На Кубані всіх українців записали росіянами
- 24.08.12, 15:35
До козацькоїколонізації, що почалася наприкінці XVIII століття, Кубань (на карті) –територія на Північному Кавказі довкола однойменної ріки та її приток – булачастиною Кримського ханства та Черкесії. Остаточно відвойована в гірськихнародів на початку 1860х.Насиченим жовтим кольором позначені території, деукраїнці становили більшість станом на початок XX століття. Зокрема, на Кубані.У лютому 1918 року Законодавча рада краю проголосила Кубанську НароднуРеспубліку, а за декілька днів ухвалила резолюцію ”Про прилучення Кубані нафедеративних умовах до України”. До об’єднання, однак, не дійшло. Територіюкомпактного проживання українців на Кубані неофіційно називають МалиновимКлином
220 років тому на Кубань прибула першапартія українських переселенців. Як колишні запорожці спочатку сталичорноморцями, а потім – кубанськими козаками? Чому колонізовані ними землі небули приєднані до України? Розповідає історик Дмитро Білий із Донецька,кубанець за походженням.

”Переселеннязапорозьких козаків на Кубань” – картина художника із Краснодара ГеннадіяКвашури. Він народився 1950го в станиці Пашківська у родовитій козачій сім’ї.У вересні 2006 року президент Віктор Ющенко присвоїв йому звання заслуженийпрацівник культури України
– Після ліквідації Запорізької Січі декілька козацьких старшин – АнтонГоловатий, Захарій Чепіга і Сава Білий – дочекалися моменту, коли князьГригорій Потьомкін додав собі до титулу слово "гетьман". Він сам –один із учасників руйнування Січі. Але це вже був час перед наступним поділомРечі Посполитої і потребувалась піаракція, щоб показати Правобережній Україні:мовляв, у нас козацтво відроджується.
З іншого боку, Потьомкін самодин володів величезною причорноморськоютериторією – так званою "Новоросією", і йому було потрібно накогось там опиратися. Старшини колишнього Війська Запорозького звернулися доПотьомкіна з петицією: запропонували створити з запорожців "охочекомонні" –добровільні – команди, які стали б його опорою. Навзамін він мавповернути їм колишні права та вольності. Поступово ці команди набирали силу.
А далі надійшла Російськотурецька війна 1787–1792 років. Її ареною, окрімЗахідного Кавказу, було Придунав'я: Росія здобувала рештки нинішньої ПівденноїУкраїни. Потрібна була кавалерія, якої росіяни не мали, легка кавалерія,пластунирозвідники, люди, що добре знали місцевість. Почали набирали колишніхзапорожців. Їх під час тієї війни оформили як Чорноморське козацьке військо.Воно отримало від цариці Катерини II клейноди – і з ними офіційний статус.
Як і коли ці колишні запорожці, а теперчорноморці, опинилися на Кубані? Чому Катерина вирішила подарувати їм саме ціземлі?
– Це не вона так вирішила, вони самі їх добилися. Після війни їм надалитериторію нинішнього Придністров'я – Слободзея, Кам'янка й іншіпоселення. Вони мали там жити, відновити свої паланки й розбудовуватиструктуру. Бо повернутися над Дніпро вже не могли – колишні січові землірозподілили між собою російські вельможі. Але швидко по війні виниклодекілька проблем. Придністров'я виявилося затісне, та й не було певності, що йці землі в козаків не заберуть. І найголовніше – помер сам ГригорійПотьомкін, їхній покровитель. Козаки обрали кошовим Захарія Чепігу й, за висловомісторика Федора Щербини, вирішили "шукати собі земель у Петербурзі".
На той час брат Потьомкіна був намісником Кавказу, який Росія отрималапісля ліквідації Кримського ханства. На лівому березі річки Кубань жиличеркеси – або адиги, як вони себе називали. А правий треба булоосвоювати. От чорноморці й зацікавилися правами на правобережну Кубань,щоб можна було розпочати її колонізацію. Спершу вивідали все про ту територію.Відправили таку собі козацьку наукову експедицію на чолі з осавулом Мокієм Гуликом.Ті ретельно обстежили край і подали чорноморській старшині докладнийстатистичний звіт про нього – ґрунти, клімат, якість води, рослини,тварини тощо.
Козацькі отамани, очолювані Антоном Головатим, у березні 1792 року прибулидо Петербурга й за великі хабарі добилися аудієнції в імператриці Катерини ІІ.Перед нею Головатий з бандурою почав казати промову: дякував за відродженнякозацького війська, натякнув на його теперішнє нужденне становище і що варто бйому виділити землі на Тамані – півострові на правобережній Кубані.А потім заспівав пісню про покійного царициного фаворита ГригоріяПотьомкіна: "Встань, Грицьку, промов за нас слово". Катеринарозчулилася. І виписала грамоту, якою передавала Чорноморському козацькомувійську "Тамань з околицями". А там "околиці" – 28тисяч квадратних верст! І почали чорноморці готуватися до переселення.
Як вони облаштовувалися на нових землях?
– Перша партія переселенців прибула на Кубань 220 років тому: 25 серпня1792го до півострова Тамань причалив десант із козацької весловоїфлотилії – п'ять десятків суден із понад трьома тисячами людей. ОбминувшиКрим, вони прибули до берегів Кубані. Вів козацьку ескадру полковник СаваБілий. Три інші колони рухалися з Придністров'я суходолом. Одну з них вів отаманЗахарій Чепіга. Це була епічна картина – на Кубань переселялися 18 тисячлюдей: похідні церкви, вантажі, народжуються дорогою діти, їх хрестять, хтосьпомирає. Усе було організовано дуже ретельно. Перший, головний, етаппереселення закінчився 1794го – за два роки.
Однією з умов вступу до Чорноморського війська було одруження. Хоча вжеостанні запорожці мали родини, кістяк ще залишався "холостяцький".Був створений проект інтеграції козацького війська до мілітарної структуриРосійської імперії. Щоб були одружені та володіли землями на договірних правах.Заборонили козакам обирати кошових отаманів – їх мали затверджувати вСанктПетербурзі. Але, якби не було притоку наступних колон переселенців зУкраїни, ті з першої хвилі там би й вимерли. Бо що таке 18 тисяч? Бійців ізних – зо п'ять тисяч. Необхідно було освоювати землю в нових кліматичнихумовах.
Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи курені, які скорішенагадували фортеці, оточені валами, із гарматами. Та й над самою Кубаннюспорудили оборонну лінію з форпостами й вишками. Сам Катеринодар –нинішній Краснодар – був заснований як Нова Січ. І будували його по типуЗапорозької Січі – із куренями, провели ралом борозну, звели церкву. Дебула та перша вулиця вздовж борозни – там зараз вулиця Красна. Але вже неможна було будувати за принципом єдиного центруфортеці. І назву Нова Січросійська адміністрація не дозволила, термін "запорожець" бувофіційно заборонений. Курені розкидали територією Кубані. Їхні назви, занайменуваннями колишніх запорозьких, – це зараз назви станиць: Канівська,Уманська, Полтавська, Ведмедівська, Новодерев'янківська тощо. До 1842 року вонизвалися "куренями", пізніше "слободами", а опісляросійський уряд запровадив уніфіковану назву для всіх козацьких поселень –"станиці".
Після 1794 року було ще кілька великих хвиль української колонізаціїПівнічного Кавказу: як стихійне переселення окремих родин і відчайдухів, щотікали від кріпацтва, так і організовані владою у 1809 – 1811 роках,1821 – 1822 роках, 1848го, коли з України переселилися 100 тисяч осіб.Головним чином із Полтавської та Чернігівської губерній і Слобожанщини.І це були саме козаки – за метриками до кінця ХІХ століття"малоросійськими козаками" числилися близько мільйона осіб.
Отже, переселялися в Чорноморію – так спочатку українські поселенціназивали Кубань – особи з козацького стану, хоча чимало і звичайних селянприбувало. Але з другої половини 1860х уряд заборонив переводитиселян, що діставалися на Кубань, у козаки. Хвилі колонізації й далі йшли, аленовоприбулі не входили до козацьких станичних громад, а ставали вже"іногородніми", "городовиками". Це – українці, селяни,які не могли ставати козаками і оселятися у станицях. За різними даними,не менш як 200 тисяч українців опинилися на Кубані впродовж ХІХ – початкуХХ століття.

Козаки 1гоКатеринодарського полку імені отамана Чепіги Кубанського козачого війська,початок ХХ століття. Сотні полку, що носив ім’я кошового отамана чорноморців,формували в станицях із нащадків запорожців. Зокрема, Пашківської,Старокорсунської, Старомишастівської, Васюринської, УстьЛабинської та інших. Упобуті кубанські козаки зберегли багато зі старої батьківщини. Приміром, назнімку видно хати в типово українському стилі. Дещо перейняли від сусідніхнародів. Наприклад, замість жупанів кубанці почали носити кавказькі черкески
Які були стосунки між українцями на Кубаніта їхніми новими сусідами – черкесами? Чи на кубанських козаках тежлежить провина за етноцид цього народу – коли до 1860х майже мільйончеркесів вигнали з батьківщини до Османської імперії? Бо ж потім українська колонізаціяпоширилася й на колишні черкеські землі.
– Ні! Це навіть було образливо, коли Іван Дзюба нещодавно у своємудослідженні про поему Тараса Шевченка "Кавказ" написав, щочорноморці в цьому винні. Це не відповідає дійсності. Стосункикозаків з адигами спочатку були хороші. Бо будувалися на взаємовигідних умовах.Чорноморці не мали лісу, але мали сіль. А черкеси – навпаки. Тожторгівля між ними точилася дуже жвава.
Хоч були й взаємні набіги. Адже ці звичаї притаманні як козакам, так ігорцям. Треба відзначити, що "адиге хабзе" – закони, за якимижили адиги, – забороняли під час нападу, наприклад, спалювати житло чипосіви. Тобто існувала певна культура, якої дотримувались і запорожці, –так, ми б'ємося, але це не тотальна війна. Коли генерал Олексій Єрмолов ставнамісником на Кавказі й 1816 року оголосив економічну блокаду регіону, де жилигорці, саме українська Чорноморія відмовилася підтримати цю облогу черкесів.
Спротив адигів "приборкував" Кавказький корпус російської армії.Війна тривала понад 60 років. Росія утримувала на Кавказі більш як 500 тисячсолдатів. Чорноморці теж брали участь у боях, але їхня кількість буланезначною. Та й вели вони переважно оборонну війну – проти набігівадигів. Потім підрахували, що солдатів та офіцерів Кавказького корпусу загинулоблизько 77 тисяч. А козаків – близько 20 тисяч. Якщо називати українціввинними у вигнанні адигів, то так само в цьому можна звинуватити й поляків. Бодо Кавказького корпусу на службу як покарання відправляли поляків після їхніхповстань 1831го та 1863 років. І вони становили там значну частину.
Якою була національна самосвідомістькубанців – ким вони себе вважали? Як ставилися до "материкових"українців?
– Ще на початку ХХ століття український композитор Олександр Кошиць збиравна прохання наказного отамана Кубанського козацького війська Якова Маламинародні козацькі пісні чорноморців. За його розповідями, всі старі козакирозповідали про Кубань як про "нашу Україну". Тобто, вони не вважалисебе виселеними з України, для них Кубань була її частиною. Отаман ЯківКухаренко писав на заслання Тарасові Шевченку: "Приїжджай на нашуЧорноморську Україну". Таке було уявлення. Зберігалася й українська мова,бо свідчила про належність до стану: я – козак, отже розмовляю козацькоюмовою. Це був дуже сильний стимул. І не тільки для збереження мови, а й культуризагалом.
Кавказький намісник у 1844–1856 роках граф Михайло Воронцов писав уПетербург, що козакичорноморці вважають себе окремою нацією, ненавидятьмоскалівкацапів, треба їх розбавити великоруським елементом – лінійними.Останні – нащадки донських і гребенських козаків, серед яких українцівбуло відсотків 15–20. І розбавили: під час створення 1860го Кубанськогокозацького війська – доти воно називалося Чорноморським – українськихкозаків об'єднали з лінійними.
Чому не вдалося приєднати Кубань до УкраїнськоїРСР? Але при тому дозволили там українізацію?
– У 1920х хотіли або створити українську автономію у складі Росії, абоприєднатися до України. Адже перепис 1926 року засвідчив, що на Кубанібільшість становлять саме українці. Взагалі, згідно з цим переписом,у ПівнічноКавказькому краї українців було три мільйони 106 тисяч осіб.Скажімо, у Кубанській окрузі вони становили 62,2 відсотка населення, а в їїколишній "чорноморській частині" – близько 80 відсотків.

До козацькоїколонізації, що почалася наприкінці XVIII століття, Кубань (на карті) –територія на Північному Кавказі довкола однойменної ріки та її приток – булачастиною Кримського ханства та Черкесії. Остаточно відвойована в гірськихнародів на початку 1860х.Насиченим жовтим кольором позначені території, деукраїнці становили більшість станом на початок XX століття. Зокрема, на Кубані.У лютому 1918 року Законодавча рада краю проголосила Кубанську НароднуРеспубліку, а за декілька днів ухвалила резолюцію ”Про прилучення Кубані нафедеративних умовах до України”. До об’єднання, однак, не дійшло. Територіюкомпактного проживання українців на Кубані неофіційно називають МалиновимКлином
Тодішній народний комісар Радянської України Микола Скрипник спеціальноїздив до Москви, вів перемовини про приєднання Кубані. Після 1925 року віндобився початку "коренізації", а по суті, українізації, у регіоні.Стихійна "українізація" в чорноморських станицях розпочалася ще 1918року – за рішеннями громад школи переводили на українську мову навчання.До 1925го влада це сильно гальмувала. А ось із того року дозволили"українізацію". На Кубані відкрили близько тисячі українських шкіл,16 українських педагогічних технікумів, українські газети, радіомовлення.Українською вели офіційну документацію, друкували книжки. НинішнійКраснодарський університет, наприклад, – це колишній ПівнічноКавказькийукраїнський педагогічний інститут імені Скрипника.
Але територіальні зміни робити боялися. Поперше, в Москві усвідомлювали,що Кубань у 1920х, як і "материкова" Україна, – центрантибільшовицького руху. Були тисячі повстанців і агітаторів проти радянськоївлади. Ясно, що приєднання Кубані до УРСР лише посилило б цей рух. Подруге, цебуло б досягненням націоналкомуністів в Україні, чого Сталін не міг допустити.І, потретє, приєднання Кубані, або навіть створення української автономії наПівнічному Кавказі, закривало Росії вихід до Чорного моря.
А потім, як і в Україні, буликолективізація, Голодомор.
– На Кубані, особливо в її "чорноморській" частині, вимерли від25 до 30 відсотків населення, а в деяких поселеннях – і до 60–70відсотків. Деякі ж станиці, як, наприклад, Уманську та Полтавську, у повномускладі виселили до Сибіру за "петлюрівські" настрої. Паралельно пішлатотальна русифікація. Усі українські книжки реквізували, українські навчальнізаклади позакривали, українських викладачів репресували. Кубанський українськийпедагогічний інститут, наприклад, одного дня оточили солдати й усіх викладачівта студентів заарештували й відправили в табори.
Коли ж у 1932–1933 роках проводили паспортизацію, на Кубані всіх українцівпросто записали росіянами. Тоді ніхто вже навіть не питав про національність.Якщо за переписом 1926го на Північному Кавказі українців було понад тримільйони, то під час перепису 1947 року їх нарахували близько 100 тисяч. Іто – тільки тих, які переїхали з України. Автохтонне населення українцямивже не визнавали. Навіть змінювали прізвища при переписі. У мене є родичі, якімали прізвище Гас. Коли їм давали паспорт, питають: що це таке? Те, що горить,відповідають. Ну, будете Полєновими.
Нині на Кубані гостро стоїть проблемасамоідентифікації, національної ідентичності. Ось я виростав у станиці й із18–19 років уже свідомо казав: я – кубанський козак. Не росіянин, неукраїнець, а кубанець. Лише потім, почавши вивчати історію, усвідомив, що цеспільний етнос з українцями. Там розмовляють "балачкою" –місцевою говіркою, вона – українська. Водночас, офіційна мова –російська. Люди знають, що їхні предки з України. Казати, що вони"русскіє" – не можуть, бо "москалів" там досі недолюблюють.Ця регіональна ідентичність є. Ми ніби й росіяни, але водночас і відрізняємосьсуттєво, маємо іншу історію, культуру, мову, традиції. Ототожнювати себе злюдиною в косоворотці і з балалайкою кубанці не хочуть.


















