Соломія Крушельницька про українську пісню :  «Вона мені як  храм.

Я чую в ній органи»

                 Портрет Соломії Крушельницької (1872-1952)                                      Художник Володимир Слєпченко

«Найпрекрасніша  і найчарівніша Баттерфляй» ( .Джакомо Пуччіні  )

«У широкому світі, де вона тріумфально виступала на  кращих оперних сценах, її називали «незабутньою Аїдою», «єдиною в світі  Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-сан», «неповторною Галькою», «ідеальною  Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «вражаючою Валькірією», «винятковою  Лорелеєю»  ( Михайло Головащенко )

 «Ці давні спогади, що я проніс крізь роки,  завжди зберігаючи в душі, сягають початку нашого століття, коли я вперше почув  її голос і побачив її на сцені римського театру «Констанці» в незрівнянному  образі Аїди. Вона уявлялася мені царицею Нефертіті, найяснішою дружиною Рамзеса  II, або однією з жіночих фігур, що зійшли з древнього барельєфу після  трьохтисячорічного кам’яного сну, щоб продовжити життя серед людей, вражаючи їх  мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану,  стилізованими й ефектними жестами рук».( музикознавець Гвідо Маротті )

"Вона справді ідеальна, ця шляхетна і чарівна синьойорина з тендітною і стрункою постаттю... Співає ніжно, мелодійно, захоплююче, а її чистий і дзвінкий  голос широкого діапазону відмінно інтонований. "«Gazzetta di Parma». Італія 1897

 Вівці мої, вівці

Українська народна пісня   Вівці мої, вівці, Вівці та й барани, Хто ж вас буде пасти, Як мене не стане? Воли мої, воли, Воли та й корови, Хто ж вас буде гнати На зелене поле? Гори мої, гори, Гори гороваті, Хто ж вам на трембіті Буде вигравати?  

Я научилась просто, мудро жить,  Смотреть на небо и молиться Богу,  И долго перед вечером бродить,  Чтоб утомить ненужную тревогу.  Когда шуршат в овраге лопухи  И никнет гроздь рябины желто-красной,  Слагаю я веселые стихи  О жизни тленной, тленной и прекрасной.  Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь  Пушистый кот, мурлыкает умильней,  И яркий загорается огонь  На башенке озерной лесопильни.  Лишь изредка прорезывает тишь  Крик аиста, слетевшего на крышу.  И если в дверь мою ты постучишь,  Мне кажется, я даже не услышу.

Анна Ахматова  (1912)

«…..Я в серці маю те, що не вмирає »

Леся УКРАЇНКА

    Коли дивлюсь глибоко в любі очі,  в душі цвітуть якісь квітки урочі,  в душі квітки і зорі золотії,  а на устах слова, але не тії,  усе не ті, що мріються мені,  коли вночі лежу я у півсні.  Либонь, тих слів немає в жодній мові,  та цілий світ живе у кожнім слові,  і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,  та вголос слів тих вимовить не вмію…  Якби мені достати струн живих,  якби той хист мені, щоб грать на них,  потужну пісню я б на струнах грала,  нехай би скарби всі вона зібрала,  ті скарби, що лежать в душі на дні,  ті скарби, що й для мене таємні,  та мріється, що так вони коштовні,  як ті слова, що вголос невимовні.  Якби я всіми барвами владала,  то я б на барву барву накладала  і малювала б щирим самоцвітом,  отак, як сонечко пречисте літом,  домовили б проречистії руки,  чого домовить не здолали гуки,  І знав би ти, що є в душі моїй…  Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…  2.09.1904, Тифліс

Тричі мені являлася любов.  Одна несміла, як лілея, біла,  З зітхання й мрій уткана, із обснов  Сріблястих, мов метелик, підлетіла.  Купав її в рожевих блисках май,  На пурпуровій хмарі вранці сіла  І бачила довкола рай і рай!  Вона була невинна, як дитина,  Пахуча, як розцвілий свіжо гай.  Явилась друга — гордая княгиня,  Бліда, мов місяць, тиха та сумна,  Таємна й недоступна, мов святиня.  Мене рукою зимною вона  Відсунула і шепнула таємно:  “Мені не жить, тож най умру одна!”  І мовчки щезла там, де вічно темно.  Явилась третя — женщина чи звір?  Глядиш на неї — і очам приємно,  Впивається її красою зір.  То разом страх бере, душа холоне,  І сила розпливається в простір.  Спершу я думав, що бокує, тоне  Десь в тіні, що на мене й не зирне, —  Та враз мов бухло полум'я червоне.  За саме серце вхопила мене,  Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась,  І смокче кров, і геть спокій жене.  Минали дні, я думав: наситилась,  Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма!  Вона й мене на хвилю не пустилась,  Часом на груді моїй задріма,  Та кігтями не покида стискати;  То знов прокинесь, звільна підійми,  Півсонні вії, мов боїться втрати,  І око в око зазира мені.  І дивні іскри починають грати  В її очах — такі яркі, страшні,  Жагою повні, що аж серце стисне.  І разом щось таке в них там на дні  Ворушиться солодке, мелодійне,  Що забуваю рани, біль і страх,  В марі тій бачу рай, добро єдине.  І дармо дух мій, мов у сіті птах,  Тріпочеться! Я чую, ясно чую,  Як стелиться мені в безодню шлях 

І як я ним у пітьму помандрую.

Іван ФРАНКО

                                                             

1 листопада 1944 року для Львова, для України, для церкви був день жалоби і втрат.

 У цей день у вічність відійшов батько церкви митрополит Андрей Шептицький. Це імя  ще донедавна було заборонене і забуте, а його діяльність змальовувалася лише чорними фарбами.

Митрополит Андрей Шептицький  очолював Церкву й українське суспільство упрoдовж 44-років (1901-1944) , в період двох Світових воєн, пережив сім режимів: австрійський, російський, український, польський, радянський, нацистський і знову радянський.

                             Не можна не згадати про неоціненну заслугу матері Митрополита Андрея Шептицького – графиню Софію, багатогранно освічену, талановиту людину, котра своєю святою побожністю заронила у серце Романа щиру любов до Господа та людей, замилування до всього прекрасного й доброго та виховала такого відданого українському народові, достойного сина. Лист матері, Софії Шептицької, що зберігається у фондових матеріалах Львівського архіву, розкриває перед нами не тільки милу жінку –але й її витончений розум. Спробуємо відчути це, прочитуючи рядки благословення графині Софії Шептицької своєму синові на митрополичий престіл у Львові: 

                        „Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога – це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові На ту хвилю, коли береш на себе хрест, до якого тебе покликав Господь, – на ціле життя твоє, під Хрестом або ж на Хресті, на всю працю, наміри, терпіння і радість, на душу твою і розум, серце і здоров’я, на все, що чинити будеш, що постановиш, на цілу працю над будуванням Церкви Божої і поширенням Царства Його на землі . . на всі хрести, якими люди тебе обтяжити можуть, і на всю любов, яку ти їм дарувати будеш, посилаю тобі урочисте, Господом випробуване Благословення”. 14.01.1901 р.

"Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками, але ви держіться, не відступайте від віри, від Святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який паде на нашу Церкву, є хвилевий. Виджу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давної, та буде обнімати цілий наш нарід. Україна, - продовжував дальше говорити Митрополит, - двигнеться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єдиненою, величною, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу. Тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися над нашим бідним замученим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка Божа тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі в вірі, витривалі і ревні в служінню Господу Богу. І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшнім Суді" [2, с. 13].

Показово, що дубова домовина з прахом митрополита Андрея Шептицького залишалася у крипті собору св. Юра протягом всього радянського періоду, бо навіть після офіційної ліквідації УГКЦ ніхто не наважився її рухати і кудить переміщати. Сьогодні кожен може відвідати крипту, де покоїться прах Великого Митрополита, як і звернутися до його багатої духовної спадщини.

Рецепт від Сашка Положинського "Як стати Президентом".

Якщо не він , то хто....?

Громадяни України, користуйтесь моментом - Виберіть мене своїм Президентом! А щоб уберегтися від верховної зради, Дозвольте мені узурпувати владу… 

Вирішив власне життя привести до ладу - Буду балотуватися в президентську владу. А чом би й ні? Кожному дорога відкрита До, так би мовити, державного корита. Мої руки нічого не крали, тіло моє не сиділо, А якщо і сиділо, то яке кому діло? Назбираю грошей, куплю індульгенцію - І запишуся до еліти, богеми чи інтелігенції. Вивчу гарну промову, відрепетирую міміку, У власну риторику вплету критику та лірику. Говоритиму про народ, про владу, про Україну-неньку, Тим часом підберу собі костюмчик гарненький. Народу все одно – кандидати порожні чи повні, Важливо не те, що всередині, а те, що зовні. Очі мої – чисті й невинні, обличчя – просте, От тільки шкода, що коса не росте… 

Для початку знайду собі олігарха – Нехай профінансує майбутнього монарха. Найму консультантом якогось закордонного вар’ята І почну боротьбу за прихильність електорату. Бідним пообіцяю, що зроблю всіх багатими, Багатим поклянусь, що їх не чіпатиму. І під прапором помаранчево-червоно-біло-синім Відправлюся у тривале турне по країні. На Сході розповідатиму, що западенці – фашисти, Захід переконаю, що всі східняки – комуністи. А коли Схід та Захід зіштовхну лобами, Зганяю на поклон до бараку Обами. Зовнішня політика нескладна, по суті, Тому зганяю на поклон ще й до Мєдвєдєва і Путіна. Коротше, ні ідеї, ні ідеології, А бруд і брехню назву політтехнологіями…

              Передвиборчу кампанію проведу максимально серйозно За мене проголосують майже одноголосно! Служитиму народу вірою і правдою, А відповідальність ділитиму між Кабміном та Радою. Все накра… зароблене запишу на маму, А маму, про всяк випадок, відправлю в Панаму. Всю рідню забезпечу, всім друзям віддячу, Ну й собі зароблю – на пенсію і дачу… 

14 жовтня - Свято Покрови , одне з найголовніших для українського народу. Як свою заступницю Пречисту Діву Марію особливо шанували лицарі українського духу - козаки та воїни Української повстанської армії

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Діва Марія є заступницею і хоронителькою всіх, хто звертається до неї в молитвах і покриває їх своїм Покровом.

Нехай Покров Пресвятої Богородиці оберігає усіх нас та нашу Україну.

Достойно єсть воістину величати блаженною Тебе , Богородицю, присноблаженную і пренепорочную  і Матір Бога нашого. Чеснішую від Херувимів і незрівнянно славнішую від Серафимів , що без зостління Бога Слово породила , сущую  Богородицю , Тебе величаємо .

Під Твою милость прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід ізбавляй  нас, єдина чистая і благословенная.     Преславная Приснодіво, Богородице, прийми молитви наші і донеси їх Синові Твоєму  і Богові нашому, щоб спас задля Тебе душі наші.