хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 24-37 лет

Заметки с меткой «вірші»

Під самовдоволений регіт іронії...

Під самовдоволений регіт іронії,

Під скрегіт загострених люттю мечей,

Я наче пливу, бо я чую симфонії

Розсипаних поспіхом днів і ночей.

І сам розкидаю і зойки, і враження,

Дратую примар ненароджених книг,

І ходить землею моє відображення,

Та прихистку просить у душах чужих.


Тільки зірка зійшла...

Тільки зірка зійшла,

Тільки час спати звик,

І доба мов дитя у колисці,

А уже на пергаменті

Пишеться вік

Древнім, наче цей світ,

Літописцем.

Все у ньому буде,

Що раніше було,

Неприхована радість

З бентегою,

І тендітне добро,

І подолане зло,

І молитви

До Альфи з Омегою.


А що новини?

А що новини?

Так новини…

Немає людям що робить,

Біжать кудись,

Згинають спини,

Щоб місце у Раю купить.

Грішать і пишуть заповіти,

Своїм безумством сіють гнів,

Й за тим усім не бачать світу,

Що краще будь яких раїв.


Мертве поле. Мертве поле...

Мертве поле. Мертве поле.

Ані вітру, ані снів.

У якому пекла колі

Місце Бог тобі відвів?

Не гукають чом до раю?

Чом не чують біль твою?

Урожаї хто збирає

Із полеглих у бою?

Що то була за істота,

Що життя не берегла?

Мертве поле. Тлін. Болото.

Місце подвигу і зла.


Я парком йшов у пору ясно-синю...

Я парком йшов у пору ясно-синю,

Вгорі перекликалися круки,

Якесь дівчатко лузало насіння,

Збираючи в торбинку лушпайки.

Щось грав оркестр на далекій сцені,

В каньйоні рахувала час ріка,

Ганяли пси, веселі й безіменні,

Не знаючи обмежень ланцюга.

І я не знав тривоги і розлуки,

Мене забули гордощі та злість,

І капало морозиво на брюки,

Немов мені не сорок – тільки шість.


Цей краєвид мов писаний пером...

Цей краєвид мов писаний пером,

Що Бог сховав від розуміння миру,

По небу хмарний ковзає пором

Та сонячного возить пасажира.

Вклопотані скінчилися жнива,

Потік думок в душі зриває греблю,

До вирію збираються слова

Та падають, знесилені, на землю.

Їх підбирати, бавити – пусте,

Нехай повзуть до майбуття у поті,

Бо результат – весною зацвіте

І дасть плоди, але це буде потім.

Ще літо хоче розтягнути мить,

Ще музика вистукує серцева,

А осінь тут. А осінь вже не спить

І вохрою притрушує дерева.


Ідоли острова Пасхи

Ідоли острова Пасхи,

Що витріщились на океан,

Не знають ніякої ласки,

І жодних серцевих ран.

У них і сердець немає –

Суцільний камінь різаний,

Не обіцяють раю,

А тішать людей мармизами.

Без радості, без тривоги,

Без прокльонів і без подяки,

Це є еталонні боги –

Сліпі, глухі і ніякі.


Пусті думки. Порожня філіжанка...

Пусті думки. Порожня філіжанка.

Гарячий чайник стигне у кутку.

По снах мандрують денні забаганки

Та мрію причаровують хитку.

Втекти б кудись… та вислизає втеча.

Завмерли руки. Ходить тільки час,

Заповнюючи тиші порожнечу

Схвильованими римами. Для Вас.


Коли життя покінчить...

Коли життя покінчить

Із негодою,

Що забирає душі

І тіла,

Ми візьмем репарації

Свободою,

Свободою від сірості

І зла.



Гука до себе ніч дрімотна...

Гука до себе ніч дрімотна,

Дарує втому та журу,

Мовчазний вітер прохолодний

Тумани варить у яру.

У світу вкрадена основа,

Хвилин розірвана петля,

І я не тут. Я – Всесвіт знову

І що мені ота Земля?