" Не легковаж з надії , не піддавайся розпачу через те , що сталося.... Оплакування того , чого не повернути , що втрачене безповоротньо є найгіршою з людських слабкостей. "
Pa pa pa pa ra pa pa pa pa ra. . .
Niby nic, a tak to sie zaczelo,
niby nic, zwyczajne "pa pa pa".
Jest w orkiestrach detych jakas sila,
bo to bylo tak:
Babcia stala na balkonie, dolem dziadek defilowal,
ledwie go ujrzala, nieomal zemdlala: skrapiac trzeba bylo skronie.
Dziadek z miejsca zmylil nog, pojal: czas rozpoczac dzielo!
Stanal pod balkonem, huknal jej puzonem, no i tak to sie zaczelo
Pa pa pa pa ra pa pa pa pa ra. . .
Niby nic, a tak to sie zaczelo,
niby nic, zwyczajne "pa pa pa".
Jest w orkiestrach detych jakas sila,
bo znow bylo tak:
Mama stala na balkonie, dolem tatus defilowal,
ledwie go ujrzala, nieomal zemdlala: skrapiac trzeba bylo skronie.
Papcio z miejsca zmylil nog, poczul, jak go co snatchnelo.
Stanal pod balkonem, huknal jej puzonem i tak podjal dziadka dzielo.
Pa pa pa pa ra pa pa pa pa ra. . .
Niby nic, a tak to sie zaczelo,
niby nic, zwyczajne "pa pa pa".
Jest w orkiestrach detych jakas sila,
lecz ich dzisiaj brak!
Prozno bowiem na balkonie, czekam by ktos defilowal,
zebym go ujrzala, nieomal zemdlala, by mi nacierano skronie...
Zeby z miejsca zmylil noge, tak jak tamtym sie zdarzylo,
stanal pod balkonem, huknal mi puzonem, by mi takze sie spelnilo.
Stanal pod balkonem, huknal mi puzonem, by mi takze sie spelnilo.
Перша в Захiднiй Українi жiнка-поетеса, чиї твори стали популярними. Найпершу роль у формуваннi поетичної особистостi Уляни Кравченко, так само як i в популяризацiї її творiв у Галичинi, вiдiграв Iван Франко.
Згадай мене , милий,
та згадай Весною,
Як перша фіялка до тебе
всміхнеться;
Фіялкою - тямиш ?-
квітчав запашною
Ти мою голівку...
Ох , і досі сниться...
Згадай мене , милий,
та згадай Весною,
Як весільну пісню
соловей зачне !
Колись його співи
ти вітав зі мною :
Як він любить весну ,
ти любив мене,
Згадай мене , милий,
вечером Весною,
Як лиш заморгають
зорі із небес !
Колись в таку пору
думкою одною
Ми летіли в царство
любови... чудес...
Згадай мене , милий,
згадай Літом ,
Як синенький блават
у житах цвіте:
Мов у твої вічі
за твоїм привітом
Я у них дивлюся:
ох , та це ж не те !..
Згадай мене , милий,
та в пору Осінню ,
Як вітер по полі
в"ялий лист несе!..
В такий час мені ти
про любов незмінну
Говорив про щастя...
Ох, і де ж те все ?..
Згадай мене , милий,
та згадай Зимою ,
Як білим коверцем
вкриється земля,
І мене покриє вона пеленою...
А що ж ти ?.. Ох, Весно,
Юносте моя !
.... її любить публіка, її пісні співали і співають досі, а її голос, який
називали «магічним» і «містичним», продовжує радувати й сьогодні. Однак у
«вищих колах» Валентина Купріна залишається невідомою...
В естрадно-вокальному мистецтві, як відомо, особливо цінується впізнаваний
неповторний тембр голосу. Про вокал Валентини Купріної добре відгукнувся в
«Літературній Україні» композитор Борис Буєвський, який нині живе в Бельгії.
«Купріна має унікальні дані. У неї —
контральто, тобто низький, надзвичайної краси голос, тембр якого, яскраво
індивідуальний, властивий тільки їй, а пластичність і виразність сягають
завершеності, набувають легкості, чарівності, могутності...».
Очевидно, саме на цю властивість голосу Валентини Купріної звернули увагу режисер Леонід Осика і
композитор Володимир Губа, запросивши співати у супроводі хору, органу,
симфонічного оркестру при озвучуванні фільму «Захар Беркут», який став класикою
українського кінематографу.
«У її голосі чується щось містичне», — казали
творці картини.
Найвідоміші пісні з репертуару Валентини Купріної —«Червона троянда», «Квітка ромена», «Троянди на пероні», «Поїзд із Варшави»
У цих піснях добро, філософія, кохання, чистота — те, чого так бракує нам сьогодні.
А за радянської влади фонограми пісень на вірші Ліни Костенко нещадно
розмагнічувалися. Як і твори, у створенні яких брали участь Леонід Вербицький,
Юрій Братолюбов, Володимир Хорунжий, Леонід Зайльдерман та інші музиканти,
котрі виїхали на ПМП до США, де тепер процвітають. http://www.day.kiev.ua/177233/
Очевидно, «містичне» — не тільки в її голосі,
а й у долі, якщо маршрут такої яскравої комети вітчизняної естради багатьом, на
жаль, невідомий.
Поїзд у Варшаву спогади навіяв,
Я на Україні згадую тебе.
Ти співав для мене пісню вечорами:
Co komu do tego, ze my tak kohamy!
Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але батьківщина в кожного своя
Як тебе згадаю забринить сльозами.
Co komu do tego, ze my tak kohamy!
Поїзд із Варшави йде крізь моє серце,
зустріч довгожданну радість окриля
І минають роки, роки за роками
О яке то щастя ze my tak kohamy!