Увага! Російська провокація!
Як стало відомо, в центральних та західних областях України почали діяти організовані групи російських розвідників-провокаторів. Вони ходять по оселям Українців з списками і сповіщають, що рідні загинули під час виконання бойових дій в зоні АТО. Мета цих дій дестабілізувати ситуацію в регіонах і визначити точні списки людей. 
Нагадаємо, що сповіщати близьких про військовослужбовців можуть лише представники частин та військових комісаріатів. При цьому вони мають мати відповідні документи.
Просимо громадян, які зіткнулись з подібними провокаціями відразу звертатись до органів МВС та СБУ. В жодному разі не вживайте заходів до затримання провокаторів самотужки. Адже вони можуть бути озброєнні і мати відповідну підготовку з рукопашного бою.

400 відчайдухів
Які стали національними героями
Тепер про це можна говорити в повний голос. Однак, ще кілька днів тому ця інформація становила сувору таємницю. Таємницю, про яку знали дуже в обмежених колах, бо від розголосу водночас могло обірватись надто багато житів українських воїнів.
Мої співрозмовники - командири двох штурмових груп, які здійснили, тепер вже легендарний, рейд тилом терористів, що окупували Донецьку та Луганську області України. Як більшість «трударів у зоні АТО» вони не називають для преси ні своїх імен, ні звань. Залишають все це на наступний день після перемоги. Вітаються просто «Здоров брат…». Про свій подвиг розповідають спокійно. Так, як можна розповідати про будь-яку роботу. Хвилювання відчувається лише коли розмова заходить про наші втрати. Але… Десантники вміють ховати біль. Знаючи, що краща данина пам’яті за загиблими – смерть десятка, а краще двох десятків ворогів. Вражає погляд їх очей. Спокійний і врівноважений. Просто не віриться, що кілька днів тому ці командири та їх брати по зброї (слово підлеглі не вживається у бойових частинах) пройшли крізь таке земне пекло, після якого біблійний аналог це просто скаутській табір.
Наказ на проведення рейду був очікуваним. Десантники якщо і не знали достеменно про задум керівництва АТО, то здогадувались про його наявність.
- Коли ми зібрали свої підрозділи і оголосили, що ідемо… То хлопці всі як один сказали – «так!». Не було жодного відмовника, - пригадав командир першої штурмової групи. – В нас, у справжніх десантників, просто не прийнято відступати перед небезпекою.
В цей ризикований похід було вибрано 400 кращих бійців 95 аеромобільної бригади. Просились всі. Але рішення командира – закон. Неправдивим буде твердження – хлопці знали, що йдуть на смерть. Радше вони були переконані, що переможуть. І тепер ми знаємо - воно так і сталось.
Перший бій ударні групи дали 18-го липня. В результаті було звільнено місто Лисичанськ що на Луганщині. Терористи перетворили місто на потужно укріплений форт. Підступи до нього охоронялись кількома укріпрайонами побудованими за всіма правилами військової інженерії. З дотами, дзотами, замаскованими вогневими позиціями, переходами та комунікаціями.
- Підготовка оборонних споруд найманців вражала, - пригадав командир другої штурмової групи. – Та підготовка наших розвідників та спеців була кращою.
Коли десантники вдарили, то сила і підготовка атаки просто приголомшила терористів. Поганий жарт з ними зіграла російська пропаганда. Вони свято вірили у власну непереможність та погану підготовку Українських військових. Під час зачистки Лисичанська наші хлопці ледь не потрапили у добре підготовлену засідку. Однак БРДМ найманців було вчасно виявлено і знищено. Тепер ця груда брухту стоїть страшним чорним пам’ятником поблизу житлового будинку, яким пробували прикритись терористи.
- В Лисичанську ми натрапили на значні запаси зброї та боєприпасів, - розповів командир першої штурмової групи. – Це були і протипіхотні міни, і фугаси, і багато всього іншого. Відповідно до маркувань і дат, більшість військового реманенту було передано маргиналам в якості «гуманітарки» з Росії. Вразила захоплена броньована вантажівка. Таких у нас просто не має. Вона дуже стала нам в нагоді під час подальшого рейду.
Про те, що було далі, дуже важко розповісти навіть у необмеженому шпальтами Інтернетівському просторі. Бої, маневри, розвідки. В ті часи наші підрозділи знаходились у складному становищі. Низка частин перекрила ключові шляхи поставок російських припасів. В оточені, під шквальним вогнем як росіян, так і їх поплічників. Наші солдати - піхотинці і десантники вгризались в землю. Зазнавали втрат, але не здавали позиції. Та не лише вогонь ворога вражав їх. Росіяни розпочали широкомасштабну інформаційну провокацію. На телефони українців почали приходити фейкові смс від «майже справжніх» бійців оточених підрозділів. В соціальних мережах було піднято «інформаційну хвилю» про нібито кинуті бригади. Однак… Однак хлопці стояли незважаючи нінащо. Вони виконали поставлену перед ними задачу – скували сили ворога, змусили його зменшити постачання, а головне наші сили отримали такий потрібний час для перегрупувань та підготовки до звільнення Донбасу. Після цього бригади потрібно було ввести з під вогню. Пробити крізь системи ворожої оборони коридори для виходу наших військ. І герої 95-ки продовжили свій рейд по тилам російських найманців.
- Дуже нам запав в пам'ять один блокпост поблизу залізничного переїзду, - розповів командир другої штурмової групи. – Перший знищив його пройшовши наскрізь. Ми йшли за кілька годин тим самим шляхом і потрапили у засідку. Знищили засідку і пішли далі. За добу повертались назад і знову довелось з боєм проходити крізь нього. Тоді ми вже зрівняли цей блокпост з землею. І навіть трішки глибше, щоб більше «не проростав».
Звичайно були й курйозні випадки. Так наприклад, одного ранку десантники зайняли блокпост терористів. Вже за пару годин виявилось що ця опорна точка стоїть на одній з головних ворожих магистралень тилового забезпечення. І чи у терористів зі зв’язком були нелади, чи вони настільки впевнені в тому, що в їх глибокому тилу все спокійно… Іншими словами за добу дякуючи російським та терористичним поставкам, арсенал та припаси десантників значно поповнився.
Далі, відчайдухи з 95-тки зробили неможливе. Вони пройшли між Шахтарськом і Торезом. В місцях, де на той час було головне лігво бандитів. Операцію виконували під шквальним вогнем. Росіяни не шкодували боєприпасів. Обстріли важкої артилерії змінювались, шквалами градів, після яких міномети і знову артилерія. За даними радіоперехоплень було відомо, що росіяни просто не вірили в те, що після таких інтенсивних обстрілів хтось може залишитись живим. Та наші підрозділи навчились воювати. Грамотно розташована техніка, підготовка до руху колон, маскування, навички бійців. Все це, помножене на, тепер вже бойовий, досвід дало великий позитивний результат. Знищити наших десантників не вдавалось.
Та найбільшою операцією наших десантників можна вважати встановлення понтонного мосту через річку Міус. Під щільним вогнем з самохідок та «Градів», якими росіяни щедро поливали переправу бійці за лічені години зібрали понтони.
- Від моста до кордону всього 19-ть кілометрів, - пригадав командир першої штурмової групи. – Росіяни цим користувались. Та нам допомогли воїни 30-ї механізованої бригади. Разом ми побудували переправу.
Розуміючи, що відбувається і терористи і їх російські працедавці робили все, щоб знищити переправу. Кілька разів від вибухів вщент розлітались понтони. Та бійці нашвидкуруч відновлювали міст. І колони йшли далі. Загалом, по цій переправі пройшло понад 200 одиниць техніки, та кілька тисяч військовослужбовців. Це стало завершальним акордом у поверненні військовослужбовців сил АТО на «велику землю».
Взагалі питання російської підтримки у ескалації конфлікту на сході України це окрема тема розповіді командирів штурмових груп. За їх словах підтримка Росією війни, там відчутна у всьому.
- Ви зрозумійте, що коли ми бачимо, як з ворог професійно проводить десантування на швидкості з автомобіля. Здійснює перекат, займає позицію, робить постріли і пробує відійти… - продовжив розповідь командир другої штурмової групи. – То нам зрозуміло, що таким «трюкам» простого шахтаря за місяць чи два не навчити.
Крім цього бійці демонструють залиті кров’ю автомати виготовлені в Росії. За словами десантників, якби не російська підтримка, то такі штучно створені «політично-ракові» пухлини як ЛНР та ДНР давно б померли своєю смертю. Та завдяки живленню з зовні вони ще існують.
Виходили десантники з свого рейду як і належить – останніми. На знімку можна побачити скільки разів був прострілений БТР командира. На бортах машини шрами від «Градів» та гранатометів. Два колеса знищено фугасом. Та… десантники зробили свою роботу. Вони пройшли близько півтисячі кілометрів. Здобули цінні розвідувальні дані. Знищили кілька сотень одиниць бойової техніки противника та безліч живої сили. І головне – вони повернулись!
Зараз ці хлопці ще ховають від камер свої обличчя за балаклави. Вони ще не називають своїх імен та соромлячись не показують обвітрені замозолені руки. Та пройде не так багато часу, як кожного з них знатимуть в усіх українських родинах. Адже всього кілька сотень наших десантників зробили те, що російська пропаганда та польові командири незаконних бандформувань вважали неможливим.
Тарас Грень.
Фото автора.

У зоні АТО

«Гарячий» блокпост

Надзвичайно неприємним сюрпризом для терористів став блокпост сил АТО на одному з ключових шляхів, що з’єднують міста Горлівка та Ясиновата. Тривалий час широкою чотирисмуговою магістраллю бойовики перевозили боєприпаси, зброю та все необхідне обладнання. Вже за десять хвилин існування блокпоста з Горлівки на великій швидкості прямувала легкова автівка. 

-         Вони нас просто не помітили, - розказує боєць Андрій, який і сьогодні охороняє цей блокпост. – Адже ми дуже добре замаскували наші позиції. А коли вони побачили нас, то втікати цим маргиналам було нікуди.

Не зупинившись на сигнал постового, бандити обстріляли наших солдат з автоматів. Нажаль, одного нашого воїна поранили. У відповідь терористи отримали прицільний щільний вогонь групи прикриття. За кілька секунд легковик з трьома пасажирами перетворився на груду дірявого металевого брухту. Три шукача проросійських пригод не вижили. Оглядаючи легковик, військовослужбовці вилучили звідти не лише чималу кількість зброї, але й понад 20 кілограмів пластичної вибухівки та електродетонатори для підриву.

-         Те, що в автомобілі були росіяни - немає сумніву, - продовжив Андрій. – Всередині автівки ми знайшли надруковані в місті Краснодар книжки. Особливо нас вразило те, що люди, які намагалися вбити нас і які розстрілюють наших дітей, тероризують мирних мешканців роблять все це під прикриттям православної віри. В машині ми знайшли молитовники та церковну літературу московського патріархату. Як же можна так паплюжити віру!

 Слід зазначити, що терористи були вдягнуті у російські однострої. А в машині залишились рештки їхніх десантних тільняшок тощо.

Відтоді блокпост став неспокійною точкою. Його мало не щовечора обстрілюють або з мінометів, або з БМ-21 «Град». Причому ціляться по куполам Української Православної Церкви. Стріляють як з Горлівки, так і з Ясинуватої. Кілька снарядів від російських «Градів» впали неподалік храму. Однак не зачепили його.

-         Ми розуміємо, що для бандитів, ми як кістка в горлі, - зазначив командир українських бійців «Палич». – Але звідси ми не відступимо. Шлях постачання для терористів перекрито надійно.

Місце для утримання позицій та блокування шляхопроводу бійці обрали найкраще. Втім, блокпост розташований неподалік населеного пункту і терористи не дуже переймаються влучністю пострілів. Від їх вогневих налетів вже знищено місцеву середню школу, постраждали деякі будинки. Та люди підтримують наших солдат.

-         Я продавець в місцевому магазині, - розповідає пані Наталя. – Наші хлопці, на відміну від ДНРівців, розраховуються за весь обраний товар. Нічого не крадуть. А коли нас почали обстрілювати, то захистили мене від осколків, помогли добігти до укриття. Я їм дуже вдячна.

Зараз наші бійці вдосконалюють позиції, проводять інженерні роботи. І сповнені гідності як скоріше перемогти у цій війні.

Тарас ГРЕНЬ,

із району проведення АТО.

Фото автора.

    

Застава витримала напад!

У ніч з восьмого на дев’яте серпня росіяни вдались до чергової кривавої провокації. Близько третьої годині ночі з протипіхотних вогнеметів «Шмель» було обстріляно відділ прикордонної служби імені Віктора Банних, що в селі Мілове на Луганщині. А для того, щоб прикордонники не могли врятуватись з палаючої споруди, росіяни задіяли нові протипіхотні міни, які також було встановлено дистанційно зі сторони Російської Федерації.

Задум був простий, прикордонники, тікаючи з-під обстрілу та від вогню, вибігають на вулицю, де підриваються на мінах, - розповів  Олександр Трохимець.

Загалом по приміщенню відділу було здійснено п’ять пострілів з вогнемету «Шмель». Терористи цілились у вікна приміщень, де спали прикордонники вільної від служби зміни. Та, на щастя, жодна з них не потрапила всередину будівлі. Дві вогнеметних гранати потрапили у фасад споруди, а інші - в покрівлю. У підсумку дах повністю згорів, а на протипіхотних мінах підірвалось четверо охоронців кордону. Двоє отримали легкі ушкодження кінцівок, інші - середні. На знімках ви бачите кров наших мужніх бійців.  До речі, поки невідомо принцип, за яким спрацьовували міни.

-                     Після падіння капсули мін розкрились, вистріливши в різні боки довгі жовті нитки, що сплутались між собою мов павутиння, - розповів  Артем Буковський. -  Та навіть коли ми, на початку, не помічали їх і зачіпали ці тонкі дротики, то міни не реагували. Однак, коли до однієї з мін підійшов командир, то вона спрацювала. Ми вирішили, що її підірвали дистанційно,  по радіо.

Окрім цього, прикордонник показав нам рештки від ворожих вогнеметів, що вдалось зібрати після вибухів та пожежі. Потрібно наголосити, що зброї подібної на ту, яка була використана проти військовослужбовців застави, в Україні немає. Адже її використання заборонено міжнародним гуманітарним правом.

Вчинити провокацію було неважко.  Кордону в цьому селі, в нашому класичному розумінні, з колючим дротом,  контрольно - слідовою смугою та слупчиками просто немає. Все це ототожнює  проста дорога, що йде селом. З одного боку російські хати, з іншого живуть українці. Навіть незважаючи на події, що відбуваються останнім часом на Сході нашої держави, тут завжди було тихо і мирно. Люди жили добре і по сусідські. Дехто з росіян і досі не вірить, що це їх земляки вбивають та калічать їхніх сусідів.

-                     Важко повірити, в те що це зробили росіяни, - каже россіянин Андрій, мешканець Мілового. – Це, напевно, зробили «бандерівці».

Та у прикордонників є беззаперечні докази та свідки. Один з них, відразу після початку обстрілу, висунувся на спостережний пункт.

-                     В свій бінокль я бачив двох корегувальників, - розповів воїн. – Вони перебували на вишці російського заводу. Це зовсім неподалік і мені було видно, як вони корегують вогонь бойовиків. Стріляти по них я не міг, хоч добре бачив і міг прицілитись. Адже добре розумію, що першій постріл з боку України означатиме третю світову війну.

Також прикордонники бачили, як тентований УАЗик зі знаками розрізнення прикордонної служби Російської Федерації  по завершенні обстрілу забрав не лише корегувальників, але й двох снайперів.

  Звичайно, російські терористи не зважали на те, що поряд з приміщенням відділу прикордонної служби знаходяться жилі будинки. Їм було однаково, що разом з прикордонниками можуть постраждати і мирні люди. Терористи хотіли якщо не знищити, то принаймні залякати українських охоронців кордону. Але наразі отримали зовсім інший ефект.

-                     Мій контракт мав закінчуватись, - каже прикордонник Олексій. – Я вирішив, що поїду додому, до рідної Хмельниччини. Однак після початку всіх цих подій на Сході, я вирішив підписати новий контракт і триваліший термін. Я не покину своїх товаришів. А ще… в мене дома мама, дружина та двоє дітей. І вони зараз, разом зі всією країною потребують мого захисту.  А покидькам з того боку кордону я скажу – нас не залякати. Ми не полишимо кордону.

А для більшого підтвердження своїх слів, хлопці розгорнули в бік Росії динаміки і весь день транслювали ними майданівські пісні.

Тарас Грень.

Фото автора.

 

«…служба кожного з вас у лавах Збройних Сил України потрібна всьому народові…»

Молода людина  на світлині -  Микола Яременко.  Ми зустріли його на одному з ключових блокпостів неподалік мальовничого містечка Дебальцеве. Він ніс службу з контролю руху автомашин та людей по блокпосту, що прибували сюди з російської сторони по так званій «Ростовській» трасі.  Цей напрямок важкий і відповідальний. Адже саме по ньому російські спецслужби намагаються налагодити канали постачання терористам зброї, боєприпасів та грошей.

-         Скажіть, а чи є серед вас добровольці? Ну тобто ті люди, які власне за власним бажанням прийшли у військкомат…

-         Ну звичайно є! Наприклад я. І таких хлопців тут багато.

-         Що вас спонукало до цього?

-         Я просто сам для себе вирішив, що не можу от так просто сидіти на дивані і спостерігати за тим, як шматують Україну. Я дужу люблю свою Батьківщину, і вважаю, що в цей важкий для нашої держави час моє місце саме в Армії.

-         А дома у вас напевно залишилась, дружина діти… Як вони поставились до вашого рішення?

-         Так, в мене дома залишилась дружина і двоє маленьких дітей. Вони, звичайно, переживають, чекають. Але я сказав їм, що повинен бути тут. Адже я не хочу, аби у нашому рідному Києві російські найманці робили те, що вони творять зараз на Донбасі. І поросив поставитись до мого рішення з розумінням, адже ще раз наголошую, що підтримувати «диванну сотню» зараз не часі.

-         А ким ви є у цивільному житті?

-         Так, в мене вища освіта, я політолог. Тобто абсолютна мирна людина, ніяк не пов’язана з армією. Я встиг попрацювати і парламентським журналістом, і навіть чиновником у владі. Та я не шкодую, що довелось залишити столичний затишок, бо на кону зараз найбільш важливіше – територіальна цілісність моєї держави, нашої з вами України.

-         А що б ви, тепер вже як військова людина, сказали б тим, хто зараз намагається «закосити» від армії? 

-         Їм я скажу перш за все так: щоб там не казали ворожа пропаганда та «сарафанне радіо»,  служба кожного з вас у лавах Збройних Сил України потрібна всьому народові.  А ще, це потрібно вашим же сім’ям. Можливо ті, хто зараз тікає від повісток та ховається за жіночі спідниці не розуміє ситуації, але це прийде згодом. Ви осягнете, що мир і спокій в наших домівках зберігається ТУТ.

 А якщо будете втікати від захисту України, перекладати цю справу на плечі інших хлопців, то рано чи пізно такі «Гіркіни» та «Бєси» прийдуть до ваших міст і сіл. І не факт, що ніхто з ваших близьких не буде вбитим....

 Так от, щоб цього не трапилось, ворогу потрібно давати  гідну відсіч. Не чекаючи до тих пір, доки він остаточно знахабніє. Лишень запам’ятайте, що з путінським режимом все просто – скільки ми йому дозволимо, стільки він в нас і забере території, свободи, статку та й зрештою життя. Тому, цьому режиму треба дати по зубах! І ми це зробимо разом. І чим більше нас буде, тим сильніше ми вдаримо, і скоріше виб’ємо всю нечисть з нашої землі.

Тарас Грень.

Фото автора. 

«…Ми не воюємо – ми очищаємо нашу Батьківщину…»

Блокпост, на межі території підконтрольної військам АТО. Далі – окупована бандитами земля. За спиною цих солдат уся Україна. Хлопці не перший день і навіть місяць на війні. Обстріли, наскоки, провокації… Прагнення скорішого очищення держави від сепаратистської погані, незламна сила духу, любов до України – головні якості патріотів, які стоять між бандитами і Україною.

-         Лише не робіть з нас героїв, - з усмішкою зустрів на блокпосту Василь Щербаков. – Ми солдати. Ми просто виконуємо свою роботу.

Цей блокпост знаходиться на важливій розв’язці дорожніх шляхів. Звідси однаково далеко як до Донецька, так і до Луганська. А ще, це – пряма дорога на Ростов. Шлях по якому в нашу державу з Російської Федерації для потреб маргиналів постачалась важка техніка та озброєння. Тепер цей канал перекрито.  Звичайно, що терористи не полишають спроб поновити контроль над цим шляхом.

-         Я воюю вже два місяці і скажу всім, що непотрібно боятись ні кадирівців ні будь-якої іншої мерзоти, що лізе на нашу землю, - продовжив Василь Щербаков. – Вони теж з плоті і крові. Теж падають, теж тікають під нашими ударами. А те, що вони бородаті… Так в нас є засоби їх побрити. Ще кілька слів стосовно їх тактики. То скажу, що це тактикою назвати важко. Це скоріше такі дрібні пакості. Вони б’ють нам в спину, пробують партизанити. Знущаються над полоненими та добивають поранених. Це не воїни. Це багно, яке до нас присилає Путін. Злочинці, наркомани інший непотріб. Так, в них є нібито «професійні» військові, а й вони це далеко не те про що розповідають російські пропагандисти. Тому заявляю від імені всіх солдат нашого підрозділу – нехай до нас закидають весь цей непотріб. Перемелемо всіх. Ми не воюємо – ми очищаємо нашу Батьківщину. І перемога буде за нами, бо ми стоїмо в своєму домі і воюємо за правду, а не за брудні гроші.  

   Звичайно служба на блокпості далеко не схожа на відпочинок  літньому таборі. Чергування, перевірки автомобілів та людей, трішки часу на відпочинок. Все це під постійною загрозою отримати постріл снайпера, чи мінометний наліт. Та хлопці не падають духом. Підтримують один одного.

-         Наш підрозділ – це зменшена копія України, - розповів Володимир Хаверко. – Наприклад я з Львова, мій товариш-напарник з Кременчука. Є хлопці з Київщини та Полтавщини. Чимало людей з Донеччини та Луганщини. Всі ми – брати. Кожен з нас готовий покласти за іншого своє життя. І ми знаємо, що незалежно від того, де ти народився чи живеш батьківщина у нас одна – Україна.

Тарас Грень. 

Мости миру, спокою і стабільності

Встановлюються в районі проведення АТО військовими інженерами

 Сьогодні, 5-го серпня, свято у мирних жителів на вивільненій від маргиналів території. Поблизу села Крива Лука, що на Донеччині було встановлено новий 70-метровий понтонний міст.

Цей міст важливий тим, що поєднує відразу три густонаселених райони. Тепер люди, які через дії терористів, були відрізані від нормального постачання продуктів та медичного забезпечення матимуть надійне сполучення.

- Для нас цей міст – це міст миру, спокою і стабільності, - наголосила голова Криволуцької сільради Любов Філоненко. - Ми дуже вдячні всім військовим та іншим спеціалістам за встановлення цього моста.

На відкриття переправи прийшло небагато селян. Дехто був занятий своїми справами, а дехто ще досі боїться близько підходити до людей у камуфляжі. Адже за словами місцевих, російські найманці, переодягнені в однострої Збройних Сил України чинили тут жахливі речі.

- Вони могли серед ночі просто прийти до хати вибити двері і забрати чоловіка десь, - розповідає літня селянка. – Було дуже страшно. Вони попередили, що за українське слово – розстріл на місці. За те що не віддамо їм, що забажають теж розстріл… Як фашисти, хоч і росіяни. Слава Богу, що прийшли Українські солдати і визволили нас з цього полону! А тепер ще й міст збудували! Наші захисники!

Потрібно наголосити, що міст, незважаючи на досить велику довжину і стрімку течію, був збудований в короткі терміни. Всього за кілька днів. Однак за висновками фахівців, він служитиме мирним людям багато років.

Тарас Грень. 

Військові інженери відновлюють знищені терористами мости

Сьогодні, 4 серпня, мешканці мальовничого міста Сєвєродонецька, що на Луганщині зі сльозами щастя на очах дякували військовим інженерам за відновлений міст через річку Борову.

Відступаючи, маргинали знищують за собою всю інфраструктуру. Особливо – шляхи та мости. Роблять це підступно – під одну з несучих опор встановлюють вибухівку і підривають бодай проліт. Цього достатньо щоб вивести споруду з ладу.

- Бандити не задумуючись залишають відрізаними від медичного забезпечення, постачання продовольством десятки тисяч мирних українців, - наголошує офіцер інженерних військ підполковник Сергій Голобородько. – Адже основне сполучення в регіоні – автомобільне. Однак ми, військові, не можемо покинути людей у біді.

Відтепер 40-метровий міст, встановлений фахівцями інженерних військ Збройних Сил України служитиме мешканцям великого промислового міста Сєверодонецька, допоки не відновлять постійну переправу.

Загалом, військовими інженерами в районі проведення АТО вже встановлено чотири мости, які поєднали між собою густонаселені райони Донецької та Луганської областей. Їх надійність військові перевірять завжди на собі –  першими переїжджаючи своїми бойовими машинами по щойно встановленим переправам. 

Тарас Грень.

 

«…Люди не те що золотих рук. А просто золоті люди…»

Скажу відразу – саме важке у підготовці фронтових матеріалів, це питати прізвище свого респондента. Адже у багатьох родини не знають, що їх батьки, брати, сини не на полігоні, а виконують важливі і важкі завдання в зоні АТО, дехто просто має власні мотиви і вірить в погані прикмети. Отже і цей матеріал хоч і буде ілюстрований обличчями наших хлопців, але жодного прізвища навіть в коментарях не буде. Ми перерахуємо всіх їх після перемоги. Нашої перемоги.

Відділ озброєння штабу АТО сьогодні нагадує велетенську станцію техобслуговування різноманітних машин, озброєння та бойової техніки.

-         Відремонтуємо та відновимо все! Від зубочистки до танку, - з усмішкою жартує заступник начальника штабу з озброєння АТО. – У нас майстри молодці! Люди не те що золотих рук. А просто золоті люди.

І направду хлопці працюють самовіддано і натхненно. Фактично цілодобово. Розпочинають роботу в п’ятій-шостій годині ранку і закінчують вже після опівночі. Вимащені в мазуті, зі збитими пальцями вони не нарікають. З усмішкою, часто з військовими міцними жартами ремонтують все те, що приходить до них. Ремонтують, бо розуміють, кожна одиниця техніки, там на передовій має ціну води у пустелі. І від того, наскільки швидко і якісно вони зроблять свою роботу тут залежить, чи буде у пацанів там броня, боєприпаси, вогнева підтримка.

-         Ми знаємо, що якщо хоч на день ми запізнимось з поверненням техніки, то пацани на передовій і блокпостах можуть опинитись в мінусі, - продовжив заступник начальника штабу з озброєння АТО.

А ще тут дуже дякують волонтерській допомозі. Зокрема начальник автослужби АТО розповів, що неодноразово були випадки, коли представники цивільних СТО приїжджали до них, брали в ремонт саму «важку» розбиту машину, і повертали її за кілька днів відремонтовану, як то кажуть «під нуль».

-         Нам багато допомагають прості люди, - говорить начальник автослужби АТО.- І цю допомогу ми не можемо оцінити ні в гривнях, ні в тонах. Вона оцінюється тими важкими кілометрами вивільненої території, яку щодня проходять наші солдати.

Зараз наші ремонтники будуть вдячні, якщо їм допоможуть з дисками щеплення до ГАЗ 66, ЗІЛ 131, Камаз, Урал.

-         Дуже потрібні радіатори, та патрубки систем охолодження до Камазів та Уралів, - продовжив начальник автослужби АТО. – Розумієте, терористи стріляють в двигун, і після кульового ураження ремонтувати пластикові частини дуже важко. Отож потрібні нові.

Звичайно майстри пробують прикривати бронею деякі частини автомобілів. Наприклад нашими майстрами вкрито бронею кілька потужних вантажівок, що зараз сумлінно виконують свою роботу на передовій. Так само «тюнінгуються»  і всі БТР, та інші броньовані машини – до них приварюється спеціальна сітка, що рятує панцерники від ураження кумулятивними снарядами. Та ремонтникам для якісної роботи потрібно сучасне обладнання. Наприклад зовсім не зайвим для них був би потужний вулканізатор. Адже колеса машин зараз страждають чи не найбільше. Скажімо вага спорядженого бойовою машиною тягача сягає 80-ти тон. Зрозуміло, при такій вазі стальний дріт «знайдений» на дорозі, прошиє гуму наскрізь.

 Та нехай у вас не складеться враження, що військові ремонтники, це люди, які постійно працюють в глибокому тилу. Це не так. Бійці відділу евакуації почасти забирають ушкоджені машини безпосередньо з поля бою, під вогнем противника, іноді навіть із пораненим екіпажем.

-         У нас тут всі герої, - підсумував розмову заступник начальника штабу з озброєння АТО. – Люди, які просто роблять свою роботу.

А всім читачам воїни відділу озброєння штабу АТО бажають миру.

Тарас Грень.

Фото автора.

  

Дитячий малюнок – оберіг солдатського серця
Коли збирався в дорогу до зони АТО, Галина Тарадайка, одна з провідних львівських журналісток, передала мені конверт з дитячими малюнками. Учні початкових класів середніх шкіл Львова, намалювали та написали солдатам, що беруть участь в АТО свої побажання.
- Я думаю, що це дуже важливо і актуально для хлопців, там на передовій. Передай будь-ласочка їм ці дитячі побажання, сподівання та мрії… - попросила мене Галина.
Першу партію малюнків я передав на один з блокпостів, що охороняє важливу дорожню розв’язку неподалік містечка Дебальцеве на Донеччині. Коли військові побачили у мене в руках стосик розмальованого паперу, то підійшли всі. Навіть ті, хто відпочивав після нічного чергування. Хлопці брали малюнки, дуже уважно розглядали їх, а потім, обережно ховали до кишень.
- Ви зрозумійте, це для нас як оберіг від всього злого, - розповів командир підрозділу Сергій. – В нашому наметі що, в базовому таборі, такими малюнками вкрита ціла стіна. А більшість бійців носять їх з собою. І вірять, що так їх омине ворожа куля. І ще… Передайте діткам, що вони роблять для нас важливу справу – не дають забути, що ми визволяємо Україну заради їх щасливого майбутнього.
Окремі слова подяки попросили передати маленькому художнику, який чомусь не підписав (може ще писати не вміє) свій малюнок, екіпаж танку, що прикриває блокпост. Адже їм дістався фактично портрет їх бойової машини. І хлопці сказали, що возитимуть тепер його з собою всюди, в середині башти.
Тарас Грень.
Фото автора.