Дощовий дощ***

  

 Люблю дощ, хоч комусь він і не до вподоби....

за ним можна легко заховатися....

Неси мене, мій коню невгамовний ....

       

           

Мерані * мій, скачи вперед у простори безмежні, Віддай вітрам думки мої, схвильовані й бентежні! Вітри поборюй, води розтинай, злітай над кручі й скелі   кам'яні... Не крийсь від бурі, спеки і сльоти, літавцю мій,   мій коню невгамовний... Лише зіркам, супутникам своїм, повім душі моєї таємницю...

Хай жар любові й зойк душі пірнуть в морську глибінь, Нехай поглине їх краса і шал твоїх стремлінь.

Мерані мій, неси мене вперед, за грані долі мчи   в прекраснім шалі! Якщо і досі долі не скоривсь, то вершник твій   не скориться й надалі! Ніколоз Бараташвілі ( переклад Миколи Бажана)

*Мерані — чорний кінь-скакун, Пегас грузинських  народних переказів. 1842

                                                   

 

Осінь

   

           

                                    

Поет гармонії й краси - Богдан-Ігор Антонич

100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича

(Народився 5 жовтня 1909 , с. Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер - територія Польщі) у сім"ї священника       -      помер  6 липня 1937, Львів)

Український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Здобувши за життя славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, викликавши багато суперечок своєю творчістю, він після смерті випав з історії української поезії. Поет, який прожив усього двадцять вісім років, стільки ж років перебував у зоні мовчання. Історія української літератури подавалася у старанно процідженому й урізаному вигляді. Творчість майже всіх майстрів слова Західної України, які писали протягом міжвоєнного двадцятиліття, за винятком п’ятьох-шістьох, котрі орієнтувалися на СРСР, замовчувалася.

„Білою плямою” була і творчість Б.-І. Антонича.

Я, сонцеві життя продавши  За сто червінців божевілля,  Захоплений поганин завжди,  Поет весняного похмілля, "— такий автопортрет створив Богдан-Ігор Антонич.

ВИШНІ                                   

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,  на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.  Моя країно зоряна, Біблійна й пишна,  квітчаста Батьківщино вишні й соловейка!  Де вечори з Євангелії, де світанки,  де небо сонцем привалило білі села,  цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,  як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 

ЩАСТЯ  З усіх людей найбільше я щасливий,  будую білий калиновий міст.  Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.  Великої моєї філософії  такий безглуздий зміст.  Не заплачу стражданню й горю мита,  люблю риск, небезпеку й сум’яття.  Я є рушниця, радістю набита,  якою вистрілю на честь життя.  Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,  ніщо, що людське, – не є мені чуже,  а що сьогодні я не маю грошей на обід, –  байдуже.

                                          

ТЮЛЬПАНИ ДВА...   Тюльпани два, мов ти зо мною,  на двох краях життя пустелі  даремне кличуть, лиш водою  йдуть світла золоті тунелі.  Червоне полум’я двох квітів  крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.  Так родяться мистецтво й міти  із туги за далеким, вищим...  За кращим, більшим, за незнаним,  що підняло б над світу низом.  Два райські птахи – два тюльпани –  карає ніч за мрії безум.  Червоне полум’я двох квітів  просвітлює сіряву сутінь,  червоне полум’я тюльпанів –  цвісти, горіти, проминути

Мій рідний край...

   

                     

І все-таки до тебе думка лине, Мій занепащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине. Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля. О, сліз таких вже вилито чимало,— Країна ціла може в них втопитись; Доволі вже їм литись,— Що сльози там, де навіть крові мало! ( Леся Українка ) 1895        

                   

Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі, З бортів човна змивають мох, І ми з тобою вже не в силі Буть нещасливими удвох. І ти ясна, і я прозорий, І душі наші мов пісні, І світ великий, неозорий Належить нам — тобі й мені. О море радості безкрає, Чи я тебе перепливу? Якби того, що в мріях маю, Хоч краплю мати наяву. ( Василь Симоненко ) 1961                     

"Долг Украине " В. Маяковский

   " Долг Украине "   В.В. Маяковский  1926

Знаете ли вы
                    украинскую ночь?
Нет,
          вы не знаете украинской ночи!
Здесь
         небо
                  от дыма
                               становится черно,
и герб
          звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой,
                     удалью
                                 и кровью
Запорожская
                      бурлила Сечь,
проводов уздой
                          смирив Днепровье,
Днепр
          заставят
                       на турбины течь.
И Днипро
                по проволокам-усам
электричеством
                          течёт по корпусам.
Небось, рафинада
                             и Гоголю надо!
 
Мы знаем,
                 курит ли,
пьёт ли Чаплин;
                          мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Дугласа
                    галстух краплен…
А что мы знаем
                         о лице Украины?
Знаний груз
                  у русского
тощ —
            тем, кто рядом,
почёта мало.
Знают вот
                украинский борщ,
Знают вот
                украинское сало.
И с культуры
                    поснимали пенку:
кроме
            двух
прославленных Тарасов —
Бульбы
             и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь,
                                сколько ни старайся.
А если прижмут —
                              зардеется розой
и выдвинет
                  аргумент новый:
возьмёт и расскажет
                                 пару курьёзов —
анекдотов
                  украинской мовы.
Говорю себе:
                      товарищ москаль,
на Украину

                      шуток не скаль.

Разучите
               эту мову
                               на знамёнах —
лексиконах алых, —
                                эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
                         час расплаты настав…»
Разве может быть
                           затрёпанней
                                                да тише
слова
         поистасканного
                                     «Слышишь»?!
Я
     немало слов придумал вам,
взвешивая их,
                       одно хочу лишь, —
чтобы стали
                  всех
                          моих
                                  стихов слова
полновесными,
                        как слово «чуешь».

                           
Трудно
           людей
                       в одно истолочь,
собой
          кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
        мы не знаем украинской ночи.
1926

Пресвята Богородиця - Цариця Неба і Землі - Цариця України

  • 28.08.09, 21:27
“Ти – любов, котра із неба
  обіймає цілий світ…” 

У 1037 році, як каже наш найстаріший літопис ,  князь Ярослав Мудрий  посвятив Київську Русь – Україну – Матері нашого Спасителя, Пресвятій Богородиці
Сьогодні святкуємо 
 Празник Успіння Пресвятої Богородиці.
З давніх-давен Христова Церква радісно
відзначає це св"ято . Жаль і радість зливаються в одно у цей святий день представлення Божої Матері, бо свята Церква називає кінець земного життя Пречистої Богородиці не смертю, а сном - Успінням,
цим виявляючи віру, що Мати Ісуса Христа, Сина Божого, будучи Всесвятою, тобто вільною від найменшого гріха від першої хвилини зачаття і аж до останньої хвилини її перебування на землі, також була захоронена і від наслідків гріха - смерті та зітління тіла.
Той сон - смерть Пречистої були без жодного болю і тривоги, тому одна церковна пісня каже:
«Уснула Мати Божа, уснула і сном блаженним спочила.
Не знала смерті, болю не знала з життям ся легко розстала».
Празник Успіння Пресвятої Богородиці  ще називають Внебовзяття, тим підкреслюючи той вінець, котрим удостоїлась Божа Матір.
Вона після Успіння була взята на небо і душею і тілом, сподобилася ввійти в Небесну Обитель, яку їй і всім побожним християнам приготував її Син.
І не тільки увійти, як звичайна християнка, але бути Царицею Неба і Землі, вищою від ангелів і Матір"'ю всіх людей, що шукають її помочі і Небесного заступництва.
Марія – це драбина, по якій зійшло до нас Спасіння. Іншого шляху до Неба нема, як через цю драбину – через Марію! 

Не шукаймо чуда земного, видимого, шукаймо чуда у серці, у душі, щоб воскреснути і народитися для Неба.

Ти в серці моїм...

Любіть Україну, як сонце, любіть,  як вітер, і трави, і води…  В годину щасливу і в радості мить,  любіть у годину негоди.  Любіть Україну у сні й наяву,  вишневу свою Україну,  красу її, вічно живу і нову,  і мову її солов'їну.  Між братніх народів, мов садом рясним,  сіяє вона над віками…  Любіть Україну всім серцем своїм  і всіми своїми ділами.  Для нас вона в світі єдина, одна  в просторів солодкому чарі…  Вона у зірках, і у вербах вона,  і в кожному серця ударі,  у квітці, в пташині, в електровогнях,  у пісні у кожній, у думі,  в дитячий усмішці, в дівочих очах  і в стягів багряному шумі…  Як та купина, що горить — не згора,  живе у стежках, у дібровах,  у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,  і в хмарах отих пурпурових,  в грому канонад, що розвіяли в прах  чужинців в зелених мундирах,  в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях  до весен і світлих, і щирих.  Юначе! Хай буде для неї твій сміх,  і сльози, і все до загину…  Не можна любити народів других,  коли ти не любиш Вкраїну!..  Дівчино! Як небо її голубе,  люби її кожну хвилину.  Коханий любить не захоче тебе,  коли ти не любиш Вкраїну…  Любіть у труді, у коханні, у бою,  як пісню, що лине зорею…  Всім серцем любіть Україну свою —  і вічні ми будемо з нею!  1944    Володимир Сосюра   

Година для праці настала !!!

А вона працює !!!

Досвітні огні .

Ніч темна людей всіх потомлених скрила  Під чорні, широкії крила.  Погасли вечірні огні;  Усі спочивають у сні.  Всіх владарка ніч покорила.  Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі.  Щасливий, хто сни має милі!  Від мене сон милий тіка…  Навколо темнота тяжка,  Навколо все спить, як в могилі.  Привиддя лихі мені душу гнітили,  Повстати ж не мала я сили…  Зненацька проміння ясне  Од сну пробудило мене, –  Досвітні огні засвітили!  Досвітні огні, переможні, урочі,  Прорізали темряву ночі,  Ще сонячні промені сплять, –  Досвітні огні вже горять.  То світять їх люди робочі.  Вставай, хто живий, в кого думка повстала!  Година для праці настала!  Не бійся досвітньої мли, –  Досвітній огонь запали,  Коли ще зоря не заграла. ( Леся Українка )  [1892]

Про княгиню Ольгу

Літописна оповідь

Жила ж Ольга з сином своїм Святославом, І навчала його мати хреститися. А він не зважав на те, ані дослухався того Але коли хто з власної волі хотів хреститися, то не забороняв, але осуджував того. Для невірних-бо віра християнська — то потворність, Бо не знають і не розуміють ті, хто в тьмі ходить,І не відають слави Господньої, Бо одебеліли серця їxні, І тяжко вухами чують, а очима бачать. Рече -бо Соломон: «Діяч нечестивих далекий від розуму, Бо кликав вас — і не послухали ви, І вам поклав слова — і не зрозуміли Але ради мої ви відкинули І звинувачень моїх не приймаєте І зненавиділи-бо премудрість, І не захотіли страху Господнього, І не хотіли приймати поради моєї,

І погорджували всіма моїми звинуваченнями!»

Так і Ольга часто говорила «Я, сину, пізнала Бога і радуюся, А коли і ти пізнаєш Бога, то почнеш радуватися». Він же не приймав того, кажучи: «Як я можу один іншу віру прийняти? Та ж дружина моя з цього буде сміятись». Вона ж рече йому: «Охрестишся ти І всі інші те саме зроблять» Він же матері не послухав і далі справляв звичаї поганські, Не відаючи, коли хто матері не слухає, в біду впадає, Як сказано: «Коли хто батька чи матір не слухає, Хай умре». Це ж тому Святослав гнівався на матір Соломон же сказав: «Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере, Хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває». «Картання безбожників — як мозоль для них». «Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він». Одначе Ольга любила сина свого Святослава, кажучи: «Хай буде воля Божа. Коли Бог захоче помилувати рід мій І землі Руської, хай вкладе їм у серце бажання Бога, Як то і мені Бог дарував». І, це кажучи, молилася за сина І за людей всі дні і ночі, І наставляла сина свого до змужніння його І до його повноліття.