Одеколон на половой губе. Обрезание через калошку.
- 26.08.10, 21:38
Всего просмотров блога с 14 августа:
=[ААК]=
_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_---------
Зустріч...
- ОПА! Невже?! Привіт!
- Ти ба! Здоров! За скільки літ...
- Мозоль робочий і костюмчик...
- Та да.., найшов погожий стульчик
- А я в завод.., поки спецівка...
- Та що ж, до діла теж криївка.
- По сто? Чи як? Чи за кермом?
- Чого ж, водила із автом...
- За зустріч друже, аж приємно!
- Давай! Учились недаремно.
- То точно... І по другій мо?..
- За те!.. Лиш раз ми живемо!
- Дружина як? А діти є?..
- Маруся? Добре. Син окей!
Директором одного з банків,
Удався в батька до останку.
- А мій в таксі вернЕ баранку,
Дочка на швейну йде щоранку.
Дружина поки не працює,
На ринку деколи торгує...
- Таке життя. Ой, вибач, звонять...
Що-що?! Сто тисяч?! То вже гонять!
Бери стодвадцять і не менше,
Вже не надурять як уперше!
Ти вибач друже, час спішити...
І поскоріш усе рішити...
Пішов дружбан... Заліз у мерс,
Помчав ловити долі сенс...
А інший, вуха лиш почухав,
Покірно скільки винні слухав
І розплатився за обох...
Приємно ж час провЕли вдвох.
---
Такі то справи... Випадок?.. Буває...
Щось часто платить той, хто менше має
...
_ --- _
Проходять дні, минають ночі.
Терпить Іван, і жде Іван...
Коли вже з нього врешті вийде
Той справжній український пан.
Та скільки б часу не минало
І скільки б зим не перейшло,
Щось не стає з Івана пана...
Один бур`ян, ну, як на зло!
Там, у сусідів, квітнуть вишні
І зеленіють пшениці...
То нашому Івану лишнє,
Чекає він у самоті...
Бо обіцяли ж ті міністри:
"Ще потерпіть хоч трохи часу
Ми проведем реформи хитрі
Й саме прийде до вас багатство!"
То що ж, він так чекає й досі,
А у сусідів вже жнива...
І без родючих чорноземів,
А на полях творять дива!
Дитячий сміх, веселий гомін,
Зітха на це наш друг Іван...
Щось не стає з Івана пана,
Довкола лиш один бур`ян...
...
...або куди заведе язик,
коли багато говорити)
----
В краях далеких, місць незнаних,
Здається в Півдні української землі,
Розказував мені мій дід, а йому
Й прадід, а тому й ще якийсь пра-пра...
Жили три брати і була у них сестра.
Найстарший Кий, середній Щек,
Хорив найменший і улюблениця їх
Сестриця Либідь, наче квіт весни,
Що плакала всі ніченьки ясні
- Коли вже підем в землі ті святі,
Що нам заповіли її боги?
Коли побачу той квітучий край?
Вже надокучили дороги степові.
Ізмалку у Володаря живем...
Хоча приймають добре нас та всеж
Наш дім не тут і в серці тисне щем.
- Ми знаєм сестро. Ще однак не час.
Владнаєм справи тут тоді
Зберем увесь наш люд
Й направимось назад, туди -
У рідний край, де прадіди жили...
А час ішов, а час минав і от
У дні весни прийшов момент
Коли брати з сестрою і народ
Увесь їх рушили у путь далекий
Простившись із Володарем степів.
Чи довго йшли незнати...
Мабуть отак і ми - з десяток років,
Може й більше, і далі шкутильгати
Продовжуєм собі. Хоч незалежність маєм,
Блукаєм як сліпці у круговерті криз.
Давно купони вже на гривні обміняли
І Конституцію пани наші прийняли.
Щось легкуваті з папірцями гаманці
Закон наш писаний залежався в тіні...
Блукали довго наші предки.
Підвід по десять поміняти встигли,
Як уряди міняти ми привикли,
як в долари і євро гривні...
І от на ранок літнього вже дня,
На березі славетної ріки,
Призупинив брат Кий свого коня
- Прийшли ми браття врешті-решт прийшли!
І, спішившись із Вороного,
Він, підійшовши до Хреста,
Поцілував, сльозу зронивши...
Здійснилася священная мета!
Іван Хреститель знак святий поставив
Тут Божа Благодать зійшла,
Народ Творця в піснях прославив,
Живую Воду випивши з ківша.
Зраділи всі - скінчилися блукання!
Дай Боже й нам те місце віднайти,
Що загубили у пітьмі віків,
Проснутися від довгого чекання...
Кий, Щек, Хорив по хвилі радості зійшлись,
Обняв братів своїх найстарший і сказав:
- І град тут буде - славний Київ-град,
І пожалкує той хто зруйнувати рад
Це вільне місто буде на землі!
І так слова Хрестителя збулись...
Як бачимо дискусія тут марна,
Чому столицуя Київ назву має.
Бо кий - знак влади неаших предків,
А Україна край нам даний Богом.
Нема різниці чи поляк ти чи татарин,
Чи українець, або ж росіянин...
Земля твоя, живи, працюй
Землі обраної обраний громадянин.
Звичайно перепитаєте ви тут
- Яка ж бо ця земля обрана,
Коли терпіла сотні літ
Ярмо чужих тиранів?
А зараз знов, хоч воля є,
Обраність ця нічого не дає!
- Згадайте вам кажу - славетну Русь!
І хто ж це як не ми сколихували світ?
І всякий грек тоді, почу3вши слово "рус",
Здригався, знаючи шалених вояків.
А Візантія в ті часи найкріпшою була,
Це як Америка тепер, для русичів - ....
В облогу брали, і не раз перемагали їх.
Та ще багато подвигів таких
Привести можна на рядки...
Живем на славній ми землі,
Нащадки героїчних предків!
І скільки вже не порпатись імлі,
Дамо під зад, як Кий і Щек, й Хорив!
...
_______________________
12.10.2000р.
--------------------------------------------------
"Було..." - Як кажуть літні люди...
"Було і погуло"...
Отак, добряче пожили
У славнії часи царя Гороха,
Де кожен брав собі потроху...
Де їли і пили досхочу,
Де час зарплати не минав.
Там кожен бідний паном став,
Хоча й товаришем вважався.
А й справді! Хай який глава...
Чи то райради, чи обкому,
Тоді колгоспниця звичайная була
Товаришем йому або... при ньому.
Однак той рай підпортив нам людей.
Комусь з начальства стало мало
Звання товариша. Ба! Їм це не пристало!
Та й нудно якось коли всі багаті
Тож тре забрати в "когось" - "щось"
Щоб ще багатшим стати.
І почалася буча-буч...
Перебудова, далі путч,
А далі ще хапай усе
Бо як не вхопиш - пропадеш!
Збирай в кишені народовий кошт
І, далі в банк, і за кордон мерщій
Бо був уже в 17-тім "Дайош!"...
І от тепер, от диво стало з див
Товариш вже в слугу народу перебрався
І каже, що до скону днів
Він буде дбати про народну благодать,
А сам вже грошики свої втомився рахувать.
А люд простий зубами цокотить
В холоднії зимові ночі...
І при свічках в квартирах тільки очі
В господаря країни справіжнього блищать.
І гаманці пусті пилюкою припали...
Чекаєм, доки справжніми панами станем...
----------
24.10.2000
ви щось подібне переживали?
фух... зубик...мой зубик...боже как мне плохо... ой... умираю... страдаю день..второй... вообщем
почти неделю......сотрудники на работе замечают, что я что -то не веселая хожу... а что
веселиться...ню боюсь я стоматологов... ню а терпеть уже зубную боль больше не могу...и вот
набравшись смелости звоню к своему знакомому стамотологу (очень хорошая девочка) правда я у
нее давно не была... и тут облом ..она ушла в декрет...говорю- запишите меня к врачу.....прихожу на
прием.....доктор- лет 40, веселый такой......шустрик , вообщем сказал жить буду.. больно
конечно было... но он свои сказки рассказывал... забыла я о боли и на мой бюстик посматривал
Так что ДЕТКИ МАЛЕНЬКИЕ и БОЛЬШИЕ ЛЕЧИТЕ ЗУБКИ ВОВРЕМЯ !!!