Холодний погляд. Сигарета.

Тремтіння втоми на чолі,

Навіщо, пані, Вам планета?

Що Ви забули на Землі?

Дістали де Ви стільки сили,

Що я не бачу Ваших сліз?

За що забрали Ваші крила

І з неба кинули униз?

Можливо, Ви на мрію схожі,

На сенс у жаданій судьбі,

Але я Вас не потривожу,

Бо мрійник з мене так собі…

Ти завтра мене

Не шукай,

Мене не буде

У місті,

Піду я на гору

Синай,

Де хмари живуть

Барвисті,

Де небо чекає

Нас,

Все просто і без

Омани,

Де сиплеться пилом

Час,

І вітер розносить

Манну.

Образи, молю,

Не тримай,

Є й так негаразди

На світі,

Піду я на гору

Синай

Із древнім кущем

Говорити.

В замку Шарля Кастельмора

Не гуляються бали,

Миші з’їли все в коморі,

Млин – сусідам віддали.

І селяни вже забули

Як на панщину іти,

Став втопився у намулі,

В стайні – лігво самоти.

Парк не знає про забави,

Звір – неляканий в лісах,

Шарль свою воює славу

У віддалених краях.

Може й вже вмостивсь лежати,

Перевтомлений, в землі…

Зиск і з того будуть мати

Ненажери-королі.

Шарль Ож'є де Батц де Кастельмор - реальна історична особа, маршал Франції, герой книг та численних екранізацій. Правда відомий під більш родовитим прізвищем матері - д'Артаньян.
На фото - замок Кастельмор.

Якщо можеш – пиши, хоч трішки.

Двійко слів: як живеш і дата,

І листи відправляй хоч пішки,

хоч на хвилі морській горбатій,

черепахою, вітром, возом,

хоч би натяком, хоч луною,

Бо інакше я втрачу розум,

стану деревом чи стіною,

самоти переп’юся лишку,

до мовчання піду на страту…

Якщо можеш – пиши, хоч трішки.

Двійко слів: як живеш і дата.

Може ти голос забутих предтеч,

Може ознака мого божевілля,

Музо! Віддай-но загострений меч,

Буде у мене зі словом весілля.

Стану із ним лікувати сліпих,

Стану трусити роки та епохи,

Стану рубати пустих та дурних,

Може і сам зрозумію щось трохи.

Чуєш, як в небі голосить сурма,

Янгол читає невидимий треби?

Музо! Дай меч, бо у мене нема

Більш сподівань ні на кого, крім тебе.

Живу як всі. Чекаю дива.

Гадаю, сьорбаючи чай,

Чи прийде диво чорнобриве,

Чи скаже тихо: Зачекай,

Я поки що іще на небі,

Розмову з янголом веду,

Закінчу і злечу до тебе

І вже нікуди не піду.

Поговори зі мною вітром,

Холодним відблиском калюж,

Додай відтінків до палітри

Мовчазних днів, мовчазних душ.

Торкнися місячного сяйва

І янголу почисть крило,

Твоє добро не стане зайвим

(добро ще зайвим не було).

Врятуй мене від вигорання

Цієї тихої пори,

Моя печаль. Моє світання.

Поговори. Поговори.

Всі передбачення – туман,

Всі передбачення – омана,

Вербальна версія дурману

І пластир до душевних ран.

Солодкий супокою вир,

Бажання розчинитись в чуді,

То ж я скажу: «Все добре буде»,

А ти повір мені, повір.

Ой, як же мені набридла ця Зима  
Вже хочеться тепла, п"яного повітря, короче, весни хочеться...
Давайте, колєгі, доб"ємо скоріше цю зиму , А зброю пропоную
таку: хто - піснею, а хто віршом своїм про весну... Так, хоч на душі
потеплішає, а тоді може й в нашому світі...

І ось мій вклад у цю добру справу - новий трохи іронічній вірш Порізи 

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/