хочу сюди!
 

cветлана

60 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «чепинога»

Колишніх Кернесів не буває

Пилипишин, Омельченко, Супруненко… Мером Дніпропетровська може стати Вілкул. А Харкова – Кернес… В общим, здравствуй поколєніє нове, незап’ятнане, романтичне…

Особливо мене харківський “висуванець-засуванець” злить чомусь. Мабуть тому, що я недавно Ломброзо читав… “Типы преступников»…

Я якраз у харків’ян хотів запитати: чому Кернеса досі публічно не б’ють на площаді? - А він, оказується, вже пошти мер…

Почитав його біографію. Всю жизнь як не крав щось, то готовився… Змалечку… Тепер знову лідер громадської думки. Я розумію, що мати в нових друзях Ігоря Валерійовича це круто, але ж не індульгенція…

А якщо серйозно, то я не розумію, як людина, яка 1. Щиро й публічно радувалася обливанням зеленкою і побиттям опозиції… 2. Розпоряджалася збити пам’ятну доску Шевельову з харківського будинку… 3. Брала участь у особистих розправах над харківськими майданівцями… 4. До останнього уберігала Януковича… - може претендувати на те, щоб повернутися у політику???

Країна очищається вже більш як два роки. І ціна такого очищення дуже висока. Але вона нівелюється, коли “кернеси” приходять до влади… Цих людей не повинно бути там. Вони не заслуговують на спокуту… Бувших “кернесів” не буває, вони одні й ті ж завжди… Кернес – той самий “Моторола”, тільки не у “Адідасі”, а у “Дольче&Габбана”… Суті справи це не змінює…

Альтернативне майбутнє

Прикольно було б, якби в США Путіна без всяких пояснень тупо заарештували і кинули на якусь "зону"... - Ну скандал би був страшний конєшно. Чуркін з грозними заявами, Лавров в "бєлой пєнє", Кадиров з угрозами, Кісільов з "ядєрним пєплом" і Кобзон з концертом до Пхеньяна... А американці нікому нічого не пояснюють, тіпа - розберемся, не переживайте... Ну в Москві б ще пошуміли пару місяців, а потом рішили: ну й хуй з ним... )

Чепинога

Чепинога про гусей))


Осень

Владимир Владимирович вышел на крыльцо и посмотрел в небо... Он не любил это время года... Все эти желтые листья, дожди и лужи, иллюзию романтики...

Высоко в небе летел гусиный ключ... "Твари", - подумал Президент... Одно время он хотел было уничтожить их под корень, но вскоре понял, что это ему не под силу...

Вернулся в дом, закрыл шторы и ставни, одел наушники и включил гимн Росии на полную громкость... Но даже это не помогло... Этот звук проникал сквозь стены...

Высоко в небе летели гуси... "Гаага-гаага!" - кричали гуси...

Привіт, Одеса!..

Одеса, липень…

Привіт, Мамо!

Обіцяли бурю… Тому “чайки стонут перед бурей”… И гагары тоже стонут… Але найбільше стонут чиновники. Від Міхо. І це хорошо!

Бурі не було, хоч і пішов дощ… Доволі багато іноземців, Кінофестиваль… Та й просто так… Біля опери сидить молодий хлопець і грає на бандурі. Красиво… Одеса вистояла, тому й бандура… А міг би тут сидіти зараз якийсь гнусний балалаєчнік в лаптях і косоворотці…

На напіврозваленому старому будинку табличка: “В этом доме жил поэт Демьян»… Далі чомусь стоїть крапка, а вже після неї прізвище – “Бедный”… Враховуючи стан будівлі, дійсно “бєдний”…

Сидимо в барі. Моєму товаришу Василю дзвонить бізнес-партнер із Москви (адекватний, тіпа): “Ну что, как вам там при Саакашвили?”… - Слушай, відповідає Вася, - я даже под дулом пистолета не смогу назвать тебе ни одной фамилии ни одного российского губернатора… Потому что я их не знаю… Зато вам у нас все страшно интересно почему то…

Неповторні одеські монологи-діалоги… В ресторані біля моря якийсь менеджер лається на двох офіціантів… “Зачем??? Зачем вы отдали ему сдачу?»... Передісторія цього конфлікту мені невідома, та й яка різниця…

- Мужчина, а дом номер восемь на этой стороне, или на той?... – Скорей всего…

«Газель» перегородила виїзд з дворової арки. Водій, що не може через це виїхать з двору, довго і безуспішно сигналить. Нарешті з’являється “командір “Газелі”: “Послушай, отуда я знал, что тебе прямо сейчас куда-то надо”…

На Пушкінський зупиняється “Бентлі”… З нього виходить джентельмен. В шортах. Був на шоппінгу… Дістає з багажника “Бентлі” новий вантуз і моток дроту… Видно шось інтірєсне собі придумав не вечір…

Ресторан. “Девушка, скажите, а камбала свежая?”... – “Ну… Если бы вы пришли хотя бы вчера»… І всім все ясно й понятно… чорноморське есперанто…

На Приморському бульварі сидить свободна одеська овчарка. І дивиться на бігунів у кросовках і шортах… Не гавкає… Лєнь… Поряд проходить кіт. Полосатий… В зубах він несе рибину. Десь взяв… Ну тут, все понятно… Кіт, тєльняшка, риба… Море, літо, Одеса…

Чепинога/Бродський/Венеція

Ладно... Посвящаю собі...Останнім постом на сьогодні... А завтра щось нове придумаєм... Це також - Бродський... Двадцять років підряд він приїжджав зимою до Венеції... Кохав там щось-когось... А тільки взимку варто приїжджати до Венеції... Коли мерзнуть чайки на вітрі, і гондольєри кутаються в плащі і шарфи, і музиканти на площі грають бадьоро, щоб зігрітися... А ти виходиш зранку з готелю, береш в руки чашу кави і не п’єш, а тримаєш в руках... Так - тепло... Треба щоб в цей момент тобі на вухо щось співав Чет Бейкер в білих носках... Але він помер... Нема в мірє досконалості... То ти їдеш на Бурано, сидиш сам в барі "Блек Кет" і нікуди не поспішаєш... Бо воно не варто... І вай-фай там не потрібен... А поряд ходить Бродський... Знервований і давно померлий... Ну там нема дисонансу, нема простору і часу... Там все однаково... Коти дивляться у воду і чекають рибу... А на розі - невеличкий готель... Три зірки. Там живе Любов, Кохання... Не якась абстрактна Любов, а взагалі - Любов... Всяка, Всіхня!... Треба ж десь їй жити... Обичний номер, обична Любов... - Чек-аут, пліз... Міні-бар, мадам?... Но, онлі вотер, онлі лов... - Окей, мадам... Лов - фрі!... Бай... Бай! Сі ю лейте...
Венеція... Зима...

И восходит в свой номер на борт по трапу
Постоялец, несущий в кармане граппу...
Совершенный Никто! Человек в плаще...
Потерявший память отчизны сына,
По горбу его плачет в лесу осина,
Если кто-то плачет о нем вообще...

Фешн

Днями трапилася драма. Був на день народженні і там мені залили червоним вином мою любиму футболку. А потом ще й кетчупом… А потом я нею зачепився за якийсь якорь і прорвав дірку. В общим, вешч прийшла в повну і безвозвратну негодность і прийшлося її викинуть…

Нову купив. Значно краща й модніша, чим та шо була… В неї всякі разні художественні дирки, ніби-то вона порвана (задумка дизайнера)… І іскусствені п’ятна, - наче б то її хтось полив вином і кетчупом… Дуже красіво, я доволєн…

вгадайте хто

Куме (Чепинога)

Мій “хресник” Микита (6-ть років) називає мене “Куме”… В називному відмінку… Срєдній род… Тіпа: О, куме приїхав… В його уяві “куме” – це якесь таке странне существо неопрідільонного пола і предназначенія… “Куме!” Воно… Нєчто! Шось тіпа, як лох-неське чудовище… Я його тоже називаю “куме”… Навзаєм… Рівні отношенія…
Вчора грали з куме в рибалку… На лодці. Я грав скритого под толщей волн сома (на річці Козинці), а куме мене ловив на більєву вірьовку… Сначала хотіли мене поймать на рюмку, але я не клював - сознатєльно, вижидав… Кум (дорослий) каже: нє, на рюмку він не візьме, бутилку нада… На бутилку я клюнув… Сильно сражався, ну в конце-концов все одно заліз на борт лодки… Куме сміявся, понравилося… А потом на березі я бився об пісок як сильний, мужественний і незгібаємий риб…
- А ми тебе будемо жарить? - спитав куме… От етого точно не нада, - сказав я куме…
А увечері куме подарили нову сабаку… Це смєсь бернського зенненхунда і японської лайки. Мале, кумедне, товсте… Пробує бігать, ну падає поки-шо, перекидається. Сміщон центр тяжесті, із-за молодості… Сначала плакало, маму звало, мабуть… А потом до мене пригорнулося і заснуло… Сопіло і даже трохи хропло… Вранці прокинувся, а воно сидить цвіточки нюхає… Рібьонок ше…
Хотіли назвать його “Ізя”, але я кажу куму: "Ізя може обідиться"… А кум каже: і собака тоже може обідиться… То назвали “Боїнг”, бо куме (малий) марить літаками… Скорочено – Бо!
Рости великий, Бо!!!


Червоне – то любов! (с)


Червоне – то любов!

Сьогодні о сьомій ранку в спортзалі, на “рецепшн” мене зустріли двоє дівчат у вишиванках… - “Доброго ранку!”- сказали вони, замість віковічного “здравствуйте”…

В Раді я бачив вишиванки якоїсь ручної роботи за страшенну ціну навіть “на око”, і фабричні штамповані сорочки за двісті гривень… Так само і на вулиці… Дорого і дешево… Білі і чорні. Чорно-біло-червоні і біло-блакитні… Львівські, черкаські і буковинські…. Соціальна нерівність… Кольорова нерівність… Нерівність орнаментова… Але це, мабуть, саме той випадок, коли нерівність не ріже око… Хай буде так…

Марія Василівна Матіос (львіський орнамент), зі мною (біло-блакитна) і ще одним депутатом (біло-блакитна) зробила селфі на мобільний і сказала: “Я, і двоє голубих”… - Нє, - кажу, пані Маріє, - трохи не так… - Але бажання, все-одно загадайте, на всякий случай… Справжній “голубий” в цей час виступав на трибуні і чогось від когось суворо вимагав… Всі слухали і позіхали… Його партійні підлеглі в’яло хлопали в долоні і також позіхали та робили селфі…

Ти диви,- сказала пані Марія, риторично киваючи головою в куток “ворогів української державності” – жодна падлюка не одягла вишиванку… - А ні, - одна таки вдягла, - помітила пані Марія і залишилася задоволена… Було видно, що та “падлюка” у вишиванці їй значно стала ближча, ніж падлюки без вишиванок, а може навіть перестала бути “падлюкою”… Потім пані Марія зітхнула і пішла по залу на “роботу” - збирати гроші з різних “падлюк” разної стєпені падлючості… Бо не пізніше ніж завтра вона має відправити одного хорошого хлопця до Ізраїля… На лікування… Просто хлопець, просто український солдат… АТО, Донбас, тяжке поранення, ускладнення… Вона їх часто посилає туди… А потім вони повертаються додому, як журавлі… Вилікувані, врятовані… “Наша мама” – називають вони Марію Матіос…

По вулиці, по Хрещатику, ходили різні дівчата в рваних джинсах, кросовках і вишиванках… І вони були найкращі в цілому світі… Вони сиділи на лавці під каштанами, пили каву, курили, сміялися і просто дивилися в небо та на дерева… Просто жили… Хотілося підійти до них і сказати: “Слава Україні”… Вони б відповіли “Героям слава!”… або викликали б міліцію… Не важно…

В продуктовому маркеті на Горького (Антоновича зараз, кажись) якийсь штин, уже на серйозному підпитку, стоїть на касі з бутилкою горілки і банкою оселедців та шоколадкою… Видно, йому світить якась романтична вечірка… Свєчі не брав… Зекономив, сука … Він – також у вишиванці… У вишиванці і касірша магазину… “Дєвушка ви вєліколєпни сігодня”, -каже він їй ігріво, як старий, але ще бадьорий конь… І трохи шатається… - “Ви тоже, мушчіна!” – каже йому касірша… І навіть без тіні іронії…

Учора депутати отримали смс такого змісту: “порада: прийти завтра у вишиванках”… То було зайве, і так би всі прийшли… Але я подумав вперше серйозно: дякую, Боже, що я не москаль… Представляю, як би я отримав смс: “просьба пріті завтра в косавароткє і лаптях… Жілатільно с медведєм і балалайкой”… - Де я їм того ведмедя возьму?

Вишиванка… Ген нації… Чорне і червоне… Земля, кров, калина… Українська земля, Українська історія, Українська доля…

Червоне – то любов, а чорне – то журба… Більше червоного і білого, менше чорного! Прорвемся! З святом!

Начниє волкі...

Начниє волкі... Анекдот такий був в мирні времена.
З пограничної застави в Україні звонять на пограничну заставу в Росію.
- Заберіть свого руського вовка... Попав у капкан, виє ночами напрольот...
- А с чего вы взяли, что это именно наш волк?
- Так він собі лапу одгриз...
- Ну и что, многие волки так делают, - отгрызают лапу, чтобы сбежать из ловушки...
- Так він не ту одгриз...

знов Чепинога :)