І ці рушили у "толератне майбутнє"

Парламент Португалії підтримав законопроект про усиновлення дітей одностатевими парами.

Про це повідомляє Europa Press.

"Незважаючи на те, що під час голосування деякі депутати залишили зал засідання в знак протесту, на користь законопроекту, зрештою, проголосували 99 депутатів, проти - 94. Усього в голосуванні взяли участь 202 з 230 членів парламенту", - відмічає агентство.

Запропонований на розгляд португальськими соціалістами новий законопроект надає гомосексуальним сім'ям право на спільне усиновлення біологічних або прийомних дітей одного з партнерів. Водночас не має значення, чи перебувають усиновлювачі в офіційному шлюбі або де-факто вважаються парою.

Закон свідчить, що право на усиновлення будуть мати особи, що досягли 25 років.

Таким чином, після промульгації, що передбачає офіційне проголошення і підписання нового закону главою держави, Португалія стане п'ятою країною в Європі, що легалізувала таке право для представників сексменьшин.

У Португалії, де сильні католицькі традиції, одностатеві шлюби були узаконені ще три роки тому. Разом з тим, закон не передбачав права таких пар на спільне усиновлення дітей.

http://www.ukrinform.ua/ukr/news/u_portugaliii_dozvolyati_usinovlyati_ditey_odnostatevimi_parami_1827765

І знову відмітились соціо-аналістиhuh



Маразми політкоректності продовжуються

Французький парламент проголосував за виключення слова "раса" із французького законодавства.

Законопроект був запропонований альянсом Лівий фронт. На думку одного з ініціаторів, депутата Альфреда Марі-Жана, поняттю "раса" не місце у французькому законодавстві, зазначає Agence France-Presse.

"Поняття" раса "є абсурдною концепцією, яка стала основою найгірших ідеологій. Йому немає місця в нашій правовій системі", - заявив Марі-Жан.

Тепер "раса" та похідні від нього вилучені з нормативних актів Франції. У той же час, у кримінальному та кримінально-процесуальному кодексах країни, а також у законі про свободу друку від 29 липня 1881 слово "раса" буде замінено на поняття "етнічне походження".

Юридична колізія полягає в тому, що ініціатива депутатів не торкнулася головного нормативного акту країни - конституції. У першій статті йдеться, що Франція "забезпечує рівність перед законом усіх громадян незалежно від походження, раси чи релігії".

Нагадаємо, в лютому вперше за понад 100-річну історію Бюро перепису населення США відмовилося використовувати в офіційних документах слово "негр" (Negro). Зміни будуть внесені починаючи з наступного року, коли почнеться чергове загальнонаціональне опитування американських сімей.

http://ua.korrespondent.net/world/1559824-z-francuzkogo-zakonodavstva-viluchat-slovo-rasa

Цікаво а чим замінять слово в підручниках біології? Повне невігластво ліваків, до такого навіть совки в СРСР не додумались, щоб вилучати слово раса. Що далі? Оголосять антропологію лженаукою? Недарма символом Франції є півень, він як ніхто характеризує лягушатників. Петухи гальські...


Київ, підарські паради і про кота

Носії "правильних поглядів", адепти "прогресу", загалом такі "поважна" організація як Amnesty International сказала, що влада "зобов'язана" надати ЛГБТ право марширувати Києвом. Тональність цієї організації завжди була такої, це, як і скажімо Грінпіс, більшовики під прикриттям. Амністія завжди любила пхнути свій писок у кожну країну і вчити всіх "моралі". Де вони беруть свої ідеї для моралі, залишається таємницею. Може Тетяна Мазур (голова Амністії в Україні), як Мойсей отримує скрижалі на Говерлі? А може на неї, як на пророка Мухамада, напав архангел Джабраїл, поколотив і підсунув їй правильну мораль? А може пані Тетяна рік сиділа під деревом Бодхі, як Будда? Невідомо. Відомо лише одне - вона і її організація знає хто і що має робити відповідно до моральних норм.
Права, солодке слово. Всім треба. От і ЛГБТ мало прав, треба більше. Тому хочуть марширувати. До речі це все туфта, в Німеччині педики  давно привігілійована верства, мер Мюнхена педик, міністр закордонних справ педик. Куди далі? Всеодно марширують, кожно року як штик. Навіщо? Напевно вже тренд такий - треба обов'язково ходити і трясти голою дупою. І показати, що ти гордий (назва маршу - Прайд, гордість з буржуйського). Чим гордитись, коли тобе присовує мужик не зрозуміло. До речі, а ми чого не горді? Чогось у гетеросексуалів не виникає бажання гордитись тим, що вони...Ну не при жінках. Кінець кінців, як не дивно, бо вчили нас американські фільми, що гетеросексуал це така примітивна півмавпа, мужлан, а виявилось, що як раз гетеросексуали розуміють, що таке приватне життя. А ось гомодріли люблять витставити своє сексуальне життя на показ. Типу йдеш по Мюнхену і кричиш: Дивісься всі, в мене під руку йде мій Фріц, вчора він мені добряче присунув, що досі важко ходити! Гидко? Ні, пані та панове, це культурно і морально. Це знає Тетяна Мазур, спитайте в неї.

Вони вирішили взяти агресією. Тобто як завжди нав'язати всім своє уявлення, що таке правильно. Все інше - атавізми, примітивне мислення недоразвитих і недотолерантнутих українців. Село, що  них взяти. Не всі звісно, ЛГБТ і Амністія це так би промінь Сонця в нашому темному царстві агресії і нетолератності. А всі інші - так. недорозвинені. Тому треба зламати стереотипи. Треба виховати людей, так щоб кожна кухарка могла керувати державою! Ой, вибачте, це вже інша тема, це Ленін. Але ж схоже, погодьтеся. Загалом так - вони візьмуть напором. Пробують. А з іншої сторони йде інший напор. Шкода, що на Заході зараз інтенсивно вивчають уроки толерантності і поверхово фізику. Кожна дія породжує протидію. І чим сильніша дія - тим сильніша і протидія.

Що таке спільнота? Це населення держави, котре встановило норми поведінки між собою і встановило рамки, за які особиста свобода не може вийти. Бо якщо всі почнуть виходити за рамки - почнеться анархія. В принципі по фіг, чим Фріц займається з Гансом в себе дома, ба навіть уявляти не хочеться. Але коли Фріц з Гансом маршрують по місту, вони знаходяться в рамках суспільних правил поведінки. І вони брешуть, коли кажуть, що вони мають право. Вони матимуть таке право тільки в тому випадку, якщо їм це дозволить зробити суспільство. І по фіг, хай кажуть, що ми селюки нерозвинені, але поки що правила тут має встановлювати саме ці селюки. Якщо суспільство не бажає "прайдів", значить так воно і буде. А якщо вони вирішили силою змусити навчити людей "правильним" поглядам, як коммі колись вчили, то що ж... Знайдеться інша сила, з іншою мораллю і вона буде куди радикальніша за простого обивателя. Вони хочуть конфлікту? Буде конфлікт , як і в минулому році. Це протизаконно? Так, але ж і вони вирішили діяти силою. 

Тупість людська не викорінюється. Обкурені хіппі наділи краватки, посіли поважні пости в європейських комісіях і вчать всіх правильним цінностям. І розумієш мешканців невеликого містечка на Алясці, котрі обрали мером кота. Кіт, сука, особистість!

 

Тоталерантність

       "Свобода есть право на неравенство"
Николай Бердяев

Мене запитали, чому я так проти толерантності, як завжди утрируючи, що якщо не буде толерантності, це значить всі будуть бити один одному пики.  Але сьогоднішня концепція толерантості, запроваджена в Європі та США, котра семимильними кроками крокує до України, є звичайна тоталітарщина лівого ухилу. Це міф, що толерантність це свобода. Немає там свободи. Я зараз покажу, що насправді ця толерантність руйнує свободу.

Дивіться, на Заході зараз появилися певні групи людей, котрі краще знають як всім жити, які знають як треба мислити, що треба робити. Прикрито це звісно красивими словами про любов, братерство і т.д. Але чи більшовики не говорили красиво? Говорили, ця кліка вважала себе людьми, котрі знають рецепт світлого майбутнього, але був нюанс - люди. Отакі погані, зашорені, неправильно мислячі, не розуміючи таких світлих істин, що несли більшовики - рівність, добро і т.д. І тому звісно ідея більшовиків була проста - зламати, перемолоти, перевиховати людей. Звідси для панування "правильних ідей" з'явився ГУЛАГ, звідси розстріли, звідси велика кількість трупів - від "поганої" природи людини, котру вони намагалися зламати і "правильних" ідей. Це саме відбувається на Заході. Тепер там також вирішили, що людей треба змінити, перевиховати, а якщо не вдасться - зламати.  І все це заради тих самих ідей, котрі проголосив колись Томас Мор, котра обросла потім тисячею філософських красивих слів і епітетів, але залишилась в суті свої такою примітивною та утопічною.

Свобода зараз на Заході? А чи так? От скажімо здається якщо я власник підприємства, значить я маю право робити на підприємстві все що захочу, в рамках звісно чесної конкуренції та сплати податків. Так? Ні, не так. Закон проти дискримінації каже, що я не можу відмовити у прийнятті на роботу на підставі раси, сексуальної чи релігійної орієнтації. Питання чому? Я власник, це мої засоби виробництва, це мій колектив, я набираю собі команду і якщо я не хочу бачити на підприємстві негра, гоміка чи свідка Єгови це моє право. І навіть не важливо чого я це хочу, мої мотиви не важливі, я так хочу. Я не завдаю комусь прямої шкоди, не закликаю до насилля, навіть не підбурюю сусіда так зробити, хоча я на це також маю право, я маю право сказати сусіду, що негри погані працівники, але за це отримаю каталажку. Це до речі до питання свободи слова. Але всеодно мене змушують робити "правильно", мене змушують не звертати увагу на ті речі, які якісь "просвітлені" в еліті вважають правильним і не вважають залишити це питання на мій власний розсуд.

Або скажімо побудував я паб для перегляду футболу. І повісив табличку "неграм вхід заборонений". Можна? Не можна, закон. А чому? Це мій паб, кого хочу, того і запрошую, хай негри собі побудують паб і там тусуються, а не хочу їх бачити в себе. Та всеодно кого я не хочу бачити, я можу заборонити вхід лисим, картавим, горбатим, чому хтось забороняє мені це робити? Причому в іншої сторони, тих самих "ущемленних в  правах" такі права є. Наприклад вони створюють гей-клуби. А що таке гей клуб? Клуб куди хотядь гоміки, але в свій бар заборонити їм ходити не можу. Дискримінація. Або нацмени створюють свої общини, кольорові кучкуються в своїх общинах і мають право не приймати білих, бо вони не кольорові. Це законно, а ось корінному етносу кучкуватись заборонено, бо дискримінація.

Наприкінці 80-х -початку 90-х кричали, що зі шкіл та університетів треба прибрати ідеологію. Це правильно, купа різних дебільних предметів для промивки мізків було в совку. І якийсь час дійсно вчитися в школі було нормально, діти вивчали математику, фізику, хімію, тобто науки, без ідеології. А зараз? Демократичний вибір, уроки толерантності, сексуальне виховання по шаблонам тих, хто знає "як правильно". Чим це не марксизм -ленінізм? Ідеологія повертається в українську школу, я вже мовчу про Захід - там вже школи надідеологізовані. Дітей вчать як "правильно" мислити, як "правильно" поводитись, саме за шаблонами тих хто "знає". Фрідман описує взагалі кричущі факти. Здається в Масачусетському університеті (можу помилятись де саме) професорів, старих дядьків, загнали в зал і змусили дивитися гей-порно, а всіх хто воротив пику - на перевиховання. Так, при кожному американському вузі є програми перевиховання, так звані програми боротьби з ненавистю і кожного, хто був помічений у нетолерантості, тих змушують перевиховуватись - чи ти студент безвусий чи професор бородатий. А якщо не перевиховаєшься - позбавишся роботи.

Там на заході є цілі "контори", котрі як цербери слідкують, щоб ніхто не ухилявся від "лінії партії". Це гуртки феміністок (взагалі відірваних тіток-лесбіянок, схожих на мужиків, котрі промивають мізки дівчатам), різні гей-асоціації, гуртки захисту негрів і прочих нацменшин. При чому все до болі знайомо. Як в совку було. Якщо з'являється "нетолерантний" одразу ж обурюється "спільнота", спільнота в даному випадку це ті самі члени гуртків, котрі через ЗМІ і пікети починають травлю неугодного. Схоже все на совок, згадайте, коли "трудовий колектив" обурювався "антирадянською" діяльністю, ЗМІ писали розгромні памфлети, був суд "громадськості", а потім позбавлення роботи, а в гіршому випадку - вже справжній суд. Це все відбувається і зараз.

Ця ідеологія впливає не тільки на соціальне життя, а й на науку. Заборонено досліджувати питання, котрі можуть йти в розріз з ідеологією. Варто згадати двох нобелівських лауреатів Вільяма Шоклі та Джеймса Уотсона, які були викинуті з усіх посад, якім навіть всесвітнє визнання не допомогло, коли вони зробили наукові висновки про нерівність рас між собою. І знову все пройшло по накатаній схемі - обурення "спільноти", пікети, памфлети у ЗМІ, відсторонення від всіх посад. Зараз травлі піддаються наприклад Ернст Цундел і Юрген Граф, за те, що вирішили перерахувати жертв Холокосту. Травлять Джона Філіппа Раштона через ЗМІ і пошта науковця забита погрозами розправою над ним, якщо не припинить дослідження. 

Забороняють книги. Так в Європі багато книг заборонених, щоправда такого поки що немає в США. Врятувало їх прецедентне право, ще у 80-х Верховний суд прийняв рішення за яким заборонена будь-якої книги є ущемленням прав і свобод. Тому там поки що можна придбати будь-яку книгу. Але це поки-що, є наприклад тиск ЗМІ, щось вигадають. А в Росії вже створено індекс заборонених книжок, справжній Index Librorum Prohibitorum, в Німеччині є цілих список книг, котрі можуть видати тільки за спеціальним дозволом, у Франції прямої заборони немає, але через косвені норми закону деякі книги справді поза законом. В інших країнах також. Тримається поки що тільки Східна Європа та Великобританія,але східнякам ще замало мізки промили, а у брітішів дуже довга історія розуміння свободи. Тобто є "кліка" яка краще знає кому що читати, а що читати не треба. Хоча люблять позгадувати як Гітлер палив книжки Фрейда та Ремарка, але певно Фрейд і Ремарк була "правильною" літературою, а є "неправильна", яку треба забороняти. Їм там в Комінтерні видніше.

Лізуть вони і у сім'ю, через інститути ювенальної юстиції. Масштаби вражають, обурені навіть правозахисники. Міжнародна правозахисна організація World Peace Foundation звернулася до Міжнародного кримінального суду в Гаазі з питанням розглянути порушення Швецією Конвенції прав людини. В Швеції, за даними правозахисників, зруйновано 500 тисяч сімей роботою ювеналки, в країні з населенням всього 9 мільйонів людей. Міжнародна спільнота мовчить. Бо вони краще знають, що треба сім'ї, як треба виховувати дітей. Тепер над кожною сім'єю має стояти гауляйтер у вигляді соцпрацівника і слідкувати, що життя в сім'ї було згідно з "лінією партії", як в совку, коли на суд трудового колективу виставляли сімейні негаразди і трудовий колектив спрямовував сімейне життя у "правильне русло". Як висловилась одна феміністка Росії (здається її прізвище Арбатова): "Сім'я тепер має стати як на Заході - справою не особистою, а суспільною". Ось як.

Є ще один аспект, який хоч побічно, але стосується теми. Цікавий аспект. Розмовляв нещодавно з і знайомим, у нього друг в США живе, займається невеликим бізнесом. Так ось спостереження. Націоутворюючий етнос (тобто люди білої раси) зараз все менше стрибають в омут приватного підприємництва. Причина в основному в тому, що річ небезпечна, тут так: хто не ризикує, той не п'є шампанське. В той же час є більш безпечні шляхи: влаштуватись кудись менеджером, отримати повний пансіон, в сенсі соцпакет і у вус не дути, сидячи десь в офісі. В той час, як приїжджі вдало кидаються в омут приватного підприємництва. Причини дві: по-перше в них немає кваліфікації для роботи менеджерами, тому китайцю якомусь легше відкрити якусь лавку. Друге: в них є тил - місцеві общини нацменів, котрі і грошей дадуть на стартовий капітал, і пільги проб'ють від держави і в біді не полишать. Тому всі ризикові хлопці, котрі кинулися в омут і здійснили амерікен дрім сьогодні це переважно євреї (свої своїх тягнуть), японці, китайці якісь, і навіть емігранти зі Східної Європи, а типовий американець сьогодні це пузатий дядько з будинком у заставі, а з грязі в князі вибивається Цукерберг або Брін. Тобто не ті вже америкоси, що були в зачатках створення США, пробивні хлопці, що надіються самі на себе і готові ризикнути, щоб ковтнути шампанського.

Це все схоже на ситуацію перед падінням Римської імперії, коли патриції вже не хотіли йти в армію, не хотіли їхати кудись за край світу, щоб будувати свою мрію, а сиділи на державному пансіоні, дивились драматургію і читали грецьких філософів, в той час як в легіон йшли варвари. Чим то скінчилося знаємо. І це не тільки питання історичного процесу, хоч і його також, але на те ми і люди з інтелектом, щоб змінювати русло річки Нілу, а питання виховання. Все це було сказано ще у 60-70-х роках ХХ століття економістами, що для держави вигідний насамперед середній клас споживача. Дійсно середній клас залог стабільності, він опортуністичний і гедоністичний, але він не здатен приймати ризикові речі в часи криз, він не здатен змінити русло річки, а кризи були завжди в історії людства, тому америкосам би залишити собі верству білих легіонерів, а вони її вимивають, бо ідеологія така, лінія партії, в раю немає бути агресивних і напористих, в раю мають бути чоловіки з пониженим рівнем тестостерону і жінки зі збільшеним. Хай краще плачуть і їдять гамбургери, зате без ексцесів.

Загалом можна сказати одне - Карфаген має бути знищений, гідра має бути задавлена. Ця гідра - це нова лівацька ідеологія тоталерантості і якщо Європа, європейці, тобто напористі, агресивні, білі і гетеросексуальні не задавлять цю гадину, нас чекає падіння Римської імперії, падіння європейської цивілізації.


Социалистические Штаты Америки

Аффирмация (Affirmative Action, дословно – утверждающие действия) была введена 1960-х годах, планировалась всего лишь на одно поколение и предусматривала определенные льготы меньшинствам при поступлении в учебные заведения и приеме на работу. Причина введения этой программы крылась в ошибочном утверждении, что неравноправие в обществе удерживало негров от того же темпа развития, что и белых, и одно небольшое «ускорение» выведет их на один уровень с белыми, после чего программу можно свернуть. Как и следовало ожидать, основанная на ложных предпосылках, программа дала сбой. Сегодня, спустя 40 с лишним лет, аффирмацию не только не отменили, а установили как постоянную программу действий. Между тем равенство так и не наступило, несмотря на буквально драконовские меры по отношению к белому населению. По-видимому, неравноправие и угнетение здесь совершенно ни при чем. На самом деле аффирмация – это прямая дискриминация белого человека, особенно мужчины, поскольку все, кроме него, получали дополнительные льготы. Более того, эта программа является унизительной как раз для тех, кому она якобы призвана помочь, поскольку она фактически утверждает, что они слишком глупые для самостоятельного достижения целей в жизни. Если аффирмация чего и добилась, то прямо противоположного эффекта: привыкшие к постоянной помощи, меньшинства теперь и в самом деле разучились пользоваться своими силами и своей головой, и явление это только прогрессирует. Таким образом, идея равных прав была незаметно подменена концепцией равных результатов, то есть обычной уравниловкой. Оказывается, предоставлять льготы определенным кучкам населения – это не расизм, а устанавливать для всех равные права согласно Конституции – расизм! Совершенно очевидно, что между расами есть различия помимо цвета кожи, и отрицать это – все равно что утверждать, будто Земля плоская. Теоретики политкорректности же уверяют нас, что между расами различий нет, но в то же время, на одном дыхании, они вводят аффирмацию, как раз эти самые различия и подчеркивающую. Где логика?

Мультикультурализм (Multiculturalism) – еще одно политкорректное направление, которое утверждает, что различные культуры могут мирно жить вместе одной большой дружной семьей, стоит только избавиться от расистов, фашистов, сексистов, шовинистов и прочих «истов». Абсурдность этой теории неоднократно подтверждалась историей: разные культуры не могут мирно сосуществовать! В одной культуре за адюльтер казнят, в другой – нет; в одной культуре ворам отрубают руки, в другой – нет; в одной культуре старость уважают, в другой – нет. Невозможно одновременно наказывать и не наказывать, уважать и не уважать – поэтому в том или ином случае одна из культур окажется ущемленной. И так везде, где взгляды различных культур на один и тот же вопрос расходятся. Мультикультурализм – это миф, который был навязан Америке и который не имеет под собой абсолютно никакой логической основы.

Расовые и национальные различия, закодированные на уровне генов, отнюдь не означают, что одна раса лучше, а другая хуже. Тысячелетия развития цивилизации невозможно аннулировать ни одним идиотским законом, и если представителям негроидной расы исторически требовались для выживания физическая сила и ловкость, то белому человеку важнее были умственные способности. Эти различия сегодня и находят свое отражение в том факте, что IQ у белого человека в среднем на 15 единиц выше, чем у негра [31]. Поэтому мы разные – и не только в цвете кожи дело. В силу этого также вполне естественно защищать интересы своей расы и объединяться с себе подобными. Однако произнести эти прописные истины вслух в США нельзя, поскольку ярлык «расист» сегодня раздают с поразительной щедростью, и это самое безобидное, что грозит осмелившемуся назвать белое белым, а черное черным, простите за каламбур. Бороться против политкорректности в США практически невозможно. Любые попытки привить здравый смысл заканчиваются плачевно.

В 1953-м году Джона Суинтона (John Swinton), бывшего главного редактора газеты New York Times, попросили произнести тост во имя независимой прессы в престижном нью-йоркском пресс-клубе. Вот фрагмент его «тоста»:

«На сегодняшний день мировой истории такого понятия, как независимая пресса, в Америке не существует. Вы это знаете, и я это знаю. Среди нас нет никого, кто посмел бы высказать в печати свое личное мнение, а если и посмел бы, то заведомо зная, что оно никогда не будет опубликовано. Мне каждую неделю платят деньги за то, чтобы я держал свое личное мнение при себе. Вам тоже платят деньги за аналогичные вещи, и если кто-то из вас будет настолько глупым, что напечатает свое личное мнение, он сразу же окажется на улице в поисках новой работы. Если бы я позволил себе напечатать в газете свое мнение, то не прошло бы и суток, как остался бы без работы. Или, что вполне вероятно, был бы попросту убит. Работа журналиста заключается в сокрытии правды, в откровенной лжи, в искажении фактов, в очернении, в подлизывании к монстру, чтобы продать эту страну с целью прокормить его. Вы это знаете, и я это знаю. Что за чушь – тост за независимую прессу? Мы – инструменты и вассалы богачей за кулисами. Мы – марионетки: они дергают за ниточки, а мы пляшем. Наши таланты, наши возможности и наши жизни являются чужой собственностью. Мы – интеллектуальные проститутки, шлюхи. Больше ничего!» 

Эта речь была произнесена более полувека назад, но ее актуальность с тех пор ничуть не уменьшилась. Скорее, наоборот. Сегодняшняя американская пресса, искаженная цензурой, напоминает одну гигантскую газету «Правда» советских времен. Основная цель средств массовой дезинформации в США – это пропаганда, в том числе и политкорректности, и прочих либеральных идей любой ценой. Ричард М. Коуэн (Richard M. Cohen), главный продюсер политических новостей корпорации CBS, сказал: «Мы будем подавать новости в выгодном нам ракурсе и рассказывать о том, что мы считаем нужным». Ричард Салант (Richard Salant), бывший президент отдела новостей той же CBS, так же недвусмысленно заметил: «Наша работа заключается в том, чтобы подать людям не то, что они хотят, а то, что, на наше усмотрение, они должны получить».

Удивительно, но сегодня цензура в американской прессе достигла даже рекламы, то есть оплаченной информации! Предупреждения вроде «информация, содержащаяся в данном фрагменте, является оплаченной рекламой и не отображает мнения работников газеты» уже недостаточно. Теперь даже реклама должна быть строго в определенных рамках.

В тему цензуры попадает еще одно абсурдное понятие – hate crime, то есть преступление на почве ненависти – судя по всему, в противовес всем остальным преступлениям, совершаемым исключительно на почве любви. Так или иначе, этот термин должен был означать преступление против иных социальных групп по причине самого факта принадлежности жертвы к этой группе: представителя одной расы против представителя другой, представителя одной сексуальной ориентации против представителя другой, представителя одной религии против представителя другой и так далее. Получалось, что если белый убил белого или негр – негра, то это, судя по всему, являлось преступлением на почве любви, а вот если белый убил негра, то это уже становилось преступлением на почве ненависти. Истинный же подтекст этого понятия стал предельно ясен, когда выяснилось, что действует оно чаще всего в одном направлении: белый против негра, гетеросексуал против гомосексуалиста...

Многим в Америке знакомо имя Мэттью Шеппарда (Matthew Sheppard), молодого гомосексуалиста, которого забили до смерти двое пьяных в штате Вайоминг. Эта история в течение очень долгого времени мелькала в передовицах газет и среди основных тем выпусков новостей. Но говорит ли что-нибудь американцам имя Джесси Дирхайзинга (Jesse Dirkhising)? Именно так звали мальчика из штата Арканзас, изнасилованного и потом убитого двумя гомосексуалистами. Эта история была практически полностью проигнорирована американской прессой. Сам факт того, что гомосексуалисты оказались преступниками, а не жертвами, сделал эту историю абсолютно неинтересной и бесполезной для политкорректных СМИ.

То же самое наблюдается и с межрасовыми преступлениями. Когда двое белых мужчин прицепили негра к машине и волокли его, пока негр не погиб, эта история долгое время была главной темой дня во всех газетах и выпусках новостей. А вот еще одна история. 15 декабря 2000 года в городе Уичита, штат Канзас, двое мужчин ворвались в дом, захватили пятерых обитателей, ограбили их, изнасиловали женщин, после чего выстрелили каждому из них в спину. Только одна женщина чудом выжила и абсолютно голая прошла почти милю в морозную погоду с пулей в спине, чтобы позвать на помощь и рассказать о произошедшем. За пределами города никто никогда об этой истории, естественно, не слышал. Дело в том, что это кровопролитие было осуществлено не белыми скинхедами, не куклуксклановцами и даже не неонацистами. Оно вообще не было совершено белыми людьми. Белыми были как раз жертвы. А убийцами оказались два чернокожих брата – Реджиналд и Джонатан Карр (Reginald and Jonathan Carr). Эта жестокая расправа не была расценена как убийство на почве ненависти и даже не явилась чем-то, заслуживающим внимания. С точки зрения национальной прессы этого происшествия вообще могло не быть.

Политика двойных стандартов достигла поистине своего апогея. Прогрессирующий черный и цветной расизм повсеместно и достаточно успешно замалчивается, зато белый расизм вплетается туда, где его и в помине нет и быть не может! Из примеров недавних лет особняком стоит случай, происшедший в городе Коунсил, штат Айдахо (Council, Idaho), поскольку именно он как нельзя лучше характеризует полностью вывернутые наизнанку понятия о справедливости в американском Зазеркалье...

Сегодня в Америке защищать честь белого человека – значит быть расистом, независимо от контекста. Да что там защищать? ^ Сам отказ белого человека участвовать в собственном геноциде расценивается как расизм! Если человек хочет жить среди себе подобных, то это – расовое и национальное самоопределение, это поощряется. Однако если человек этот белый, то такого расизма мы допустить не можем ни в коем случае, мы ему обязательно в глотку впихнем какую угодно отраву, лишь бы она была не белого цвета! Кстати, и расовое разнообразие теперь подразумевает, что все белые люди должны мыслить одинаково.

Как ни странно, в отдельную категорию попадают евреи, и по отношению к ним «расизм» заменяется на «антисемитизм». Само же понятие антисемитизма стало таким же размытым, как и «расизм», и антисемитами в США сегодня называют вовсе не тех, кто не любит евреев, а тех, кого не любят евреи (к сожалению, не помню имени автора этого удивительно меткого изречения). А не любят они в последнее время очень многих, и получить ярлык «антисемит» гораздо страшнее, чем «расист». В Канаде и некоторых странах Европы, включая Германию, за оскорбление еврея (заметьте – не казаха, не поляка, не араба, не ирландца, не негра, не латиноамериканца) предусмотрены уголовные статьи, и, видимо, не за горами принятие аналогичных мер в США. В этой связи очень показателен пример Эрнста Цунделя (Ernst Zundel), которого обвиняли по самым различным статьям, включая «публикацию ложных новостей», затем арестовали и содержали в одиночной камере в канадской тюрьме в течение двух лет, после чего депортировал и на родину в Германию, где он снова был арестован. Между тем весь состав «преступления» Цунделя заключается в том, что он поставил под сомнение достоверность Холокоста – гитлеровского геноцида против евреев в годы Второй мировой войны. Кстати, обвинение, по которому он был арестован в Германии, так и называется – «отрицание Холокоста», наказуемое сроком до пяти лет. Интересно, а за веру в летающие тарелки тоже могут два года в «одиночке» продержать?

Любопытно, что благодаря политкорректности поговорка «почувствовать себя белым человеком» в Америке не просто теряет смысл, а приобретает полностью противоположное значение! Гордиться своим белым происхождением – это расизм. Признать, что между расами есть различия – расизм. Защищать интересы своей расы – это расизм, но только в том случае, если раса белая. Иначе это уже называется борьбой за свои права. Именно поэтомусамым бесправным созданием в США сегодня является именно белый человек. Вернее, белый мужчина гетеросексуальной ориентации, нормальной комплекции тела с ненулевым интеллектом и не являющийся инвалидом. То есть подавляющее большинство мужского населения США.

___________________________________________________________________________________________________________

Це уривки з книги Віктора Фрідмана "Социалистические штаты Америки", цікава історія про те, як людина тікала з Совка, щоб потрапити...в Совок.  Раджу почитати. 

Голандія і далі лібералізується

Голландский апелляционный суд снял запрет на деятельность организации, лоббирующей половые отношения между взрослыми и детьми, после того как пришёл к выводу, что она не нарушает каких-либо законов, действующих в Нидерландах.

В прошлом году суд по гражданским делам в северо-восточном городе Ассене постановил о роспуске фонда Мартейна, указав на то, что его позиция представляет собой «серьёзное посягательство на ценности нашего общества».

Марш націоналістів Німеччини 2013

Вже традиційно 15 лютого націоналісти Німеччини проводять траурну ходу в пам'ять жертв дрезденського бомбардування. Вони вже не бояться цього робити, переляк проходить.

Це Магдебург



А це Коттбус


Щоправда своєрідно відмітили день загибелі 200 тисяч мирних мешканців і антифашисти та інші підараси у Дрездені, веселою музикою, пивом і танцями. На жаль 2011 рік не повторився, поліція прикрила виродків, а то і цього б разу отримали б в бубєн 


В Україні 2,5 млн нелегальних мігрантів

На днях премьер-министр Украины Николай Азаров радостно сообщил: впервые за десятилетия наблюдается положительный прирост населения! И записал это в заслугу нынешней власти. Однако демографы поспешили разочаровать - положительный прирост наблюдается исключительно из-за въезда в страну большого количества иностранцев из стран третьего мира. Но далеко не все приезжают и остаются в Украине легально.

Официально количество нелегальных трудовых мигрантов в Украине составляет лишь 7,3 тыс. человек, сообщает Корреспондент. Однако, по подсчетам Сергея Олейника, главы Всеукраинского профсоюза работников-мигрантов, количество проживающих и работающих в Украине иностранцев - 2,5 млн человек. Вице-премьер Сергей Тигипко называет еще более значимую цифру: в стране более 4 млн мигрантов, имеющих различный статус пребывания.

По данным Государственной пограничной службы, за последний год приток нелегалов из постсоветского пространства сократился на 22 %, зато иммиграция из африканских и азиатских стран выросла на 10% - в первую очередь за счет граждан из Сомали, Афганистана и Эритреи.

Многие трудовые мигранты, к примеру, вьетнамцы и африканцы, работают в торговле, рассказывает Татьяна Петрова, ведущий эксперт рынка труда компании Экотрес. Немало их в строительстве, а также перерабатывающей промышленности.

Треть легальных иммигрантов - жители бывшего СССР, утверждает Петрова, остальные - турки, поляки, китайцы, немцы, румыны, вьетнамцы и африканцы (чаще всего из Нигерии, Ганы, Кот-д'Ивуара).

Казалось бы парадокс: при официальной безработице 8,4% (а более 15 % штатных работников - украинцев находятся в условиях вынужденной неполной занятости) в Украине работает такое количество нелегальных мигрантов. Однако нет ничего удивительного - работодателям не нужно платить бесправным приезжим столько же, сколько своим гражданам и платить при этом налоги. В то же время от 2 до 7 млн украинцев работают за границей в условиях, схожих с проживающими в Украине нелегальными мигрантами.

Между тем в России, по данным экспертов, насчитывается 10 млн нелегальных мигрантов, или 7 % от численности населения, это чуть больше, чем в Украине (5,5 %), и значительно меньше, чем, к примеру, в США - 40 млн, или почти 13 %.

http://propaganda-journal.net/6218.html




Місс Франції 2013 занадто біла

Организация по защите прав черного населения Франции (CRAN) недовольна результатами конкурса "Мисс Франция-2013", победу в котором одержала белая француженка Марин Лорелин, 19-летняя студентка медицинского университета из Бургундии.

Луи-Жорж Тан, президент CRAN, выразил сожаление по поводу отсутствия среди участниц конкурса выходцев из Африки.

"Участницы конкурса не в полной мере отражали современное население Франции", - говорится в заявлении, которое Тан опубликовал совместе с Фредом Ройе, создателем конкурса "Мисс "Черная Франция".

"Этот конкурс отрицает само существование во Франции лиц африканского происхождения", - гласит заявление.

Из 33 финалисток конкурса, итоги которого были подведены в субботу, 8 девушек были из числа этнических меньшинств и 6 - из французских территорий, находящихся в Тихом океане и Карибском бассейне.

"Видимо, в устаревшем мире, в котором все еще существует "Мисс Франция", черные могут происходить только из заморских колоний", - говорится в заявлении CRAN.

"Что касается француженок, имеющих североафриканское происхождение, то они были представлены всего одной кандидаткой, которая была устранена жюри (возможно, она показалась им "слишком мусульманкой"?)", - вопрошает заявление.

Франция является домом для порядка пяти миллионов мусульман, большинство из них - североафриканского происхождения.

В заявлении CARN также выражается сожаление, что "все Мисс Франция белые, как новогодний снег на французских горах", передает AFP.



Напевно треба було таку мавпу вибрати


Сингапур - відповідь комунякам та ліберастам

Отже я так зрозумів часто шаблон такий - або ти знаходиш прихисток у дебілкуватому тоталітаризмі чучхонців в КНДР, зате не маєш підарасів, порнухи і наркотиків, або стаєш ліберастом, зате не голодуєш. Отже, розриваємо шаблони. Знайомтесь - це Сингапур.

Сингапур в свій час, як і багато азіатів (корейців наприклад) зрозумів, що ні фіга в нього немає, окрім каміння. Коли чучхонці і китайці (благо чіни потім опомнилися) кинулися будувати комунізм, Лі Куан Ю, прем'єр-міністр Сингапура почав робити ставку (як і південні корейці) на технології. В економіці Сингапур пішов схожим шляхом на Тайвань та Південну Корею. Спочатку почали виробляти в себе іноземну техніку, потім вкинули грошви у розвиток технологій і поступово створили власний високотехнологічний продукт. Цікаво, що дуже допогла Сингапуру не дуже сприятлива ситуація в регіоні. Сусіди - Малайзія та Індонезія накинули оком на державу, а кількість армії в них була більшою. Тоді Лі Куан Ю вирішив не кількістю, так якістю, почавши стоврення "армії нового покоління". Безумовно, як завжди буває, модерніазація армії потягла за собою увесь шлейф модернізації всієї країни. Отже на сьогодні Сингапур один з лідерів експорту в світі з поставок інформаційних технологій, побутової електроніки, фармацевтики та фінансових послуг. На сьогодні Сингапур лідер регіону та один з лідерів світу за рівнем зросту економіки та за рівнем заробітних плат.

Але це не все. Маючи "просунуте" економічне законодавство, Лі Куан Ю (котрий був прем'єром з 1959 по 1990 рік, що не може не шкульнути ярим демократам, хоча пам'ятайте друзі, що реформи Південної Кореї, за рахунок яких вона зараз живе, провів Генерал армії і за сумісництвом диктатор Південної Кореї (так, так, вона не завжди була демократичною) Пак Чон Хі. Так що диктатура залежить від диктатора, може бути такий полудурок як Кім Ір Сен, а може бути і Піночет або Пак Чон Хі), провів в країни суворе, антиліберальне та антитолерантне законодавство в цивільній сфері. Отже, в Сингапурі заборонено жити педерастам; якщо вас тричі зловлять за тим, що ви кидаєте сміття на вулицю, ви по неділях будете прибирати вулиці з табличкою "Я смітив" і вас покажуть по ТіВі; за росповсюдження порнографії - кримінальна кара від в'язниці то смертної кари; за корупцію - одразу смертна кара; заборонено на вулицях з'являтись в дуже відвертому вбранні; усі машини обладнанні спеціальною сиреною і в разі перевищення швидкості, вона одразу вмикається і поліція все про вас знає (не треба гайців у кущах); в містах немає місця, де б не стояла відеокамера, а отже грабунки на вулиці не прокатять; грабіж, насилля, наркотики, вимагання, корупція - все карається смертною карою одразу ж у вигляді повішення. За деякі злочини - тілесні покарання. Цензура в ЗМІ - заборонено писати про секс та політику. Введена стерилізація неблагонадійних елементів.

На сьогодні в Сингапурі майже зникла як факт корупція, одна з найменших кількість злочинів (найменша в Азії і одна з в світі), друга в Азії по рівню життя після Японії. Щоправда Сингапур лідер Азії по винесенню смертних вироків (навіть Китай обігнав), але воно того варте. 

Отже, друзі, всіх комуністів та ліберастів дружно шліть...в Сингапур.


Ну і власне автор цього дива - Лі Куан Ю