«Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многії події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх УКРАІНЦІВ, що розбили і стерли з лиця землі російське-фашистське божевілля.»

Олександр Довженко «Ніч перед боєм»

Владислав Іванович Грищенко. Позивний «БУЧА». ДУК ПС. Розвідник. Командир

Голос, знайомий з самого дитинства, умоляв приїхати на пару років і написати книгу, яка накриває мене спогадами, ностальгією, теплими дитячими мріями. Так буває – ти кидаєшся в самий епіцентр катастрофи і саме там починаєш розуміти саму суть існування... тиші... Бога.

За тим страшним і цинічним вбивством двох героїв стояло щось більше, ніж я розумів. Опинившись між двома світами, з одного боку воюючої країни, з іншого – матеріалістичним і вкрай меркантильним і жадібним. Одні – помирали, ховали, воювали і вірили, зриваючи психологічні гальма. Інші... Бог їм суддя. Головне, щоб не було пізно.

Був намір виїхати. Але після такої кількості «Сповідей», після спілкування зі стількома Героями просто не зміг. Вони не дозволили мені покинути Батьківщину в найстрашніший і найнебезпечніший момент. І, найнеймовірніше, з телефону шалено рідний з дитинства голос мені сказав: «Я розумію тебе! Ти все життя жив якось не так, якось відмінно від всіх, якось не дуже спокійно... Бережи себе!»

https://youtu.be/T_cB0nC04wY

У Бермудському трикутнику, де воюють перші, жеруть і гниють заживо інші і скотоложествують зрадники при владі, дуже важко опинитися в цілковитій самотності. Спостерігати за цим процесом ще складніше – ти бачиш як закривавлену і понівечену країну повільно і цинічно знищують. У цьому хаосі і недолугості найважливіше знайти ту країну, яку ми всі так любимо. Ту Батьківщину, про яку ми так мріємо!

Владислав Грищенко з дружиною Інною

Стан козаків почав відроджуватися з перших днів Майдану. Генетика раптом закипіла і почала вириватися назовні, наперекір червоній сволоті. 100-річне мовчання обернулося відродженням Нації. І, як би вони не відволікали і не опиралися цьому процесу, зупинити його не вдасться, він набирає історичних і епохальних обертів.

І тільки ці хлопці здатні змінити СВІТ. Навіжені, неспокійні, реактивні... і до нестями справедливі і чесні. Так уже сталося в цьому житті – і той хлопчисько, який чекав і чекає на мене в Європі, і герой цієї «Сповіді» дуже і дуже схожі. Тільки той розлютився і 15 років тому поїхав. Назавжди! Цей залишився і психує щодня. Хворіє Україною! Носить її в душі, в серці. Думає про передок. І кричить. Душею. Кров’ю. Генетикою. І найважливіше для цього чоловіка – повага Побратимів.

Дивлюся на нього, слухаю, розумію і говорю собі: «Господи, дякую тобі, Батьку Духовний, що ти зупинив мене!». Не зможу без них. І країна не зможе. У них інші очі, інший погляд. Вони живуть по-іншому. Ті, які готові були вмирати. Вони не прогнуться, не зламаються. Ось чому червона мерзота їх так нещадно калічить, вбиває, забиває в тюрми, і боїться... страшенно боїться.

А вони багатозначно мовчать. Дивляться і запам’ятовують, хто торгує їх рідною землею, щоб потім не залишалося питань. Потім, коли в цій країні буде МИР. І переможуть справжні, чесні, справедливі. Саме такі як «Буча», «Пума», «Дана», «Дорош», «Удав»... Їх небагато, але вони є.

Вже не за горами той день, коли буду дивитися на улюблене нічне місто з висоти польоту металевого птаха і знати, твердо знати, що наша країна, наша Батьківщина, наша земля в надійних руках. В руках людей, які готові за неї віддати життя.

Жити, любити і померти – це стан душі. І лише Господу відомо, який шлях нам визначений. Владиславу Грищенку – шлях Воїна.

Авторська програма Олега Володарського. Герой програми Владислав Грищенко

https://www.youtube.com/watch?v=1RnhO-ExOkw&feature=youtu.be

«Господь никогда не говорил, что покаяние может смыть вину, однако покаяние может отвести дьявола».

Фэн Цзицай. «Полет души»

Есть своя особая прелесть в одесских двориках. Их прохлада впитывает в себя горечь раскалённой от эмоций жизни, а уют... уют нашёптывает стихи. Эти стихи разнятся. Стихотворение-ГИМН, стихотворение-воспоминание. Строки нежности и тихой печали. Когда в сердце живет любовь, тихий одесский дворик – это вкуснейший, целебнейший бальзам для гриппующего влюблённого.

В Одессе невероятное количество запахов. Море, созревающие фрукты, аромат костра из высохших веточек виноградной лозы. И пробивающиеся сквозь уютную прохладу дворика лучики солнца. В эти переживательные ощущения души как маленький ветерок ворвалась моя подруга – журналист, публицист, редактор Елена Жура.

Человек, необычайно тонко чувствующий происходящее в социуме, в политике, в жизни. Она умеет видеть действительно важные вещи и может заставить нас с вами обратить на них внимание. А за кадром, зная о сложностях жизни, она пытается не замечать их.

Романтик! Мне кажется, ей очень нравится ощущать брызги и порывы ветра, стоя на палубе прогулочного катера. Бегущая по волнам! Лена неожиданно предложила поменять формат передачи и исповедать меня. Я не задумываясь о том, что это было – профессионализм или женский каприз, согласился. Ни секунды не сомневаясь. Оказалось, я даже сам не осознавал, насколько желаю высказаться.

Хочу – это полумера, манерность, не законченность. Желание – это мечта! Это путь. Это кусочек души. Мне действительно до сих пор не понятно как потомки хазаров украли у Киевской Руси украинскую церковь? Мне удивительно, как не этническому украинцу, но истинному патриоту своей любимой Украины, каким образом основная масса народонаселения до сих пор посещает кровавый и продажный московитский недопатриархат?

Можете предать меня анафеме, предварительно поймав двух ящериц и добавив в это зелье четырёх замёрзших фсбушников. Только вот вопрос остается – кто и когда кремлевскому патриархату разрешил узурпировать Веру Божию? Она была передана в Киевскую Русь. Дальше свечи не поджигались. Далее поклонники бесноватого Петра и развратницы Екатерины просто глумились над историей. Не будучи людьми воспитанными, они религии учили смертями и оргиями. И такие, как Гринго распутин, несколько часов умирая подо льдинами, подтверждали это еженощно, ежечасно.

Это эссе хочу опубликовать на мокшанском. С врагом надо говорить его синим языком, но не его пьяными мозгами. Вот как раз интеллекта ни у московитских попиков, ни у их покровителей – безумных кремлевских варваров никогда не было и не будет.

Интеллект жил в Киевской Руси. Генетический интеллект. Поэтому нам так усиленно прививают имплантанты. Овощ Янукович и перенакрашенная «матрешка Новинская», которая так бдит прихватизаторов Святыни Киевской Руси – Печерской Лавры.

Совсем недавно одна полусвятая московитских небожителей заикнулась о том, что они из Почаево, Печерска и Святогорска пойдут только в гробах. Ноу-хау от московитов – ходящие гробы. Но лучше все-таки летящие. Через границу. Скоморохи... ничтожные и уничижительные. Злая пародия на христианскую культуру и ценности.

Как мы по-разному чтим МИР! Как мы по-разному любим Бога! И как совершенно по-разному мы знаем Христа. Одни с любовью и исповедью, другие – с алчностью и кровью на руках, губах и душах.

Исповедь – очень сложный диалог. Это обязательство и возможность объясниться. В обществе огромное количество разногласий. Но фундамент – УКРАИНА!

Всегда проигрывает тот, кто первый начнёт сложный и тяжелый диалог. В него полетят камни. К этому нужно быть готовым. Страшнее другое – придя на Исповедь к Богу, заметить под рясой священника кровной УКРАИНСКОЙ ЦЕРКВИ погоны вражеской армии и кгбшного распятия сатаны.

Крест на крест не работает в душах украинцев. Иисусов Крест подразумевает в себе сострадание и любовь, покаяние и милосердие. Секта кремлевского патриархата не имеет права существовать на нашей с вами украинской земле!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Олена Жура:

https://www.youtube.com/watch?v=RUsW3KqbKuU&feature=youtu.be

«Так ми насправді повинні дивитися на Христа – без страху... Він – наш друг, Він – наш брат, Він – найкраще й найпрекрасніше з того, що є. Він – це все. Як друг, він звертається до нас і каже: «Ви ж мої друзі. Невже ви цього не розумієте? Ми – брати і сестри. Ні, не бійтеся, я ж не суддя... у Мене в руках немає ключів від безодень пекельних, Я вас не залякую, ні! – Я вас люблю. Навпаки, я хочу, щоб ви разом зі Мною раділи життю... Розумієте?»

Порфирій Кавсокалівіта

Пам’ять вперто не бажала відпускати спогади про шум прибою Азовського моря. Пілігримство – це не складно. Це усвідомлений процес, коли людина задихається від неможливості в самому собі пізнати мудрість Бога. Вона позитивно хандрить без молитви, свічок, ікон. Вона сумує за милосердям і сильною ВІРОЮ.

Отець Кирил чекав нас на вході в свою УКРАЇНСЬКУ СВЯТУ ОБИТЕЛЬ. Помітно хвилювався. Переживав. Але був урівноважений і мудрий.

Кирило Кальницький. Запорізька єпархія УПЦ КП. Храм Покрови Пресвятої Богородиці, село Строганівка Приазовського району. Поруч з Храмом величезний парк. Все зроблено з любов’ю, з чистим, відвертим усвідомленням Господа.

Мене чекало складне випробування – поруч з отцем Кирилом була Матінка Олена. Його Мати, яка присвятила життя дітям. Повністю. Без залишку. Один син – військовий, другий – священик. Вони родом з Луганська. Потім переїхали до Івано-Франківська. Ще давно. Хлопчики були зовсім маленькими.

Дуже сильні очі у цієї Матері. Очі людини, котра не дасть образити Бога та своїх дітей. На березі Азовського моря, де все ще вільно відчуває себе кремлівська церква, а більшість населених пунктів – болгарські поселення, українські мати і син опинилися практично в повній соціальній ізоляції.

Син та мати. Священик і Матінка. І величезний красень-парк і тепла, до болю рідна УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА, де кожна свічка, що плаче і нагадує про душі загиблих. Це історія про жертву в ім’я віри. У цій християнській сім’ї стільки Вчинків! Як сходинки до Бога, якими їм належить пройти... Тут і не пахне ситим і задоволеним церковним благополуччям. Тут випробування.

У отця Кирила кілька вищих освіт. Він володіє кількома іноземними мовами. Він – ерудит. І ще один неймовірний відблиск – він вкрай совісний. Суворі очі його матері під час програми, і він, його душа, що так сильно любить Бога. Це треба бачити! Це необхідно відчути! Почути, як рідна мати називає священика-сина батьком духовним, істинно сприймаючи це по вірі, створюючи при цьому можливість не звертати увагу на мирські справи.

Захоплення? Ні! Внутрішня повага і усвідомлення того, що в нашій з вами дійсності мало прикладів жертовності і мужності. Але ж вони нам так потрібні в нашій обезкровленій зовнішніми і внутрішніми ворогами країні!

Отцю Кирилу – 29 років. Написав, і згадав себе цьому віці. Резонанс. У свої 29 він усвідомлено прийняв целібат (лат. Coelibatus або caelibatus – безшлюбність, обов’язкова обітниця безшлюбності, як правило, прийнятий з релігійних міркувань. Вважається, що обітниця безшлюбності як така була поширена в Церкві, як на Заході, так і на Сході, хоча документів про це дійшло небагато. Апостол Павло писав, що в шлюбі немає нічого поганого, але той, хто дотримується безшлюбності вчиняє краще: «Неодружений нехай піклується про Господа, як догодити Господові, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині... Але хто непохитно твердий у серці своєму, і, не маючи нужди, але є господарем своєї волі, вирішив у серці своєму берегти свою дівчину, – той гаразд чинить.1Кор. 7: 32,37»)

Він готується прийняти монашество. (Постриг монаший – обряд посвячення в монашество, при якому той, кого постригають, дає Богу довічні обітниці і до виконання їх отримує дар, що сприяє Господній благодаті. Існує три ступені монашества – рясофор, мантія (мала схима) і схима (велика схима). Постриг в рясофор відбувається читанням певних молитов і хрестоподібним постригом волосся, при цьому ім’я або змінюється на нове, або ж залишається колишнім. Той, кого постригають, обітниць не дає, але саме його вільний вступ на чернечий шлях є вираженим обіцянки Богу непорочного чернечого життя. Новопострижений одягається в рясу і клобук (звідси – «рясофор») й іменується «рясофорним монахом», або просто «монахом».

При постригу в малу схиму, або в мантію, той, кого постригають, дає Богу обітниці безшлюбності, послуху (настоятелю і братії) і нестяжіння. З постригом волосся йому нарікається нове ім’я, він одягається в чернечий одяг й іменується мантійним монахом, або просто «монахом».

Чергування постригу у велику схиму загалом схоже на чин постригу в мантію, але відрізняється більшою урочистістю і суворістю. Тому, кого постригають, дається нове ім’я, він одягається в схимницький одяг – т.зв. схиму (кукіль) й іменується «схимонахом», «схимником»).

Він прагнув до Господа. На очах у матері, яка присвятила себе вірі. Вірі в Бога. Вірі в нашу Націю. Це цілковита довіра людини до своєї Батьківщини, до свого коріння.

Їм метушливо з нами. Їм тихо і мудро там, біля ікон. Їх вабить мерехтіння свічки в затишній напівтемряві храму.

Нас врятують наше коріння, наша генетична пам’ять. Генетично ми сильна НАЦІЯ – духовна і воююча. Ось чому в концтаборах так багато вбивали наших священиків і військових. Мільйонами нас випалюють із нашої генетичної креоли, а ми, прямуючи до Господа, віруємо, молимося і беремо в руки зброю, встаючи на захист УКРАІНИ.

Кальницькі проводжали нас, а у мене плакало сердце. Ми подружилися, розмова вийшла дуже теплою. П’ять годин! Людина володіє неймовірними інтелектом та ерудицією, але не поставила на вченість, регалії та звання, а пожертвував це Богу, визнавши за ним право управляти всим, що ми називаємо дійсністю.

Від храму до храму, від ікони до ікони, від серця до серця. Доторкаючись до душ священиків, спостерігаючи їхню жертовність і любов до Господа, пишаюся, своєю землею, яка виростила таких дітей.

Микола Мединський, Сергій Дмитрієв, Михайло Омелян, Дмитро Поворотній, Наталя Кудрянська, Василь Вирозуб, Андрій Ляшик, Віталій Сенек, Юрій Попович , Василь Мандзюк, Віктор Аврамчук, Іван Владика, Василь Лозинський, Тарас Климович, Петро Мартинюк... З вашого благословення, і від Ваших істинно УКРАЇНСЬКИХ душ дозвольте мені в День Народження Кирила Кальницького не тільки порушити черговість програм, але і привітати його з 30-річним ювілеєм і побажати йому сили ДУХУ.

Все інше у нього вже є. Бог і Україна! Від щирого серця і з безмежною повагою передаю вітання!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Кирило Кальницький

https://www.youtube.com/watch?v=cRc-QGWtDaM&feature=youtu.be

«Основная ваша ошибка заключается в том, что вы недооцениваете значения человеческих глаз. Поймите, что язык может скрыть истину, а глаза — никогда!»

Михаил Булгаков «Мастер и Маргарита»

Вы когда-нибудь видели отражение войны в женских глазах? В глазах матери, супруги, сестры?

В семье на войне сразу четыре воина, один из которых – дочь. Которая потом получает ранение. Операция за операцией. Больница за больницей. И молитва, которая обжигает душу. Непослушными губами повторяет каждую минуту: «Спаси и сохрани, Господи!». Не спит, не ест и срывается с места при каждом телефонном звонке, в надежде услышать один из родных голосов. А когда наконец-то тот самый звонок, оттуда «с нуля», сердце сжимается от боли и беспокойства. Сердце, которое не умеет не любить. УКРАИНСКОЕ сердце.

Плетёт сетки, консервирует, готовит передачи фронт. Поёт, плачет, и молится Господу. И живет... как в тумане. Безумный и беспощадный марафон войны, не жалеющей никого.

Этих матерей нельзя обижать отказом присесть к столу. В этом есть что-то особенное, национальное. Они обожают угостить, обнять, приютить странствующую душу. Успокоить. Такое огромное и необъятное слово – Ненька!

Наталья Кручинина. Неизгладимое впечатление от её взгляда. Греческая красота, привлекающее спокойствие и глаза... невероятно глубокие и исстрадавшиеся.

Рывки с волонтеркой. Война. Больницы. Семьи воюющих и погибших. Глаза безумно уставшего человека, у которого семья воюет, как и все те, кто по-другому не умеет. Вот на этих глубоких, красивых и уставших женщинах держится сегодня наша страна. Ведь только по ним можно определить состояние дел на войне и в обществе. Они душой чувствуют состояние общего счастья.

Эти глаза видят все – подмечают коляску на улице, звонок ребёнка, отец которого воюет, отсутствие реальной поддержки семьям наших воинов. Координаторы социального мышления. В стране, где есть «люди», которые не замечают войны. У которых все хорошо – у них все дома.

А Наташа теперь туфлям на шпильке предпочитает, комфортную обувь, которая не помешает ей в любой момент сорваться с места и бежать на помощь. Всем без исключения.

Никогда и никто этих людей, таких как Наташа Кручинина, уже не изменит. Боль жестокой войны смешалась с болью семьи, которая воюет. У них нет разницы «своё-чужое». У них, по сути, нет чужого. У них осталась только их УКРАИНА.

Их глаза – это термометр войны, который измеряет градус боли внутри нашего общества. В них надо обязательно заглядывать, чтобы не утерять связь с сегодняшним, с происходящим здесь и сейчас. А они, не спрашивая и не сомневаясь, ныряют в самую страшную боль. И не имеют права не помочь, потому что не простят себе. Вот такая душа отражается в этих глазах. Душа украинской женщины, матери, берегини, которая любит и защищает тех, кто больше всех нуждается в милосердии.

Я увидел эту боль и покраснел. Мне стало стыдно. Мне было неудобно перед этой хрупкой и самоотверженной женщиной. Я опустил глаза...

И если ты знаешь таких людей, а их немало в нашей ВОЮЮЩЕЙ стране, улыбнись им приветливо и радостно, покажи им, что мы их очень уважаем и ценим. Они вытягивают страну на своих хрупких плечах. Они и есть настоящая УКРАИНА.

Улыбнись этим глазам – они СВЯТЫЕ.

Авторская программа Олега Володарского «ИСПОВЕДЬ». Герой программы Наталия Кручинина

https://www.youtube.com/watch?v=JO53C7DTHRs&feature=youtu.be

Про те, що уже не раз сповіщали незалежні українські ЗМІ, нарешті дойшло і до СБУ

4 жовтня нинішнього року на багатьох вітчизняних сайтах з’явилося повідомлення СБУ, що «компанія з України поставляла матеріали для Кримського мосту». Що ж ми вітаємо українських чекістів, але в свою чергу повідомляємо їх, що незалежні ЗМІ й активісти ще влітку били тривогу про такого собі громадянина Росії, а за сумісництвом й України, Ігоря Наумця, який давно у бізнес-середовищі дістав прізвисько «короля щебеню» і величезними обсягами поставляє цей будматеріал до Росії. Мало того, І. Наумець є власником ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД» і саме ця фірма незаконно видобуває пісок на Київщині й нищить навколишнє середовище.

А тепер більш докладно про цього бізнес-діяча, що працює на ворога, а тому, власне, і сам є ворогом українського народу. Та чомусь наші правоохоронні структури не звертали жодної уваги на тривожні сигнали незалежних ЗМІ.

СБУ подає інформацію, що «керівництво українського підприємства організувало 25 поставок щебеню в РФ загальною масою 28 тисяч тонн».

Але, що дуже цікаво, сайт «ЮНІГРАН» (UNIGRAN), що належить Ігорю Наумцю, наводить наступні цифри поставок щебеню до ворожої країни – Джерело. Наводимо мовою оригіналу: «Справка. Импорт щебня в РФ в январе 2015 года… Самый крупный импортер по итогам месяца, как и ранее – Украина. С карьеров Украины в РФ было отгружено более 650 тысяч тонн щебня, это 89,8% всего импорта». Зверніть увагу: не 28, а 650 тисяч тонн – і це лише за один місяць!

І, врешті-решт, яка різниця, на яку саме новобудову використовуватиме ворог український щебінь, що поставляє йому фірма пана Наумця? Якщо, припускаємо, і не на Керченський міст, то цілком вірогідно наш щебінь піде на зведення об’єктів розміщення ядерної зброї РФ, про що її високопосадовці уже зізнались – Джерело. До речі, як зазначили в СБУ, вони вилучили у підозрюваного документи, що підтверджують фінансово-господарські операції з російськими структурами, які діють саме в анексованому Криму.

Вантажівки компанії «ЮНІГРАН» перевозять незаконно видобутий пісок на підприємства Ігоря Наумця для подальшого використовування або продажу

Отже, Ігор Наумець є президентом компанії «ЮНІГРАН» (кінцевий бенефіціар ТОВ «ЮНІГРАН-Сервіс», ТОВ «ЮНІГРАН»), в яку входить низка компаній з видобутку. Як пишуть ЗМІ, ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» пов’язують з президентом російського холдинга «Петрохолдинг» Володимира Булавіна.

Ігора Наумця небезпідставно пов’язують з російським бізнесом і політичними колами. Аби не бути голослівними, повідомляємо, що Наумець Ігор Володимирович, який народився 27 лютого 1969 року, має паспорти громадянина Росії: РФ № 1400185888 та закордонний РФ № 4508511853.

Однак ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД» – це лише одне з підприємств І. Наумця. Як господар групи компаній «ЮНІГРАН», Ігор Наумець контролює Малинський, Коростенський та Пинязевицький кар’єри, а також кілька «вибухопромів».

Як бачимо на цьому скриншоті, вказано, що президент компанії «Юнігран» москвич Ігор Наумець є ще й співвласником ВАТ «Укрвибухбуд» (російською – ОАО «Укрвзрывстрой»)

Особливо добре пішли справи у Наумця за часи правління Януковича. Власник групи компаній «ЮНІГРАН» збудував два заводи з випуску вибухівки, яка потрібна для виробництва щебеню. Крок за кроком Наумець формував «монополію» в цій галузі. Він не гребував ніякими методами. У хід йшли рейдерство, фальсифікації, включення адмінресурсу, тиск, репресії щодо неугодних конкурентів і бізнесменів.

У пресі Наумця почали називати «королем щебеню». Спроба Ігоря Наумця зайняти монопольне становище на цьому ринку була пов’язана не тільки з українськими перспективами, а й з появою привабливих проектів в Росії, куди «ЮНІГРАН» і нині успішно поставляє щебінь через власну корпорацію «Трансрада». Це Товариство з обмеженою відповідальністю зареєстроване у Московській області в місті Хімки і співзасновником на 75 відсотків є його дружина Наумець Олена Олексіївна.

На сигнали і протести активістів-екологів і небайдужих журналістів правоохоронці не реагують

А в той час проти них злочинні бізнес-структури нацьковують ті тушок і штрейкбрехерів з числа деяких ГО і ЗМІ

28 серпня ц.р. біля прокуратури Київської області відбулась акція протесту, яку організували активісти ВГО «Бюро з питань захисту екології та здоров’я» (голова Михаил Бурда).

Відео: https://www.facebook.com/Ekologiy/videos/2158831517709547/

Увага протестуючих була спрямована на ситуацію навколо варварського незаконного видобутку піску в селі Пухівка, Броварського району, що несе загрозу екосистемі усього Київського регіону.

Зокрема, активісти розповіли репортерам про те, що в 20-ти км від столиці підприємство російського бізнесмена Ігоря Наумця – ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД», в порушення всіх норм екологічного і податкового законодавства, продовжує масштабне видобування піску, яке спричиняє руйнацію природного річища Десни, несе загрозу оточуючим населеним пунктам, знищує природні ресурси та призводить до екологічної катастрофи.

Євген Строкань, учасник АТО, патріот України повідомляв неодноразово на різних протесних акціях активістів, що Ігор Наумець має подвійне громадянство, що він працює на ворога…

Активісти ГО «Всеукраїнське Бюро з питань захисту Екології та Здоров’я» кілька разів виїжджали на піщаний кар’єр, де підприємство Наумця незаконно видобуває пісок і нищить навколишнє середовище. Там тітушки, найняті Наумцем, побили активістів, били їхні автівки.

Михайло Бурда: російський бізнес грабує Київщину. Піщаний кар’єр в селі Пухівка належить московському бізнесмену Наумцю Ігорю. Активістів ГО «Всеукраїнське Бюро з питань захисту Екології та Здоров’я», які прийшли на мирну акцію, жорстоко побили тітушки

Відео: https://www.facebook.com/vbtsvit/videos/243413729710068/

Голова ГО «Всеукраїнське Бюро з питань захисту Екології та Здоров’я» Михайло Бурда: «Пісчаний принц Наумець і далі продовжує свою мафіозну справу в Пухівці! Краде надра України! Також бачимо, що система влади вже в Україні не працює, бо не дозволила б пісочній мафії тиснути грошима на систему! Чому досі піщаний мафіозі Наумець і далі чхає на закон в Україні? Чи є в нас зараз закон, чи є зараз конституція, чи є зараз держава, якщо такі покидьки як Наумець плюють як на державність, законність, так і на Конституцію України?!

Це питання тим, кому ці покидьки дають «на лапу», знищуючи всі ті інститути, які є в державі, і повинні бути непохитними!!!

Мало того, керівнику громадської організації Михайлу Бурді спалили машину біля його будинку у Києві – відео:

https://www.youtube.com/watch?v=8AZI632ebOw&feature=youtu.be

Горіло одразу шість автівок. У спальному районі столиці. Михайло Бурда – власник однієї з машин, яка перетворилася на брухт, певен: це помста. За те, що він виступає проти незаконного видобутку піску в одному з кар’єрів Київщини.

Дуже прикро, що такі як Ігор Наумець та йому подібні бізнесмени ворожої країни знаходять «співчуваючих» їхнім намаганням пограбувати Україну серед деяких активістів, журналістів і псевдо-правозахисників.

У середовищі журналістів найбільш продуктивно зі знаком мінус виконує «Стоп-Корупція». Хоча на початку своєї діяльності цей симбіоз активістів і журналістів добре себе проявив і здобув певний авторитет серед громадськості. Трансляції репортажів про розслідування стоп-корупціонерів ще більше сприяли популярності Стоп-Корупції.

На жаль, останнім часом стоп-корупціонери заплямували себе компромативною діяльністю. Їхня діяльність набула розголосу всеукраїнського масштабу. Недарма у Фейсбуці з боку регіональних підрозділів Стоп-Корупції все частіше з’являються тривожні пости про непорядність київських лідерів – журналіста Романа Бочкали та нібито адвоката (і колишнього автовикрадача) Богдана Хмельницького – у «дівочості» (до одруження) Майданюка.

Однак згодом, коли до справи підключився Майданюк-Хмельницький, Стоп-Корупція все частіше бралася за замовні розслідування, від яких до того ж тхнуло брудними грошима.

Одна із схем, яку опанували стоп-корупціонери під орудою Майданюка-Хмельницького, полягала в тому, щоб брати клієнта змором, поки суб’єкт розслідування не зрозуміє, чого від нього чекають, і не погоджується відкупитися. Щось подібне спостерігається і у випадку з нелегальними та незаконними видобувачами піску на кшталт Ігоря Наумця з його ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД».

А бувало, що стоп-корупціонери беруться спочатку до справи принципово і завзято, однак раптом все обривається – і окрема людина або бізнесмен, чи ціла громада, котрі чекають від них обіцяного розслідування на свій захист, опиняються перед фактом, що їх банально кинуто.

Ось чому кримінальний бізнес, який сповідує Ігор Наумець і йому подібні, й досі не тільки непокарані, а як ніколи процвітає…

Джерело

ДУК ПС. Добровольческий Украинский Корпус

I.

Проявление духа казачества в социальной среде. Мы ведь воспринимали все из газет, интернета и телевизора. И нам никто не говорил о том, что те, кто первыми пошёл на Майдан, незамедлительно ушли на войну и начинали сопротивление голыми руками, со старыми винтовками советского образца и пейнтбольным снаряжением.

Из глубин нашей генетики вырвались наружу давно утерянные корни казаков. Воинское сословие. Люди, которые способны защищать свою землю. Едва не уничтоженное сословие, которое веками искореняли. Это была профессия – воевать.

Не так много наций, у которых генетика закалялась огнем и мечем. Япония... Украина...

Мудрый лидер обязан был начать восстановление этого сословия в лучших традициях того эпохального времени. Героизм. Самоотверженность. Братство. Мы, как никто, достойны Национальной Гвардии в духе казацтва. Это национальное. Святое. Этим дорожат. Это культивируют.

Этот цикл передач про ДУК начинается именно с Даны не случайно. Для меня принципиально показать то, что наши женщины, женщины вновь воюющей Нации – матери, воины, волонтёры ни в чем не уступают мужчинам.

Почему ДУК? Много достойных ребят. Украинских. Настоящих. Сложных. Порывистых. Непримиримых. Безумно любящих свою страну.

Внутренний враг тратит миллионы гривен на огромное количество грязи про людей, которые своей кровью защищают Украину. Внутренний враг? Половина народонаселения страны – бывшие коммунисты, регионалы, мацковский недопатриархат... Их миллионы.

Патриотов и воинов не больше 5%. Пять процентов! Но этого хватит, чтобы спасти страну.

ДУК. БРАТСТВО. МОЛЧАЛИВОЕ. УКРАИНСКОЕ.

II.

Хриплый и родной до боли голос сказал, что первая передача у меня с Даной. Случайно? Они называют это Перуном. Лесник называл Буддой. У меня его Величество Случай – это Бог. Лепестки одного большого и красивого цветка...

Много слышал о ней... На вопрос: «Какая она?» охрипшим от войны голосом мой друг ответил: «Она Воин. Она настоящая!»

Нервничал перед съемкой. Воин. Война. ДУК. ЛЕСНИК.

Звонок... И вместо двухметрового великана УКРА, передо мной стояла с протянутой для приветствия рукой красивая и милая девушка. Украина у нас страна парадоксов. Там, где все маленькое, хрупкое и живое – веет сталью и силой, мужеством и духом.

III.

Эпилог. Послесловие. Посмак. Двухчасовой разговор. Исповедь. Не увидел трещин. Сталь. Стержень. Сила.

Поэт. Художник. Женщина. Убеждения. История. Язычник. В ДУКе немало язычников.

Почему? Не знаю. Мне кажется, они не простили войну. 84 погибших. 84 осиротевших семьи.

Они ищут что-то своё, пытаются обрести себя среди обломков и руин ещё не восстановленной страны. Наверное, поэтому их так ненавидит власть. За их непримиримость! За казацкий ДУХ!

А они имеют полное КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО иметь свою позицию и волеизъявление. Вот поэтому они вышли на парад самостоятельно, никого об этом не спросив, громко выкрикивая: «Смерть Порошенко! Смерть врагам!»

Они не согнутся ни после подлой стрельбы с нашей территории по да Винчи, ни после того, как херсонская полиция посадила в тюрьму ещё двух ни в чем не повинных побратимов. Как только они почувствуют опасность для страны, они моментально возьмутся за оружие.

Я поздравляю вас от всей души, желто-синие, в нашей стране начало возрождаться УКРАИНСКОЕ ВОЕННОЕ СОСЛОВИЕ. Будут лучшие из лучших! Будет искренняя и человеческая душа. Будет Исповедь про любимую НЕНЬКУ. Будет честно. ПРАВДИВО.

СЛАВА НАЦИИ!

СМЕРТЬ ВОРОГАМ!

Проект «Не продавшие душу дьяволу». Герой программы: «Дана»

https://www.youtube.com/watch?v=x9-HSGBL0tU&feature=youtu.be

«Мы должны понимать, что революция – это не смена правящей верхушки и замена элит, а изменение парадигмы. В нашем случае это – зарождение активного гражданского общества, формирование понимания у людей, что они хозяева страны, а не чиновники. Этот класс был сформирован в Западной Украине».

Руслан Форостяк

Милый и добрый ангел-хранитель замечательного прибрежного города привёз нас на встречу с Русланом. Мы сидели в уютном одесском кафе и оживленно беседовали. Ангел с канапушками предупредил меня – Форостяк одиозен. Он нарезает логику по диагонали. Мне симметрично такое мышление. Устал от совковых ляпов селёдкой по столу. Исповедь – это покаяние души.

Разговор на глазах у Нации и Бога. Здесь открывается истинный смысл человека. Врать не возможно. Сыграть не получится. Откройся. Покажи себя. И, самое главное, покажи, как ты любишь свою страну.

Насколько это важно для тебя. Фундамент существования государственности – гражданское общество, которое ОБЯЗАНО знать истинных патриотов и героев в лицо. Но разобщенность мнений ужасает.

Информационный простор и политическая клановость уничтожают оригинальный этнос. Он хандрит. Его лихорадит. Он бесследно исчезает из страны. Он проигрывает.

Целостность! Как бы сложно это ни было, мы обязаны взяться за руки. Ругаться. Ссориться. Говорить. Доказывать. Но быть целым. Единым организмом.

И обязательно очертить круг людей, которые могут представлять интересы общества. Не на политической основе. Только на социальной.

Им придётся доверять! Их надо уважать! Но с них необходимо и спрашивать. Спрашивать непримиримо и по справедливости.

Мы не должны знать фамилий депутатов и министров. Нам не нужен премьер-министр со своими нравоучительными изысканиями. Мы просыпаемся и счастливо живем.

Только вот счастливо жить в воюющей стране не получится. Это не возможно. И те, кто это понимает должны возглавить управление гражданским обществом.

Вот как раз для таких авторитетов НАЦИОНАЛЬНОГО общества очень важно будет уважение Украинцев. Именно такие лидеры, при возникновении любой сомнительной ситуации, подадут в отставку молниеносно. Чтобы не оскорблять своего достоинства и чести.

Совесть нарабатывается десятилетиями. И лучше остаться честным, но нищим, чем бессовестным и при корыте кремлевского образца.

Меня удивил Руслан. Открытый и улыбающийся, в самом начале программы перешёл на чистый украинский. Воспитание закарпатское. Рождение львовское. И годы жизни в городе-жемчужине не только не стерли это, а наоборот огранили и приукрасили.

Так неожиданно и удивительно. Это как ответная реакция на улыбку. Наш диалог продолжался, а внутри меня росла благодарность за возможность быть причастным к происходящим внутри общества процессам.

Воспитание. У Руслана Форостяка крепкое и качественное украинское воспитание. И ради карьерных или политических заставок он не станет его скрывать.

Поступок. Как раз это нам сейчас жизненно необходимо. Чтобы каждый из нас мог отказаться от всего, что мешает и не даёт развиваться этносу. Процесс жестокий до невероятности. И выживут в нем только сильнейшие. Достойнейшие!

Мне почему-то это отождествляется с преданнейшим служением НАЦИИ. То, чего так не хватает нашей независимой стране. Пройдёт ли Руслан Форостяк это испытание?

Мне сложно ответить на этот вопрос, потому что зауважал его за его национальную позицию. Не позволю быть себе субъективным. И ещё, тонкость ситуации в том, что Человек позволяет мне побыть с ним рядом на Исповеди перед Богом и Нацией...

Это его диалог. Его принципы. Его исповедь! Не имею никакого права делать прогнозы, а уж тем более перебирать тезисы его размышлений.

Единственное, что могу сделать – помолиться и пожелать ему силы. Силы духа! Помощи Господа! И поддержки людей, которым так болит их родная УКРАИНА!

Авторская программа Олега Володарского «Исповедь». Герой программы – Руслан Форостяк

https://www.youtube.com/watch?v=s7aMuTIyVAI

Еще свежи воспоминания о поездке по Западной Украине. 28 программ, 28 судеб патриотов своей горячо любимой страны. Передающаяся от сердца к сердцу вера в Бога и Украину. В этой, западной экспедиции, была одна скрытая передача, которую мы всеми силами старались сохранить в секрете, и всеми возможными методами уходили от прямых любых коммуникаций по этому поводу.

Диалог двухлетней давности, как законсервированный файл памяти Лесника. Внимание вездесущих сотрудников не совсем украинской безопасности. Нам не мешают, нас не давят и не запаковывают – нас монотонно водят, внимательно изучая поведенческие нормы.

Контролируя каждый шаг, должным образом аккуратно меняют контекст столкновения интересов, делая все возможное, чтобы не дать нам разжечь сакральный огонь. Но это вопрос времени.

Нагромождение планируемого хаоса и усталости металла. Они проигрывают масштабно. Энергетически.

Поворачивая голову направо, вижу глаза побратима, который выходил эту работу ножками, по кладбищам и моргам, на годовщинах и памятных мероприятиях.

Налево – уверенную и жизнерадостную улыбку другого побратима, который своими руками описал «спецоперацию» коновалов в представительства ведущих мировых правозащитных организаций, и ряда заявлений, о совершении уголовных правонарушений, совершенных сотрудниками некогда доблестных служб.

Кто-то примеривает на себя одеяния духовных пастырей, кто-то, обливаясь грязью, подделывает стигмату, ну, а кто-то глупо и безнравственно врет только лишь потому, что любая война – ресурсная. Это координаты возможных столкновений с противником.

Думать это достаточно сложно. Просчитывать каждый свой шаг –это круглосуточная пахота, тяжкая и невыносимая. Без духовной поддержки такое невозможно.

Поэтому, предлагаю всем подсматривающим и аккуратно переставляющим «действительность» очутиться в закрытом пространстве сам на сам и посидеть с визави на голодовке хотя бы месяц. И все – забирайте красногвардейца остывшим и ничего так и не осознавшим. И только Кириловская больница уколами сульфазина приведёт в порядок этого «моцного» шпиона.

Юрий Пушкарский. «СТРАТЕГ». Человек-легенда. Последние 1,5 года жизни Олега Мужчиля (ЛЕСНИКА) был каждый день рядом с ним. Зеленка, ноль, та сторона. Каждый шаг, все мысли, все операции.

Совершена откровенно преступная халатность – этот человек так и не был допрошен сотрудниками СБУ в качестве свидетеля по делу Лесника, не привлечен в качестве свидетеля при совершении так называемого «правосудия» в Голосеевском суде.

Он, СТРАТЕГ, как никто другой знает цену всем фигурантам этого уголовного производства. Они с Олегом воевали. Рядом! Спина к спине. Диверсии против внешнего врага и борьба с саботажем внутреннего. Они пошли в разведку. Без сослагательного склонения. Такими чувствами не торгуют.

Лесник был лучшим разведчиком Украины. И если российская контрразведка рискнула своим агентом в рядах администрации п-резидента Тарановым, значит они панически боялись самого важного...

Олег Мужчиль настаивал проводить спецоперации на российской территории. Ведь мокши этого КАТЕГОРИЧЕСКИ боятся. Лесник хотел вывести из игры все подразделение «моторылы». Он знал в совершенстве местность оккупированных территорий. Мог от руки нарисовать размещение боевых позиций. И очень хорошо знал агентурную работу. Его «кроты» до сих пор раскиданы по белу свету, начиная с конюшни под куполом, заканчивая генштабом эрефии. И пусть тот, кто нам сообщил о мнительном захоронении Лесника, не переживает – мы уважаем помощь и поддержку.

Главное, чтобы псевдо-патриоты и мнимые «друзья» не устроили скоморошьи проводы. Пока не закончится рассмотрение обстоятельств гибели, всестороннее и объективное рассмотрение, НЕЛЬЗЯ лишнего шума.

В хаос и шум тут же привлекут шутов и сломанных кукол гургшрф (главного управления разведки генерального штаба рф). Вот как раз для них (гургшрф) ЛЕСНИК и был самым страшным сном.

Меленькие фарисеюшки гадко играют на паперти старого буддийского монастиря, совершенно не чувствуя, что жизнь и трагедия этого ГЕРОЯ должна продолжаться и поныне. По сей день!

Это ветер! Вольный, свежий, сильный. Его не надо слюнтяйски оплакивать – им нужно гордится. Его надо изучать и понять. А сначала – услышать! И продолжать начатое им странствие.

Бумеранг ЛЕСНИКА добирается до предателей НАЦИИ. Ещё будет огромное количество громких разоблачений и скандалов.

Есть ещё немножечко, самая малость людей, знающих ЛЕСНИКА по работе на вражеской стороне. Дебальцевское разграничение, гива, моторыла, гыркин, бес.

Если бы ...в нашей любимой с вами стране такая личность, как Мужчиль О.В. стал министром обороны, мы бы не только выиграли войну, мы бы не только получили от мокш все, что нам заблагорассудится. В самом страшном понимании этого слова.

Мы бы наконец-то потеряли так хорошо законспирированную пятую колонну внутри управления нашим обществом.

И никто бы не танцевал по трупам погибших на 1+2, а универсальный барыга и дилетант остался бы в гордом одиночестве в партии «зажиддя».

Думай, мой родной желто-синий. Думай!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» (спецвипуск «Бумеранг Лісника»). Герой програми – комбатант України, доброволець ДУК ПС, ГУР МО Юрій Пушкарський «Стратег»:

https://www.youtube.com/watch?v=rWsub8MVEUM&feature=youtu.be