Шукаю віру. Де її знайти?

В які світи іти її шукати?

Чи може вона завжди поряд йти,

Чи може її треба прив’язати?

Шукаю чесність в кожному із нас.

Я знаю вона є, бо мусить бути.

В одних захована глибоко «про запас»,

а інші нею творять інститути.

Втрачаю мрію. Повернути як?

А може і не варто рятувати?

І всі мої невдачі долі знак?

Та крил душа не хоче відпускати.

Весни чекаю, сонця і тепла.

Людина звикла все чогось чекати,

і забуває, що сьогодні час мина,

а завтра в когось може не настати.

Живіть сьогодні! Хай мороз і сніг

ніколи ваших мрій не за хурделить.

Ідіть до них і не шкодуйте ніг!

Й ніколи не втрачайте віри в себе.

21.11.2017

Сотні кілометрів, тисячі людей,
краєвидів казка… Ранок… день… і вечір
поцілує подих втомлених очей
і моя молитва обійме за плечі.

Сотні кілометрів. Так багато мов,
але все ж я поруч – протягни лиш руку.
Дивна й незбагненна іноді любов,
навіть якщо стане відблиском розлуки.

Пролітають мимо сотні роздоріж,
ліхтарями вечір тихо догоряє…
Кращого немає, повертатись ніж
знов до свого додому, де тебе чекають.

Бережи.

Серце наче кришталь –

розбивається легко.

Бо розколиться грань

у душі від образ.

Не спіши.

Дотанцюй долі вальс,

Рай відчуй, а не пекло.

Не спіши.

Бо не буде, на жаль,

шансу другого в нас.

Люблю я вітер… З ним так легко, щиро…
Він душу запитаннями не рве.
Підхопить на могутні дужі крила
І всі думки за обрій понесе.

І всі проблеми, всі тривого й болі
Стають мізерними, що й не помітить їх,
Як відчуваєш насолоду волі
На кінчиках крилатих рук своїх…

Нестримний вітер… Як люблю я вітер!
Коли весь світ біжить без вороття,
А ти з опалих пелюсточок-літер
Складаєш фразу: «я люблю життя»…

Коли світ розтирають жорна

І надія всього зреклась,

Коли в моді суцільне чорне,

А всім іншим до неба – зась,

І коли навіть Бог незримий

Цей вселенський не бачить гріх,

Всі дороги ведуть до рими

Крізь безмежжя пустель людських.