хочу сюда!
 

Ксюша

36 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Заметки с меткой «діти»

Дитяча поезія

СИНИЧКА –

      СЕСТРИЧКА.

Синичко - сестричко,

        Приятелю мій, -

Куди  відлітаєш? -

        Так сумно одній,

Хіба ж ти не знаєш?

 

Ти  вільная  птиця,

     Тобі  не сидиться,

На  місці  однім,

    О, мала б я крила, -

Покинула  б  дім.

 

Удвох  улетіли  б,

       Куди б захотіли,

Далеко чи близько,

    Високо чи низько,

Та  це  все  одно,

 

Лиш  жаль,

                що літати,

Мені не дано.

ДВІ  СЕСТРИЧКИ.

Ось  і  ми, - нас  дві  сестрички,

       В кого  кращі  черевички ?-

Ми розкажем  в  чім  тут  суть.

       Старша ; - 

Каже  мама ; - твої  жмуть,

      Хоч  сама  ти  й  невеличка.

Менша ; -

       Не  хороша  в  тебе  звичка,

Повторять  чиїсь  слова,

    -  Не  така  вже  я  й  мала,

Ну, а  те, що  трошки  жмуть,-

      Вони  згодом  підростуть,

Проте  ось  які  червоні,

     Як не хлопать тут в долоні?

                                  \ хлопає \

Старша ; -

     Ну  і  що  ж ? – Мої  зелені,

До  сподоби  більше  Жені.

      Менша ; -

Ой,  подумаєш   зелені,

       Це  ж  такі  у  баби  Ксені,

Повикривлені  на  бік,

       Навіть  пес  від  них  утік.

 

Старша ; -

       Що  ти  «мелиш  їрунду»?

Ось  до  неї  я  піду,

       Роздивлюсь, як має бути,

Навіть  можу  їх  я  взути, -

             І  тоді  мені  держись.

 

Менша ; -

              Та  іди,  іди,  дивись,

Тільки,  що  я  тут  зробила?

       Свої  трішки  похвалила,

Хочеш  дам  тобі  їх  взуть,

    Як  вони  лиш підростуть?

 

Старша ; -

         Де  ти  чула  про  таке,

Що  взуття,  як  ми  росте ?

   Вони більш не підростуть,

 Твої  ніжки   їх  порвуть, -

   Будуть же, - як  у Хевроні,

В  неї  теж  такі, - червоні.

 

ДОБРЕ  ТАК

            У  САДУ.

Добре  так  у  саду,

      Бруньочки зеленіють,

А  я  полем  піду,

  Там пшениченьку сіють.

 

Світить  сонце  ясне,

    Ранок теплий, чудовий,

Вабить  знову  мене,

     Поля  запах  ранковий.

 

Сонце  так  виграва,

          Ніби  в  морі  вирує,

Сходить  рясно  трава,

            А  земелька  парує.

 

Закінчилась  сівба, -

             Час  так  швидко

                         проходить,-

Зелена,  молода,

  Вже  й  пшениченька

                             сходить.

 

За  рядочками  ряд,

     - Ось  і  шепіт  я  чую,

Скільки  років  підряд,

   Я цим полем мандрую.

 

Хвиля  полем  біжить,

     Й обнімається  колос,

І  над  полем  звучить,

        Перепілочки  голос.

 

- Знову  полем  іду,

      Вже пшениченьку

                             косять,

Поруч гречка в меду,

      Бджілки  мед

                    з неї носять.

 

Та вже й  гречки  нема,

      - Поле знову пустує,

Незабаром  зима, -

        Вітер холодом дує.

 

БЛИЩИТЬ ДОЛИНОНЬКА

                РОСОЮ.

Блищить  долинонька  росою,

             Милується  її  красою,

Проснувшись  сонечко  ясне,

        О, любе  літечко,  красне.

 

Які  ти  чари  нам  даруєш!

 По світу  з піснею мандруєш,

Земельку цвітом сповиваєш,

           Її  голубиш  і  ласкаєш.

 

Широке  поле  зеленіє,

       Петрів  батіг  цвіте, синіє,

Чебрець вздовж  стежечки

                                          цвіте,

     А  стежка  полем  все  веде.

 

Пасуть  корівок  в  полі  діти,

      Черешня  й  вишня  стали

                                          зріти,

І  пахне  поле  полином,

      Ой,  як  хороше  за  селом!

 

А , як  шумлять, шумлять  гаї,

       Співають  днями  солов’ї,

Зозуленька  кує  до  ночі,

  Цю всю красу вбирають

                                           очі.

«Почему у всех есть Мамы, а Бог мою унёс?»



Подошла дочурка к Папе и задала вопрос: «Почему у всех есть Мамы, а Бог мою унёс?» Почему детей из сада Мамы забирают (?), Почему у всех есть Мамы (?), Её мне не хватает! Слёзы льются в три ручья, а в глазах надежда. Папа доченьку обнял очень-очень нежно: «Милая, бывает так, Мамы ведь не вечны, Мамочка всегда с тобой, в твоём она сердечке! Просто там, на небесах тоже есть ведь детки, Нет у них ни Мам, ни Пап, все они сиротки. Плачут часто там они, не хватает Мамы. И решил Господь для них отправить нашу Маму! Мы с тобой всегда дружны, порой нам сложновато, Улыбнись, прошу, пойми, Ты — моя награда!!!» Про себя лишь молвил он: «Вылитая Мама!!! Каждый день за нас молюсь, глубока ведь рАна!!!» Дочка кулачком своим, слёзы вытирая, Промолчала, а потом ответила: «Я знаю. Если так, то ладно, пусть, я уже большая, И к тому же у меня есть любимый Папа!!!» …Скажете, что полный бред (?), -- нет, увы, бывает. Есть такие вот Отцы, Папулей — величают! Таким Папулям честь, хвалА, почет и уваженье, Детей не бросили они, ни в чём не ищут утешенья. Поклон земной им от меня, счастья им, терпенья!!!