Очима Ти сказав мені...

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.

    heart 

У світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань, чи ми пробачим одне одному цю несподівану печаль? Чи будем вік себе картати? Але за віщо, Боже мій! За те, що серце калатати посміло в ніжності німій?! За ті передані привіти? За тихий погляд, що п’янить? Нехай це сонечко посвітить. Нехай ця туга продзвенить.  heart 

Душа пройшла всі стадії печалі –  Тепер уже сміятися пора.

  heart 

МНОГАЯ ЛІТА , Ліно Василівно !!!

НАЦІЇ ВМИРАЮТЬ НЕ ВІД ІНФАРКТУ.
СПОЧАТКУ ЇМ ВІДБИРАЄ МОВУ"
(Ліна Костенко)

ЛІНА  ВАСИЛІВНА  КОСТЕНКО  
Українська письменниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії.
 Народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів.




"Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать
бо в цьому схибиш - то уже навіки»"

Ліна КОСТЕНКО  - яскрава представниця незабутнього і ще не докінця усвідомленого «феномена шістесятництва», 
вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ. 
Прониклива, наділена пророчим даром, сучасниця, вона неодноразово надсилала нам свої перестороги.
«... від людства мало що й залежить. Вони делегують повноваження своїм урядам і президентам,
а там уже діють такі механізми політики, на які людство має хіба що мінімальний вплив. А надто, коли взяти до уваги, хто стоїть біля пультів світової політики. Час великих постатей, схоже, проминув, 
дедалі частіше приходять до влади висуванці великих кланів, у практиці яких відсутня етика філософії буття...»

Пам"яті ІГОРЯ БІЛОЗІРА

 

     

Ой три вишні, три розлогі зронять білий цвіт На порозі батька й неньки. Розійдуться три дороги у широкий світ, Три дороги-доріженьки. Кликну-свисну вороного Час, мій коню, час, час... Перед брамою дня Осідлаю коня, А нині в гості мене Жде щаслива рідня, Вся моя рідня...

 БІЛОЗІР  ІГОР ЙОСИПОВИЧ (24.03.1955, м. Радехів Львівської обл. — 28.05.2000, м. Львів) Талановитий український композитор і виконавець. Заслужений артист України( 1990 ) Народний артист України (1997 ) Лідер ВІА «Ватра»

24 березня Ігорю Білозіру виповнилося б 55.

В ніч на 9 травня 2000 року русифіковані мажори жорстоко побили Ігоря Білозіра і він через 20 днів помер у львівській реанімації. Він помер за свою пісню. Його смерть мала міжнародний резонанс і викликала громадські заворушення у Львові. І. Білозір — знакова постать для української музичної культури. Він завжди і у всьому був відданий мистецтву, сповідував високі мистецькі критерії, тому тяжко переживав занепад професійності в пісенному жанрі останніх років, його цілковиту комерціалізацію. Кожна його пісня - святкова , врочиста несподіванка - це його щирість , чистота , краса , що пробуджує совість людей , кличе їх до свободи , збагачує інтелект. В ньому органічно поєднувалися патріотизм, талант і висока громадянська позиція. Його мелодії світлі і різнобарвні , як кольори вишиванок і писанок. Творчість І. Білозіра називають «совістю в мистецтві» — це найвище визнання таланту митця.

Встань з колін, народе мій, гордість ,маєш ти. На колінах не прийдеш до свої мети. Годі спати, час вставати - сонце вже зійшло, Сонним, брате, не здолати тяжкеє ярмо. Просить, кличе і зове вся моя земля, Україна рідная, матінка твоя.

"Вишиванка"


Іван ФРАНКО

СІДОГЛАВОМУ

Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот,
А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, —
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.


Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво, —
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво.

Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, —
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм —
Празнична одежина,
А мій — то труд важкий,
Гарячка невдержима.


Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування, —
Мене ж болить її
Відвічнеє страждання.

Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь —
Кривава в серці рана.


Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, —
Я ж не люблю її
З надмірної любови.

“З Тараса Шевченка в Україні починається все”

(  09.03.1814 — 10.03.1861  )

"Це Ти сто літ показував мету і шлях
стовпом вогнистим,
ми виросли у спадщині Твоїй, як в сяйві сонця
листя...."

Ці слова Богдан-Ігор Антонич сказав про Шеченка
близько 100 років тому.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні чи ні...
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині...
Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,
І не оплаканий своїми.
В неволі, плачучи, умру
І все з собою заберу.
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій не своїй землі...

І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: молись!
Молися, сину, - за Вкраїну
Його замучили колись!

Мені однаково, чи буде
Той син молитися чи ні...

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять лукаві і в огні
Її, окраденую, збудять!

Ох не однаково мені...




Автору "Червоної рути" присвячується....

«Він був великим життєлюбом…»

" Він був дзвінким струмком, який переріс у широку ріку»

 ( 04.03.1949 – 22.05.1979  )

http://blog.i.ua/user/1727364/261385/

http://blog.i.ua/user/1727364/223970/

Вітання !

Наливаймо, браття, кришталеві чаші, Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали Голівоньки наші!  Щоби Україна повік не плакала, Щоби наша слава, козацькая слава, Повік не пропала.

А козацька слава кровію полита, Січена шаблями, рубана мечами, Ще й сльозами вмита.

Наливаймо, браття, поки ще є сили, Поки до схід сонця, поки до походу Сурми не сурмили.

Нащадки славних козаків, І січових стрільців, І нині ви від ворогів Бороните краї.

Коли ти цього не чекаєш...

  • 13.02.10, 17:44

АЙСТРИ 

Опівночі айстри в саду розцвіли...  Умились росою, вінки одягли, І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать... І марили айстри в розкішнім півсні Про трави шовкові, про сонячні дні, - І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в'януть, де вічна весна... Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни... А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем... І вгледіли айстри, що вколо - тюрма... І вгледіли айстри, що жити дарма, - Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над рештками їх!..

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Живи і нічого не бійся, Твори, сподівайся, надійся, Бо тільки тоді ти життя відкриваєш, Коли ти цього не чекаєш....

Мороз и солнце; день чудесный!

  • 25.01.10, 10:11

Мороз и солнце; день чудесный! Еще ты дремлешь, друг прелестный - Пора, красавица, проснись: Открой сомкнуты негой взоры Навстречу северной Авроры, Звездою севера явись! Вечор, ты помнишь, вьюга злилась, На мутном небе мгла носилась; Луна, как бледное пятно, Сквозь тучи мрачные желтела, И ты печальная сидела - А нынче... погляди в окно:

Под голубыми небесами Великолепными коврами, Блестя на солнце, снег лежит; Прозрачный лес один чернеет, И ель сквозь иней зеленеет, И речка подо льдом блестит. Вся комната янтарным блеском Озарена. Веселым треском Трещит затопленная печь. Приятно думать у лежанки. Но знаешь: не велеть ли в санки Кобылку бурую запречь?

Скользя по утреннему снегу, Друг милый, предадимся бегу Нетерпеливого коня И навестим поля пустые, Леса, недавно столь густые, И берег, милый для меня.

Александр Пушкин 1829