На землі так мало сонця.

У серцях так мало світла.

Заглядає вже в віконце

Дощове холодне літо.

На землі так мало правди.

Мало радості в очах.

Та багато в світі зради.

Всюди відчай, біль і страх.

ПОри року вже змішались.

В них гармонії нема.

Літо із зимою помінялось.

Стала осінню плаксивою весна.

Буревії, землетруси і вулкани.

У природі повний дисбаланс.

Рвуться ниточки довіри між серцями.

Та Всевишній ще дає останній шанс.

Від агресії, ненАвисті і злоби

Катаклізмами здригається земля.

Бо безжально нищать її вроду,

А вона у неба захисту благА.

Ми обрали вже собі дорогу.

І назад вже не повЕрне стрілки час.

Та не гнів це і не кара Божа,

І не доля, тільки вільний вибір наш.

Я сплету для нас віночок

Із ромашок і фіалок.

ПрикріплЮ туди дзвіночок,

Незабудку і рум’янок.

Заплету в нього усмІшку

І частинку свого серця.

А також фантазій трішки

Й кольорових мрій стебЕльце.

З почуттів сплету віночок –

Хай ніколи він не в’яне.

В ньому кожен  пелюстОчок –

Символ нашого кохання.

Среди сумрачных серых будней,

Средь унылых дождливых дней

Разбуди меня поцелуем

И улыбкой своею согрей.

Станет мир мой намного светлее

И исчезнет вечерняя грусть.

Милый взгляд ночной сумрак развеет.

Я к нему словно к небу коснусь.

Снова день нас новый закрУжит

Каруселью вечных хлопот.

Пускай наши сомненья разрушит

И даст силы идти вперёд.

Ты же тоже видишь порою

Тот же самый заветный сон.

Я прошу, помолись со мною.

Умоляю я Бога, пусть сбудется он…

Не было солнца и не было звёзд.

Не было счастья и не было слёз.

Не было сердца и не было жизни.

Не было пламени, не было искры.

Не было блеска в зелёных глазах.

Не было красок на белых холстах.

Не было утренних ласковых слов.

Не было сладких хмельных вечеров.

Не было нежного светлого взгляда.

Не было просто тебя со мной рядом.

Не было мира и не было грёз.

Это всё Ты мне в подарок принёс.

Які яскраві й неповторні зорі.

Вони у вічності бездоннім морі

Купаються щоночі до світання,

Хоч кожна ніч для когось з них остання.

Вони світлі гімни Творцеві складають

І неустанно його прославляють.

Одні більш яскраво, а інші тихіше,

Та кожна  із них в небі слід свій залишить.

У нашому світі усе проминає,

Та тільки безслідно ніщо не щезає.

На Землю усі ми приходим, як зорі, -

Яскраві і чисті, як небо прозоре.

Невинна душа у світ цей приходить,

А в піднебессі зоря нова сходить.

Й щораз яскравІшою буде ставати,

І дУші споріднені в небі шукати.

Є зорі, що світять прекрасно і ясно,

Та в декого ще за життя вони гаснуть.

Так часто людина зорю свою тушить,

Бо голос небесний в душі своїй глушить.

Як час вже приходить з землею прощатись,

І в лоні Творця із зорею з’єднатись,

Два Ангели душу прийдУть зустрічати

Й на шальки терЕзів життя все складати.

Чи світла чи темна сильніш буде гирька?

Погасне у небі іще одна зірка…

Як чорною була душа на Землі,

Навіки пропАде в холодній імлі.

Якщо ж душа світло в душі не втрачала,

Й дорогою правди завждИ прямувала,

Погасне вона. Та залишить від себе

Зірок яскравІших ще сотні у небі.

Навіщо ж зіркИ передчасно гасити?

Якщо можна світ яскравІшим зробити.

Лампадкою бути в житті золотою,

І люди засвітяться поруч з тобою.

На столе моём сирень,

Белой нежности букет.

Мне поможет майский день

Разгадать её секрет.

Что хранится в дивном цвете,

В белых звёздочках весны?

Солнцем ласковым согреты,

Они в небо влюблены.

Свет небесный принимая

С чистых ангельских миров,

Землю счастьем наполняя,

Генерируют любовь.

Простоту и необычность

Этот цвет соединяет.

Красотою безграничной

В наши души проникает.

На столе букет сирени.

Освежает в день ненастный

Белоснежное цветенье,

Аромат любви и счастья.

Налий мені келих кохання,

І випий зі мною до дна.

Щоразу,неначе востаннє,

Я хочу впиватись сповна.

Від меду та шоколаду

Солодші твоЇ поцілунки.

Даруєш ти їх зорепадом,

Бо я невипрАвна ласунка.

Малиново-полуничним

Дощем я у тебе проллюся.

І присмаком літньо-суничним

У серці твоЇм залишуся.