З віршованої пєси.Не черствіти!не зачерствіти. Не відгоріти серцемставши бованомна двохколесах... скоро вжеі раноквийти бце на ганок Хех ,Полелі вранішньогосонця обридлий морокпроженуть і душу лиш тоді розкриюаби проснутисяще тут.Ожити і хотіти жити...

[Приєднана картинка]" Творіть справи добрі, та в славуРода вашого і Предків ваших, та обрящите заступництво від Богів Світлих ваших." (с)Мавпочка перед люстерком. ********************************** Чому то люди такі агресивні та дуже злі? Чому народжуються такі, на моїй землі?! © Copyright: Ариаднынити, 2013Свидетельство о публикации №113092410378[Приєднана картинка] [Приєднана...

Читати далі...

Коли погано зовсім на душі, коли від найрідніших – ніж у спину, я згадую як давні спориші мені до лісу вкутують стежину. Там спокій. Небо грізно височить, гілля дерев тремтить несамовито. Там вітер не шепоче, а кричить, що хай там як, а треба далі жити! І я біжу. Туди де дикий рев. Втікаю від людей, як від вампірів. І хоч лякають очі з-за дерев, Але, повірте, люди гірші звірів. Від лісу величі час зупиняє біг, стихає розпач, у ...

Читати далі...

До школи йду співаючи,летять пісні до хмар.Аж сяє, посміхаючись,в портфелику буквар.На сонці квіти ластяться,радіє вся земля.Тепер я першокласниця,тепер я не маля!Старанно буду вчитися,у школі, так і знай,щоб мною міг гордитисямій рідний милий край!

запрошую http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=8316

Не залишилосявід насбо навітьзвуку ,не гупотіннятих сердецьі не виходимо на герцьуже відішлихстатейпо нас - лиш заликиматерій[Приєднана картинка]

Нагадай мені -як се бути ЖИВИМКоли Серце некамінь у грудяхі що тоза Диво - Кохати ?

Я не сплю. Я ще й досі не сплю,хоч вже ніч біля ніг примостилась.Я сумую... Чи, може, люблю?Чи то сни я образила чимось?Як ти міг не писати мені?Як ти міг не дзвонити? Чекала...Цілувала приречено в сніі від розпачу мовчки кричала...Де ти був? Де ти був до сих пір?!Я ж тебе у нічнім стоголоссістільки звала, шукала між зір,що, в очах сліпота іще досі.Злюсь. Емоцій у серці кипитьсмертоносний вулкан. Пульс скажений.Пригорнув. Замість рисі умитькошеня стало лагідне з мене...

Вмостився дощ на краєчку душі,постукав тихо, щоб не налякати.Він мерехтів, співав, читав вірші,просився ніжним шепотом до хати.Такий мрійливий був той дощ в ночі!У нього було серце із росинок,у нього були крила із парчі,а очі – з кришталевих намистинок.Навколо стільки радостей і див…Ну як йому не мріяти любов’ю?!І він летів. Він мріяв. Він любив.Весь світ ховав, де залишались двоє.Дивак. Романтик. Лився і тремтів, засліплював сльозами небосхили…О, як хотів, як дощ отой хотів...

Читати далі...

В хаті тиша. Самотньо так стало умить…Ніби й добре усе, а в душі чомусь вітер.Ще у серці щемить. Так болюче щемить!І рушник на іконі сльозину не витер…Скільки було дитячого сміху й пісеньще недавно у цій невеличкій світлиці,аж яснішав від щирої радості деньі зайчатами сонце стрибало по лицях.А тепер тільки тиша. За краєм столапохилившись сидять мовчки мама і татоі у Бога для діточок просять тепла,що усі розлетілись немов пташенята.Затужили рідненькі. Ні слів, ані дум.Сонце боязко їм заглядає в...

Читати далі...