По-перше, на глибокому зрощенні олігархії та влади на загальнонаціональному рівні, що має свої аналоги й на регіональному і часто місцевому. 

По-друге, на зумовленій цим явищем консервації та поглиб­ленні монополізації дедалі більшої частини сфер життя. Причому на зміну успадкованим від СРСР державним приходять монополії наближених до керівництва олігархів, які не зовсім підпадають навіть під визначення приватних, оскільки володіння ними залежить насамперед від рівня їхньої наближеності до влади.

По-третє, на процвітанні корупції, яка вже фактично замінила офіційні механізми вирішення тих чи інших питань і водночас стала основним реальним джерелом оплати праці переважної частини чиновників вищої та середньої ланок (і значною мірою нижчої), а відтак метою їх перебування на посадах.

По-четверте, на надмірній (і в більшості випадків непотрібній) зарегламентованості економічної діяльності, яка має на меті не реальне виконання визначених тими чи іншими нормами вимог, а насамперед створення попиту на корупційні послуги посадовців.

Нарешті, по-п’яте, на відсутності реального арбітра, що мав би забезпечити формально задекларований принцип верховенства права в країні: ані судова, ані правоохоронна системи сьогодні не виконують тих функцій, які покладає на них суспільство, а зазвичай, навпаки, є інструментом підтримування всіх згаданих вище суспільних аномалій, що блокують розвиток України.

Без комплексного, а головне швидкого в часі та рішучого подолання названих проблем забезпечити реалізацію скованого нині потенціалу нашої країни неможливо. Й Україні загрожуватиме утвердження відсталої російськоцентричної соціально-економічної та суспільно-по­­літичної моделі розвитку, яка ґрунтується на нераціональному використанні природних багатств та їх привласненні в інтересах вузького кола осіб, наближених до панівної на той чи інший момент владної верхівки. Вона виключає інтенсивний розвиток економіки виробників, утвердження філософії накопичення та творення економічного потенціалу, позаяк зорієнтована на паразитування на вже наявних ресурсах, доступ до яких лімітований правлячою групою.

Цивілізаційні прорив із транзитного пострадянського стану та подолання інертного тяжіння України до відсталої російсько-євразійської олігар­­хічно-люмпенської моделі мають відбутися не за «посередництва» олігархії, а за її ліквідації як явища та знищення передумов для відтворення в майбутньому. Це можливо буде зробити лише за умови відокремлення влади від бізнесу.

Останнє не означає утопічного в ринковій економіці відмежування державної політики від інтересів підприємців. Йдеться про подолання олігархії як явища – ненормальної ситуації, за якої президент, парламент, урядовці та чиновники нижчого рівня у своїй діяльності керуються інтересами не бізнесу та суспільства загалом, а лише окремих фінансово-промис­­ло­­вих груп або, що ще гірше, «обраних» родин (кланів). Тим більше коли в підсумку це призводить до відставання, стагнації та погіршення показників розвитку деяких галузей чи економіки загалом, внаслідок чого країна втрачає перспективу та соціально-економічну, а з нею й суспільно-політичну рівновагу і з’являється загроза державності та суверенітету.

Натомість великий бізнес має бути поставлений деолігархізованою державою в умови, за яких він може стати локомотивом нарощування економічного потенціалу країни, технологічної модернізації, збільшення присутності її товарів на світових ринках.

Врешті, в історії є чимало прикладів плідної співпраці держави та потужних національних виробників, які забезпечили переваги для розвитку не окремих «сімей», а націй загалом (див. стор. 28). Як, утім, не бракує й антиприкладів, коли в низці африканських та латиноамериканських країн тем­­пи нарощування статків правлячими родинами і кланами перебувають у чіткій обернено про­пор­ційній залежності від розвитку їхньої економіки.

Альтернативи вибору

Вибір, що стоїть перед Україною, не є абсолютно унікальним. На тому чи іншому етапі більшість суспільств були змушені зробити його між моделями з відкритим або обмеженим доступом до ресурсів.

У першому випадку виробництво, торгівля, послуги і фінанси діють у конкурентному середовищі, де постійно триває пошук і творення прибутку, нової вартості, що визнається вільним ринком. В усіх сферах суспільного життя є чітка протидія зловживанням і монополізації. Такий устрій ґрунтується на засадах змагальності як в економіці, так і в політиці, що підтримуються суспільством як одна із його базових цінностей. Громадяни розуміють свої можливості саме як можливості «відкритого доступу» і здатні захищати їх через громадські організації та судову систему.

Натомість суспільства з обмеженим доступом до ресурсів та можливостей основані на пошуку та привласнені не так нової, як уже наявної вартості – ренти, зокрема й через монополізм, унеможливлення конкуренції, «приватизацію» державної влади, витворення симбіозу влади і бізнесу. Джерелами рен­­ти виступають державний бюджет, природні ресурси, держвласність, квазідержавні холдинги, найприбутковіші напрями бізнесу, перерозподіл усього його або частини від «чужих» «своїм», корупція під прикриттям держави.

У цій моделі представники правлячої верхівки обмежують доступ громадян і бізнесу до ресурсів та можливостей заради створення й привласнення рен­­ти, насамперед підконтрольними їм та їхнім фаворитам підприємствами. Замість волі до економічного поступу зусилля влади спрямовуються на боротьбу за частку ренти з усіх цих джерел. Процвітають здирництво в усіх її ешелонах та свавілля силовиків. Передумови для цього закладаються безпосередньо в закони, які застосовуються вибірково. Тут немає місця стабільності, оскільки постійно змінюються правила гри.

У такому устрої суспільна згода щодо організації економічного життя неможлива. Вона підмінюється лояльністю олігархів і чиновників до авторитарного арбітра (це або найвищий керівник держави, або група осіб при владі, або верхівка правлячої партії, або «Сім’я», неважливо) в обмін на доступ та використання ними джерел ренти та бізнес-можливостей. Бізнес-еліта, високопосадовці, лобісти – усі вони є «клієнтами» такого арбітра.

Головні характеристики цьо­­го типу устрою: неефективність, негнучкість, нестійкість. Правляча верства перерозподільни­­ми подачками час від часу, особ­ливо перед виборами, відкуповується від «настирливих» чи «бунтівних» громадян.

Мутації совка

У випадку України модель суспільства з обмеженим доступом до ресурсів та можливостей була успадкована з радянських часів. Одержавлення за соціалізму призвело до перетворення всієї власності на державно-монополістичну. Держава, виконуючи функції управління економікою, оголосила себе верховним володарем загальнонародної власності. Унаслідок цього фактичним господарем став не безпосередній виробник (колектив, народ), а чиновник. Примат централізованого управління призвів до утворення командно-адміністративної форми господарювання й нівелювання ролі приватної ініціативи навіть в управлінні.

На відміну від більшості країн світу головним шляхом формування монополізму в Україні було не укрупнення конкуруючих підприємств через поглинання сильнішими слабших, а перехід компаній і виробничих комп­­лек­­сів-гігантів у недержавну фор­­му власності. При цьому на основі домінування радянської системи псевдоцінностей та її представників у владі сформувався нинішній суспільний устрій з обмеженим доступом громадян і бізнесу до ресурсів та можливостей.

У підсумку визначальний вплив на внутрішнє життя України мають сьогодні дві діаметрально протилежні за своїм статусом і чисельністю верстви населення, які разом утворюють структуру суспільства, що нагадує піраміду. На її вершині – найвищі посадовці та олігархи, від яких залежить ситуація в країні з огляду на їхні політичні та фінансові можливості, а в основі – велика кількість громадян із низьким рівнем доходів, що не впливають на державну політику.

Ідея відокремлення влади від бізнесу поки що виливалася в переписування претендентом на ту чи іншу державну посаду своєї компаній на родичів, кумів тощо. І хибно вважається, що такий «очищений» службовець діятиме лише в інтересах громадян. При цьому часто лунають заяви про неможливість та й недоцільність такого відмежування, мовляв, бізнесмени – ділові й багаті люди, які, маючи владу, робитимуть багатими всіх нас.

Тим часом, як бачимо, вони використовують її для ухвалення державних рішень, що вигідні тільки наближеним особам та структурам і, як правило, завдають шкоди решті громадян та підприємців. Звідси така щедрість олігархів під час проведення виборчих кампаній у розрахунку на те, що це буде щедро компенсовано майбутньою владою. Електоральна кампанія перетворилася на дороге змагання не ідей і програм удосконалення суспільства, а представників різних бізнес-еліт за право керувати країною у своїх інтересах.

На тлі високого рівня корупції, чиновницького свавілля та відсутності ефективної судової системи олігархічні ФПГ, які монополізували товарні ринки, стають украй небезпечними для держави та суттєво гальмують розвиток її економіки. Адже переваги на ринку дає їм саме привілейований доступ до влади та контроль над сировинними ресурсами, а не наявність технологій.

Відтак структурні перекоси в економіці (закладені в імпер­­сько-радянські часи) не виправляються, а поглиблюються. Тим часом за нинішнього рівня технологічного розвитку країни суттєво підвищити продуктивність, а з нею і темпи зростання та обсяг національного багатства практично неможливо.

Зруйнувати фундамент олігархії

Досвід інших країн дає чимало прикладів успішного виходу на цивілізований шлях розвитку завдяки спрямуванню урядової політики на побудову суспільного устрою з відкритим доступом до ресурсів, розмежуванню влади і бізнесу.

По-перше, потрібно завершити процес приватизації державного майна. Адже саме наявність «нічиїх», нерозподілених, але «заявлених до розподілу» в майбутньому активів і загалом вибірковий доступ до можливостей, регульований не так законом, як конкретними високопосадовцями, створюють умови для міцної «спайки» влади і бізнесу. За нинішнього стану гроші, які надходять до бюджету, мало цікавлять чиновника, підприємства продаються й за півціни, права власності передаються заздалегідь визначеним особам, а «зай­вих» потенційних учасників відсікають надуманими вимогами.

Після цього необхідно провести легалізацію капіталів, набутих некримінальним шляхом, і внесенням відповідних змін до Конституції чітко задекларувати непорушність прав власності осіб, які подали правдиві дані про джерела їх отримання.

По-друге, державна політика має бути спрямована на розвиток малого та середнього бізнесу, потрібна реалізація програми повної демонополізації економіки, спрощення процедур та позбавлення бізнесу зайвих обмежень, запровадження чіткої та єдиної для всіх процедури доступу до ресурсів. Треба ліквідувати як явище затримки з відшкодуванням ПДВ, увівши єдину для всіх схему і терміни відшкодування або скасувавши зазначений податок узагалі, забезпечити різке скорочення держзакупівель та їхню абсолютну прозорість.

По-третє, слід ухвалити закон про лобізм та законодавчо легалізувати цивілізовані методи представництва інтересів, які діють у демократичних державах. Адже наразі в законодавстві відсутній послідовний і систематичний облік категорій конфлікту інтересів. Це дасть змогу детінізувати процедури представництва інтересів, зробити їх відкритими й збалансованими з урахуванням інтересів держави, суб’єк­­тів господарювання та громадян. Необхідно створити спеціальну дозвільну систему, подібну до тих, що функціонує в багатьох розвинених країнах і регламентує діяльність колишніх чиновників задля запобігання використанню ними набутих на державній посаді інформації, зв’язків і навичок у цілях, що суперечать суспільним інтересам.

По-четверте, щоб послабити залежність політичних партій, впливових політиків і посадовців від олігархів, знадобиться комплекс заходів, що має передбачати: 1) оприлюднення особами, що мають керівні позиції в партіях чи органах державної влади, правдивої біографії з жорсткими санкціями за приховування або спотворення відомостей (щонайменше звільнення з посади/заборона займатися політичною діяльністю та обіймати державні посади на тривалий термін, наприклад 10–20 років); 2) посилення контролю за ухваленням рішення чиновником будь-якого рівня у разі, коли його попередня біографія може свідчити про підстави для конфлікту інтересів із зацікавленими бізнес-структу­­ра­­ми; 3) цілковиту прозорість фінансування виборчих кампаній (у її прямих та опосередкованих складових) будь-якого політика чи політсили із забезпеченням вільного доступу до відповідної інформації усіх охочих; 4) обо­­в’язкове декларування всіма політиками та держпосадовцями, правоохоронцями, суддями декларацій про доходи, особистих витрати та витрати їхніх родин.

Подальші дії мають бути спрямовані на розвиток механізмів контролю за владою та великим бізнесом, які стосуються розвитку незалежних інститутів громадянського суспільства та засобів масової інформації, що будуть розглянуті в одному з наступних номерів Тижня.  

Виктор Янукович подошел к экватору - середине своего пятилетнего президентского срока. Во вторник, 7 августа, исполняется два с половиной года с тех пор, как в феврале 2010 лидер оппозиции Янукович победил во втором туре президентских выборов премьер-министра Юлию Тимошенко.

За время правления Януковича Украина стала все больше похожей на Россию Путина. В ней стало меньше демократии, а авторитарные тенденции усиливаются, считают опрошенные DW эксперты. 

"Стремление нынешнего руководства сделать так, чтобы власть не нужно было отдавать никогда", - так на вопрос, что в сегодняшней Украине напоминает ему о России, ответил кельнский политолог Герхард Зимон (Gerhard Simon). По его словам, на Украине, как и в России, теперь есть "партия власти" - правящая Партия регионов, которая "стремится доминировать на всех уровнях". В качестве еще одного примера приближения украинской политической системы к российской немецкий эксперт назвал желание властей в Киеве "сделать оппозицию слабой и контролируемой". "Россия годами демонстрирует, как это делается, и теперь именно по этому пути пошла Украина", - говорит Зимон.

Тимошенко в суде (архив)

На Украине правящие круги стремятся создать вертикаль власти, похожую на российскую, полагает немецкий политолог, доцент Киево-Могилянской академии Андреас Умланд (Andreas Umland). По его мнению, об этом свидетельствуют попытки  "контролировать  ситуацию в парламенте, усилить власть президента, запугать или вывести из игры оппозицию".

Избирательное правосудие

Один из наиболее известных примеров - судьба Юлии Тимошенко. За время правления Януковича лидер оппозиции стала, по крайней мере в глазах Запада, символом превращения Украины из относительно демократического в авторитарное государство. 5 августа исполнился ровно год с того момента, как Тимошенко была арестована. Осенью 2011 года она была приговорена к семи годами лишения свободы за превышение служебных полномочий при подписании газовых контрактов с Россией.

Вся власть - донецким

В СМИ Тимошенко часто сравнивают с Михаилом Ходорковским, бывшим главой российского нефтяного концерна ЮКОС, арестованным почти  девять лет назад и позднее осужденным за экономические преступления. Российская оппозиция и Запад считают дело Ходорковского политически мотивированным. Официальная Москва это отрицает. На Западе дела против бывшего российского миллиардера и одного из лидеров украинской оппозиции называют примерами избирательного правосудия.

Существуют и другие параллели. После избрания президентом в 2000 году бывший офицер КГБ Владимир Путин расставил на ключевые посты в стране бывших и действующих сотрудников спецслужб, а также соратников из родного для него Санкт-Петербурга. Янукович сделал нечто похожее на Украине. Основные должности в стране занимают выходцы из Донецкой области, малой родины украинского президента. Половина украинского правительства во главе с премьером раньше работали в Донецке.

Пример России, похоже, вдохновляет и украинских законодателей. Например, недавно в Верховной раде был зарегистрирован законопроект, ужесточающий ответственность за клевету и вызвавший волну критики со стороны правозащитников и журналистов. В России такой закон уже приняла Госдума.

Белорусский пример для Януковича 

Является ли российский президент примером для подражания своего украинского коллеги, немецкие эксперты судить не берутся. "И Путин, и Янукович работают в похожих условиях и с похожими целями, стремясь укрепить авторитарный режим ", - считает политолог Зимон. Однако, по его мнению, это не означает, что Янукович берет с Путина пример.

Александр Лукашенко

Политические системы в России и на Украине существенно отличаются, считает главный редактор киевского телеканала ТВi Виталий Портников, который долго жил и работал в России. "Правление Путина как президента - это продолжение олигархической модели, выстроенной его предшественником Борисом Ельциным", - говорит журналист. При этом, по его мнению, "управление государством осуществляется корпоративным образом за счет договоренностей различных олигархических и чиновничьих группировок". На Украине была похожая система при президентах Леониде Кучме и Викторе Ющенко, считает Портников, но Янукович ее изменил. Теперь на Украине, по мнению обозревателя, модель власти приближается по некоторым параметрам к политической модели Беларуси, где власть сосредоточена в руках одного человека - Александра Лукашенко.

Еще одно различие между Путиным и Януковичем, на которое обращает внимание Портников, - "приоритет семейных отношений" для украинского президента. "Он (Янукович. - Ред.) выстраивает государство под свою собственную семью, под своих детей, - говорит Портников. - У Путина этого и в помине нет". Старший сын президента, Александр Янукович, занимается бизнесом и входит в список самых богатых украинцев, составленный киевским журналом "Корреспондент". Младший сын Виктор собирается на выборах вновь стать депутатом парламента.

Выборы как шаг в сторону России  

Запланированные на октябрь выборы - событие, которое может сделать Украину еще более похожей и на Россию, и на Беларусь, где выборы давно стали предметом критики международных наблюдателей, считают эксперты. Так, журналист Портников ожидает от голосования "тотальной фальсификации".

Владимир Путин

И все-таки говорить о том, что Украина после выборов станет второй Россией, обозреватель считает неправильным: "На Украине в отличие от России есть реальная оппозиция". На это же обращает внимание и политолог Умланд. "Я считаю украинский полуавторитарный режим менее стабильным, поскольку у него нет таких финансовых ресурсов, как в России", - говорит эксперт. Кроме того, по мнению Умланда, Янукович не пользуется на Украине такой популярностью, как Путин в России, а также не имеет поддержки единой элиты или аппарата, которые бы стояли за президентом.

Будущее Януковича эксперты оценивают по-разному. Киевский журналист Портников не считает, что президент крепко сидит в седле. По его мнению, все зависит от ситуации в экономике. Кельнский политолог Зимон считает, что в ближайшие годы Янукович останется у власти. Эксперт полагает, что во всех трех восточнославянских республиках - России, Беларуси и Украине - ситуация будет развиваться в сторону "укрепления авторитаризма".

dw.de/dw

Сумно чути як політик , недавній президент України, підхоплює хвилю брутального політичного піару на руїнах «мовного протесту», як безцеремонно називає людей, котрі боролися за мову «псевдопатріотами», а вияв їхнього спротиву - голодування - відносить до «політиканства».

Виникає запитання: що Ви зробили, пане Президенте, аби сьогодні ми не збирали гнилий врожай із засіяної Вами ниви? Скажіть, на милість, що Ви зробили для того, щоб українська мова сьогодні процвітала, щоб жодний «ригіоналець» і в думці не мав на неї зазіхати?

ВК «Наступ» заявляє, що Український дім - став символом боротьби за мову. І боротьба ця продовжується, сотні людей , простих громадян України, А НЕ ПОЛІТИКІВ, захищають українську мову кожного дня, бо продовжують нею розмовляти, продовжують думати та вчиняти як справжні патріоти країни та не потребують тупого піару на цій темі. Згадайте, пане Президенте, як швидко Ви покинули Український дім, поставивши лише свій автограф на пам'ять. Ваша висока персона тоді навіть оком не подивилась в бік людей, що, голодуючи, демонстрували свій опір антиукраїнському режимові. Натомість заявляти про те, що саме Ющенко виступив ініціатором акцій протесту під Українським домом Ви не забарились, знову вдаючись до піару своєї персони.

ВК «Наступ» заявляє, що Український дім - це не провал патріотичних сил, а лише перший крок в боротьбі з режимом Януковича. Ми закликаємо людей в кожному місті, кожному селі, кожному куточку України максимально згуртуватись та продовжити нести один із символів нашої держави - Український дім. Ми закликаємо гуртуватись та створювати у всіх регіонах країни осередки боротьби за українську мову. Наша нація ніколи, повторюємо, ніколи не продасть мову - зробити це можуть лише політики, котрі знайдуть сотні способів, як нагрітися на «мовній темі».

Звичайно, Янукович підпише закон про російську мову, чого чекати від проросійського запроданця? Це логічно. А от чому сьогодні колишній Президент називає своїх людей «псевдо патріотами» - пояснити важко.

Як один із голодуючих за мову, я, Руслан Секела, заявляю : «Підписання мовного закону Президентом засвідчило, що в українців з’явився ще один шанс згуртуватися та дати гідну відсіч загарбникові нашої країни. Нам дали шанс ще раз об’єднатися, щоб разом подолати запроданця та назавжди очистити Україну від «ригіоналівської чуми», повідомляє прес-служба ВК «Наступ».

k-z

Події на цьому судовому процесі, де брутально порушено всі можливі права підсудних і, ширше беручи, події в Україні вцілому свідчать про те, що стан речей в нашій країні швидше нагадує купу гною, обнесену колючим дротом, ніж демократію. Підсумки 2,5 років влади Януковича зводяться до одного - країна грабується і ґвалтується купкою гангстерів при владі. Цей очевидний факт Партія регіонів намагається приховати через брехню контрольованих ЗМІ, якою напихає суспільство перед виборами, як гусей для фуа-гри.
Трагізм загальної ситуації – в пануючому заціпенінні людей перед мафією. Більшість жертв Сім’ї Януковича і фактично всі, хто виконує свою роль гвинтика Межигір’я, мовчать і підкорюються злочинній системі. Відсутність історичної звички до індивідуального, несанкціонованого згори опору задля захисту особистої честі і гідності грає на руку правлячій мафії. Фрази на кшталт «проти влади не попреш», «один в полі не воїн», «аби не було війни» і «моя хата – з краю» засипають піском громадської апатії поодинокі спроби небайдужих змінити ситуацію.
Саме тому я хочу звернути увагу українців на те, що не сам Янукович чи Азаров ґвалтують бізнес, покривають убивць і мажорів, розганяють протести сльозогінним газом, відбирають власність і фабрикують кримінальні справи. Все це було б неможливим без десятків тисяч шісток-кровосісів, що по-рабськи слухняно знищують життя мільйонів співвітчизників і країни вцілому.
В історії це було вже не раз. Не Петро І і не Катерина ІІ з Петербургу, а свої запроданці знищили Гетьманщину і Січ. Не Сталін і Гітлер, а свої холуї організували Голодомор і концтабори.
Наш геніальний земляк Михайло Булгаков у своєму романі «Майстер і Маргарита», описуючи сатанинський бал, виводить перед Марго дітовбивцю Фріду, яку спокусив і покинув хазяїн кафе. «-Королева, - вдруг заскрипел кот, - разрешите мне спросить Вас: при чем здесь хозяин? Ведь он не душил младенца в лесу!».
Ця максима Булгакова про особисту відповідальність за своє місце у світі, за породження чудовиськ і підтримку режимів актуальна для часів і царів, і ЦК, і Адміністрації президента.
Я не хочу звертатися до сучасних шарікових і фрід в погонах, з депутатськими значками, в судейських мантіях. Ці істоти із перебитим хребтом і ампутованою совістю – відходи української нації. А цікавитися лайном варто лише під час весняної оранки.
Я хочу звернутися до абсолютної більшості українців, які серцем і кишенею відчувають потребу знищення правлячої мафії та її шісток. Відчувають, але терплять, покладаючись на політиків і вибори раз на п’ять років.
Так, зміна влади, відсторонення клану Януковича – річ абсолютно необхідна. Але розраховувати, що це зроблять політики – величезна помилка. Ні Вольтер, ні Вашингтон, ні Гавел не змогли б покінчити із Середньовіччям, навіть якби чудом стали монархами в часи палаючих вогнищ Інквізиції.
Нове життя Європи почалося тоді, коли для громадян стала неприйнятною і співучасть, і мовчазне невтручання в дикунських розправах.
Покінчити із нашим новітнім Середньовіччям, з владою «минулого, що не минуло» неможливо без загальної моральної революції, без щоденного витискання з суспільного організму запроданців, без постійного особистого протистояння брехні і сваволі навколо себе. Без цього всі балачки про Європу – модна колискова, а не конкретний рух.
Європа – там, де греко-римська традиція, пройшовши етапи Античності, Відродження, Реформації та Просвітництва, визначила в економічному, політичному та духовному житті центральність інтересів Людини.
Всім, хто прагне покінчити із візантійсько-ординським синтезом деспотії і відновити європейську Україну, варто зрозуміти, що ця центральність інтересів Людини передбачає і центральність обов’язків Людини.
Очікувати європейського рівня доходів, прав, безпеки, екології тощо без постійної особистої активної позиції – це мені нагадує історію 40-х років по управлінню внутрішніх справ у Донецькій області. Там дільничний інспектор заскочив бригадира, який намагався оволодіти колгоспницею. У своїй постанові міліціонер виніс рішення відмовити у порушенні кримінальної справи по зґвалтуванню, оскільки «несмотря на голосовые протесты, поза ног и движения рук гражданки полностью способствовали действиям гражданина».
Завдання очищення країни від нинішньої ненажерливої мафії вимагає від кожного громадянина особистої протидії. Без перекладання свого обов’язку на санкції Заходу, без очікувань підходящого політичного вождя, без розрахунку, що новий Майдан збереться сам собою.
Шановні друзі! Ми з вами в полоні янучар із 2010 року.
З політичних мотивів мене утримують у тюремній камері вже 594 дні. Проте я почуваю себе вільним і повним оптимізму. Статус вільної людини, як і статус вільної нації, не задається режимом, його треба здобувати у постійній боротьбі за свою гідність.
Так сталося, що в ці дні збіглися в часі два політичні процеси – кінець судового фарсу наді мною і початок виборів до Верховної Ради. Звичайно, це неспівставні за масштабом і значенням події. Але, мені здається, що провал плану Януковича по тотальному знищенню опозиції в ході політичних судилищ дає вірний алгоритм перемоги у виборчому процесі.
Ключова умова успішності грабіжницької політики нинішнього режиму – покірність і мовчанка жертв. Ні Юлія Тимошенко, ні Юрій Луценко, ні наші однодумці не злякалися і не змінили своїх переконань. Бажаної для гангстерів із Партії регіонів мовчанки не вийшло. І бульдозер Януковича забуксував. Грандіозний обвал підтримки виборцями Партії регіонів, активність і об’єднання вітчизняних демократичних сил, - все це результат безкомпромісного захисту національної і особистої гідності конкретними бійцями.
Півтора роки журналісти є свідками мого процесу. Я дуже вдячний за те, що вони висвітлювали його. Через засоби масової інформації суспільство мало змогу пересвідчитися в повній фальсифікації справ і абсурдності звинувачень. Рішення Європейського суду з прав людини про незаконність і політичну вмотивованість арешту стало першим кроком до юридичної реабілітації, хоча вже сьогодні фактом є те, що режим не зміг зробити мене винним в очах більшості українців.
Це означає, що дати мафії бій, всіма доступними способами відстоювати свої права і переконання – значить виграти! Не важливо – сьогодні чи завтра. Бій, активний опір у будь-якому разі означає залишитися вільною людиною. І це робить перемогу неминучою.
Застосовуючи цей алгоритм моєї судової поведінки до великих подій, я хочу сказати, що вибори – це шанс вилікувати пролежні національної дієздатності до опору мафії. Вибори – шанс покінчити із Партією регіонів, партією злодіїв і брехунів, з примарами колоніального минулого із КПУ, з відвертими і замаскованими гидотними «тушками». Я розумію, що мафія широко застосує на цих виборах брехню, примус і підкуп. А що ще можуть робити члени організованого злочинного угрупування, які вивезли із країни лише за два останні роки понад 50 мільярдів доларів в офшорні зони Кіпру?
Але водночас я вірю, що важкі часи спонукають людей до кращих вчинків, до включення механізмів самозахисту врешті-решт. Адже голосувати за вовків можуть лише ті барани, які не задумуються, звідки візьметься обіцяний за їх голос шашлик.
Це варто усвідомити: на цих виборах немає куди відступати, це бій за особисте і національне виживання 88% пограбованого суспільства. Простити все, що витворяла влада Партії регіонів за ці 2,5 роки, означає підштовхнути їх зробити це з людьми ще і ще раз!
Так, ми маємо неідеальну опозицію. Згоден з тими, хто критикує спрощеність і популізм її програми, хто незадоволений її списками. Але при всьому цьому – в об’єднаній опозиції представлені політики, а не олігархи і гангстери. Її лідери робили помилки, але не перетворювали Україну в ЗАО «Межигір’я», де все належить правлячій Сім’ї. З програмою опозиції можна сперечатися, але не збирати вибиті зуби поламаними руками.
Вибір між Партією регіонів і «Батьківщиною» - це не вибір між двома політичними силами. Це вибір між мафією і демократією. Демократію можна удосконалювати і навіть відправляти у відставку. Мафію можна тільки перемагати. І це справа не Юлії Тимошенко, Арсенія Яценюка, Віталія Кличка, Анатолія Гриценка чи Юрія Луценка. Це справа кожного, хто хоче жити, а не виживати в Україні.
Влада Януковича забрала у нас майже всі права. Крім права на особистий вчинок. Результат виборів залежить уже не від політиків, а від громадян України. Оминути цей вибір неможливо. Для багатьох громадян цей вибір буде важким. Але життя вчить, що тільки те, що важко, те й важливе по-справжньому.
Дати бій мафії – означає не просто зробити вибір на користь об’єднаної опозиції на цих парламентських виборах. Це означає отримати те, що не може дати вам ніхто, - стати вільною людиною.
І, незалежно від результатів, які оголосить ЦВК, це зробить вас переможцем. І тільки об’єднання цих мільйонів маленьких перемог зробить вільною всю нашу країну.

Слава Україні!