хочу сюди!
-
-
57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років
Замітки з міткою «війна»
17
Дитинство, обпалене війною
- 10.04.22, 01:19
Знову тривога
Лунає з повітря.
Видно з порога
Серпанка палітра.
Мама, як вкопана,
Шепоче стиха:
"Цариця Небесна,
Лишенько-лихо...
Знову атака!
Щоб воно здохло!
путін собака!
Нехай тобі б всохло!
Скрючило суку
Й не відпустило!"
Мене на руки
Бере щосили...
Сирена з неба,
Далеко ще ранок...
Скоріше треба
Нам у схованок.
Мама за свічку -
В погребі темно.
Я свою ляльку
Хапаю таємно,
Їй самій лячно.
Мерщій від хати -
Можуть до неї
Вдертись солдати,
Орки трикляті,
Російські потвори,
Горіть в багатті!
Горе нам, горе...
Злізли до льоху,
Калатає серденько.
Стихло потроху...
Горнуся до неньки.
Тремтять долоньки
Мама руки до неба:
"Не бійся, доню,
Молитися треба..."
В погребі сиро,
Стиха лине молитва:
"Дай, Боже, миру,
Хай скінчиться битва..."
Здригнулась стеля
Загойдалися стіни,
Гул, як в пустелі,
Невже ми загинем?!!
Я обіймаю
Любу матусю.
Міцно тримаю
Ляльку Катрусю.
- Мої ви дівчатка,-
Дивиться в очі,-
Тихо дитятка,
Врятуй нас, Отче!
Дай днесь у мирі
Жити із хлібом...
В неньки волосся
Покрилося сріблом...
Ховались скільки
Отак невідомо...
Стихло...навшпиньки
Зі схову до дому.
Палають хати
Через дорогу...
Живі, рідненькі...
І Слава Богу...
© Поліна Сікорська
Лунає з повітря.
Видно з порога
Серпанка палітра.
Мама, як вкопана,
Шепоче стиха:
"Цариця Небесна,
Лишенько-лихо...
Знову атака!
Щоб воно здохло!
путін собака!
Нехай тобі б всохло!
Скрючило суку
Й не відпустило!"
Мене на руки
Бере щосили...
Сирена з неба,
Далеко ще ранок...
Скоріше треба
Нам у схованок.
Мама за свічку -
В погребі темно.
Я свою ляльку
Хапаю таємно,
Їй самій лячно.
Мерщій від хати -
Можуть до неї
Вдертись солдати,
Орки трикляті,
Російські потвори,
Горіть в багатті!
Горе нам, горе...
Злізли до льоху,
Калатає серденько.
Стихло потроху...
Горнуся до неньки.
Тремтять долоньки
Мама руки до неба:
"Не бійся, доню,
Молитися треба..."
В погребі сиро,
Стиха лине молитва:
"Дай, Боже, миру,
Хай скінчиться битва..."
Здригнулась стеля
Загойдалися стіни,
Гул, як в пустелі,
Невже ми загинем?!!
Я обіймаю
Любу матусю.
Міцно тримаю
Ляльку Катрусю.
- Мої ви дівчатка,-
Дивиться в очі,-
Тихо дитятка,
Врятуй нас, Отче!
Дай днесь у мирі
Жити із хлібом...
В неньки волосся
Покрилося сріблом...
Ховались скільки
Отак невідомо...
Стихло...навшпиньки
Зі схову до дому.
Палають хати
Через дорогу...
Живі, рідненькі...
І Слава Богу...
© Поліна Сікорська
4
Янголятка
- 09.04.22, 13:45
© Гліб Бабіч
"Янголятка"
Йдуть по небу босоніж маленькі розгублені янголятка,
Піднімаються, наче по сходинках, хмарами вгору до Бога.
Озираються діти самотньо, питають – «Де мамо?», «Де татко?»
Заздрять тим, хто родиною рушив в дорогу.
А на вході до раю блокпост, і Архангел – розгублений ротний,
Опустив автомата, і плаче, і руки тремтять, відчиняючи браму.
Рай поринув у дим. Він бере їх за руки, веде їх наосліп, скорботний.
«Мама?.. Янголе, де вона? Ну ж бо, знайди мою маму!»
Що йому відповісти? Бо страшно, і зуби зчепила судома.
Як це Боже? Чому? Ми ж тримали цей всесвіт? Ми ж начебто варта?
«Тихо дитятко. Все вже скінчилось. Не бійся. Ти вдома.
Мама прийде ось-ось. Я вже кличу. Хоч так і не варто…»
Янгол дивиться вниз, скрізь вогонь, захлинається знову від болю -
Що це? Начебто пекло вже вийшло із прірви на землю роззявивши рота?
Що ж ти, Господи, знов в таку ціну даруєш їм волю?
Хто ж її понесе, коли діти їх стукають в наші ворота?
Там чорти начепивши хрести мажуть в руни броню, і горять, але лізуть.
З неба падає полум’я злива і град - на любов’ю просочену землю.
Діти дивляться в небо, чекають на тебе… Натомість приходить залізо.
Підкажи… Накажи – і я пекло мечем від людей відокремлю.
Бог зітхнув. Бог погладив дітей по волоссю що попелом вкрите.
«Бачиш, янголе, ось і з’ясовано- хто чого вартий, і хто там засвоїв уроки.
Це їх діти, любов їх і сенс - піднялися до неба як квіти.
Як молитва до мене. Віч на віч. Без черги. Без строків.
Я не кину їх, янголе. Надто висока ціна, і зайшло все далеко.
Землю мають тримати живі. Тут в раю вже достатньо дітей і героїв.
Бачиш, гарна прикмета – і попри війну повернулися в гнізда лелеки.
Що ж. Піду на підмогу. Подай мені піксель і зброю.»
Переляканий світ накладе на стурбованість соту велику печатку .
Діти дивляться в небо, де смерть, як лелека, літає по колу.
Йдуть по небу босоніж маленькі розгублені янголятка,
А назустріч їм Бог в однострої спускається долу.
12
