хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «поезія»

Вже ранки прокидаються пізніше


Бракує сонцю сил вже на вершечок
Небесний видиратися; спроквола
З півшляху подолає і додолу
Сповза. Жене вівчар овечок -

Вітрець і хмари, подорожні вічні,
Бредуть собі серпневим пасовищем,
Всевідні й мудрі. Соняхи окличні
Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище...

Вже ранки прокидаються пізніше,
Від прохолоди щуляться. Туман
Скуйовджений із річкової ніші
Вигулькує, кульгавий дідуган.

Він шкандибає лукою спроквола
З отарою овечок тонкорунних
І тане... у тремке трембітне соло,
У літепло, у блюз осінньострунних...



серпень 2014-вересень 2015

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Прийшли вони

До нас  прийшли “вони”,
Чужі розпочали реформи,
Мирний люд втягнули до війни,
Киваючи на міжнародні норми…

Прийшли, й настав той час,
Коли  поле “Градом” засівають,
В жнива “200-і” повертаються до нас.
А “300-і” серце болем крають,


Куди поділося нажите,
Ніхто нічого вже не знає,
Не росте трава, пропало жито,
Шкода, нічого вже має


Бур”яном все заросло,
Телевізор денно бає,
Нема добра, панує зло,
І правди вже не має


Укр сучасний осмілів ,
Від АТО “безсовісний” тікає,
Честь на гроші замінив,
Невже пролетарів уже не має.


Фото0199

Савчин О.М

Серпень 2015р.

Впольований.

Впольований. Хижо – хтива усмішка заграла І пожирає погляд твій Мене немов голодна львиця впольоване ягня. І як той надихавсь конопляним димом Здобиччю став твоєю і немічним Я полонений, спутаннй Чортма вже й відірватись. Благаю – мого юнацького життя ти не губи Мою ти кров то не буди. О, Паво, Гурія Прекрасна, Чарівна Славо, Пощади!

депресняк

Холодна крапля
впала
з даху на обличчя

як льодовий
дотик



як мало ми вділяєм
тендітним дрібницям,
втрачаючи Чутливість
грубієм серцем..

Шовкових споришів тендітний дотик


 

Шовкових споришів

Тендітний дотик.

У хатці з комишів

Леліє ґнотик –

 

Там сонечко до сну

Вмостилось. Тихо…

Ліг місяць на сосну,

Молочно диха.

 

Хор коників сюрчить -

Й руна з твердіні!

Замріяно турчить

Струмочок. Тіні

 

 Вистромлюють носи,

Ідуть навшпиньки,

І крапельки роси

З нічної синьки

 

На шовк із споришів

Зсипають рясно…

Розкрилення душі -

Дитинство ясне…

 12.06.2015

 © Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 66669

 

Поезія Костенко

В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві , і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!

© Ліна Костенко

Из нового. Ночные стихи

Навчи мене, Творець, Душі торкатись струн, 
Щоб вміло підбирати слів, не помилятись.
Щоб кожне слово було як колун - 
Крізь оборонний мур допомагало пробиратись.

Лише від дотику невмілою рукою..
Такі крихкі, розсиплються у прах. 
Від сліз безжально вкритії іржою....
Навчи мене, Отець, як лікувати страх? 

Чи вистачить потужності кремезних рук,
Щоби в обіймах на віки скувати в спокій?
Зроби, молю, щоб серце не ховало мук,
Щоб не боялось сповнитись любові. 

Навчи мене, Творець, Душі торкатись струн, 
Щоб вміло підбирати слів, не помилятись.
Щоб кожне слово було як колун - 
Крізь оборонний мур дозволило пробратись.


Запрет на "я тебя люблю"





Ты простой человек
Но к тебе явился мой ангел, одолжил твое тело,
И привел ко мне, для большого чувства любви.

Высказавшись - пришло время вернуть тело обратно,
Ангел вернул тебя где взял
Сам вновь растворившись в небытие.

Очнувшись, мы с тобой так и не смогли постичь умом
Удивлены и далеки друг от друга.

Самый быстрый настоящий глубокий роман
Похожий на обрыв струны дерзкого музыканта
Что прервал музыку визгом на самой высокой ноте.

"Я тебя люблю" - запрещено сказать здесь, и не скажется
Мы задуваем свечи в своей душе, каждый в одиночку
Чтоб стало темно и не видно раны на сердце

Чтоб забыть
идти дальше
любить...
Но на этот раз реальность.







Волны жизни, волны...

Волны жизни, волны - времени стихия,
Бурь в них отчаянье, сердца глубина - 
Грозна и священна жизни Литургия* -
В ней душа, как птица, петь обречена.
      В ней душа рыдает, кается и бьётся
      И сама, как жертва, в партитурах дней...
      Боже - Вседержитель, дай ей Неба - Солнца,
      Звёздным ей сияньем крылья отогрей.
О, как мал пред миром, о, как мал пред Богом
Горький сгусток сердца - капли бытие...
Боже - Вседержитель, будь не слишком строгим -
В нём пылает пламя тайное Твое.
       Снизойди, помилуй - да приидет** радость,
       Отрази в слезинке счастья небосвод,
       В Литургии жизни, чтоб светло рыдалось...
       Полнись, полнись, сердце радугами вод...  

                              А. Райдуга   1995 г.

       *   Главная церковная служба в православном храме 
       **   Приидет (церк. - слав.) - придёт   

О зимонько, душі сувора мати...

"Зимова казка".   О.Райдуга.  Полотно, олія
                
            *       *       *
О зимонько, душі сувора мати,
Краси твоєї барви не багаті -
Лиш чорна фарба тайни й фарба біла,
Що снігу сяйвом світ заполонила.
       Дерев у небо линуть сиві коси,
       Зима, а вони, ген, простоволосі,
       Відкриті щиро вітру й сніговію
       В життя молитві, у безмежжі мрії...
І я повчуся в них, о мати зимо,
Плекати духу силу незбориму,
Вселенську Вічність в мрії обіймати,
Під свист завії білий світ кохати.
        І я повчуся в них, о білий світе,
        Кохать життя небесний вічний вітер,
        І чорну фарбу тайни*, й фарбу білу**,
        Що в серці віще сяйво засвітила.

                                О. Райдуга,  1999 р.

          *  Одним із значень чорного кольору є значення Світла Істини,
               до часу прихованого від непосвячених.
          **  Символ Світлих Сил буття, світлого Космосу, чистоти світу, чистоти душі.