Усю печаль вселенську я вберу у себе. І сльози, що палили очі, розтоплю. Так довго й недосяжно - йти мені до тебе, Й від цього я ще більш тебе люблю...

Душі лунка провінція... Наповнилась по вінця я Печаллю знов. І холодом Я обплела слова... Весна по світу ходить - І зроджує дива! Навколо - світло й кольорно! А в закутках душі - Все холодно... і холодно... На луках - спориші Плетуть свою небаченість, Кульбаби ген жовтять, І перші сни обачно так В повіках мерехтять. Скрізь - сонцесяйно й зелено! У радість увійти б! Набрати сміху в пелену, Жука в траві знайти, Тополевому пухові Розхристать світ тісний... Побачити б...

Читати далі...

Ух! Ух!... Вже іде, Літо краде Легкий осінній дух... Ночі - німі. В холоді тиша. Спеку залишу На поталу зимі. Вже поглядає Здибленим оком Сум. Й ненароком З-за слів виглядає. ...З-за слів. Й із змочалених снів... ...Крадуться сум і дух осінній, І вже немає квітів синіх, А лише жовті та рябі... Я осінь - залишу собі.

Поезія - це злет душі, Хвилини щастя і печалі, Легкі сонети, пасторалі... Й одне бажання - залишить По собі слід - бодай найменший... Плететься вірш - уже не вперше, Снується думка, слово зріє, І вкотре розказать посмію Про те, що знову я - люблю! Про те, що знову я не сплю, Що серцем знову я болію... Що голос знову мій німіє, І лише слово на папері Вершить узори й акварелі... Про те, що голос мій не скаже - Поезія усім розкаже...

Сьогодні - любиш ти - кого? Сьогодні - серденька твого Чия рука торкнеться? А пам'ять - лиш займеться - і гасне... В передчутті прекраснім Вседайної свободи. Всесяйної!.... Що згодом переросте - в твою лиш - пам'ять... І серце знов запалять Чиїсь хвилини І пекучі дні... А я... - лежу на дні тих спогадів твоїх, які зовеш ти - гріх! Які звучать: табу! Шукаєш ти рабу Отих бажань твоїх, Обіймів молодих, Цілунків у хмелю І слів легких "люблю..." А далі...

Читати далі...

Така незріла ще душа! Ще не достигла на осонні... А вже летить, вже поспіша Схопити почуття спросоння. А їй би дозрівать на гілці, Вбирати сонця кольори І насотать в клубок промінців, Вплестись в мереживо кори... Та прагне - відірватись! - й гучно Шугнути вихором в імлі, Закалатати дзвінко й влучно І спалахнуть на неба тлі. Згоріти зразу - й без останку, Снопами іскор засвітить - Щоб відродитися на ранок, І знову - зріти, й знову - жить.

Прийди в мої сни - Я прошу, я благаю... Для тебе я серце своє відчиняю. В чеканні потужному тої весни, Що впаде, мов дощ, в мої зболені сни. Прийди в мої мрії, у повінь думок, У пісню, що ллється, мов срібний струмок, Що зблисне прозоро і весну посіє, Що створить із снів ту посріблену мрію. Ввійди у життя, В кожен день, В кожну мить! Постань оберегом у битві століть. Мене розгорни, немов книгу буття - Ввійди в моє спрагле, прогіркле життя. Просійся пшеницею, житом...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка] [Приєднана картинка]....та липневі груші [Приєднана картинка]