Спілкування: “порожні” люди

“Порожні” люди не живуть власним внутрішнім щастям, а живляться чужим ззовні. Вони постійно відчувають залежність від когось або від чогось: щось або хтось має мене зробити щасливим. Замість того, щоб розвивати внутрішній світ, вони постійно намагаються когось (або щось) використати для власного задоволення. Внутрішньо постійно відчувають спрагу й незадоволення. Вони переконані в тому, що хтось (або щось) зобов’язаний зробити їх щасливими, бо іншого способу бути щасливим не існує. Коли співіснують двоє таких людей, то вони, відчуваючи внутрішню спрагу й незадоволення, починають взаємно ділитись цими почуттями одне із одним. Кожен розповідає іншому, що той має для нього зробити, але не хоче (а часто й не може) задовольняти іншого (немає щастя, щоб ним ділитись). Наростає роздратування, гнів та інші подібні почуття та переживання. Так як такі люди вважають, що їхнє щастя знаходиться в близькій людині, вони починають жваво втручатися в особисте життя іншого так, ніби це їхнє власне, намагаючись там всім керувати. Але ніхто не хоче бути рабом. Тому їхнє життя наповнене взаємною боротьбою та сварками.