хочу сюда!
 

Лена

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «мої вiршi»

Осіннє

Спокійний джаз примхливої погоди
оспівує , пробуджуючи щем,
осінню мить небаченої вроди
із ароматом пізніх хризантем.

Кленове листя шарудить тихенько,
снуючи килими серед доріг,
а он каштан – розтулить нишком жменьки
і каштанята падають до ніг.

Таке високе синє-синє небо
і сонце вигляда з-за чорних хмар…
А вітер знов нашіптує про тебе –
який же невиправний вінпліткар!

Останні нитки бабиного літа
зачепляться за вечір ще хиткий
і світла мрія осінню сповита
ледь чутним сном торкнеться до руки…

Осінній вальс

В Україні гостює осінь,

Жовтим кИлимом землю вкриває.

Різнобарвний настрій розносить,

Листям-золотом світ прикрашає.

 

З павутинок плете візерунки,

Лине в небо ключем журавлиним.

І багряно-палкі поцілунки

Вуст торкаються, наче перлини.

 

Хризантемно-жоржиновим цвітом

Розквітає осіння врода,

В кришталевім повітрі розлита

Її дивна дзвінка прохолода.

 

Яблунево-солодкою пристрастю

Вона чаші сердець наповняє.

В танці з сонцем, любов’ю і ніжністю

Україною осінь кружляє.

smilecup_fullsmilecup_fullsmilecup_fullsmilecup_fullsmilecup_fullsmilecup_full

На порозі

На порозі сиділа жінка.
Умивала поріг сльозою.

А навпроти кричали «гірко!»

і шампанське лилось рікою.
А по той бік горлали «будьмо!»,
запивали горілку пивом.
Там, повсюди занадто людно,
біля неї ж – два старці дивом
той поріг ледь переступали.
Не лунали, захриплі дзвони –
вже кричали! до всіх кричали!
та їх чули хіба ворони,
лиш лунав п’яний наспів дзвінко…

Захлинаючись, що є сили

на порозі до храму жінка
за своїх діточок молилась…

І знову сум

І знову сум. Закрався у думки,
знайшов до серця двері потаємні,
які колись на відстані руки
ти не помітив. Чи занадто темні
були тоді осінні вечори,
чи просто не хотів ти помічати?
Байдуже. Знов вечірні кольори
співають небу осені сонати
і тихий сум мереживом снують
тоненькою струною так відверто…
А я немов мозаїку свою
щасливу мрію воскрешаю вперто.
А я люблю. Люблю і все! Хоча,
цих слів ти не чекав і не чекаєш,
а я люблю… Любов – це не свіча,
пробач, але із часом не згоряє…

Розкажу

РозкажУ тобі подихом вітру,

Тихим шелестом листя осіннього,

Різнобарвного серця палітрою,

Ароматом жоржини розквітлої,

 

Заспіваю тобі сріблом місячним,

Кришталевих зірок передзвоном,

Раннім небом, зорею заквітчаним,

СвітанкОвим повітрям прозорим

 

Про все те, на що слів не вистачить,

Те, про що розмовляють дУшами.

Діамантом кохання чистого

В серці твОєму сонце розбуджу я.

Нимношка пра женцкую любофь

пацелуями меня он цилавал,
ласкал и прижимал к груди
я наражала ему тысячу дитей
и наготовила на завтрак бигуди

Я тебе люблю...

 

   

    Я знала тишу... так мовчить безодня     Хвилини відчаю в розгубленій душі…     Та тільки спогад промайне сьогодні,     Знайшовши вихід в новому вірші.     Я знала смуток, що неначе сіті     Заплутує безвихідь почуттів –     Як ти в очах приховуєш щомиті     Все те, що приховати не схотів.     Надію знала – ця блакитна птаха     Мене ніколи ще не полиша,     Вона крила одним єдиним махом     Могла живити – в ній моя душа!     Я знаю віру… бо вона у Бога!     А Бог в любові! не у відчуттях…     Так звивиста мого життя дорога –     Ціную радість… бо відомий страх.     І погляд рідний, що крізь час пізнаю     За світло в ньому я Його молю…     Я завжди знала – кращого немає,     У кожнім слові... «я Тебе люблю!»

             

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Переболить


Переболить. Мене ти вже не вперше

жбурляєш в прірву розпачу й образ.
А я встаю. А серце знов живе ще.
Ніяк не розіб’юсь об скелі фраз.

Сильнішим робить все, що не вбиває –

ця істина давно вже не нова…
Чому ж тоді надія помирає,
а я її не хочу рятувать?

Переболить. Я знаю. Мушу жити…

Та іноді (візьму на душу гріх)
так втомлює життя оте любити
і хочеться подалі від усіх…

Та ні! Не так! Я жити не втомилась!

Кидай, жбурляй за тисячу світів,
а я жива – літати я навчилась!
Хоч ти ще й досі це не зрозумів…

Іскринки щастя


Губляться зорі в блакитних очах…

Як тоді…  Як колись… Як уперше…

Посмішка сонця на твОїх вустах –

То до мрії розквітлої стежка.

 

Пісня любові у серці звучить,

Долею пишуться ноти.

Полум’ям чистим кохання горить,

Долаючи сум і незгоди.

 

Розчиняться зорі в хмільних вечорах,

Та погляд твій нОві засвітить.

Бо щастя іскринки в блакитних очах

Закохують в себе щомиті.

Найцінніший скарб


Найвищий дар небес,

Господня таємниця.

Вершина всіх чудес,

Божих дарів скарбниця.

 

Дивніше усіх див,

Усіх багатств цінніше.

Творець для нас відкрив

Це таїнство найбільше.

 

Незвідана Любов

Його святого серця –

Основа всіх основ

Від Бога нам дається.

 

Це щастя розкриття,

Небес благословіння,

Скарб на ім"я Життя –

Дорога до спасіння.