своє перше випробовування на передовій. За свідченнями наших розвідників, які спостерігали за російськими терористами бандити, що час від часу підходили майже впритул до наших бійців просто не помічали їх. Отже в війні галицької “кікімори” проти російського “беса” рахунок на нашому боці!

Підполковник Тарас грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Фото автора.

Диво народження нової України

Сьогодні я був свідком чудового дійства. Я бачив як народжується нова Україна. Учні старших класів середньої загальноосвітньої школи №90 міста Львова об'єднались у ініціативну групу і за власним бажанням розпочали працювати на допомогу українським військовим, які захищають національну державність від російської агресії.

Всього за три дні, залишаючись в школі після уроків, учні разом з вчителями виготовили п'ять зимових маскувальних сіток.

• Діти роблять все це з великим захопленням і натхненням, - розповіла вчитель Тетяна Петрів. - Співають гарних українських пісень і навіть, в знак підтримки Збройних Сил України, купили собі військові однострої.

Виготовлять маскувальні сітки як то кажуть з підручних засобів — старих простирадл, та всього іншого матеріалу, який має сніжно-білий колір. Його приносять з дому небайдужі люди. А основу для сітки закуповує на пожертви одна з церков мікрорайону.

• Переконаний, що нашим воїнам зараз такі маскувальні сітки дуже потрібні, - поділився учень Вячеслав Волгін. - Тому ми намагаємось у свій вільний час робити їх якнайшвидше і більше.

До речі, плести маскувальні сітки не така вже і проста справа. Спочатку основу для майбутнього маскування розтягують на спеціальній рамці, а потім витримуючи заданий візерунок, обплітають білою матерією кожен квадрат сітки. Робити це потрібно уважно. Адже матерія має міцно триматись і лягати на всю площину сітки.

Зараз, за словами викладача предмету “Захист Вітчизни” підполковника у запасі Анатолія Шевчука, ініціативна група дітей до якої увійшли Руслан Конь, В’ячеслав Коваль, Владислав Пацюта, Назар Пушка, Богдана Остапчик, Христина Свинар, Андрій Федчишин, Христина Васильків, Віта Наконечна розпочали роботу з виготовлення не лише маскувальних сіток, але й спеціальних маскувальних костюмів для снайперів та спостерігачів.

• Така робота не лише згуртовує дітей, - щиро переконана вчитель Юлія Дідич. - Вона вчить їх бути патріотами своєї держави, дає їм розуміння того, що вони громадяни великої країни, і можуть щось зробити для неї вже навіть зараз, навчаюсь у школі.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Фото автора.

«Тепер в нас є свій Янгол-охоронець!...»

Завжди хвилюєшся, коли привозиш на передову чи до базових таборів листи від дітей. Світлі малюнки, на яких часто зображені танки,  літаки, бойові гелікоптери і кожного разу, так, як і в реальному житті, наші синьо-жовті красені перемагають «зелених» чоловічків, «воїни світла» перемагають «воїнів пітьми». Сонечко, сердечка, а головне – теплі і щирі слова від наймолодших громадян нашої України!

Таких приємних моментів в зоні АТО завжди чекають з нетерпінням. І кожен малюночок вже усміхнені бійці трепетно кладуть в кишеню однострою, напроти серця (як оберіг від ворожої кулі), або чіпляють під броню чи у середину бойових машин, а то й разом з іконами вішають на стінках наметів. От і цього разу я привіз на передові блокпости чергову партію малюнків.

-          Тепер в нас є свій Янгол-охоронець, - промовив командир підрозділу тримаючи в руках малюнок від маленької Львів'янки Бігланської Ані. – Він берегтиме наших бійців тут, на передовому рубежі. Дякуємо тобі маленька наша художнице, рости велика і щаслива!

Так само швидко розійшлись в мене і малюнки та саморобки дітей з київської гуманітарної гімназії «Гармонія». Вони теж стали оберегами для всіх воїнів зони АТО. І отримуючи кожен малюнок військові просили передати дітям одне – ДЯКУЮ!

 Тарас Грень,

Юзеф Венскович.

Фото Аркадія Радківського.

Так воюють УКРАЇНЦІ!

З 11 батальйону територіальної оборони в тил ідуть лише «300»-ті, або «200»-ті… інші захищають Україну!

А знаєте, що найбільше смішить бійців в зоні АТО? Особливо тих, хто сумлінно виконує свої обов’язки на передовій… Відверта пропагандистська брехня певних ЗМІ. Особливо, коли розповідається проте, як українські солдати тікають кидаючи свої позиції, лише почувши про можливість вогневого контакту з російською армією.

 От таким чином кілька днів тому Російськими ЗМІ було розпочато масовану інформаційну атаку на 11-ї батальйон територіальної оборони. З методичністю запрограмованого автомата, російські агітатори виливали бруд на солдатів та офіцерів 11-го тербата. Бруд лився навіть через куплені сторінки та хвилини ефіру національних видань та телебачень. Про хлопців казали, що вони кинули свої позиції та втекли до дому. Розповідали жахливі історії, що отримали телефоном від «псевдо солдат», про те, як їх покинули офіцери, як їм немає що їсти і де спати, та традиційно про те, як їх зрадило командування АТО. Власне тому, ми і поїхали на передову. А тепер лише факти.

 Блокпост неподалік міста Дебальцево. Колону журналістів зупиняють представники 11-го тербату. Всіх просять вдягнути каски та бронежилети. В голову колони стає БМП-2.

-        Прошу у всіх розуміння, - зазначив старший супроводу Валерій. – Ми в’їжджаємо в зону активних бойових дій. Але головне, що тут неподалік з’явився  якийсь «гранатометник – маніяк». Судячи зі всього він пересувається на якомусь мотоциклі та веде вогонь з різних точок. В основному, відслідковує цивільні колони. І веде по ним вогонь.

Взагалі, як розповіли бійці, терористи останнім часом дещо «удосконалили» свою тактику: так серед ночі по Дебальцево та ряду навколишніх сіл їздить білого кольору автомобіль. Час від часу з відчинених вікон лунає кулеметна черга по мирним будинкам в яких проживають  українці. А випадкових прохожих просто розстрілюють. Таким чином бандити намагаються нагнати жаху на місцевих мешканців. Наразі, своїми бандитськими діями терористи не на жарт розізлили наших військових. Ось що просив передати цим підлим найманцям за допомогою ЗМІ  боєць 11 територіального  батальйону за позивним «Гармата».

-        Користуючись нагодою, прошу написати всій цій мерзоті, що ночами вбиває моїх мирних братів – Українців, - зазначив боєць.  Я вас впіймаю. Не сьогодні то завтра. Вбивати не буду. А просто віддам тим людям в рідних та хати яких ви стріляли, а там… начувайтесь!

Після таких розмов ми вирушили до першого блокпосту де разом з іншими бійцями з кількох частин Збройних Сил України служать і бійці 11 тербату. Кілька кілометрів по ростовській трасі.  Якщо вірити простріленому вказівнику, що стоїть узбіч дороги, кілометраж до Ростова – на – Дону менше ніж відстань від Львова, до Івано-Франківська. Ще трішки вперед й наш блокпост.

         Щоб зрозуміти, що таке типовий блокпост сил АТО, потрібно уявити собі такий невеликий обнесений бетонними блоками та мішками з землею форт. Крізь нього щодня проїжджає чимало цивільних та військових авто. Всі обов’язково зупиняються та проходять ретельну перевірку. Підозрілих людей та вантаж затримують. З ними потім розбираються представники відповідних структур. На кожному блокпості є старший. Його слово – закон для всіх, як для особового складу так і для «гостей», незалежно від якого командування і з якими повноваженнями ти сюди прибув. Старшим на цьому блокпості був офіцер з позивним «Балу».

-        Я офіцер Збройних Сил України, і я на своїй землі, - зазначив він. – Мені боятись нікого та нічого. Тут ми стоїмо, щоб російські війська та їхні поплічники не пройшли далі. Хтось десь розповідає казки про те, що ми нібито здали Дебальцево. Так от, ніхто нічого не здав! І я застерігаю тих, хто захоче перевірити це зі зброєю в руках. Ми дамо гідну відповідь. Панікерів серед нас немає. А тим хто кричить про те що ми боїмось. Кажу так, по чоловічому – стуліть пельку. Ми знаємо що робити з нашими ворогами і ми це зробимо.

Неподалік від переднього краю блокпосту стоїть обгорілий остов легкової машини. На ній, кілька днів тому терористи намагались напасти на наших бійців. На спробу відкрити вогонь з автоматів, бандити отримали удар у відповідь. Пораненим бандитам надали першу медичну допомогу. Виявилось, що таким «махновським» нальотом вони намагались викрити наші вогневі позиції.  А зухвалість стала зрозумілою після наркологічної експертизи. Всі нападники знаходились під наркотичним дурманом.

 Нас часто питають про настрій хлопців на передовій. Відверто кажучи навіть і не знаю як описати той бойовий дух з яким вони виконують свої обов’язки. Це не книжкова бравада. Це радше спокійна впевненість в правоті своєї роботи. В тому, що все що робиться ними це правильно і потрібно всім людям нашої держави. Для кожного з людей зони АТО, війна - це своєрідний багатоликий монстр, і кожному з них він показує своє обличчя. Та більшість з них не жахається. Хлопці спокійно дивляться йому у вічі.

         Всього півгодини на зйомки. Більше не можна, бо надто сильно журналісти демаскують пацанів на передовій. Це розуміють всі присутні. І тому команда «по машинам!» виконується всіма, беззаперечно та чітко. Знову дорога кілька кілометрів доріг з яких мов рештки щупалець фантастичного монстра стирчать з асфальту труби «Градів» та «Смерчів». Віднині  знаю одне – я ніколи не забуду, ні з чим не сплутаю запах диму від згорівших яблуневих садів. Мені важко буде викинути з пам’яті побачені мною обвуглені рештки, які були раніше українськими домівками. А ще… ще, ці снаряди російських «Смерчів» та «Градів», які не розірвавшись, лежать серед полів пшениці, або мертво-алюмінієвими трубами стирчать з асфальту доріг. Все це результати варварського, так званого «коврового», обстрілу терористами мирних територій, які волею терористів та їх російських поплічників тепер стали районом бойових дій. Дивлячись на спалені поля пшениці та соняшника просто не розумієш логіки тих, хто розмахуючи псевдо імперським триколором, нібито виступає від імені народу, та разом з тим заручившись військовою та технічною підтримкою Росії нищить українські міста та села.

          Різкий поворот і знову блокпост. Тут нас зустрічають такі ж самі спокійні обличчя. Над  однією з бойових машин гордо майорить прапор 11 – го тербату. До нас  підходить боєць з позивним «Єнот».

         Плюньте тому в обличчя, хто скаже, що 11-ї тербат злякався і втік, - промовив він до нас. – Просто передайте – ми стоїмо і будемо воювати доти доки не переможемо. Ми неодноразово мали сутички і з бойовиками самопроголошених ДНР та ЛНР. Воювали і з регулярними частинами Збройних Сил Російської Федерації. Більш того, наш батальйон розбив підрозділ що складався з елітних російських «морпіхів».  Так, нас обстрілюють майже кожного дня. Але з нашого теротиріального батальйону до дому ідуть лише «300-ті», або «200-ті». Інші пацани залишаються на позиціях і захищають Україну.

         Хлопець провів нас по позиціям, показав рештки російських градів, що попадали в садиби Українців. Розповів що люди тікали від вогню «асвабадітєлей» до укриттів наших військ. А потім довго просили українських солдат не полишати своїх позицій, і не віддавати їх село бандитам.

         Менш ніж за двадцять хвилин ми полишали позиції 11-тки. На базу я вертався сповненим гідності, адже завжди піднімається настрій коли бачиш, знайомишся і спілкуєшся з героями.

Тарас Грень.

Фото автора. 

27-м курсантів Військової академії(м.Одеса) та Факультету військової підготовки НТУ“ХПІ”(м. Харків) отримали нагороди

За добросовісне виконання службових обов'язків кожен курсант отримав почесний нагрудний знак “За взірцевість у військовій службі”III ступеню

В зоні проведення антитерористичної операції відбулось нагородження 27-ми курсантів Військової академії(м.Одеса) та Факультету військової підготовки НТУ“ХПІ”(м. Харків). Майже місяць молоді люди ремонтували бойову техніку, яка виконувала завдання на передових позиціях. За словами фахівців інженерних служб сил АТО курсанти продемонстрували високі уміння та знання. А найголовнішим їх здобутком став досвід організації та проведення ремонтних робіт в реальній бойовій обстановці. Майбутніх офіцерів привітав Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Віктор Муженко.

         Мені приємно бачити в строю молодих людей на грудях яких вже є нагороди за відмінне виконання обов’язків, - зазначив генерал-полковник Віктор Муженко. – Збройним Силам України як ніколи потрібні офіцери –патріоти. Офіцери мотивовані до сумлінного виконання завдань. Командири – лідери. Офіцери, які досконало знають всі нюанси своєї військової професії, адже зараз саме ці чинники є основними в здобутті авторитета серед підлеглих. Офіцери, які не знають, не вміють а головне не хочуть працювати над собою та власним самовдосконаленням є проблемою сьогоднішнього дня. Ви ж отримали унікальні знання та навички в бойових умовах.  Це допоможе вам у майбутньому стати потужними військовими керівниками. Я дякую вам за службу і за вашу роботу. Ви зробили дійсно значну справу. І бажаю вам успіхів у подальшому навчанні.

Тарас Грень.

Фото автора.

7 вересня – День воєнної розвідки України

БЕЗ ОБЛИЧ ТА ПРІЗВИЩ

Що ми знаємо про військову розвідку? І все, і – нічого. Тобто, про її існування суспільство добре поінформоване, а ось про справи розвідників… Це і не дивно, бо діяльність розвідки завжди, в будь-якій армії – таємниця за семи замками. І в цьому – також її професіоналізм, коли вона знає про все і всіх більше, ніж про неї.

Готувати матеріали про наших розвідників складно, адже завжди набирав сили надзвичайно сильний конфлікт завдань та інтересів. Бо ми, представники ЗМІ, прагнемо розповісти світові якомога більше, а розвідники діють за принципом «не світитись». Втім, напередодні свого професійного свята вони зробили невеличку поступку, відкривши маленьку шпаринку в щільній завісі таємничості військової розвідки.

Ми так і не дізнались ні військових звань, ні імен, ні посад наших співрозмовників. За мирного часу це ще було б якоюсь мірою можливим. Тепер же, коли військова розвідка цілодобово виконує бойові завдання, будь-яка інформація про «лицарів плащу і кинджала» може нашкодити їм та загальній справі захисту Вітчизни. Ми навіть не бачили облич співрозмовників. Вони були приховані за щільними балаклавами розвідників. Розмовляли з ними і бачили лише їх погляди. Уважні погляди мудрих людей. Спокійні жести та спокійні слова. Грамотно побудовані речення видавали в наших співрозмовниках високоосвічених багатогранних особистостей.

- А інших у нас і немає, - підтвердив здогадки один з наших співрозмовників. – Розвідник має бути митцем військового мистецтва. А ще… уміти мислити нестандартно.

Події на сході України стали випробовуванням на зрілість найперше для військової розвідки, яка, попри всі вигадки і домисли, успішно та чесно нині робить свою справу. Неоголошена «гібридна» війна внесла корективи у діяльність військової розвідки. На відміну від десантників, артилеристів чи піхотинців, на цій війні у них немає чітко визначених позицій. Вони всюди, обабіч «лінії фронту», та завжди непомітні. Особливо для ворога. Бо розвідка – це очі і вуха командирів і штабів. І будь-яке командирське рішення завжди ухвалюється на підставі розвідувальних даних. Недаремно розвідка є основним видом бойового забезпечення, що окреслено всіма бойовими статутами всіх армій світу.

Щодня ми читаємо чи бачимо з телеекранів зведення оперативної обстановки: «Знищено колону техніки противника, нанесено огневі удари по скупченню ворога…» За цими офіційними словами – титанічна робота військових розвідників, які забезпечили точні дані про противника. І, часто-густо, за такі відомості наші розвідники платять своєю кров’ю, а то й життям, викликаючи артилерійський вогонь на себе.

- У найкоротшіші терміни ми змогли перебудуватись під нюанси ведення цієї війни, - продовжив інший наш співрозмовник. – По новому була організована вся система ефективного використання та роботи розвідки, задіяні всі можливі засоби. Адже це й радіоелектронна, і повітряна, і багато інших видів розвідки, а не тільки групи бійців-розвідників. Взагалі, людський фактор завжди на першому місці у виконанні завдань. І, як свідчать останні події, будь-хто з нас цілком віддає себе своїй справі. Все інше – на другому плані.

Професія розвідника – це, найймовірніше, покликання. Неможливо змусити людину виконувати завдання, йти майже на вірну смерть, коли вона цього не бажає та має сумніви у собі, у своїх бойових друзів. Перед нами – звичайний розвідник звичайного зведеного підрозділу, в якому є і піхотинці, і танкісти, і зенітники тощо. Друзі його так і зовуть – «Мішка-розвідник», бо дуже небайдужий до солодкого, хоча ім’я має інше. Після зайняття нашим підрозділом опорного пункту треба було провести розвідку переднього краю і найближчих населених пунктів. У ніч Мішка-розвідник та два його товариша вийшли на завдання…

За півгодини один з них повернувся. Як кажуть, не витримали нерви у бійця. А Мішка-розвідник з другом вийшли до своїх тільки вранці, з першими променями сонця, згибаючись під вагою гранатометів, автоматів та іншої стрілецької зброї, яку «вполювали» у терористів. «Прихопили нагодою,» - посміхався Михась, доповідаючи командиру, а той тієї миті готовий був обох героїв з землею зрівняти, бо мали повернутись за дві-три години. Пом’якшав командир після ознайомлення з добутими розвідданими – перед ним лежала точна схема огневих точок і укріплень противника, його чисельний склад тощо.

Згодом, після «війни», ми обов’язково дізнаємося імена та прізвища наших героїв-розвідників, в подробицях будемо знати їхні подвиги. І особливо приємно буде дивитись в їхні щирі веселі обличчя, слухати їхні розповіді за великим дружнім столом або у затишній залі, а не в бліндажі чи окопі, як зараз. Втім, і тепер військові розвідники відзначатимуть своє професійне свято. Відзначатимуть своєрідно – точними даними про скупченнях терористів, які вони виявляють. А ще – обов’язково вшанують своїх бойових побратимів, які полягли за незалежність та недоторканість своєї Батьківщини – України!

- Перемога буде за нами! - запевняють військові розвідники. А вони знають все…

Юзеф ВЕНСКОВИЧ,

Тарас ГРЕНЬ,

Фото Тараса Греня.

з району проведення АТО