Сидів собака при дорозі -
Старий, голодний і худий...
Із місця зрушити не в змозі,
Всім непотрібний, всім чужий.
Хазяїн там його залишив,
Сказав: "Чекати!", він - чекав,
Про те, що став у домі лишнім,
Цього, звичайно, пес не знав...

Хазяїн мовчки сів в автівку,
Загув мотор і різко рушив,
А пес услід лиш гавкнув дзвінко,
Та з місця ні на крок не зрушив...
Вже кілька днів сидів на місці -
Не їв, не пив, а вірно ждав,
Хотів додому, супу в мисці,
Все на дорогу поглядав.

Не міг собака в те повірить,
Що друг найкращий його зрікся,
Що міг отак його покинуть...
І він сидів, не сходив з місця...

1) Державна влада поділена на три НЕЗАЛЕЖНІ одна від одної гілки: законодавчу, виконавчу та судову.

2) Виходячи з цього, той, хто втручається в діяльність Незалежної Гілки Влади підлягає або Люстрації, або Імпічменту. (для довідки: в Державі Україна одночасно змінені ВСІ гілки Державної Влади - законодавча (Верховна Рада ), виконавча (Уряд ) та судова (Верховний Суд ).

3) Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

4) Продаж Землі слід розглядати, як процес Приватизації. Але ж неможливо робити Другу Приватизацію не усунувши недоліки Першої Приватизації. А їх, цих «недоліків» багацько – Український Народ не отримав нічого, зате появились Олігархи…Отже, нині тільки Олігархи мають беззаперечну перевагу  на ринку майбутніх торгів.

 5) Згідно Закону збереження матерії – якщо десь матерія зникла,то вона неодмінно з`явиться в іншому місці. Український Народ не отримав - збагатились Олігархи…Висновок, на мою думку, очевидний – потрібна де-олігархізація. Стягнення з КІНЦЕВИХ власників-бенефеціантів «заводів, яхт і пароходів» виявить всі ланцюги перепродажів заради незаконного збагачення.

А яка ваша думка ?

Не плач, мій любий, тата не вернеш,
Клянусь лиш Богом, кожна ця сльозина
Впаде прокляттям, полум`ям пожеж
На тих, хто залишив без тата сина...

Хоч знаю, як болить - утри печаль,
Як ти - біди, хай кат смоли нап`ється...
Розбитий вдрузки юних душ кришталь
В ворожу плоть осколками віп`ється...

Як гірко, милий, тамувати щем,
Сирітські сльози скрутно витирати...
Серця малі, подряпані ущент,
Як важко мамі словом бинтувати...

І де ту силу зможу віднайти,
Щоб вам полегшити тягар важкої втрати...
Сама осиротіла, й зараз ти
Опорою для мене мусиш стати...

Не плач, мій хлопчику, у вас лишилась я,
За вашим татом вся Вкраїна плаче!
Така вже доля і моя, й твоя,
Та ти не плач, маленький мій козаче!

Вікторія Бричкова