Якщо зникаєш, то зникай… Якщо не знаєш, то не знай! Та не кажи мені «бувай»- Любов на згадку залишай. І ті сторінки небуття Згорни до купи та спали, Або залиш для каяття, Щоб повернутися могли. Чорнилом із солоних сліз Пиши без помилок листи. Малюй там щастя повен віз, Малюй троянди пелюстки, Щасливі усмішки й думки, Обійми і солодкі поцілунки. Малюй, що хочеш ти, Бо це не просто є малюнки… Якщо зникаєш, то зникай! Бери усе що тобі треба! Любов мою запам’ятай...

Читати далі...

В напівтемряві напівтіні… Серед них впізнаю тебе… Візерунки ще не осінні, Та не літні із них уже. Там, в узорі із незабуток, Бачиш – серця проплівся щем, Та по ньому нитками смуток І розтріпаний біль плачем. Ні, не те! Я шукаю знову У мережеві блиск очей І кохання парчу шовкову, І тремтливу вуаль ночей. Я шукаю… а ти журбою Серед тих напівтіней всіх Поснуєш мов на полі бою Мертві душі бажань моїх…

Україночка ...

Читати далі...

Ви танцювали разом з літом в такт. Немов життя усе знайомі були з ним до болю близько. Я намагаюсь зрозуміти – знак чи це все жарт лише? Бо в вас закохувалась так, немов дівчисько. Ви танцювали так натхненно. Я мов зачарована невпинно насолоджувалась вами, вивчала кожен достеменно па і неприховано до вас я рвалася всіма думками. Ви танцювали… кожен подих ваш по тілу розпливавсь ще пристрасніше тих ночей шалених. Пориви дикої природи – шанс табу всі зруйнувать й...

Читати далі...

Поруч з тобою у спеку не тану І не тому, що не жарко, Просто в очах в тебе світ океану І прохолода-бунтарка. Поруч з тобою не плачу з грозою, Дощ не тому, що не зливний, А лиш тому, що коли ти зі мною Мокну чи ні – не важливо. Поруч з тобою не треба ні сонця, Ані веселки пожарів, Бо ти для мене – весь світ на долоньці Світ, яким дихаю й марю…

[Приєднана картинка] Сонце зайде. Тиша… Тиша! Ні торохне ... ані де. Згодом трохи… пискне миша, Що...

Читати далі...

Гаряча ванна, ароматна пінка і відчуття блаженства неземного… А ще якби мені потер ти спинку, то я і потонути так готова… Зірву цілунок грішний я несміло і, на замовлення неначе, світло щезне, розслаблене та мокре твоє тіло мене погубить і в тобі я знов воскресну... Ти перевір у темряві шаленій чи дихаю ще я, чи ще жива я, бо коли ти так близько біля мене, то я і розум, і життя втрачаю…

Заплаканий вечір. Набридливий дощ у імлі вистукує срібними краплями ноти вже звичні… Я пальцем малюю на ледь запітнілому склі тебе із усмішкою того дощу на обличчі. Далеко від мене. А хочеться так мені знов лише оглянутись – і ти будеш поруч зі мною… І що тоді дощ із плаксивих краплинок-оков,– я буду сміятись хмільною до згуби грозою. Лише оглянутись… Не смію… боюсь пустоти, не хочу у ній потопати самотньо без тебе, боюсь, озирнуся, а там будеш зовсім не ти, а іншого ж навіть...

Читати далі...

"Запроси мене на чашку чаю. Та не дуже чаруй лиш, вважай, &nbsp...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Дощ танцював у запальному танго, й запалювала нас вже навіть тінь і наша зустріч перетворювалась плавно на згубний танець диких почуттів. Заплутавшись у подихах безшумно, втамовуючи спрагу на губах, дощ танцював, а ми п’яніли згубно, впиваючись у кожен його па. Заворожи мене бажань грозою, цілуй очима… ти тепер лиш мій до забуття… Хай стане дощ сльозою, а ми розтанем пристрастю у ній…