Мрія
Одного разу їжачки забажали Мрію. Взяли — і забажали. А якщо їжачок щось (або когось) забажає, то він цього обов'язково доб'ється. Будь-якими методами. І якщо бачите, що їжак чогось бажає — ховайтесь. Тому що небезпечна це справа — на його дорозі стояти. Особливо, якщо він не один, а зграєю. І за Мрією.
Склад був старий, запорошений і сильно погризений щурами. Стіни його — упереміш дошки-бетон-алюміній — давно вимагали фарбування, а предмети, що скупчилися на полицях, приголомшували уяву своїм різноманіттям та безглуздям.
Доглядач складу сумував. Він сумував так вже тисячу, а може, й цілих дві тисячі років. На носі у нього сиділи потріскані окуляри і волохатий павук в ковпаку з бубонцями, на пальцях фальшиво сяяли тьмяні золоті кільця, а холодні блакитні очі уважно дивилися на світ, фіксуючи будь-які зміни, що в ньому відбувалися. Ось полетіла муха, оно промінь світла проник крізь дах, що прохудився, хтось до стійки протупав... До стійки... Протупав...
- Не віддавайте їм! - тихо прошепотів голос знизу.
- Не зрозумів... - приголомшено виголосив Доглядач.
- Нізащо не віддавайте! - жаркий шепіт став голосніше — внизу немов би стали навшпиньки в надії бути почутими.
- Так не віддавати-то що?! - Доглядач намагався розгледіти відвідувача, але стійка була широка, а тягнутися було лінь.
- Нічого не віддавайте, - прошепотіли з-під стійки.
- Кому не віддавати?! - Доглядач починав втрачати терпіння, а павук на його носі нервово в'язав прапор кубинської революції.
- Їм, - голос знизу був дуже тихим.
- КОМУ ЇМ?!!! - не витримав Доглядам і різко перегнувся через стійку. Павук задзвенів бубонцями. Внизу скромно, навшпиньках, стояв їжачок.
- Ти хто? - здивувався Доглядач?
- Моє їм'я і порядковий номер вам нічого не скажуть, - хлюпнув носом Тридцять другий праворуч. - Я рятую вас від найжахливішого кошмару.
- Це ще від якого? - здивувався Доглядач.
- Ось він прийде — самі й дізнаєтесь, - ухильно відповів їжачок.
- Хто прийде? - брови Доглядача нестримно дерлися все вище і вище — він вже нічого не розумів.
- Дізнаєтесь, - Тридцять другий праворуч нервово обернувся, потім поманив лапкою Доглядача. Той нагнувся ще нижче. - Тільки дивіться, я вам нічого не говорив.
- Вони прийдуть, і будуть просити щось. Я думаю, що Мрію, - швидко-швидко заторохтів їжачок на вухо Доглядачу. - А ви її не давайте!
- Так я й не дам, - гмикнув Доглядач. Якщо в них документу немає.
- У них “Треба!” є, - сумно пробурмотів Тридцять другий. - Воно сильніше за документ.
- Немає нічого сильнішого за документ! - жорстко поставив крапку Доглядач. - Немає документу — немає й мрії.
- Ну дивитесь, як знаєте. Я вас попереджав. Ви їм тільки Мрію не віддавайте. - і Тридцять другий праворуч вислизнув за двері.
За п'ять хвилин у двері постукали.Тараном. На порозі стояв Головний Їжак.
- Доброго дня, я за Мрією, - скромно човгнув він ніжкою.
- А документ є? - підступно запитав Доглядач. - І взагалі, навіщо вона вам?
- Нада! - ухильно відповів Головний Їжак.
Очі Доглядача заскляніли і він відправився шукати на полицях Мрію. Історія повторювалась. Павук тихенько в'язав прапор кубинської революції.
Запорошена пилом, потерта Мрія стояла на пеньочку. В ній не було нічого особливого, вона була звичайна. Але їжачкам було все одно. Мрія була біла, пухнаста, і, що саме головне, ЇЖАЧА.
... ...
Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому та сайту http://ejik-land.ru/