Сумую без тебе...
Хвилини роками.
Засмучене небо в зірковій імлі…
Лечу знов до тебе стрімкими вітрами,
знайти тільки ще би тебе в суєті…
На тебе чекаю …
роки чи століття –
байдуже, не знаю,– скінчився вже лік…
Без тебе зникаю…
Зів’ялим суцвіттям
усмішка.
Згоряю.
Сльоза із повік.
Без тебе не мрію.
І знову дилеми,
«не можу», «не смію» і ще сотні «не»…
Лише пломеніють твої хризантеми,
даючи надію любити тебе…
Проснусь. Зісковзну тихо з ліжка
Босоніж пройдусь по кімнаті,
Відкрию вікно, занавіску
Й потону в нічнім ароматі…
В ліхтарно ледь тусклому світлі
Дивитимусь сонно на місто,
На зорі до блиску розквітлі,
На сліз горобини намисто.
Полину із вітром осіннім
Дерев цілувати волосся
І в місячнім диво-промінні
Я тиші нап’юсь стоголосся
Лиш міста вогні в видноколі
і ніч свою казку сплітає…
Як гарно! І ти мимоволі
всміхаєшся й все забуваєш…
ЛЮДИ —КВIТИ .
1.
***********************
«I не близько, не далеко :
Край є, де нi дощ , нi спека
Не бувають, щоб занадто--
Тобто : в мiру-- не багато
Дощiк йде, щоб поливати;
Сонце, щоби зiгрiвати;
Не бува там зовсiм спеки;
Звiсно, там живуть Лелеки
Чарiвнi ;--про них ти знаєш,
З казки.Ну ж бо!-Пригадаєш?!
Ось у саме цiй країнi
Прожива народ донинi .
Ти такого ще не бачив :
“Люди”, що квiтки, неначє !
Це розвинутi iстоти .
Розум наш за їхнiй проти
Так — дитячий ! Куди нам ---
Звiроподiбним тим iстотам !»--
Так розповiда пташина
Казку тiй малiй дитинi ,
До якої прилiтає ,
Коли Сонечко сiдає .....
“Я тобi розповiдав ,
Що коли туди лiтав,
Бачив дивнiї дива !.....
Де знайти такi слова ,
Передати щоб красу ?!
В серцi я її несу......
Тож дивлюсь : багато квiтiв!
Я не бачив таких в свiтi !
Ось рожевая “перлина”;
Ще й лiтає, як пташина :
З пелюстками замiсть крил;
Спритнiше за тих вiтрил ,
Нiжно, плавно так махає,
Як медуза пропливає
У повiтрi -- швидко так !--
Начє квiтка, квiтка-птах .
Пелюстки великi , нiжнi,
З ароматом дивовижним;
Що коли його вдихаєш,
Творчий настрiй зразу маєш.
Нi метелик, а нi птах !
Дуже гарнi ! Дуже !!!-- Ах !....”
******* / 16.07.2010 р. /
/далi буде /........
