Загублений у снах: Дійсність

Прокинувшись, Самітник озирнувся навколо — то була його кімната, це відчувалося всюди. Все було звичним, знайомим. Коли він зазирнув у вікно, то побачив блакитно-біло-малинове вечірнє небо — сонце кидало на землю останні промені дня. Дивна подорож закінчилася, Самітник був удома.

Спочатку Самітник дуже зрадів тому, що вся його жахлива й неймовірна подорож була лише сном... Але через мить він відчув, як те прекрасне й життєдайне відчуття краси, яке супроводжувало його в житті, починає дуже швидко згасати й полишати Самітника серце. У свідомість із неймовірною силою нахабно й силоміць вривалися буденні сірість та стурбованість.

Самітник почав розуміти, що навіть якщо ця вся жахлива подорож була лише сном, то цей сон все одно щось зламав у Самітниковому серці — він був вже не тим. Найважчим було відчуття нещастя, яке було змішане із лютою ненавистю та роздратованістю. Воно душило його й поглинало всю його свідомість.

Самітник був удома, але все змінилося і він, перебуваючи тут, почував себе наче загубленим у якомусь моторошному мареві. Почуття безнадії, яке переслідувало його у цьому безвихідному сні, знайшло його у дійсності й нещадно полонило. Самітник відчував себе зламаним й знедоленим.

Головна надія, яка в нього залишилася — це дідусь у засніжених вершинах. Хоча він його бачив лише якусь мить, Самітник відчував у віддаленій глибині душі якусь могутню і водночас дуже тихо-непомітну підтримку. “ Ти повинен все глибше й глибше досліджувати себе та очищувати власну свідомість. Це — твоя Боротьба.” — все лунало й лунало в його голові, поступово потопаючи у безвиході, роздратуванні та ненависті.

Всю ніч Самітник не спав, а намагався зрозуміти, що із ним сталося. Із настанов дідуся йому стало зрозуміло тільки те, що його полонила та дівчина, з якою він відмовився спілкуватися. Невже людина здатна зробити такий жорстокий вчинок лише через те, що хтось не хоче задовольнити твоє бажання? Йому ніяк не втямки було в таке повірити, але слова:

“Вона знайшла у тобі слабкість, проникнула у найдорожче, що у тебе було, змогла захопити свідомість. Тепер вона може частково керувати тобою та живитися твоєю свідомістю. Витягуючи з тебе сили, вона відчуває те щастя, якого ти так важко досягнув і при цьому віддає тобі всі свої погані думки й наміри, які роками виснажували її свідомість, але яких вона не може й не хоче позбутися. Зараз вона відчуває твоє щастя, в той час як ти не можеш навіть прокинутися, щоб уникнути того жаху та безвиході, в яких вона тебе затягнула.”. — лунали у його свідомості.