Существует принцип, который иллюстрирует закон причинности и закономерностей развития по направлению к свободе. Этот принцип состоит в том, что высокий и тонкий уровень управляет более плотным и материальным. Вот почему, если мы хотим овладеть системой, привести ее в порядок (а это касается задачи любого государства) в первую очередь необходимо выйти за пределы того, чем мы собираемся управлять.
Віталій Бердник(http://ezo-school.org)

Ми не можемо керувати тим, що керує нами. Наприклад, емоційні люди знаходяться під впливом емоцій, тому вони не можуть ними керувати і просто плавають без опори в "океані почуттів" як човен без вітрил і весел. Щоб навчитись керувати емоціями, потрібно навчитися "стояти вище" за них, інакше вони просто поглинають та позбавляють людину здатності тверезо міркувати

Поскольку свобода - это сугубо внутреннее, духовное и сознательное завоевание , мироощущение сознания. Внешние условия вторичны. На низком уровне развития эта свобода понимается как возможность свободного и неограниченного потребления, при отсутствии внешнего контроля.
Віталій Бердник(http://ezo-school.org)

Вообще - борьба против чего-то, зачастую бессмысленная, подобная борьбе быка против красной тряпки.
Віталій Бердник

Моє розуміння — боротися можна тільки заради якоїсь мети. Та коли людина бореться проти когось чи чогось, вона просто загрузає у боротьбі із проблемами, які ніколи не закінчуються, це просто "боротьба заради боротьби".

Більшість людей вважає, що “не дозволити себе принизити” — це означає або “врізати у відповідь”, або “твердо відповісти”, або “покарати”. Але, на мою думку, всі ці відклики на образу тільки показують нашу слабкість, адже такі вчинки тільки вказують на те, що ми образились, отже наший кривдник досягнув своєї мети та насолоджується цим. “Не дозволити себе принизити” означає — не дозволити собі ПРИНИЗИТИСЬ, а те, як ми відповімо зовнішньо, не має ніякого значення. Сильна людина ніколи не дозволить зовнішньому світові керувати своїм настроєм, своїм самопочуттям, своїм життям. Внутрішньо сильних людей будуть завжди поважати, тоді як слабких(як би вони не намагались показати свою “силу”) будуть чавити і, чим більше вони будуть “боротися”, тим сильніше будуть отримувати “в лоба”, адже вони насправді ОБРАЖЕНІ, тому й ображають у відповідь.

“Порожні” люди часто навіть не можуть уявити собі, як це можна бути щасливим, нікого (або нічого) не використовуючи. Вони відчувають повне право користуватись іншими та тільки чекають миті, коли людина їм “розкриється”, щоб потім зловживати її відвертістю або слабкостями для власного задоволення. Важливо те, що “порожні” вважають це повністю звичайним явищем. Такі люди страшно бояться самотності, адже тоді вони поступово починають поглинатися у свій внутрішній світ, в якому тільки порожнеча, гнів, незадоволення і біль. Тому наодинці вони мають обов’язково бути чимось зайняті, щоб якось втекти від “себе”(алкоголь, розваги, телевізор...), аби тільки не поринати всередину. Коли “порожні” зустрічають “наповнених” людей, то спочатку, вони спілкуються доволі стримано та культурно, але поступово такі люди починають відчувати щастя, яке йде від “наповнених”. І з цього часу починається новий ступінь у стосунках — акторська гра, яка призначена для витягування щастя. Найчастіше це початок “глибоких” стосунків. Та, на їхній жаль, по-справжньому “наповнені” люди ніколи не грають такі ігри, так як вони лицемірні та порушують внутрішню свободу іншого. Тому наповнені просто зрікаються таких стосунків і таких людей. “Порожні” при цьому “смертельно” ображаються й відчувають, що їх позбавили “ їхнього власного законного” щастя.

Одна із найважливіших ознак “наповнених” людей — внутрішня незалежність від зовнішнього світу. Вони живуть своїм власним щастям, яке розквітає з їхнього внутрішнього світу, тому вони ніколи не опускаються до рівня жебракування (випрошування щастя) і не дозволяють іншим наживатись на них самих. Такі люди знають, що плата за їхній внутрішній спокій — це відмова від грабування оточуючого світу та вважають це огидною й низькою діяльністю. Для них внутрішній світ оточуючих — непорушна святиня, в яку в жодному разі не можна просто за бажанням втрутитись й там правувати, наче господар. Коли зустрічаються “наповнена” та “порожня” людина, то спочатку вони можуть спілкуватись досить непогано, але із часом “порожні” люди, відчуваючи від “наповнених” внутрішнє щастя, починають поступово “підмивати камінь”, тобто помаленьку втручатися у чужий внутрішній світ, щоб привласнити його собі й ще більше ним насолоджуватись. Для “наповнених” людей це неприпустимо, тому вони часто просто перестають спілкуватись із такими нахлібниками, так як їм незмірно важливіша внутрішня злагода, аніж егоїстично наповнені стосунки.

“Наповнені” люди живуть внутрішнім щастям. Їхній настрій та й саме їхнє життя не залежать від зовнішніх умов, а залежать тільки внутрішнього життя, яке заповнене внутрішніми спокоєм та радістю. “Наповнені” люди не потребують чиєїсь підтримки в житті, вони повністю самодостатні. Будь-які труднощі вони переживають легко та спокійно. Так як їхнє життя наповнене щастям, то всі їхні вчинки випромінюють це щастя і натхнення. Коли співіснують двоє таких людей, то кожен з них живе своїм життям, не “залізаючи” в особисте життя іншого, навіть якщо це близька людина. Та все ж таки, коли людина щаслива, вона хоч-не-хоч ділиться цим щастям із оточуючими (“з-частя” — з частуванням). І хоча кожному вистачає власного внутрішнього щастя, вони крім цього починають взаємно ділитись тим, що них всередині, одне з одним. Кожен із них отримує задоволення від того, що просто ділиться із іншим, нічого не хоче для себе, бо самодостатній. І так це може продовжуватися вічно або до того часу, поки хтось із них перестане жити внутрішнім щастям та стане “порожнім”.

“Порожні” люди не живуть власним внутрішнім щастям, а живляться чужим ззовні. Вони постійно відчувають залежність від когось або від чогось: щось або хтось має мене зробити щасливим. Замість того, щоб розвивати внутрішній світ, вони постійно намагаються когось (або щось) використати для власного задоволення. Внутрішньо постійно відчувають спрагу й незадоволення. Вони переконані в тому, що хтось (або щось) зобов’язаний зробити їх щасливими, бо іншого способу бути щасливим не існує. Коли співіснують двоє таких людей, то вони, відчуваючи внутрішню спрагу й незадоволення, починають взаємно ділитись цими почуттями одне із одним. Кожен розповідає іншому, що той має для нього зробити, але не хоче (а часто й не може) задовольняти іншого (немає щастя, щоб ним ділитись). Наростає роздратування, гнів та інші подібні почуття та переживання. Так як такі люди вважають, що їхнє щастя знаходиться в близькій людині, вони починають жваво втручатися в особисте життя іншого так, ніби це їхнє власне, намагаючись там всім керувати. Але ніхто не хоче бути рабом. Тому їхнє життя наповнене взаємною боротьбою та сварками.

Кожен із нас має близьких людей, про яких ми турбуємося і намагаємося їм допомогти. У дорогих нам людей є певні труднощі в житті та недоліки норову, які нам часто «муляють очі» й нам боляче бачити, як вони страждають через те, що діють неправильно. І ми всіма силами намагаємося допомогти їм, вказуючи на їхні помилки та недоліки. Майже завжди ми наполягаємо на тому, щоби близька людина почала негайно змінюватись, адже це їй буде «тільки на краще». І майже ніколи нам не вдається нічого змінити та тільки псуються стосунки. А все через те, що ми забуваємо «одну маленьку дрібничку»: коли «майже силоміць» ми намагаємося «виправити» іншу людину, то позбавляємо при цьому її права власного вибору. Навіть якщо людина відчуває правильність вашого твердження, вона при цьому ніколи не погодиться мінятись, бо відчуває себе приниженою через те, що їй не дали змоги обирати власний шлях в житті, навіть якщо він помилковий. Часто таким чином ми просто «душимо» й принижуємо інших, вказуючи їм на те, що вони несамостійні, нерозумні та залежні від постійної сторонньої «допомоги». Ми повинні поважати життєвий вибір інших, яким би він «безглуздим» не був і дати їм можливість самим вчитися на своїх помилках. Людина може стати кращою лише добровільно й вона обов’язково (може із часом) прислухається до порад, якщо побачить, що при цьому їй залишають право вибору й самовизначення. Це надзвичайно важлива річ для кожного із нас.

Є багато речей, які має знати й виконувати людина, щоб мати глибокі стосунки із близькими. Але, на жаль, дуже часто ми пропускаємо найголовніше та зосереджуємося більше на похідних речах, а не на витоках. Звичайно, потрібно вміти слухати, розуміти, поважати, пробачати недоліки та помилки близьких і багато інших важливих речей... Але основа глибоких стосунків з людьми — це вміння будувати їх спочатку в самому собі. Коли людина залишається наодинці, то тоді вона починає відчувати те, що відбувається у її внутрішньому світі. Якщо вона в усамітненні відчуває внутрішні спокій та тишу, якщо відчуває тихе й приємне щастя, у якому можна сховатись від всіх зовнішніх турбот, то тоді людина готова будувати глибокі стосунки із іншими. Якщо цього немає, то як би ми щиро не намагались бути щасливими із близькими людьми, цього, на жаль, не станеться. Гликокі стосунки із іншими будуються спочатку всередині нас.