Частина 1

СТАРОДАВНЯ МОЛИТВА НА ЗЦІЛЕННЯ

Благословенний Господь, Бог мій від віку й до віку. Отче небесний, в ім’я Icyca помилуй мене, Душе святий прийди і помилуй мене! Твоє ім’я – Святий, тож утверди мене на шляху покаяння й очисти від усякої скверни. Твоє ім’я – Милосердний, тож будь милостивим зi мною, грішним. Твоє ім’я – Друг вірний, тож підтримай мене в нещасті й навчи мене Cвoєї вipноcтi. Твоє ім’я – Дух животворящий, тож оживи мене. Твоє ім’я – Спаситель, тож порятуй мене. Твоє ім’я – Бог кріпкий, тож укріпи мене. Твоє ім’я – Всемогутній, тож niдійми мене Своєю силою. Твоє ім’я – Цілитель, тож вилікуй мою душу i тiло. Твоє ім’я – Воскресіння, тож воскреси мене, о Icyce, Предвічний Царю, підніми мене недужого, влий в мене силу духа Твого і зціли мене. О Icyce, учителю покаяння, випрям серце моє! Biд кожного гріха мого вилікуй мене! О Icyce, досконалий лікарю, прийди до мене, від усякої недуги зціли мене! О Icyce, небесний хлібе, насити мене міццю тіла Свого, вилікуй мене! О Icyce, пресвятою кров’ю оживи мене! Силою всевоскресаючої крові зціли мене! О Icyce, в ім’я Tвоїx пресвятих ран спаси мене! Заслугами пресвятих ран вилікуй рани моєї душі i тіла! О Icyce, повний милосердя перед ликом Отця, заступись за мене! Силою прощения гріхів, про яке благаю, зціли мене! О Icyce, yтixo самотніх i плачучих, почуй мене! Biд усякого зла i недуга вилікуй мене! О Icyce, нaйвipніший друже, прийди до мене, Силою любові, що все оживляє, зціли мене! Всемогутній Боже! В ім’я завіту в кpoвi Сина Твого, приведи до покаяння i зціли усю icтoтy мою й усе життя моє, щоб міг я у миpi й paдocтi в усьому приймати Твою святу волю i славити Твоє величне i святе ім’я. Амінь!

ШАМБАЛА – метафізичний центр світу та місце перебування царя світу

Шамбала залишається таємничою країною, жителі якої знають закони керування природою і людством, за що їх стали іменувати Вчителями.

Шамбала, за легендами, розташована у важкодоступних районах Тибету. Проте вхід, завдяки Вчителям, можна знайти всюди.

Вона залишається тим самим об’єктом, котрий розшукують усі, хто пристрасно бажає відкрити незвідане, відкрити таємниці законів природи – від звичайних авантюристів до талановитих вчених і співробітників спецслужб світових держав.

Добре відомі пошуки Шамбали Миколою Костянтиновичем Рерихом під час трансазійської експедиції, коли наукові пошуки були сплетені з діями радянських розвідників і англійської колоніальної влади, які прагнули зберегти свій контроль не стільки за таємничими країнами, скільки за територіями, що належали Великобританії. Це перетворювало Шамбалу ще й на символ боротьби за панування в світі.

Ми поїхали з Києва на самому краєчку року, що минав. Важкого року для кожного свідомого українця. Іде війна.

Зовнішній ворог невпинно перевіряє нас на міцність, внутрішній – вихитує продажними стегнами на всі боки, аби якомога дорожче себе продати.

Було відчуття величезної чорної хмари, від якої ми бігли. Бігли, щоб побачити сонце, щоб вдихнути на повні груди морозного гірського повітря, щоб знову жити у вірі та любові до Господа нашого Ісуса Христа.

Залишити позаду себе все зайве, аби наповнитися новим у самісінькому серці УКРАЇНСЬКОЇ ШАМБАЛИ – ГУЦУЛЬЩИНІ. Цю поїздку ми запланували ще у вересні – і з того часу з нетерпінням чекали.

Людина, котра надихнула нас на цю поїздку, завдяки якій Гуцульщина відкрила нам свої теплі та ласкаві обійми і без допомоги якої Гуцульський цикл взагалі б не відбувся – адвокат, патріот України, гуцулка тілом і душею, Лена Рашковська. Янгол-Охоронець своєї любої землі.

Передчуття дива, казки. Шепіт Бога… Лена так і відповідала героям програм: «Він приїхав шукати Господа».

Досі не знаю, як назвати все те, що я там знайшов, усвідомив. Пізнати, поринути, повчитися, вклонитися древній культурі, стародавньому етносу. Безліч нових, незнайомих слів, сила силенна вражень…

А ще там, в тиші гір, у посмішках щирих облич, і що «найсмачніше», в привітному вітанні кожного перехожого:

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки слава Богу!

– Христос рождається!

– Славімо Його!

Госпідко, Прадчер, Лельо… Я знаходив для себе такі слова та світосприйняття, які викликали в мене такий захват, що інколи я забував як дихати. А потім вдихав на повні груди… Мене кликало до себе піднебесся, мене надихало ЖИТИ!

Навіть ікони, що беру з собою в дорогу, так по-домашньому і затишно прийняли цей гуцульський Світ. Світ добра та любові, тиші та самотності, чарів та казки. Але…і світ споконвічної непокори та поваги до своєї культури та історії.

ИНЧИЙ СВІТ. Абсолютно інакше світосприйняття. Ми часто повторюємо одну і ту ж помилку, розмінюючись на одноразові капці та зачиняючись в готелі, не помічаємо тієї ніжності, що дарує нам Бог.

Кожен ранок на Гуцульщині, в горах, починається з молитви та суміші ароматів палаючої ватри та свіжого гірського повітря. МИ – це не лише Тризуб, знак сили та нескореності. МИ – це і повна Чаша. Чаша Грааля. Та котру всі так шукають, а вона тут, посеред гір, на хрестах і куполах церков, в пам’яті та історії гуцульського етносу.

Це не тільки та культура, котру ми тільки починаємо відшукувати, відроджувати, усвідомлювати, це і спадок цивілізацій, про існування яких ми можемо лише здогадуватися. І нехай це буде казкою для нас усіх… Адже казка – це диво, а диво – це присутність Господа в нас самих і в усьому, що нас оточує.

Вони (гуцули) дуже недовірливі. Вже надто часто урбанізований світ чіпав їх душу своїми брудними руками. Їх це дуже засмучує. Їм це болить. Болить, коли є різниця в пріоритетах і цінностях.

Вони дивовижно богомільні. Вони стають навколішки перед іконами. Вірять беззастережно, самою душею. Тим сильніше відчувався контраст з куполами та храмами Києва.

Ми дуже схожі, бо й цей маленький та гордий етнос не визнав чужинців та загарбників, він не скорився, залишившись вірним Богу і Україні.

Я можу спокійно обернутися до них спиною, знаючи, що вони не зрадять, допоможуть, підтримають, подадуть руку, підставлять плече. Усвідомлення цього дарує крила…а в храмі Криворівні з’явилася ікона на здійснення творчих задумів.

Вони живуть, киплять, будують музеї, працюють, виховують дітей і надзвичайно люблять Україну. Коляда, бартки, аркан, хорс, опришки, Довбуш – я надзвичайно щасливий тим, що завдяки Гуцульщині ми це все не втратили і можемо до цього доторкнутися.

Василь Саманюк та Юрій Попович, герої Закарпатського циклу, надихнули мене на роздуми про гуцульський етнос. Довго не міг зрозуміти, чому відео з полонини та гуцульські співанки викликають такий ажіотаж серед глядачів.

Тільки відчувши на собі Гуцульщину, усвідомив – сила природи, шепіт Бога, місце сили… Піднімаючись на полонину, ти залишаєш у підніжжя все, що знав про себе, про життя, а замість цього там, на вершині, тебе наповнює щось нове. Те, що ти ще довго будеш намагатися усвідомити.

Перезавантаження. А у підніжжя гір дерев’яні храми та стародавні ікони, церковні двадцятки, синьо-жовті та червоно чорні прапори, священики, що ще з діда-прадіда, тримаючись родинних традицій, присвячують своє життя Богу і Україні…

Тут живе совість. Тут хліб спочатку молять, а потім їдять, тут кожна дитина знає молитви та ікони.

Це диво. Боже диво. Культура віри зберігалася віками і ніхто не зміг її знищити. Ні лях, ні мокші, ні фердінандці. Вони насаджували своє, та набуте не знищило споконвічне, а лише доповнило його. Уламки цивілізацій – Рахманська паска, санскрит, одяг, взуття, балки будинків з хрестами…

«Лельо!» – кликав Ісус до Отця Небесного. Мене поглинуло це диво гірських вітрів та мелодійних пісень. Внутрішній танець. Сильний. Нестримний. На краю життя та смерті багатьох поколінь.

Глибина…неосяжна глибина, жовто-синій! Велич та ніжність Гуцульщини.

Цикл «Українська Шамбала» ми розпочали зі зйомок програми з головою Верховинської районної ради Іваном Шкіндюком.

І з самого початку моє світосприйняття зазнало нищівного удару. Заміть очікуваних, звичних для мене краватки та бюрократичності – вишиванка та майже година усвідомленої, щирої бесіди про Бога. У мене в голові не вкладалося, що таке можливо.

Життя зробило мене опозиціонером «бюрократичної машини», що так часто і байдуже перемелює в своїх жерновах нашу свободу, наше майбутнє. А тут державний чиновник високого рангу, котрий пам’ятає та шанує діда, який не виходив з дому 20 років, гидуючи радянщиною і щодня досхід сонця читав молитву.

Глибокий діалог. Сильний. Неймовірно гострий.

Про зйомки програм зі священиками завжди домовлявся безпосередньо з ними самими. Та настав момент, коли захотілося це зробити правильно, канонічно, попросивши благословення митрополита Івано-Франківського Іосафа. Це дуже важливо. Це наче покута. Це бажання робити правильні вчинки, від яких на душі легко та вільно.

Митрополит зустрів нас в своїй резиденції. Він був щирий, привітний та по-батьківськи добрий до нас. Так тепло і ніжно… Ми говорили про сьогодення. Мудрий та духовний Воїн. Характер. Сильний та потужний характер не сховаєш за рясою. Сила. Добра сила. Від Бога.

Шестеро капеланів та шестеро монахів Манявського Скиту. Духовне воїнство в найсакральніших його проявах.

Не просто мені дався підйом до видатного гуцульського музиканта, заслуженого працівника культури Миколи Ілюка. Наскільки сильно треба любити музику та Україну, щоб власними силами створити музей?!

«У трембітаря» – місце, в якому ще глибше відчуваєш силу і самобутність гуцульського етносу. Микола неймовірно справжній. І як він ВІРУЄ в свою землю. Я слухав його, наче дитина.

В селі Красник, в 20 кілометрах від Верховини живе Василь Тупилюк. Голова церковної двадцятки. Музей. Балки із хрестами. Надзвичайне знання та усвідомлення Святого Писання. Це гордий, самобутній та вольовий орел, котрий споглядає за історією і культурою свого гуцульського етносу з високої гори, з найвищого дерева. Кремінь.

В цьому ж селі Красник затишна дерев’яна церква. Отець Юрій Мануляк. Тиха, але сильна бесіда і спокійний, впевнений погляд священика, свято віруючого в силу Господа. Бувають програми, після яких ти відчуваєш тишу та спокій на душі.

У Верховині на центральній вулиці, неподалік один від одного розташувалися два храми – КП та УГКЦ. Завітавши до католицького священика Романа Болеховського на ранкову молитву, ми відчули себе в домі Божому, усвідомлювали себе в УКРАЇНСЬКІЙ церкві.

Ми єдині. А історичні помилки виправить Бог. Ми простягнемо руки одне одному. З терпінням та розумінням. Ми єдина нація. Отець Роман так тепло обійняв мене після передачі. Щиро, по-братськи, по-християнськи. Вклоняюся.

Відкриття Гуцульщини. Василь Триндохір. Філософ. Думаюча людина. Волонтер. Соціальний працівник. Саме йому я вдячний за стародавню молитву в епіграфі до цієї статті. Сам про себе говорить: «Не той гуцул, що родився, а той що згуцулився». Він назавжди закоханий в Гуцульщину.

Із вечірніх сутінок, трохи втомлений непростою дорогою, прийшов до нас чоловік, в чиїх очах застигло відлуння війни. Дикий та зухвалий ВОЇН. Відвертий. Справедливий. Фанатичний українець. Він шукає себе. Бореться із собою. Та впевнено і завзято рухається вгору. Воїн російсько-української війни. Андрій Фафлей.

Старовинний храм у Криворівні. І його настоятель, Іван Ребарук – священик, котрий разом зі своїми прихожанами так свято вірує в Господа. Криворівнянська Божа Матір. Ікона на здійснення творчих задумів.

Там, високо в горах, люди так часто стають на коліна перед іконами, перед Господом. І так щиро моляться за наших воїнів, за Україну. Моєму здивуванню немає меж. Які ж вони УКРАЇНЦІ!

Саме від отця Івана я почув надзвичайно важливу річ – не тільки ми молимося за Небесну Сотню, а й вони Там моляться за нас і за Україну. Він живе в Господі та говорить собі і прихожанам Правду.

Юрій Стефлюк. Верховина. Священик рідної церкви. Спокійний. Усміхнений та виважений.

Гуцульщина – це усвідомлена тиша. Це безперервний діалог із Богом. Треба лише навчитися чути його шепіт.

Василь Зеленчук. Історик, біограф. Він все життя пропрацював з людьми. На території Криворівнянського храму могили його предків. Він романтик. Я розмовляв з ним біля церкви, а він дивився на гори та розмірковував… Такі люди звикли спочатку уявити, усвідомити, а лише потім щиро та виважено говорити.

Дмитро Стефлюк. Голова ГО «Всеукраїнське товариство «Гуцульщина». Патріот своєї землі. Досвідчений. Думаючий. Усвідомлений. І, що найважливіше, не зважаючи на поважний вік продовжує з дитячої цікавістю вивчати свій гуцульський спадок.

Шлях у 200 кілометрів до Манявського Скита. Наболіло. Мушу сам сповідатися. Я протягом 18 років регулярно їздив в Почаєве. Сильне та святе місце.

Печерські монахи, почувши про знамення Божої Матері прийшли туди молитися та будувати Храм Божий. В печерах, потім в келіях. В холоді та голоді. В аскеті.

Тільки от зараз на святій землі править сатана – мокшанська церква. І, прикладаючись до ікони Єрусалимської Божої Матері, я помітив на величезній люстрі собору герби чужого, ворожого нам народу, що вбиває моїх українських братів та сестер.

Пройде багато часу, перш ніж ми зможемо очистити це святе місце від скверни. Відмолити.

Як тренер він виконує надважливу роботу, потрібну і вкрай необхідну – Олег Володарський

Насіння, що потрапило в добрий ґрунт, дає багатократну кількість гарних плодів і в будь-якому випадку відшкодовує втрату того насіння, що впало на узбіччя дороги, потрапило в кам’яні серця і загубилося серед колючого бур’яну людських пристрастей. Завдання сіяча – відібрати для майбутніх плодоносних дерев найкращий ґрунт…

Дивними ми інколи буваємо. Непередбачуваними. Безвольними. Стикаючись з життєвими негараздами, ми починаємо непокоїтися, метушитися, кричати…

Людина, котрій пощастило вижити в авіакатастрофі писала, що усвідомивши, що все закінчилося, пасажири лягли на підлогу та почали молитися.

Олександр Добровольський. Справжній вчитель. Природжений тренер. Гідний наставник. Ми завітали до нього під час тренування. Перш ніж розпочати з нами свою зйомку, він познайомив нас зі своїми учнями та попросив записати інтерв’ю з ними.

Несподівано відірвані від тренування, учні Олександра були трохи розгублені, їм було складно миттєво переключитися з тренування на інтерв’ю. Проте вони впоралися. Непідготовлені, вони щиро розповідали про свою любов до спорту і до України.

Цьому наставнику я неймовірно вдячний. Саме він тренував Романа Кривицького, котрий, в свою чергу, був тренером моїх синів. У Олександра з Романом багато спільного. Спілкуючись з Олександром, звернув увагу на симетрію підходів до виховання. А Роман завжди з таким теплом згадує свого тренера.

Син Олександра Добровольського виграв чемпіонат із серйозно травмованою під час бою рукою. Такий ще юний українець з такою вже дорослою, кремезною ВОЛЕЮ. Звідки така сила в цього хлопчика? Відповідь для мене, як для батька, очевидна – генетика Добровольських.

Ці наставники – Добровольський, Кривицький, Король, Годинець принципово та рішуче налаштовані захищати жовто-сині кольори свого прапору та навчати цьому інших.

Герої серед нас. Буденна звитяга. Засліплені, оглушені, позбавлені голосу трагікомедією на теренах Верховної зРади ми забули, що там давно вже немає тих, хто буде створювати нам гідне майбутнє. Та саме на тлі жалюгідності «народних обранців» ще яскравіше усвідомлюєш велич Нації. Адже поряд з нами ходять тими самими вулицями, їздять тим самим транспортом, купують продукти в тих самих магазинах наші воїни, волонтери, тренери, митці…

Війна змусила нас поважати тих, хто не словом, а ділом служить своїй країні, а не сприймає Україну як золотий батон, намагаючись відгризти собі якомога більший шматок. Серед учнів Олександра Добровольського вчителі, військовослужбовці, учасники російсько-української війни. Він виконує надважливу роботу. Потрібну і вкрай необхідну. І, що вражає, не чекаю ніякої подяки за це.

Просто жити і чесно, самовіддано служити своїй справі – як же це важливо для нашої втомленої війною держави.

Сильні люди, люди з характером і надалі будуть виховувати українців бути гідними. В будь-яких умовах. І, що найважливіше, з душею. На нас чекає величне майбутнє. Такі, як Олександр, його створюють!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Олександр Добровольський

https://youtu.be/dR2YzEvUK7A

Програмою журналістських розслідувань чи прикриттям для правопорушників і, власне, …самих корупціонерів?

«Ми виріжемо вас і ваші сім’ї, щоб таких на землі не було й близько» — так погрожували активісти Стопкору охоронцям майданчика з ТОВ «Мостобуд Транс» на вул. Промислова, 4, що на Видубичах

Громадська організація «Стоп корупції» презентувала мету своєї діяльності у 2015 році, що «є неприбутковою незалежною організацією, що провадить журналістські розслідування і правозахисну діяльність з метою запобігання зловживанню владою, протидії корупції і сприяння демократичним перетворенням в Україні». Стопкорівці обіцяли залучати до своїх розслідувань місцевих активістів та висвітлювати у засобах масової інформації найактуальніші питання місцевого самоврядування і дотримання посадовцями антикорупційних стандартів державної служби. «Наші зусилля сфокусовані на залученні громадян до вирішення місцевих проблем, аби зробити місцеву владу відповідальною і підзвітною».

Все виділене жирним шрифтом вказує на те, що укладався невеличкий за розміром документ програмних цілей та завдань цього ГО відповідно до самої назви — «Стоп корупції» і не викликає заперечень… АЛЕ не викликає заперечень лише на папері, бо біль-менш відповідно до задекларованого (https://stopcor.org/wp-content/uploads/2016/08/broshyura-uk.pdf) стопкорівці діяли не більше року.

А потім на практиці «Стоп корупції», очолювана одіозними Романом Бочкалою і Богданом Майданюком-Хмельницьким, перестала відповідати своїм статутним зобов’язанням. З цього приводу слушно зазначив підприємець-аграрій Володимир Гавриленко (https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4001439/), котрий написав, що «діяльність ГО «Стоп корупції» сміливо можна охарактеризувати «громадським бандитизмом».

Як зазначив далі В. Гавриленко, «Стоп корупції» розгорнула справжню пісочну війну в Київській області. Активісти виїздили на місця видобутку піску, не залежно від легальності чи нелегальності майданчика, та влаштовували справжнє театралізоване шоу з камерами, безпілотниками та блокуванням».

Згодом настала «Пісочна монополія Бродського», хоча до 2016 року ринок піску Києва та Київської області функціонував в рамках ринкових відносин і здорової конкуренції.

До того моменту у Київського річкового порту з’явилися нові власники — нардеп і екс-глава МНС Нестор Шуфрич та колишній голова Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва Михайло Бродський. Вони затято почали робити недобросовісні спроби монополізувати ринок видобутку і реалізації піску шляхом розправи над конкурентами.

Як приклад, пише Ігор Степанов (http://vse.media/pesochnaya-monopoliya-brodskogo/) «можна привести цькування компанії «Мостобуд-Транс» в замовних сюжетах на каналах «Інтер» і «Росія 24» (це вказує на те, що Бродському допомагають не лише доморощені гопстопні журналюги та прокремлівські телеканали, а й соратники Дмітрія Кісєльова та Владіміра Соловйова — ред.), а також маски-шоу податкової міліції на об’єктах ТОВ «СОБІ», де співробітників підприємства цілу ніч протримали на баржах і били, а потім спробували буксирувати вилучені баржі в Черкаси, на вотчину Бродських, нібито на зберігання фірмі, що складається з 2-х чоловік, в тому числі директора — кримінального авторитета. Громадська думка дезорієнтується замовними матеріалами — ЗМІ рясніють безграмотними публікаціями… Тоді активісти прийнялися за «кошмарення» точок видобутку піску, які були конкурентами ПАТ «Київський річковий порт». Достатньо успішно можна сказати, адже протягом 2016-2017 років спостерігалися декілька штучних стрибків вартості ціни на пісок в будівельно-інтенсивному київському регіоні».

Тисячу разів правий автор вищевказаної публікації — І. Степанов, що «Михайло Бродський розкручує новий бізнес, використовуючи для цього нині антикорупційні настрої народу. Як інструмент зійшовся з керівництвом антикорупційної громадської організації «Стоп корупції». При цьому самі активісти і не відають що вирішується на завданнях за їх участю. Офіційно ця громадська організація працює в інтересах так званої «Асоціації надрокористувачів», яку очолює Вадим Пєлих, а фактичним куратором є Михайло Бродський і його оточенням. Реально ж проводиться елементарне усунення конкурентів і учасників ринку. «СтопКор» взявся за всіх учасників пісочного ринку. Силами так званої громадськості, за підтримки силових органів, підприємницька діяльність цих компаній фактично заблокована. Йде вкидання завідомо неправдивої та неправдивої інформації (152 (!) статті на сайті ГО «СтопКор») про їхню роботу, при цьому не сильно переймаючись хоча б правильно називати ці компанії. Самі добувачі піску стверджують, що їх фірми працюють в законодавчій площині з усіма необхідними дозволами та сплатою податкових зборів і платежів. Даний факт неодноразово підтверджувався контролюючими органами та рішеннями судів. Також старателі розповідають, що у них є цілий ряд свідчень про вимагання з боку координаторів «Стоп корупції» — Романа Бочкали і Богдана Хмельницького. Є і фіксації смс-листування, відео зустрічей і осіб, які від них приходили за даниною.

Думаємо, що читачі здогадуються хто саме той Роман і що йому передали…

А на цій есемесці уже той самий Роман розповідає, як він пожуріл радника очільника МВС і домовився про організацію «даху» з боку керівників нацполіції Києва і Київської області

При цьому «антикорупційні активісти» використовують примітивну схему, що базується на підтримці лояльних до Бродського ЗМІ. В першу чергу, проводять активний медійний вкидання завідомо неправдивої інформації щодо конкретного об’єкта. З гучними фразами: «нелегальний видобуток піску», «корупціонери», «ТІТУШКИ», «неврахований продаж за готівку», «робота без дозволів», «кришування силових структур». При цьому організовують активний тиск на силові структури «під камери». Поліцію і прокуратуру примушують, без розглядів по суті, заводити кримінальні справи і заарештовувати техніку і пісок.

Відбувається тиск на суддів персонально, примус до отримання рішень на арешт і вилучення у конкурентів техніки і піску. Мета — повне блокування роботи відповідного суб’єкта господарювання та нелегальна реалізація арештованого піску під своїм контролем. З огляду на те, який чиниться тиск і гучний піар силових структур, судів і суб’єктів господарювання, відповідні кримінальні справи відкриваються і ведуться з грубими порушеннями процесуальних процедур».

А тепер повернемося до недавніх подій. Дуже багато українські ЗМІ показували і бідкались, як 24 січня ц.р. постраждали активісти (які майстерно спровокували конфлікт) від охоронців на майданчику по вул. Промислова, 4, що на Видубичах. Тут же поліція організувала операцію «Перехоплення» і заарештувала людей, які нікуди не тікали і не ховались.

До речі, у ПАТ «Мостобуд» були всі законні підстави вести свій бізнес, що вказано в ухвалі Господарського суду міста Києва

Провокатори, які свідомо йдуть на загострення, мають розуміти, що відповідь може бути адекватною. Адже охоронці не прийшли на студію «Обозревателя» чи в інше місце, де готують свої відео-сюжети Бочкала та його соратники — вони виконують свої професійні обов’язки.

Пропонуємо порівняти як діють протиборчі сторони конфлікту…

Біля Річпорту активісти-екологи виставляли пікети з плакатами і на територію не вривалися і не провокували жорстких сутичок:

Спокійно і виважено давали інтерв’ю журналістам і не ломилися на територію Київського річ порту…

Лише вивісили протестний плакат

А тепер питання: що робили стопкорівці біля екологів, які пікетувалив Київрічпорт на вул. Енергетиків, 16 за незаконний видобуток і продаж піску, а також несплату податків на десятки мільйонів гривень?

Так само мирно і без агресії проводять активісти ГО «Браття»:

А от на вул. Промислова, 4 так звані активісти Стопкору — дуже схожі на «тітушок» — тільки тим і займаються, що провокують на бійки, нахабно наражаючись на охоронців, погрожуючи їм…

Що цікаво, в руках активістів знамена біло-синього кольору саме тієї партії, очільник якої став головним зрадником України і втік у Росію. На них написано російською мовою «Традиция и порядок» — це чиї ж традиції і в чому вони полягають? Чи не в тому, щоб чинити хаос і безкарне свавілля? Адже для наведення законності і порядку в Україні існують поліція та прокуратура…

Інакше як бездіяльність поліції і прокуратури, що веде до безкарності за вчинені злочини, дану подію не назвеш.

Дивіться відео: https://youtu.be/TH3gubD7IVw

Адже з 2017 року не розслідується кримінальна справа проти СтопКора. А Роман Бочкала і Богдан Хмельницький, сподіваючись на позитивні бонуси для «борців з корупцією», продовжують рватись до влади на прийдешніх парламентських виборах.

Про те, що і як трапилося розповідає на відео Валентин Якубовський, начальник охорони майданчика з ТОВ «Мостобуд Транс» по вул. Енергетиків, 4, що на Видубичах: «Активісти СтопКорупції погрожують нам, кажуть: «ми виріжемо вас і ваші сім’ї, щоб таких на землі не було й близько».

https://youtu.be/XJnuqeLipQQ

А цей витяг з кримінального провадження свідчить про надходження заяви і внесення до ЄРДР 12.09.2017 року:

Тобто минуло майже півтора року, а потерпілий ТОВ «Собі» і досі не бачить результатів розслідування злочину, який вчинили СтопКорупція і її сателітні організації — всі вони діють під егідою Бродських.

Заяву про вчинення злочину прийняла слідча Головного управління поліції у м. Києві Єлизавета Дрига

Однак не було ніякої реакції на заяву від 18.01.2019 про прорив і напад «активістів» Стопкора (дуже схожих на «тітушок») на майданчик по вул. Промислова, 4. І ось тепер все та ж ситуація і все ті ж учасники, але вже потерпілий з тяжкими тілесними ушкодженнями з боку охоронців майданчика. Одного з охоронців ударили по голові кастетом з натовпу, який вчинили стопкорупціонери. Чого ще і яких жертв беззаконня, яке вчиняють Шуфрич, Бродський та їхні найманці з ГО «СтопКорупція», чекати надалі? Єдине, на що залишається сподіватися — це реакції правоохоронних органів, які нарешті почнуть виконувати свої законом окреслені обов’язки. Інакше бочкали та майданюки на замовлення Бродського і Ко й надалі дискредитуватимуть правоохоронну систему України.

Джерело

На Одесчине медикам поставляют новые автомобили от Порошенко. Но на этом зарабатывают люди Тимошенко

30 января с. г. в городе Измаил Одесской области прошла сессия районного совета. В ходе этой сессии депутаты дали согласие принять в коммунальную собственность четыре внедорожника «Renault Duster» для нужд сельской медицины. Машины на юг области переданы областными властями, которые осенью прошлого года провели тендер на закупку целых 29-ти автомобилей, призванных обслуживать сельские амбулатории.

https://zakupki.prom.ua/gov/tenders/UA-2018-09-26-000165-a

«Renault Duster или эквивалент цвета «белый лед», – было указано в требовании заказчика. И тендер выиграл именно автосалон «Рено», точнее компания «Авто Групп +» из Одессы, единственным конкурентом которой на торгах было ООО «Фаворит Авто» из Винницы.

Сумма, которую уплатили победителю тендера за 29 «Дастеров», составила 14 млн 498 тыс 376 грн. А это значит, что один автомобиль обошелся бюджету в 499 тыс. 944 грн.

СМОТРЕТЬ ДОГОВОР

На сайте компании такие же автомобили – в эконом-комплектации с бензиновым двигателем и механической коробкой передач – продают за 384 тыс. 900 грн.

Примечательно, что по всем областям Украины тендеры на закупку автомобилей для сельских амбулаторий в рамках программы, которую презентуют народу как «программу Президента «Сельская медицина», выигрывают исключительно представители торговой марки «Renault» со своими «Дастерами».

Вот машины, которые «выиграли тендер» в Херсоне:

https://kherson.net.ua/news/25-selskih-ambulatorij-na-hersonschine-poluchili-sluzhebnye-avtomobili

А вот – в Кировоградской области:

http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=42984

Но самое интересное происходит по этому поводу все-таки в Одессе. Дело в том, что собственником компании «Авто Групп +», которая продала областным властям «Рено на село», является многолетний соратник Юлии Тимошенко – экс-председатель Одесской городской организации партии «Батькивщина» Григорий Гриншпун.

Как поговаривают, Гриншпун связан с Юлией Владимировной не только политическими узами, но и родственными – через ее «одесскую родню».

https://www.facebook.com/pg/grygoriy.grinshpun/

Однако это совсем не мешает Григорию Эдуардовичу с большим успехом торговать своими машинами при всех властях. К примеру, в 2013 году (при Януковиче) и в 2016-м (уже при Порошенко) компании Гриншпуна успешно обеспечивали себе победу в тендерах на продажу машин Одесскому областному управлению СБУ.

http://trassae95.com/renijskij/news/2013/08/06/odesskoe-upravlenie-sbu-zakupilo-6-avtomobilej-summu-bolee-12-mln-grn-8637.html

«Примечательно то, что буквально через пару недель после оглашения результатов тендера, сотрудники СБУ получили определение суда об обыске в офисе ООО «Авто Групп +» в рамках уголовного дела об отмывании денег и финансировании терроризма», – сообщала УСИ по этому поводу в октябре 2016 года.

https://usionline.com/2016/10/03/stalo-izvestno-kto-vyigryvaet-tendery-po-snabzheniyu-odesskih-pravoohranitelej/

И все-таки сбоев в работе автодилеров команды Григория Гриншпуна, очевидно, было за эти годы немного. Ведь он умеет применять все ресурсы для отстаивания собственных интересов – не гнушаясь даже политическим пиаром. Взять хотя бы случай с Ильичевским портом, администрацию которого Гриншпун громко обвинил в коррупции на созванной им специально пресс-конференции в августе прошлого года.

Тогда причиной столь яростному обличению стал отказ портовиков купить у «родственника Юли» партию микроавтобусов.

Описывая это событие, одесские издания, как один, именовали Гриншпуна не просто предпринимателем, которого обидели при закупках, а именно главой местной «Батькивщины».

Что, безусловно, добавило Юлии Владимировне любви в глазах одесского электората.

http://timer-odessa.net/news/glava_odesskoy_batkivschini_negoduet_ego_firmu_otstranili_ot_tendera_v_ilichevske_891.html

Ну а что такого? Политики приходят и уходят, а кушать хочется всегда. И потому вполне очевидно, что не только сегодня, но во все времена и при всех властях одессит Григорий Гриншпун оставался в первую очередь бизнесменом.

Готовым легко променять свою любовь к «Батькивщине» на очередной «тендер на миллион».

Читателю на заметку

Впервые программа обеспечения сельских амбулаторий служебным транспортом увидела свет еще в конце 2009 года. Ее инициатором как раз и стала Юлия Тимошенко, занимавшая тогда пост главы правительства Украины.

«Начиная в конце прошлого года эту программу, Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко в своих выступлениях и народный депутат Украины, член фракции БЮТ в Верховной Раде Роман Забзалюк, передавая эти машины представителям местного самоуправления и медицинскому персоналу сельских ФАПов, неоднократно подчеркивали, что те 20 автомобилей, которые поступили на Николаевщину в январе, – это только начало большой правительственной программы по поддержке сельской медицины», – вспоминает сайт Преступности.Нет.

https://news.pn/ru/politics/22341

Именно за эту программу Юлию Владимировну впоследствии чуть не съела Генпрокуратура, приписывая ей и коррупцию и казнокрадство.

https://gazetavv.com/news/policy/12213--poblagodarite-timoshenko-za-avto-dlya-nashih-bolnits-tsinichnye-01032011092300.html

Чего, конечно же, не скажешь о «новой инициативе» Петра Алексеевича, которого обвинять в коррупции, конечно же, никто не рискнет. Как не рискнет и напомнить, что все новое в нынешней Украине – это хорошо забытые старые идеи «папередников».

Петр Порошенко в сопровождении губернатора Одесской области – медика по образованию Максима Степанова посещает больницу в городе Болграде. Октябрь 2018 года.

https://oda.odessa.gov.ua/news/v-odeskij-oblasti-vidkrili-se-odne-viddilenna-ekstrenoi-meddopomogi-z-telemedicinou

Володимир Дурнєв, втративши зір та частково слух, не здався, не зламався і сьогодні допомогає людям, які також не мають зору – Олег Володарський

Отець Роман Мануляк, з котрим ми знімали програму познайомив нас з героєм нинішнього випуску – Володимиром Дурнєвим. Людиною, котра втратила зір та частково слух, проте не здалася, не зламалася і сьогодні значну частину часу та сил витрачає на допомогу людям, які також не мають зору.

Володимир народився і виріс в Росії, проте одружився, обвінчався, живе і виховує дітей в Україні, у Львові. Йому дуже личить вишиванка. Він масажист. Цій людині Богом даровано відчувати те, чого не бачать очі.

Під час екскурсії Центром реабілітації незрячих, що провів нам Володимир, ми неодноразово забували про те, що ця людина не бачить, настільки вправно він порався з усім. Гра в шахи, спеціальні освітні програми, курси масажу, побутові навички, приготування їжі – це далеко не повний перелік того, чому навчають в Центрі, котрим Володимир цілком заслужено пишається.

І отець Роман, і Володимир з таким теплом розповідають про тих людей, котрим допомагають. Мені важко назвати їх незрячими. Вони бачать. Не очами. Душею! Вони добре відчувають людей.

Ми грали в шахи, розмовляли. Під час бесіди зачепили найскладнішу для Володимира тему – його історичну Батьківщину. Вона йому болить. Це вкрай помітно. Він переживає. І спостерігає за тим, як його донька-студентка яскраво відрізняється від родичів і ровесників, проживаючих в сусідній державі.

Володимир дуже цікаво грає в шахи. Він мислить системно. Він подарував мені нічию. Зізнаюся, що на мене цей діалог справив надзвичайне враження. Переді мною сидить Людина з величезною душею і вірою в Україну. Це мужність. Безмежна мужність. Сила духу.

Раптом, випадково, ти потрапляєш в умови, що виривають тебе зі звичного ритму життя і змушують подивитися на світ інакше. Думати. Мислити. Усвідомлювати. Ти розумієш, наскільки великий та багатоманітний світ навколо нас і наскільки незахищене в ньому наше життя.

Я добре пам’ятаю це відчуття. В дитинстві, коли мене віднесло течією далеко від берега і в мене не вистачало сил триматися на воді… Тоді мені здавалося, що це кінець. Несподівано відчув під ногами дно. Коса чи просто мілина… Та відчуття того, що тебе несе бурхливий потік, ти починаєш захлинатися, сил вибратися в тебе не вистачає, а потім враз під ногами з’являється опора… це неможливо передати словами!

Саме такою опорою стає Володимир для людей, що втратили зір, що захлинаються в темряві, котра їх раптово оточила. Це страшно, коли навіть заварювання чаю стає надскладним випробуванням. Те, що роблять для таких людей Володимир, отець Роман – це надважливо. Вкотре Господь дає мені щастя усвідомити, скільки героїв серед нас, яка велич ховається в таких звичайних, на перший погляд, людях. Озирнися навколо, жовто-синій!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Володимир Дурнєв

 https://youtu.be/jvyzAgIu7II

Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник – Олег Володарський

«Ці руки, нічого (поки що) не вкрали. Ці руки захищають (поки що) Україну. А твої??? Що роблять твої руки, крім того, що тримають чарку, коли ти горланиш: «Слава Україні!» Любіть Україну і МОВУ її солов’їну!

Кельт (трішки вкурвлений)

Андрій Гуменюк. Що змусило творчу людину зануритися в кривавий бруд війни? Як художник, який живе в атмосфері краси та гармонії мистецтва, вирішив віддати не тільки творчу душу, а й тіло Україні? Людина, котра не може жити без інсуліну. Просто не виживе. Коли я почув цю історію, вона здалася мені фантастичною, нереальною. Було в цьому щось незрозуміле, неосяжне для мене. Може це просто жага адреналіну, гострих вражень?

В одному я не сумнівався – «Сповідь» перед Нацією змусить цю людину розкритися, показати свою суть. Можливо, я так до кінця і не усвідомив свою Націю? Можливо, я зростав не в тій аурі українства, що виховує настільки глибоке відчуття УКРАЇНИ?

Місто Лева має свою надзвичайну душу, що викохує своїх дітей абсолютно особливими, ні на кого не схожими.

Неймовірний стержень. Говорив з «Кельтом», бачив його перед собою, та, ледве прикривши очі, відчував брязкіт металу. В нього всередині – натягнута струна, оголений нерв, котрий жагучим болем реагує на найменше посягання на його Батьківщину.

Йому БОЛИТЬ ворог в його країні. І, найголовніше, він свою країну не втратить, не віддасть. «Кельт» готовий вмирати та вбивати за своє. І горе тому, хто зазіхне на святу для нього Неньку-Україну. Нехай донедавна його життям були мольберт, фарби та інсулін – сьогодні це ВОЇН. Це не просто звитяга, це – стан душі, переконання.

Це істинне виховання і культура нашої Нації. Ось воно – єдине вірне рішення для громадянина нашої величної країни, котрий так ніжно і щиро любить Неньку.

Тепер в душі поета та художника Андрія Гуменюка, воїна «Кельта» існує особливе усвідомлення глибини життя. Війна, кров, рани та смерті побратимів, біда країни зробили його дорослішим, більш зрілим. Доросліше – в духовному значенні цього слова.

Він побачив зворотний бік життя – із грубими швами бойових ран, заплатами воронок від вибухів, замість звичного лоску телеекранів, вітрин та розміреності буденного життя. Тепер натхнення Андрія наповнене словом «ЖИТТЯ».

Сильна людина. Емоційна. Наповнена. Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник. Це виховання. Це саме та культура, що повинна стати для усіх нас базисною. Фундаментальною.

Він не сказав усього. Стримував себе. Інколи говорив через силу. Було помітно, що йому хочеться вилаятися через те, що хтось посмів зазіхнути на святе – на Україну. Такий мужній «Кельт». Львів’янин. Воїн. Художник.

Проводжав його, а на серці була гордість за нашу з вами генетику. Вона зігрівала душу ВІРОЮ в майбутнє нашої країни. Неймовірне відчуття гордості за свою НАЦІЮ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Андрій Гуменюк

https://www.youtube.com/watch?v=y1AUWVDEoMA&feature=youtu.be&fbclid=IwAR3m8RKno8jVbkd-LqM6DHXNaU9aYHRPRqenJdv8_u2b9IVzZIv-3gtc2Gc

В моєму Українському Храмі служать Богу істинні та патріотичні священики. Один з них – Роман Мануляк

«Молитва за незрячих»

Господи, Отче наш милосердний!

Я уклінно звертаюсь до Тебе з мольбою.

Захисти і помилуй усіх Ти незрячих,

Проведи по життю нас Своєю рукою.

Дай нам, Боже, сили й терпіння

Не впадати у відчай й зберегти свою гідність,

Запали у серцях наших іскру любові,

Величну прекрасну, – і схожу на Вічність.

Хай любов ця зігріє зневірені душі,

Хай розтопить той лід, що стискає нам груди.

І в незрячих очах воскресить хай Надію,

Що життя у нас кращим буде.

Милий Боже! Я вірю, що слова ці почуєш.

За незрячих усіх попросити я мушу.

То ж, якщо не судилось нам бачить очима, –

Дай нам бачити серцем

І спаси наші душі!

«Соціальне служіння для незрячих людей дуже потрібне. Воно потрібне і для духовенства, бо ми творимо добрі діла милостині. Ми співживемо, співплачемо, співрадіємо, співстраждаємо з незрячими людьми як духовні особи і бачимо, що їм потрібно. Вже за 5 років духівництва з незрячими я зрозумів, що їх не потрібно жаліти, а треба їм соціально допомагати. Перша така важлива допомога – видання «Молитовника» для незрячих людей українською мовою», – зазначив отець Роман Мануляк, духовний наставник незрячих Львівщини. (http://velychlviv.com/dlya-lvivskyh-nezryachyh-prezentuvaly-pershyj-ukrayinskyj-molytovnyk-shryftom-brajlya/)

Протоієрей Роман Мануляк, духовний наставник та голова паломницького центру «Покров», настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ Київського Патріархату у селі Чишки (Пустомитівський район, Львівщина).

Затишна церква в центрі села Чишки. І зовсім юний священик Роман Мануляк. Небайдужий. Совісний. Тією совістю, яка є в українця, коли Нація воює. В цей день він мав відспівувати померлого і це йому помітно боліло. Для кожного з прихожан знаходиться місце в доброму та щирому серці цього священика.

Отець Роман трохи ніяковів перед камерою. У цієї людини в душі надзвичайно багато Божого тепла, котрим він щедро ділиться з кожним. Він багато сил та часу приділяє незрячим людям. Молиться з ними, спілкується, їздить на екскурсії, допомагає в проведенні змагань із шахів.

Нехай мої думки, які є відображення найщиріших почуттів, нікого не образять. Священик, в моєму усвідомленні, це не той, хто проводить літургії та читає молитви. Священик – це служитель Господа, котрий віддає нам частинку своєї душі. Він готовий нею поділитися. Готовий допомогти.

Саме за це отця Романа люблять і поважають його прихожани. Цей українець усвідомлює, що не тільки прихожанин відповідальний перед Церквою, а, в першу чергу, Церква несе відповідальність перед своїми прихожанами. Ісус заповідав допомагати нужденним. Віра була дана для ЛЮБОВІ. Бог є любов. В цьому священику все це відчувається принциповою та контрастною лінією. Ми так часто говоримо про генетичний біль, про випробування, що дарує нам Всевишній…

Але як же неймовірно зігріває душу усвідомлення того, що на очах у Нації ростуть духовні наставники, для яких Україна – це часточка душі, невід’ємна складова них самих.

Ми пишаємося та захоплюємося своєю молоддю. Ми мріємо про щасливе майбутнє для них. Вони гідні цього. Я часто згадую Михайла Омеляна, Кирила Кальницького, Романа Мануляка – такі юні, проте освічені українці, що абсолютно свідомо присвятили своє життя Нації і Богу.

Дуже не хотілося закінчувати цей діалог з отцем Романом. Та йому треба було йти провести в останню путь померлого. З молитвою і Богом! І найсвященніше те, що при народженні, вінчанні, смерті ми молимося і віддаємо на волю Божу свою душу і свою долю. І саме тому вкрай важливо те, що поряд є чиста душа українського священика, що зрозуміє, вбереже від помилки, сумнівів, безвір’я.

У моєї Церкви є майбутнє. В моєму Українському Храмі служать Богу істинні та патріотичні священики. Вони вірують душами. Вони вірують собою. Вони вірують Україною.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Роман Мануляк

https://www.youtube.com/watch?v=fRp41Z_gcAM