і буде те що неможливо що у думки не загляда усе віджите змиють зливи річок оновиться вода зістарять вік прийдешні дати отрима зміст новий старе когось ще будуть пам’ятати а хтось і тінь свою зітре[Приєднана картинка]

Які іще там політеси? Тепер тактовність – то дурня, І першу скрипку грають стреси, Що кров у жилах розганя. А там, у плетиві артерій, Де у душі немає дна, Усі позачинялись двері, І де ключі – ніхто не зна. [Приєднана картинка]

Близькосхідне сонце мліло, Спраглу землю зігріва, Плакав Син в кутку за діло – В вихідний творив дива. А ті ж нерви не залізні, Бо роботи – цілий віз, Ще не випрана білизна, І доїти треба кіз. От послав Господь дитину, Не привчиш до хатніх справ, Хліб створив би, чи рибину, Ні, малечу розважав. Ілюстрація - картина Макса Ернста "Діва карає Ісуса в присутності А.Б., П.Е. та художника" (1926 р)[Приєднана картинка]

Мене спіймала ніч в тенета, Зірковий збудувавши міст, Летіла в космосі комета, І задирала пишний хвіст. Тихенько бомкали колонки Та розливали ніжний джаз, З душі зривалась оболонка, Я забував про світ і час. І настрій був таким природним, Не дивувала дивина, І пахло березнем холодним З напіврозкритого вікна.[Приєднана картинка]

Глупої ночі, в холодну годину, там, де дрімають весняні вітри, Березень ходить, і зорями блима, і підбирає нові кольори. Бути чи ні? Без вагань – звісно бути! Годі чекати, пора вже іти, поки сусід, невдоволений лютий, слізні складає до неба листи. [Приєднана картинка]

Поліська невибагливість соснова. Без поспіху, без планів та адрес. Там дивляться озера волошкові у волошковий затишок небес. Туди як зайдеш просто, без причини, в короткий, наче подих, вихідний, А там уже зніма свої шапчини і кланяється виводок грибний.[Приєднана картинка]

І неважливо - сталося чи ні, які були там плани у любові, Ви все одно залишились мені у спогаді, у сні і навіть слові. Які б там ще не трапились віки, яку б ще не родило небо мрію, Ви все одно на відстані руки, і тільки я торкнутися умію.[Приєднана картинка]

Світле знову у моді. Хмарна зникла орда. Плюс на вулиці ходить, капелюхи скида. Сонце множать калюжі. В тінях плачеться сніг. Мінус тільки у душах, добре, що не в усіх.[Приєднана картинка]

Останній сніг. Останній лід. Останній натяк на морози. Весна збирається в політ, Міняє дати і прогнози, Думки міняє і світи, Холодні дотики чекання, І навіть погляд самоти, Який за снігом тим розтане.[Приєднана картинка]

Невгамований лютий. Проте Небо вдягнуто наполовину, Заклопотана жіночка йде І залякує мною дитину. А малий мов велике цабе – Гоноровий. Посиніли вушка. Він в дві дірки уперто сопе І жбурляє у бруд капелюшка.[Приєднана картинка]