Боляче? Плачеш? Мине!
Все, що приходить, минає:
Горе і радість, веселе й сумне,
Сильний усе подолає.
Де взяти сил, якщо розпач в душі?
Як подолати тривоги?
Як не здаватись й писати вірші?
Йти через біль і пороги.
Знаю, що сила всередині нас,
В вірі й молитві до Бога.
В мріях й бажаннях приховано шанс
Вибрати іншу дорогу.
Іноді горе руйнує наш світ,
Вщент розбиває надію.
Лиш забувати ніколи не слід –
Збудеться те, у що вірю.
01.01.2018
Тобою я напитись хочу,
Жагу кохання вгамувати.
Так, щоб сп’янівши до несхочу,
Знову ту спрагу відчувати.
В твоїх очах втопитись хочу,
У їх глибинах захлинатись.
В обіймах пристрасної ночі
З тобою хочу задихатись.
Тебе невтомно по краплині
Спивати спраглими вустами.
Шалено, палко і нестримно,
Щоб довестИ аж до нестями.
В ту мить, як сил більше немає,
Й вогонь бажання аж до болю
Все тіло жаром обпікає,
Хочу наповнитись тобою.
Ми поміняємось ролЯми,
Вулканом пристрасті у тебе я проллюся.
І під твоїми властними руками,
Неначе віск, покірно розтоплЮся.
Нема тебе… Нема мене. Є тільки крила.
Одні на двох… Ти так хотів. Я так хотіла.
Я кожен подих твій в своЄму серці чую.
Жагу кохання із тобою лиш втамую.
Коли два серця б”ються в унісон,
Одні бажання дві душі єднають,
Хтось, може, скаже, що це вигадки чи сон.
А люди “сни” такі коханням називають.
На небесах вінчаються серця,
На землю Божу благодать стягаючи.
Як в материнську ласку огортається дитя,
Так душі ніжаться, коханням наповняючись.
Одним шляхОм вони підУть у майбуття.
ВЕстиме їх любові вірний Ангел.
ЛИш під Його опіку віддадуть життя,
Коли кохання скріплять вірності словами.
А у країні піднебесній див і мрій
СИла кохання душі поєднає.
Любові заповідь основою є в ній,
Ангельський хор вінчальну пісню їм співає.
Збираються у вирій журавлі,
Сумно курличучи, кружляють над рікою.
Вони летять в далекії краї,
А моє серце залишається з тобою.
У осені яскравих кольорах,
Сріблястим світочем у зоряному небі,
Ранковим променем в твоїх ясних очах,
В коханні вірному залишуся для тебе.
Я свої сни на волю відпущУ,
Нехай мандрують з журавлиними ключами.
Та знай, нікуди я не відлечу,
Серця з’єдналися небесними мостами.
Не обІйме більш мати сина,
Татка донечка більш не зустріне.
Він сьогодні від кулі загинув,
Захищаючи рідну Вкраїну.
Біль нестерпний серце покрає,
І не змиєш його сльозами.
Душі-голуби в небо злітають,
Щоб навіки залишитись з нами.
В нашій пам’яті, в кожному серці…
Вам доземний уклін ми складаєм.
Біль скорботи усіх нас торкнеться,
Бо за нас ви життя віддали.
Помолися, моЯ Україно,
За убитих твоїх Героїв!
Нехай пам'ять про них не загине,
Хоч ніщо Твоїх ран не загоїть.
Хай задзвонять церковнії дзвони,
Хай зігріються душі свічками.
Хай з небес рідну землю боронять,
Світлом зоряним сяють над нами.
Без тебе і небо не синє,
І зорі без тебе не сяють.
Знов думка до тебе лине,
Лиш з твОїм ім’Ям засинаю.
В очах твоїх – тепле літо,
Кришталеві дзеркальні росинки.
У них лагідне сонечко світить,
Це любові моєї краплинки…
Ніжних вуст оксамитовий дотик…
Тільки ми і чумацький шлях.
І цю мить неможливо забути,
Бо залИшилось серце у твОїх руках.
Запахло рідним татовим садком
І пиріжками з маминим варенням,
Налиті яблука й грушки тайком,
Вітають із святим Преображенням.
А там, за хатою, бджолиний рій
Солодким медом ранок пригощає
І тепла татова усмішка в цій
Бджолиній хмарці знову оживає.
Квітують чорнобривці й повняки
З матусиного серця взявши цвіту,
А ми малі з батьківської руки
Їмо освячені дарунки літа.
І затишок на серці, і любов
Від спогаду, дитинством обійнятим.
Спішу до церкви з яблуками знов
І молюся за маму і за тата.
Якщо ти зазирнеш у свою душу,
Ти там побачиш спалахи нічні,
І тіні полудня,що спокій не порушать,
І мерехтіння ранньої зорі.
Якщо ти зазирнеш у свою душу,
Ти там побачиш в зеркалі води,
Стареньку вкриту рясним цвітом грушу,
Таку знайому аж до німоти.
Якщо ти зазирнеш у свою душу,
Ти там побачиш очі,що вели
Тебе крізь полум’я ,знечів’я надолужив
виборкування тебе в самоти.
Якщо ти зазирнеш,то ти побачиш,
Як лине час довкола,як тече
Відлуння слів,забутих необачно,
Збагнеш,що бачиш всміхнену мене...
