Минають дні у кіптяві та милі.

Кричу, та розум це не береже,

Якби слова та й лікувати вміли,

То я б давно загоївся уже.

23.04.2016

Почувши сірих віршів

Нові звуки,

Побачивши і відчай,

І похмурість,

Мене тримають янголи

За руки,

І не дають зробить

Останню дурість.

22.04.2016

Я мрію, хоч не знаю,

Чи це варто,

Що я знайду, нарешті,

Сил немало,

Зустріну щастя,

Й подарую карту,

Щоб йшло до інших

Й більше не блукало.

22.04.2016

Стерлись ознаки

Минулих сторіч,

Снів різнобарвних

Зманила спокуса,

І неквапливо

Причовгала ніч

В робі, чорнішій

За фрак сажотруса.

Стала та кишкнула

Ніч на котів,

От нетерплячі

В коханні істоти!

Їй не потрібно

Ні свідків, ні слів,

Їй ще до ранку

Робити роботу.

Їй ще до ранку

Палити вогні,

Чистити зорі,

Шуміти у листі,

Бо обіцяли їй

Прийдешні дні

Спогадів світлих

Віддати намисто.

І по траві,

І в пилюці узбіч

Ходить, чаклує,

Дарує натхнення,

Добра, мовчазна

Та жадана ніч,

Стежка з минулого

У сьогодення.

19.04.2016

Нехай для долі я

Тендітне деревце,

Нехай я іграшка,

Аби не брязкальце.

Аби у тім’ячко

Вогнем не капало,

Аби не був пустим

І не опудалом.

Нехай без радощів,

Аби хоч не в біді,

І друг мій згадував

Мене хоч іноді.

19.04.2016

Ми, діти кинуті богів,

Неначе всі з одного тіста,

І знаємо багато слів,

Та не наповнюємо змістом.

І знаємо таїни нот,

Але співати – то не наше,

Хоч пісня – ліки від скорбот,

Якими завжди душі мажуть.

Немає гірше ворогів,

Ніж вітер, що у серці свище,

Ми – діти кинуті богів,

І я здогадуюсь, навіщо.

18.04.2016

Втопився день

У морі тиші,

Прийшла журба –

Таланту мати,

Вона писати вміє

Вірші,

Так мало вміє хто

Писати.

Таких не мають

Привілеїв

Ні на землі,

Ні, навіть, вище,

Хіба що радість,

Та у неї

Клієнти, мабуть,

Щасливіші.

17.04.2016

Як прийдуть останні миті

Та змусять мене мовчати,

Хто буде тоді бриніти

Та світу пиляти грати?

Зламає хто всі паролі?

Хто зможе зірвати маски?

Хто буде тоді у долі

Тобі вимагати ласки?

Хто в зорянім оксамиті

Сховає печаль та рани?

Хто буде тобою жити

Тоді, як мене не стане?

17.04.2016

Встромив у хмару місяць свої вила,

Почало небо зоряний парад,

І пісню про журбу зацокотіло

Тендітне тріо заспаних цикад.

У серці ненароком малювалось

Живого супокою полотно,

І відчуття непевне прокидалось,

Що ось він, рай, що я шукав давно.

15.04.2016