Моє літо – твоя зима.
Твоє щастя – моя неволя.
Моя радість – твоя журба.
Моя вірність – не твоя доля.
Твої очі – моя печаль.
Моя посмішка – твоє минуле.
Твої сни – мого серця вуаль,
Та для тебе його я замкнула.
В твоїй пам’яті слід моїх мрій.
Голос мій – то твоЯ заборона.
Погляд твій – мій прихований біль
На останній сторінці альбому.
Він прийшов із минулої осені
Із букетом нездІйснених мрій.
Цвіт весняного щастя розносили
У той час по землі солов’ї.
Він прийшов десь із зАкутків пам’яті,
Щоби зорі знайти у очах,
Щоб зігріти те серце поранене,
Що колись він тримав у руках.
Він прийшов із єдиною іскрою,
Що так довго у грудях ховав,
Від гарячого полум’я чистого,
Яке сам загасив й розтоптав.
Він прийшов, від думок утікаючи,
Від нав’язливих спогадів-снів.
І, сторінки кохання гортаючи,
Шукав втрачений свій оберіг.
Він прийшов… Але час невблаганний
У майбутнє його не впустив.
В руках келих гіркої правди –
Не зберіг, запізнився, не встиг…
Стоїш на вершині Голгофи…
Та з свого шляхУ не звернеш.
Чому ж,Україно,так довго
Ти хрест цей болючий несеш?
Сльозами кривавими плачеш
Над душами вбитих синів.
У вірному серці ти бачиш
Сплетіння із двох кольорів.
Не вмерла ні слава,ні воля,
А тільки міцніє щораз.
Над духом вкраїнських Героїв
Не владні ні доля, ні час.
Вовки у овечих шкурах,
Що звались колись”братами”,
Ненавистю захлинулись,
Зробивши нас ворогами.
Тебе на шматки роздирає
Іудине покоління.
Та скоро відплата чекає
На те нерозумне творіння.
Ще сонце зійде над Тобою
І райдуга в небі засяє.
Обмиються рани росою,
Ще з нами весь світ заспіває.
Де ріками кров пролилася,
Розквітнуть на пам”ять квіти.
Твої, Україно, Герої
У вічності зорями світять.
А поки стоїш на Голгофі…
І крається серце від болю.
І ллються потоки крові,
І небо ридає з тобою.
Золотою зорею вечірньою,
Запашним ароматом рум’Янковим
Літо стелиться над Україною,
Понад краєм нашим серпанковим.
Ходить літо ланами квітучими,
Розмальовує в небі райдугу.
І птахІв голосами співучими
Про любов нам і згоду нагадує.
Стелить трави шовковим килимом,
Ніжно кличе гірськими струмочками.
Звеселяє хмаринками білими,
І у хорі співає з дзвіночками.
Із ромашками та фіалками
Про кохання складає мелодії.
Й зачаровує душу звуками
Незабудкової рапсодії.
Пригощає вином малиновим,
Заплітаючи маки в волосся,
І бурштИновим медом липовим,
Щоби мрії були солодші.
Марно ще десь у світі шукати
КрасивІшу й світлішу країну.
Усім серцем я хочу цей край обійняти,
Так люблЮ я тебе, Україно!
Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…
