Наша жизнь не от нас зависит, но у нас у всех есть один якорь, с которого, если сам не захочешь, никогда не сорвешься. Это чувство долга!

«- Если б мы с вами были птицы, - как бы мы взвились, как бы полетели... Так бы и утонули в синеве... Но мы не птицы.
- А крылья могут у нас вырасти, - возразил я.
- Как так?
- Поживёте - узнаете. Есть чувства, которые поднимают нас от земли. Не беспокойтесь, у вас будут крылья».

И.Тургенев, "Ася"

Живопись - Annie Louisa Swynnerton, "The Sense of Sight", 1895

Не очікувала від себе, але ось, читаю «Батьки і діти» Тургенєва.

І я здивована. Давно вже не потрапляло до рук щось, що не розчарувало б. Після підручника з програмування javascript всі книжки відштовхували своєю недалекістю, безглуздістю, або ж застарілістю світогляду. «Батьки і діти» книга що справедливо має вагу. Вона містить у собі зазначення проблем, які досі у світі актуальні, багато з яких не вирішені досі. І цим книга цікава.

Це саме той твір, читаючи який в тебе ніби відкривається додаткове око, що починає бачити інший світ навколо, інший вимір світу. Тургенєв багато що не втлумачує – воно саме по собі розвивається в уяві, а Тургенєв дає цьому тільки поштовх. І саме такі твори я обожнюю – ті, що не тлумачать «в лоб» а дають правильний поштовх для «включення» можливостей уяви. Я би сказала, що він талановитий майстер, один з унікалів, - вміє грати на рідкісному інструменті, вихопити потрібні ноти, і музика лине. А інструмент цей – це мозок читача, уява читача, читачеві творчі здібності.

Дивно. Бо «включивши» глузд ти бачиш просто літери, просто текст, і сюжет не надто високий – просто собі походеньки молодиків, та маса спілкування. Я би сказала, що книга про спілкування, ця книга і є суцільне спілкування. По простому кажуть – шлятися. Чим саме й займаються герої безкінечно.

Але подяка таланту автора давати красиві описи. Описи місцин, описи всього, що бачить герой, описи того, як у ті часи в них там все відбувається, як вони живуть, устрій тощо.

А ще відчуваєш постійне якесь батьківське тепло від автора. Книга просякнута цими відчуттями і вони передаються читачеві. Дещо, правда, збочене якесь тремтіння перед юними дітьми, але то пусте, - можна не помічати.

Якось так масу всього книга ставить по своїх місцях. Читаючи, починаєш розуміти причини сьогодення. Наприклад, можна розгледіти передумови більшовицьких революцій. Починаєш розуміти що призвело до масових розстрілів тих, хто був економічною основою Русі, України. Розуміти, чому так завзято свої ж бралися ставати чекістами та розкуркулювати своїх же.

Тургенєв цього не каже, але показує, як сильно втратили реальні віжки життя ті, хто зобов’язаний їх тримати міцно.

А ще стає зрозумілим романтизм, та те, що настало після нього – категорично протилежне заперечення романтизму. Здавалося б, - 19 століття, це так давно було! Але ми й досі з цього не вийшли. І тепер я це ясно розумію і бачу. Такі книжки потрібно читати для того, щоб розуміти хто ми є, з чого ми є, які ми є, і чому ми такі, які ми є, що призвело до того, що ми такі які ми є (я про суспільство України та росіян).

Тургенєв, це помітно, дуже ревно відхрещується від злиття росіян зі сходом, з монголами. Але якщо читати і аналізувати – то він сам же й показує це проникнення одна в одну цих двох культур.

 

А якщо коротко – вельможі тих часів анічогісіньки не робили по справі, ніфіга не розвивали й не намагалися розвивати у державі, а тільки, вибачте, єблися, витрачали по пів-життя на дорогу до друга в інше місто, щоби потусити, й байдикували у гостях тижнями, бо витрачати одразу стільки ж часу й сил на дорогу назад було ліньки. Коротше, правильно зробила революція, що знищила їх всіх. Але не правильно, що не розсортувала їх на ледарів, та тих, хто справді старався. Хто давав роботу людям і робив цю роботу улюбленою, хто розповсюджував знання й науку поміж людей, хто піклувався й обробляв володіння, хто розвивав економіку. Таких було мало, але вони були – знаю з розповідей бабусь й дідусей. Одних гноїли рабами на панщинах, а у рідкісних панів люди ходили щасливі й ситі, села охайні, землі оброблені, садки доглянуті тощо.

 

Читайте Тургенєва. Але читайте думаючи.

 

 

 

В школе я очень не любил читать,и как-то задали нам прочитать
"Муму" Тургенева и в классе ответить на вопрос:-Почему собачку
звали Муму?
Я решил схитрить и спросил ответ у отца.Он с серьезным
лицом ответил:
--Одна маленькая собачка гуляла как-то зимой по замерзшему
озеру и захотела пить.Начала лизать лед,а язык-то и примерз.
Она кое-как его ото льда отодрала,но часть языка там и осталась.
С тех пор она могла только мычать...
Я ухватил суть и на следующий день весь класс валялся под
партами.И билась в истерике наша молодая учительница литературы...!
С тех пор читаю все сам...
Ну,папа!!! )))))))))

  Есть три разряда эгоистов: эгоисты, которые сами живут и дают жить другим; эгоисты, которые сами живут и не дают жить другим; наконец, эгоисты, которые и сами не живут, и другим не дают… Женщины, большею частью, принадлежат к третьему разряду.     (И.С.Тургенев)

После лекции Димы львовича Быкова (открытый урок на RTVI) с удивлением понял, что, оказывается, еще в школе мне правильно вставил смысл Тургеневского романа "Отцы и дети". Даже сочинение писал на эту тему. Я был влюблён в Людмилу Михайловну (учительница литературы- я много её фотографировал, печатал с красным фонарем и боготворил), потом она умерла от рака, который на якобы самой ранней стадии типа 0-а, ей поставили в Америке и "успешно" вылечили, а с её дочкой Настей мы потом долго дружили. Во многом она определила меня, как человека.

Неважно. Жизнь она такая разная, что главное,- просто правильно жить. Чтобы стыдно после смерти не было. И больше ничего. Ни здоровье, ни богатство, ни что либо еще не имеет смысла.

Вообще я сильно поднялся в своих глазах. Быков сказал, что мало кто из взрослых понимает смысл "Отцов и детей". И тут оказалось, что будучи совсем молодым почти Базаровым я запросто понял, простил и осмыслил. Может оттого мне и неинтересно общаться с людьми (за редким исключением), что объем моего мозга почти как у Тургенева? Там вроде как все почти патанатомы духом воспряли, вскрывая его - ни хера себе умище! Взможно - это самообман. Возможно самопиар, хотя в последнем меня сложно обвинить. Слишком непубличный я человек. Домашний такой весь и в умных и хороших мыслях. Ни дельтапланы, ни пистолеты с ножиками мне не нужны. Хватает двух полушарий и мозжечка с гиппокапмпом.

Сегодня подошел почти вплотную к цифре 95 кило. Еще немного и будет минус двадцать. Меньше чем за год.

Смысл? А хер его знает, в чем он. Опять же, если по Тургеневски, то смысл именно в человечности проживания свой бессмысленной жизни. Просто красиво и чтобы не было стыдно её проживши. А сорняки всё равно потом вырастут на могиле и все забудут и имя твоё, да и сама Земля превратится в прах.

Спокойной ночи, ребята.

 Счастье – как и здоровье, когда его не замечаешь, значит, оно есть.    (И.Тургенев)

Если разбудить  среднестатистическую россиянку посреди ночи и спросить, кто такая Полина Виардо,  — ответит не задумываясь. Как кто? Женщина, которую сорок лет обожал Тургенев! И практически никто не вспомнит, что в образе «тургеневских девушек» от Полины очень мало.  Если вы хотите изучить ее внутренний мир по художественной  литературе, обратитесь к роману совсем другого автора — к легендарной «Консуэло» Жорж Санд. Прообразом главной героини послужила именно она — Мишель Полина Фернанда Гарсия-Виардо, звезда оперной сцены, женщина поразительно многогранного  таланта.

[ Читать дальше ]

Есть такой известный (!?) цитат:

Во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах моей родины,- ты один мне поддержка и опора, о великий, могучий, правдивый и свободный русский язык! Не будь тебя - как не впасть в отчаяние при виде всего, что совершается дома? Но нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!

Июнь 1882.

Тургенев

Предлагается перевести любую часть на албанский.
Весь флуд будет убран через неделю и выставим на общее голосование. Победителю - ничего не будет!!

мой вариант:
.
торчак забористый - албанцкий изык, биз тибя, ни сидеть мну пацтулом, фуйня заипала вакруг.
.
Разве разница есть?

(с)Пешите!!