хочу сюди!
 

Лариса

51 рік, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «текст»

Фридрих Ницше "Дионисийские дифирамбы" (отрывок 14)

О Бедности Богатейших

Десять Лет прочь-
ни Капли меня не достигло,
ни Влажного Ветра, ни Росинки Любви
... Удел без Дождя...
Пожалуйте от моей Мудрости:
не скупиться в этой Суши,
истекать самому, орошать самому,
пасть Дождём в пожелтевшую Глушь!
Раз наказал я Облакам
прочь от моих Гор;
раз молвил я "больше Свету, вы Тёмные!"
Теперь зову их:
"Выменями натемно оградите меня,
подою вас,
вы Коровы Выси!
Млечно-тёплую Мудрость,
слад`Росу Любви
пролью над Уделом.
Прочь, прочь, вы Правды,
мрачны ваши Взгляды
Не желаю на Вершинах своих
видеть горькие нетерпеливые Правды.
Улыбкой позлащёна,
явилась ныне ко мне Правда,
послащена Солнцем, загорелая Любовью-
именно спелую Правду срываю я с Ветки.
Сегодня тяну Ладонь
к Локону Случая,
сам достаточно умён
чтоб Случай как Дитя увести, перехотрить.
Сегодня угодно мне гостеприимным быть
к Нежеланному;
Судьбе колюч не буду:
Заратhуштра не Ёж.
Моя Душа
ненасытна своим Языком:
всё Доброе и Злое уже лизала,
в каждую Глубь совалась.
Но всегда как Пробка,
всегда выплывает наверх,
пестрит как Масло поверх бурого Моря:
из-за неё зовут меня Счастливым.
Кто Отец мой да Мать?
Разве не Отцец мне Князь Избытка,
а Мать- Тихая Усмешка?
Не произвёл ли меня их Брачный Союз,
меня, Зверя-Загадку,
меня, Светлое-Чудище,
меня, Расточителя-всей-Мудрости Заратhуштру?
Болен ныне Нежностью,
Росный Ветер,
сидит Заратуштра ждущий, ждущий свои Вершин,
в своём Соку
послащён и сварен,
ниже своих Высот,
нище своих Льдов,
усталый, блаженный,
Творец на Седьмой День.
Тс-с-с...!
Истина тянется надо мной
Облаку подобна:
невидимыми Молниями разит меня.
Широкими Ступенями Долгой Лесницы
спускаетя её Счастье ко мне:
приди, приди, любимая Правда!
Тс-с-с...!
Вот она моя Правда!
Нерешителен Взляд её мне:
медлят Очи,
лёгкая Дрожь их колышет:
милый, злой Девичий Взгляд...
Она распознала Причину моего Счастья,
распознала меня- ха! что нагадала?
Пурпур таит Дракон
в Бездне её Взгляда.
...Тс-с-с-с..! Моя Правда речёт!...
"Горе тебе ,Заратhуштра!
Выглядишь как
проглотивший Золото:
будто тебе Брюхо вспорют!...
Слишком богат ты,
Губитель-Многих!
Слишком многим Зависть причинил ты,
многим -Бедность...
Меня саму твой Свет затмевает:
мне зябко- прочь, Богач,
вон, Заратhуштра, вон из своего Солнца!...
Желаешь дарить, сдарить свой Избыток
но сам ты- Избыток!
Будь умён ,ты Богач!
Подари вначале себя, о Заратhуштра!
Десять Лет прочь-
и ни Капли тебя не коснулось?
Ни влажного Ветра? ни Росинки Любви?
Да кому тебя любить,
Богач Чрезмерный?
Твоё Счастье сушит все вокруг:
Любовь обедняет
- Дождям не Удел твой... 
Больше никто тебе не благодарен,
ты ж благодарен всем,
кто берёт у тебя:
на том я тебя разгадала,
Сверх-Меры-Богач,
Беднейший-из-Богачей!
Ты жертвуешь собой, тебя мучает своё Богатство-
раздаёшь себя,
не хранишь себя, не любишь себя:
великая Му`ка гнетёт тебя постоянно,
Мука переполненного Страха, переполненного Сердца...
но никто уж тебе не благодарствует...
Ты обеднеть должен,
мудрый Невежда!
Желаешь снова любимым стать.
Любят лишь Страдальцев,
подают от Любви лишь Голодающим:
раздари сначала себя, о Заратhуштра!
Я твоя Правда!..."

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы


Von der Armut des Reichsten.

Zehn Jahre dahin —,
kein Tropfen erreichte mich,
kein feuchter Wind, kein Thau der Liebe
— ein regenloses Land…
Nun bitte ich meine Weisheit,
nicht geizig zu werden in dieser Drre:
strme selber ber, trufle selber Thau
sei selber Regen der vergilbten Wildniss!
Einst hiess ich die Wolken
fortgehn von meinen Bergen, —
einst sprach ich „mehr Licht, ihr Dunklen!“
Heut locke ich sie, dass sie kommen:
macht dunkel um mich mit euren Eutern!
— ich will euch melken,
ihr Khe der Hhe!
Milchwarme Weisheit,
sssen Thau der Liebe
strme ich ber das Land.
Fort, fort, ihr Wahrheiten,
die ihr dster blickt!
Nicht will ich auf meinen Bergen
herbe ungeduldige Wahrheiten sehn.
Vom Lcheln vergldet
nahe mir heut die Wahrheit,
von der Sonne gessst, von der Liebe gebrunt, —
eine reife Wahrheit breche ich allein vom Baum.
Heut strecke ich die Hand aus
nach den Locken des Zufalls,
klug genug, den Zufall
einem Kinde gleich zu fhren, zu berlisten.
Heut will ich gastfreundlich sein
gegen Unwillkommnes,
gegen das Schicksal selbst will ich nicht stachlicht sein
— Zarathustra ist kein Igel.
Meine Seele,
unersttlich mit ihrer Zunge,
an alle guten und schlimmen Dinge hat sie schon geleckt,
in jede Tiefe tauchte sie hinab.
Aber immer gleich dem Korke,
immer schwimmt sie wieder obenauf,
sie gaukelt wie l ber braune Meere:
dieser Seele halber heisst man mich den Glcklichen.
Wer sind mir Vater und Mutter?
Ist nicht mir Vater Prinz berfluss
und Mutter das stille Lachen?
Erzeugte nicht dieser Beiden Ehebund
mich Rthselthier,
mich Lichtunhold,
mich Verschwender aller Weisheit Zarathustra?
Krank heute vor Zrtlichkeit,
ein Thauwind,
sitzt Zarathustra wartend, wartend auf seinen Bergen, —
im eignen Safte
sss geworden und gekocht,
unterhalb seines Gipfels,
unterhalb seines Eises,
mde und selig,
ein Schaffender an seinem siebenten Tag.
— Still!
Eine Wahrheit wandelt ber mir
einer Wolke gleich, —
mit unsichtbaren Blitzen trifft sie mich.
Auf breiten langsamen Treppen
steigt ihr Glck zu mir:
komm, komm, geliebte Wahrheit!
— Still!
Meine Wahrheit ists!
Aus zgernden Augen,
aus sammtenen Schaudern
trifft mich ihr Blick,
lieblich, bs, ein Mdchenblick…
Sie errieth meines Glckes Grund,
sie errieth mich — ha! was sinnt sie aus? —
Purpurn lauert ein Drache
im Abgrunde ihres Mdchenblicks.
— Still! Meine Wahrheit redet! —
Wehe dir, Zarathustra!
Du siehst aus, wie Einer,
der Gold verschluckt hat:
man wird dir noch den Bauch aufschlitzen!…
Zu reich bist du,
du Verderber Vieler!
Zu Viele machst du neidisch,
zu Viele machst du arm…
Mir selber wirft dein Licht Schatten —,
es frstelt mich: geh weg, du Reicher,
geh, Zarathustra, weg aus deiner Sonne!…
Du mchtest schenken, wegschenken deinen berfluss,
aber du selber bist der berflssigste!
Sei klug, du Reicher!
Verschenke dich selber erst, oh Zarathustra!
Zehn Jahre dahin —,
und kein Tropfen erreichte dich?
Kein feuchter Wind? kein Thau der Liebe?
Aber wer sollte dich auch lieben,
du berreicher?
Dein Glck macht rings trocken,
macht arm an Liebe
— ein regenloses Land…
Niemand dankt dir mehr,
du aber dankst Jedem,
der von dir nimmt:
daran erkenne ich dich,
du berreicher,
du rmster aller Reichen!
Du opferst dich, dich qult dein Reichthum —,
du giebst dich ab,
du schonst dich nicht, du liebst dich nicht:
die grosse Qual zwingt dich allezeit,
die Qual bervoller Scheuern, bervollen Herzens —
aber Niemand dankt dir mehr…
Du musst rmer werden,
weiser Unweiser!
willst du geliebt sein.
Man liebt nur die Leidenden,
man giebt Liebe nur dem Hungernden:
verschenke dich selber erst, oh Zarathustra!
— Ich bin deine Wahrheit…

текст оригинала- прим. перев.

О БЕДНОСТИ САМЫХ БОГАТЫХ
Минуло десять лет –
не проникло ко мне ни капли,
ни влажного ветра, ни рос любви;
я – край, лишенный дождя…
Но вот вам моя мудрость:
не скупиться и в здешней пустыне,
стать потоком, стать росами,
стать дождем засушливых мест!
Однажды велел я тучам
не жаться к моим вершинам,
однажды велел “больше света!” тьме.
Теперь я зову их обратно,
мне любы их темные чрева.
Я уж вас подою,
коровушки высоты!
Млечно-теплую мудрость, сладкие росы любви
пролью над страною.
Прочь, прочь отсюда, истины
с вечно мрачным взором!
Не нужны на моих вершинах
горькие нетерпеливые истины.
Мне сегодня дороже иная –
позолоченная улыбкой,
подслащенная солнцем, загоревшая в лучах любви
зрелая истина,
которую можно сорвать с ветки.
Сегодня рукой касаюсь
кудрявой головки случая.
Не глупо ведь: обращаться со случаем,
как с ребенком, - играть с ним, хитрить.
Сегодня гостеприимен я
ко всему нежеланному,
даже навстречу судьбе я иголками не ощетинюсь,
Заратустра не еж.
Душа моя,
с ненасытным своим языком,
все, что есть злого и доброго на свете, она уже
облизала,
в любую бездну спускалась.
Но вновь и вновь бутылочной пробкой
выныривает она на самый верх,
разливается маслом по глади бурого моря:
ведь и счастливцем зовут меня из-за моей души.
Кто меня породил?
Или не звался отец мой Князем Избытка,
или на имя Улыбка не откликалась мать?
Не из их ли союза я родился:
я, Зверь Загадок,
я, Истребитель Света,
я, расточитель вселенской мудрости Заратустра?
Ныне же, болен нежностью,
росами полным ветром,
сидит в ожидании Заратустра, сидит на своих
вершинах, -
в собственном соку
сварен и послащен,
ниже своих вершин,
ниже своих льдов,
блаженно усталый,
Творец на седьмой день творенья.
Тише!
Истина плывет надо мной
подобно туче,
метя в меня невидимыми молниями.
По широким и длинным лестницам
нисходит ко мне ее счастье:
гряди, о гряди, возлюбленная истина!
Тише!
Это моя истина!
Ее очи колеблются,
бьет ее бархатная дрожь,
она глядит на меня –
с любовью и ненавистью, как дева…
Она распознала основу моего счастья,
она распознала меня – ха-ха! вот отгадчица!
Кровавый дракон таится
в бездне девичьих глаз.
Тише! Моя истина заговорила!
Горе тебе, Заратустра!
Ты выглядишь так,
словно проглотил слиток золота, -
чтобы достать его, тебе распорют живот!
Чересчур ты богат,
Погубитель многих и многих!
Слишком многих ты сделал завистливыми,
слишком многих – бедными…
Меня самое оставляет в тени твой свет;
меня зябко, поди прочь, богатый!
уйди, Заратустра, из-под лучей твоего солнца!
Хотелось тебе одарить, оделить всех своим избытком,
а избыточен – и, значит, не нужен – ты сам!
Богатый, стань умным –
раздари сперва самого себя, Заратустра!
Минуло десять лет –
не проникло к тебе ни капли?
Ни влажного ветра? ни рос любви?
Но кому же захочется полюбить тебя,
невозможно богатый?
Твое счастье высушивает все вокруг,
лишает любви,
нет дождя для засушливых мест!
Никто не испытывает к тебе благодарности,
ты же благодаришь каждого,
кто берет у тебя, -
и на том я тебя и узнала,
невозможно богатый,
наибедный изо всех богачей!
Ты жертвуешь собою, тебя мучает твое богатство,
ты раздаешь себя,
ты не щадишь себя, ты себя не любишь.
Великая мука понуждает тебя к постоянному действию,
твоя палата ломится добром, твое сердце ломится
добром,
но никто не благодарит тебя более…
Тебе надо стать беднее,
глупый мудрец,
если ты хочешь, чтобы тебя любили.
Любят лишь страждущих,
даруют любовь только голодающим:
раздари сперва самого себя, Заратустра!
Я – твоя истина…

неизвестно кем выполненный перевод, его "анонимность"- на совести редактора сайта http://www.nietzsche.ru/books_b.php )- прим. Терджимана Кырымлы

Фридрих Ницше "Дионисийские дифирамбы" (отрывок 13)

3.
Тс-с-с!..
О Великом- вижу Великое
до`лжно молчать
или глаголить:
глаголю, моя восхитительная Мудрость!
Гляжу вверх я-
там раскатываются Моря Света:
...О Ночь, о Молчание, о мертвецки тихий Шум!..
Вижу Знак
из расдальней Дали
гаснет, медленно искрясь, Образ Звезды предо мной...

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы


3
Still! —
Von grossen Dingen — ich sehe Grosses! —
soll man schweigen
oder gross reden:
rede gross, meine entzckte Weisheit!
Ich sehe hinauf —
dort rollen Lichtmeere:
— oh Nacht, oh Schweigen, oh todtenstiller Laerm!…
Ich sehe ein Zeichen —,
aus fernsten Fernen
sinkt langsam funkelnd ein Sternbild gegen mich…

текст оригинала- прим.перев.

3
Тихо!
Встречаясь с великим – а я встречаюсь, -
надо молчать
или заговорить вровень с ним:
заговори вровень с ним, моя восхищенная мудрость!
Гляжу наверх –
и там накатываются друг на друга
валы световых морей:
О ночь, о молчанье, о шум, убивающий тишину!
Вижу знак –
из наидальней дали,
медленно рассыпая искры, нисходит ко мне звезда.

неизвестно кем выполненный перевод, его "анонимность"- на совести редактора сайта http://www.nietzsche.ru/books_b.php )- прим. Терджимана Кырымлы


4.
Высочайшее Созвездие Бытия!
Вечных Ликов Доска!
Ты являешься мне?..
То, что Никто не узрел,
твоя немая Краса,..
как? она не бежит моих взглядов?
Щит Неизбежности!
Вечных Ликов Доска!
... но ведь ты знаешь это:
что Все ненавидят,
что один я люблю-
то, что ты вечна!
ты неизбежна!
Моя Любовь загорается
навечно только от Неизбежности.
Щит Неизбежности!
Высочайшее Созвездие Бытия!
...которого не достичь ни единому Желанию,
ни одному Нет не запятнать,
вечное Да Бытия,
вечто я твой Да,
ибо люблю тебя, о Вечность......................

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы


4
Hchstes Gestirn des Seins!
Ewiger Bildwerke Tafel!
Du kommst zu mir? —
Was Keiner erschaut hat,
deine stumme Schoenheit, —
wie? sie flieht vor meinen Blicken nicht?
Schild der Nothwendigkeit!
Ewiger Bildwerke Tafel!
— aber du weisst es ja:
was Alle hassen,
was allein ich liebe,
dass du ewig bist!
dass du nothwendig bist!
Meine Liebe entzndet
sich ewig nur an der Nothwendigkeit.
Schild der Nothwendigkeit!
Hchstes Gestirn des Seins!
— das kein Wunsch erreicht,
das kein Nein befleckt,
ewiges Ja des Sein’s,
ewig bin ich dein Ja:
denn ich liebe dich, oh Ewigkeit! — —

текст оригинала- прим. перев.

4.
Высокое созвездье Бытия!
Скрижаль вековых письмен!
Ты ли это?
Или то, чего не видал никто,
твоя неизреченная красота.
Более не бежит от моих взоров?
Щит необходимости!
Скрижаль вековых письмен!
Не тебе ведомо:
единственно я люблю
то, что внушает ужас всем:
вечность твою,
необходимость твою!
Ибо любовь моя вечно воспламеняется
только от искры необходимости.
Щит необходимости!
Высокое созвездье Бытия!
Не достигнутое ни единым желаньем,
не запятнанное ни единым отказом,
вечное согласие Бытия,
вечное согласие Бытия – это я,
ибо я люблю тебя, Вечность!

неизвестно кем выполненный перевод, его "анонимность"- на совести редактора сайта http://www.nietzsche.ru/books_b.php )- прим. Терджимана Кырымлы

Проверь себя

Нашла один очень симпатичный тЕстик Если Вы имеете желание задуматься над собственным отношением к делам, связанным с эротикой, то это значит, что Вы заботитесь о себе должным образом. Данный тест поможет Вам проверить насколько Вы создали эротический рай для себя и любимого мужчины. http://test.msk.ru/cgi-bin/womansteptest.cgi?029&0&0&348

"Опьянеем- во благо; отрезвеем- во благо..."

Бедиль

РУБАИ

.

___35___

Опьянеем -во благо;

отрезвеем- во благо.

Перемены для смертных, иным

постоянство во благо.

.

____56___

Любовь, бывает, сердце опалит:

захочется чего-нибудь испить.

Терпи. Кувшин наскрозь огнём прожжён-

теперь до края стал налит.

.

___55___

Не знает горя глупое созданье,

и даже смерть ослу не в назиданье.

Безкровны ногти да волосья ,

безчувственные- таковы болваны.

.

___285___

Красавицу узревши постным оком,

ты ищешь в ней изъяны от порока.

Невольник слов, познав безмолвья мудрость,

не свой язык, но міръ клянёшь жестоко.

.

перевод с узбекского.........................................................................Терджиманаheartrose)

примечание: нумерация рубаев соответствует тексту оригинала

A Salty Dog - Procol Harum

A Salty Dog
 
(Brooker / Reid)

                 Одна штуковина, що пахне морем

'All hands on deck, we've run afloat!'
I heard the captain cry
                "Екіпаж, всі на палубу! Ми вирушаємо в плавання!" -
                 почув я команду капітана.
'Explore the ship, replace the cook
let no one leave alive!'
                  "Перевірте корабель, знайдіть кока,
                   щоб жодна жива душа не залишилася!"

Across the straits, around the Horn
                   Через тісні протоки, навколо мису Горн -
how far can sailors fly
                   куди тільки доля не заносить мореплавців!
A twisted path, our tortured course,
                   Петляючий наш курс, тернистий наш шлях,
and no one left alive
                   і от всі ледь живі.

We sailed for parts unknown to man,
                   Ми запливали у непізнану людиною далечінь,
where ships come home to die
                   звідки кораблі повертаються додому, щоб померти.
No lofty peak, nor fortress bold,
                   Жодної скелі, жодного поселення
could match our captain's eye
                    не могли вгледіти очі нашого капітана.
Upon the seventh seasick day
                     І от на сьомий день безпорадної гойданки на хвилях
we made our port of call
                      ми дісталися до порту призначення.
A sand so white, and sea so blue,
                     Який світлий пісок!.. яке синє море!..
no mortal place at all
                      Картина не затьмарена жодною прикрістю!

We fired the gun, and burnt the mast,
                       Ми привітали землю пострілом з гармати,
and rowed from ship to shore
                       спалили мачту і переправилися в шлюпках на берег.
The captain cried, we sailors wept
                       Капітан ридав, ми, матроси, плакали,
our tears were tears of joy.
                       це були сльози радості.
Now many moons and many Junes
                       Місяці-літа минули відтоді,
have passed since we made land
                       як ми досягли суші.
A salty dog, this seaman's log
                        І тепер одна наскрізь просолена штуковина,
your witness my own hand
                        оцей матроський лаг, ось свідок моїх випробувань.

letsrock Слухатиletsrock

Пить или не пить? А может вылить?

Не знаю стоит ли вообще поднимать эту тему, но сейчас ночь, делать в принципе нечего, можно и порассуждать. Буду говорить только от себя, не ссылаясь на научные статьи и общественное мнение. Что такое пьянство и надо ли его отделять от понятия алкоголизм? По моему, да. Алкоголизм - это заболевание психики и имеет столько вариаций, что не стоит, не будучи специалистом, углубляться в эти дебри. А вот пьянство это штука попроще. И проистекает скорее от эгоизма и недостатка внимания и понимания. Мне трудно судить, что движет людьми, которые не просто пьют, но при этом ведут себя асоциально. Скорее алкоголь для них это некий спусковой механизм для выражения скрытых желаний и поведенческих реакций. То есть возможность избавиться от легкого налета приличий и всяких социальных запретов. Еще есть категория людей, которые выпив, чувствуют некое освобождение от гнета личных обстоятельств. Такое себе небольшое самооглушение. Не знаю зачем я это пишу, наверное от жары и скуки. Где то в холодильнике у меня есть баночка пива, надо на себе провести эксперимент, как слабоалкогольный напиток влияет на качественность мышления. Жаль... доза слишком мала.lol

Shine On You Crazy Diamond - Pink Floyd

        Ця композиція знаменитих музикантів присвячена Сіду Баррету, талановитому художнику, гітаристу та автору пісень. Сід був душею групи від початку її створення, але поступово вгрузав у наркотичну залежність. Це захоплення викликало часті недоречні відхилення в його поведінці. Бувало, на концертах він просто "відключався", викликаючи сміх публіки і роздратування товаришів. Все закінчилося тим, що в 1968 р. він був відсторонений від участі в групі. Після запису при допомозі Ґілмора і Вотерса в 1970 р. свого сольного альбому він зник з поля зору на довгих 5 років і фактично втратив здоровий глузд.
         І от в 1975 р. Баррет розповнілий і наголо бритий без запрошення несподівано з'явився в студії під час запису групою альбому, саме йому присвяченого Wish You Were Here (Якби ти був тут!).  Раптовість його появи, невпізанна зовнішність, розлад мови та неадекватність його поведінки викликали страшний шок у музикантів. Згадує Рік Райт: Я побачив чоловіка, на голові якого не було ні волосся, ані брів, ні вій, нічого. "Хто це?" — запитав я. "Це Сід",— прозвучала відповідь. Він підстрибував, ніби чистив зуби. Все це було жахливо, ми всі просто заплакали".
          Композиція Shine On You Crazy Diamond складена з двох частин, близьких за своєю структурою. Першою частиною розпочинається альбом. Друга частина його завершує.
На початку і в кінці кожної з частин говорять, плачуть, запитують інструменти. В середині слово надається людям. Текст та власне спів передають теплоту, шок та неймовірну тугу. Знов і знов повторюється рефрен "Сяй, розбитий діаманте", яким навряд чи вдається заглушити музикантам чітко усвідомлену власну безнадію і трагедію. Те саме виразно передає інструментальна частина.

Shine On You Crazy Diamond
                    Сяй, розтрісканий діаманте.

Музика: Девід Ґілмор, Роджер Вотерс, Рік Райт
Текст:    Роджер Вотерс

letsrock Part 1letsrock


Remember when you were young,
                     Згадай світлі юності дні...
You shone like the sun.
                     Був сонцем чи ні?
Shine on, you crazy diamond
                     Може живий твій промінь?
Now there's a look in your eyes
                     Та згаслі очі твої –
Like black holes in the sky
                     дві прірви в височині,
Shine on, you crazy diamond
                     світла нема, лиш стогін.

You were caught in the crossfire
                     Не змогли разом зжитись
Of childhood and stardom,
                     дитинство й зірковість.
Blown on the steel breeze
                    Відніс тебе геть стальний бриз.
Come on you target for faraway laughter;
                    Вернися, чужинцю, лишись, посміховисько,
Come on you stranger, you legend, you martyr, and shine
                    воскресни, легендо, знов, страднику, світлом займись.

You reached for the secret too soon
                    Як рано секрет той пізнав,
You cried for the moon
                    неможливого хтів –
Shine on, you crazy diamond
                    щоб до долонь зорі впали.
Threatened by shadows at night
                    Гнаний тінями крізь ніч,
And exposed in the light
                    ти себе нам явив,
Shine on, you crazy diamond
                    сяй, наш розбитий кристале!

Well, you wore out your welcome
                    Через твою недбалість
With random precision
                    померло терпіння.
Rode on the steel breeze
                    Заніс тебе десь стальний бриз.
Come on you raver, you seer of visions;
                    Вийди-но з трансу, ти, бранець видіння,
Come on you painter, you piper, you prisoner, and shine
                    нумо, дударю, художник, поет, відродись!

                               ***
letsrock Part 2letsrock

Nobody knows where you are,
                    І хто тепер знає, де ти,
How near or how far
                    чи довго іти?
Shine on, you crazy diamond
                    Може збагнеш свій стан ти?
Pile on many more layers
                    Злети над множиною сфер,
And I'll be joining you there
                     там  "я" своє  спробуй знайти
Shine on, you crazy diamond
                     світлом займись, діаманте.

And we'll bask in the shadow
                     Тішся з нами в притулку
Of yesterday's triumph
                     в колишнім визнанні,
And sail on the steel breeze
                     несе хай стальний нас бриз.
Come on you boy child, you winner and loser,
                     Нумо, дитя, шукач істин в незнанні,
Come on you miner for truth and delusion,
                     ти, тріумфальний невдахо, прокинься
And shine.
                     й світись.


Ингеборг Бахманн "Тридцатый год", рассказ (отрывок 1)

Того, кому пошёл тридцатый год, не перестают причислять к молодым. Сам же он ,хоть и не замечает в себе никаких перемен, не уверен: ему сдаётся, что уж не следует подвёрстывать себя к молодняку. И однажды утром, в день, который он после забудет, проснётся юбиляр - и внезапно, не в силах встать, оказывается поражён чёрствыми рассветными лучами, абсолютно обезоружен, обескуражен перед лицом нового дня. Когда, защищаясь, жмурясь, он проваливается назад, то погружается в бессилие, оказывается в ворохе прожитых мгновений. Он тонет и тонет, а крик его не прогремит (была возможность прокричать: всё было ему дано!)- и зарывается в бездонном ,пока ум за разум не зайдёт, и уж всё потеряно, погашено и пропало-всё, чем хотел стать. С трудом обретаясь, содрогаясь от осознания себя, своих несбывшихся образов, не реализовавшихся персон, открывает тем не менее он в себе новую способность. Способность вспоминать себя. Уже не безнадёжно как доныне, или -по прихоти: то да сё, но- с болью дающимся усилием и -сразу все свои годы, пустые и насыщенные, и- все места, которые он успел за это время повидать. Он распускает невод памяти, набрасывает его на себя- и тянется, сам добыча и ловец, по волнам времени, ухабам ландшафта, дабы рассмотреть, кем он был и чем стал.
Ибо доныне живал он ото дня ко дню, постоянно переменяя цели, не затрудняясь. Он видел перед собою столько шансов, к примеру, считал возможным стать:
Великим мужем, светочем философского духа.
Или- деятельным, прилежным мужем: он видел себя на стройках мостов, дорог, в бурении; воображал себя в ущельи, пропотевшим геодезистом, хлебающим ложкой супец из фляжки, распивающим за компанию с рабочими шнапс, молчаливым. Он представлял себя не особенно артикулируя словами образы.
А то- революционером, возлагающим факел на одряхлевший сруб общества. Он представлял себя пламенным и красноречивым, готовым на всё. Он агитировал, сидел в тюрьме, конспирировал, терпел провалы- и брал первую победу за жабры.
Или- от мудрости скитальцем, ищущим всевозможных наслаждений, и не только всласть: в музыке, в книгах, в потемневших манускриптах, в дальних краях, прислонившимся к колонне. Да он только и прожил её, эту жизнь, это Я разыграл, жадный до счастья, до красот, ведомый счастием, ища всяческих блесков!
Оттого и пронянчился он с буйными донельзя помыслами да разнузданнейшими планами битые годы напролёт и пока был никем, разве что молод и здоров, и пока располагал уймой времени, брался, не раздумывая, за любую работу. Он репетиторствовал школяров за горячие обеды, продавал газеты, чистил снег за пять шиллингов в час- и при том штудировал досократиков. Вынужденно не будучи переборчивым, поступил он практикантом в одну фирму, затем- подвизался в некоей газете: ему полагалось брать интервью у дантистов-новаторов, писать репортажи об исследованиях проблемы близнецов, о реставрационных работах в Соборе Св. Стефана. Затем как-то без денег он отправился австостопом, по адресам чьих-то знакомых позаимствованным у некоего парня, гостил то тут, то там- и снова ехал дальше. Он всё шатался по Европе, но, повинуясь внезапному решению, вернулся чтоб подготовиться к экзаменам на нужную специальность и выдержал их. При оказии он говорил "да" любому приятельству, всякой любви, притязанию- постоянно на пробу, до первого оклика. Миръ казался ему занимательным, да и сам себе -таким же.
Ни разу, ни не миг не устрашился он, что занавес, как теперь, к тридцатилетию, вдруг подымется, что билет такой выпадет- и придётся "абитуриенту" ответить по полной: обдумать и выбороть то, что ему вправду необходимо. Не думал он, что из тысячи одного шансов, возможно, уже тысяча опробована и упущена- или что он и должен был эту тысячу прошляпить, а только один выбор ему и был предназначен.
Не думал он...
Ничего он не боялся.
И вот узнал: он -в западне.

Наступил пасмурный июнь, а с ним- год тридцатый. Прежде юбиляр влюблён был в этот, свой месяц, в раннее лето, в звёздный небосвод, в посулы тепла и добрые вибраций добрых созвездий.
Теперь он разлюбил свою звезду.

продолжение следует
перевод с немецкого Терджимана Кырымлыheart
rose

Old Manhattan Melodies - Gary Brooker

Можливо, це можна розглядати, як пісенне звернення Гарі Брукера - лідера гурту Procol Harum - до колег, що розійшлися різними стежками після розпаду колективу.

Old Manhattan Melodies
      Мелодії старого Манхеттена

Автори: Gary Brooker, Pete Sinfield
Виконує Gary Brooker

Wouldn't changed a single word
      Хай не зміниться жодне слово,
Or touch a single note
      хай не спотвориться жодна нота
Of those old songs those New York Songs
      тих старих пісень про любов,
Of love that we once wrote
      що ми склали колись у Нью-Йорку.
And though it hurts now we're apart
      І хоча боляче, що тепер ми не разом,
And different dreams pursue
      і кожен переслідує свою мрію,
Fragments of those songs remain
      звуки тих пісень заповнюють небо
In whispered shades of blue
      разом з ранніми сутінками.
   
Old Manhattan melodies . . .
       Мелодії старого Манхеттена ...
Echo through my broken heart and call me back to you
      ллються крізь моє розбите сердце и кличуть мене до вас
Old Manhattan melodies . . .
       Мелодії старого Манхеттена ...
Why Oh why the echoes cry I only wish I knew
       Чому, о, чому ці відлуння плачуть, як я хотів би знати!

Lighthouse shine in Quarter time
     Маяк засвічується у призначений час
And guide me from this coast
     і розлучає мене з цим берегом.
In case I run around once more
     При слушній нагоді забарюся ще трохи,
And meet you or your ghost
     і зустріну вас або ваші тіні,
I 'ver tried I can't turn back the clock
     я стільки разів намагався, та не можу повернути час назад,
Your ships too long at sea
     ваші кораблі занадто далеко в морі,
A dream the river stole away
      і мрію безслідно вкрала ріка,
Oh Misty Melody ...
      лиш долинає неясна мелодія...    

Old Manhattan melodies . . .
      Мелодії старого Манхеттена ...
Echo through my aching heart and tell me you're still true
      пронизують моє зболіле сердце і говорять, що ви все ще є.
Old Manhattan melodies
      Мелодії старого Манхеттена ...
Why Oh why the whole world cries I only wish I knew
      Чом, о, чом  весь світ плаче - ось єдине, що я хотів би взнати.
Old Manhattan melodies ...
      Мелодії старого Манхеттена ...
Every note a memory some happy and some blue
      Кожна нота нагадує про щось щасливе та про щось печальне.
Old Manhattan melodies . . .
      Мелодії старого Манхеттена ...
 
Whisper through my lonely heart and call me back to you.
     лунають в моєму самотньому серці і кличуть мене до вас.

ТУТ можна letsrock

Фридрих Ницше "Дионисийские дифирамбы" (отрывок 1)

Дурак! Поэт лишь!

Когда темнеет Небо,
когда Роса Землёю ходит,
как утешение скорбящая,
невидима, неслышима
да в мягких Туфельках,
тогда припомни, вспомни, Сердце-Жар,
как жаждал ты
небесных Слёз и росных Капель,
уставший, павший жаждал,
а жёлтым травяным Просёлком
закатно-злые Солнца Взгляды
скрозь чёрны Кроны на тебя
охотились, злорадные, слепили.
-Жених у Правды- ты?- стыдили те,-
Нет! лишь Поэт ты!
Зверь лукавый, мародёр крадущийся,
который лгать обязан
заведомо, по воле своей должен лгать,
алкать добычи,
сам в маске пёстрой:
себя -на маску,
себя- в добычу.
Жених у Правды, да?
Дурак! Поэт, и только!
Лишь пёстро речущий,
из-за Маски Дурня пёстро речущий,
кружевом слов воспаряющий,
Ложью-Радугой
меж фальшивыми Небесами
шныряющий, крадущийся-
Дурак! Поэт, и только!
Это- Жених Правды?
Не тих, не крепок, не холоден, не гладок,
Безликий,
к Вратам негожий,
не поставлен Колонной
у Врат Жертвенника Бога,
нет! В раздоре с Добром Колоннады,
во Глуши у себя ты, не в Храме,
Кот своенравный, в любое Окно
пры`гом:
шлёп! вечно вынюхивающий Глушь
в Зарослях ты
среди пёстро-порочных Зверей
грешно здоров, и красив, пёстро живёшь,
сладко урча, замирая от Спеси, кровожаден чертовски,
грабишь, крадёшься, обманом живёшь...
Или, Орлу подражая, долго,
долго в Бездны глядишь,
в свои Бездны...
...О, как он, падая
вниз, сюда, в Глубь Глубокую, Кольца сжимает!...
Вот,
резко,
прицельно,
поторапливаясь,
с Клёкотом голодным,
на Стадо падает
скорбя по овечьим Душам,
скорбно-злобен Всему, что есть с Виду
добродетельно, дельно, усердно-
глупо то есть, как Вымя овечье...

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы

(текст оригинала, на немецком- прим.перев.)

Nur Narr! Nur Dichter!

Bei abgehellter Luft,
wenn schon des Thau’s Troestung
zur Erde niederquillt,
unsichtbar, auch ungehoert
— denn zartes Schuhwerk traegt
der Troester Thau gleich allen Trostmilden —
gedenkst du da, gedenkst du, heisses Herz,
wie einst du durstetest,
nach himmlischen Thraenen und Thaugetraeufel
versengt und muede durstetest,
dieweil auf gelben Graspfaden
boshaft abendliche Sonnenblicke
durch schwarze Baeume um dich
liefen blendende Sonnen-Gluthblicke, schadenfrohe.
„Der Wahrheit Freier — du? so hoehnten sie
nein! nur ein Dichter!
ein Thier, ein listiges, raubendes, schleichendes,
das luegen muss,
das wissentlich, willentlich luegen muss,
nach Beute luestern,
bunt verlarvt,
sich selbst zur Larve,
sich selbst zur Beute
das — der Wahrheit Freier?…
Nur Narr! Nur Dichter!
Nur Buntes redend,
aus Narrenlarven bunt herausredend,
herumsteigend auf luegnerischen Wortbruecken,
auf Luegen-Regenbogen
zwischen falschen Himmeln
herumschweifend, herumschleichend —
nur Narr! nur Dichter!…
Das — der Wahrheit Freier?…
Nicht still, starr, glatt, kalt,
zum Bilde worden,
zur Gottes-Saule,
nicht aufgestellt vor Tempeln,
eines Gottes Thuerwart:
nein! feindselig solchen Tugend-Standbildern,
in jeder Wildniss heimischer als in Tempeln,
voll Katzen-Muthwillens durch jedes Fenster springend
husch! in jeden Zufall, jedem Urwalde zuschnuffelnd,
dass du in Urwaeldern
unter buntzottigen Raubthieren
suendlich gesund und schoen und bunt liefest,
mit luesternen Lefzen,
selig-hoehnisch, selig-hoellisch, selig-blutgierig,
raubend, schleichend, luegend liefest…
Oder dem Adler gleich, der lange,
lange starr in Abgruende blickt,
in seine Abgruende…
— oh wie sie sich hier hinab,
hinunter, hinein, in immer tiefere Tiefen ringeln! —
Dann,
ploetzlich,
geraden Flugs
gezueckten Zugs
auf Laemmer stossen,
jach hinab, heisshungrig,
nach Laemmern luestern,
gram allen Lamms-Seelen,
grimmig gram Allem, was blickt
tugendhaft, schafmaessig, krauswollig,
dumm, mit Lammsmilch-Wohlwollen…


Глупец! Пиита!

В часы, когда убывает свет.
когда роса утешеньем
расстилается по земле,
невидима и ступая неслышно –
ибо обута в мягкое.
как все поспешающие с утешеньем, -
вспоминаешь ли ты тогда, вспоминаешь ли,
раскаленное сердце,
как встарь ты стремилось
к слезам и росам Небесным,
устало и исступленно,
покуда на желтых осенних тропах
злые взоры вечернего солнца
сквозь черные ветви деревьев к тебе
спускались, слепящие и смертоносные?
“Взыскующий истины – ты? – Насмешники!
Всего лишь пиита!
Зверь, хитрый, хищный, крадущийся,
на ложь обреченный.
на заведомую неизбывную ложь,
добычи алчущий,
личину носящий,
с личиной сроднившийся,
добычею ставший,
не это ли значит –
взыскующий истины?
Глупец! Пиита!”
Пестро глаголящий,
в шутовском обличье пестро глаголящий,
по лукавым виадукам словес восходящий,
по лживым радугам
меж поддельными небесами
крадущийся и шныряющий –
глупец! Пиита!
Взыскующий истины?..
Лишенный покоя, гладкости, круглости и прохлады
воплощенного образа
колонны Божьей,
не возвышающийся у врат
Храма Божьего, -
нет! ненавидя подобные идолы добродетели,
в любой пустыне природнее, чем в храме,
полный кошачьего своеволия,
прыгать в любое и из любого окна –
шварк! – При каждом удобном случае
принюхиваясь к признакам первобытности,
первозданности перволесов,
где, в кругу разномастных хищников,
жил ты, разбойничал,
грешен, здоров, прекрасен,
сладострастно стеная,
блаженно надменен, блаженно гееннен.
блаженно кровожаден,
хищно, крадучись, жил во лжи…
Или подобно орлу, который
долго-долго глаз не отводит       
от бездны, от собственной бездны…
О, как они вглядываются,
допытываются, впиваются,
упиваются глубочайшей глубью!
И вдруг,
сразу,
стрелой,
стремглав,
обрушиваются на овечек,
горячие, алчные,
овечек алчущие,
овечинки-человечинки алчущие,
увечной добросердечной овечинки,
благостной, беззащитной и безотказной,
исполненной подневольного благоволения…

перевод с немецкого .................(После сверюсь, чей. В Сети нашёл...........)