хочу сюда!
 

Особенная

32 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-35 лет

Заметки с меткой «воскресение»

Доброе утро .

   Сегодня всем знакам Зодиака Зодиак обещает великолепный день с песнями Солнца и танцами  Луны, звезды на  вашей стороне , при чем все и навсегда. Будьте счастливы и любимы .


матфея 17 глава



Бог говорил про семя – семя жены – после грехопадения, Аврааму говорил – в семени твоём спасутся все народы. Чтобы посеять – берут отобранное зерно – семя, как десятину. Для сеяния. Есть то, что употребляют в пищу, а есть то, что откладывают для посева, чтобы снова был урожай и  плод.

Бог избрал израильский народ, чтобы чрез него пришло Семя.

Но весь израильский народ не справился с задачей явить миру Бога.

Поэтому всё время через пророчества Бог говорил про Мессию, Одного Единственного – семя, которое способно будет сделать то, что Бог предназначил. От Его смерти и воскресения будет произведён плод, и будет урожай. Будут люди, которые воспроизведут то же, что делал Иисус. Будут помазаны Духом Святым. Богопознание  будет личным.

Иисус как семя – Он Единственный. Иисус избрал 12 учеников – как семя, хотя за Ним ходили тысячи, толпы людей изо дня в день.

Но у Него не было задачи быть в центре внимания, Его задачей было приготовить семя. В 17 главе Он из 12 учеников берёт на гору и преображается только перед тремя учениками, которые впоследствии стали столпами Церкви.

Почему ученики были призваны – потому что они были предопределены быть семенем. Не у каждого такое призвание.

Смерть Иисуса закончилась воскресением и вознесением, сошествием на учеников Духа Святого. Храм переместился в Небеса и в человека, который рождался свыше.

Иоанн Креститель готовил путь Господу. Во тьму пришёл Свет, который ярче любого света. Люди же ходили во тьме и возлюбили тьму.

Иоанн говорил, чтобы горы понизились. Гора символизирует ещё твердыни сатанинские, и чтобы её с места переставить – нужно иметь веру в то, что Имя Иисуса (то, Кем Он является, Его природа и положение в сотворённом мире) имеет власть над всем – и есть ВЫШЕ всех гор и твердынь, всех царей, князей и господ.

Чтобы семя не осталось одно, а принесло плод – оно должно упасть в землю, хорошую почву. Умереть для себя. То есть, оно потом преображается. Как преобразился перед учениками Иисус. На Небе Иисус остался Человеком и нашим Первосвященником. Он есть Жертва и есть Ходатай. И Его новая природа – это Тайна Бога, сокрытая от веков.

Его народ на земле призван быть священниками – царственным священством. Они взяты в удел – как колено Левия. Как семя. Отделены, чтобы делать священнодействия – приводить со внешнего двора людей во Святое Святых. Как цари – устанавливать власть Вседержителя над врученной им территорией. Царь Давид был прообразом для служения Церкви. Он был и царём и священником, потому он в субботу мог войти в храм и кушать хлебы предложения – и он был в правильном положении перед Богом.

Свет и тьма пока сосуществуют. Но Свет должен вытеснить тьму – занять её место.

Поэтому, кто не присоединился – не впустил Свет, не родился свыше – не сможет войти в Царствие Небесное. Ибо в Боге нет никакой тьмы.


________________

Мои размышления и откровения после сегодняшнего изучения 17 главы от Матфея.
Игорь Мартынов - занятия о Рождении свыше
прямые эфиры на странице - https://www.facebook.com/www.12300.ru

Христос Воскрес!

Сегодня во всем мире* христиане отмечают воскресение из мертвых Иисуса Христа.

"... что вы ищете живого между мертвыми? 
Его нет здесь: Он воскрес; вспомните, как Он говорил вам" 
Евангелие от Луки, 24


*
Православные и постсоветские атеисты отмечают позже :)

Христос Воскресе!

Тогда, когда Он появился на свет
В стране песков и камней,
Там старый как мир почитали завет:
«Убили, значит убей».

Лишь «око за око!» и «зуб за зуб!»
Твердили и стар и млад.
Такие молитвы слетали с губ
Три тысячи лет подряд.

Земля, над которой Его колыбель
Покачиваясь, плыла,
Шептала: «Убили, значит убей»
И новых костей ждала.

Он вырос, и время его пришло,
Но ближние вновь и вновь
Ему повторяли, что мир это зло,
А Он говорил – Любовь.

Легка Его поступь и прост Его слог,
Душа за ним будто летит...
Ему говорили: «Накажет Бог»,
А Он говорил: «Простит».

Бубнили: «Отправится в ад любой
Для смертных надежды нет».
И снова твердили, что Бог - это боль,
А Он говорил, что Свет.

И вот однажды поставить крест
Решила на нем толпа.
(Такой обычай у этих мест -
Наказывать за слова).

Его мучительный ждал конец
Сказали: «Ты будешь распят».
А Он ответил: «Прости их, Отец
Не ведают, что творят».

И долго потом ала и чиста
Горячая капала кровь...
А утром на землю с Его креста
Неслышно сошла Любовь.

И вот она рядом с тобой и мной
Спасает, прощает, ждет...
И может быть из-за нее одной
Наш мир до сих пор живет.

Легка ее поступь, проста ее речь,
Душа за ней будто летит.
И если убить ее, вытоптать, сжечь
Воскреснет она и простит.

Так после зимы наступает апрель,
Когда уж никто не ждет…

Качается в небе Его колыбель,
И тихо Земля плывет...


Мария  Протасова

Христос воскрес! А мы?

И мы вслед за Ним, в своё время:

"...если мы в этой только жизни надеемся на Христа, то мы несчастнее всех человеков.

Но Христос воскрес из мертвых, первенец из умерших.

Ибо, как смерть через человека, [так] через человека и воскресение мертвых.

Как в Адаме все умирают, так во Христе все оживут, каждый в своем порядке: 
первенец Христос, потом Христовы, в пришествие Его.

А затем конец, когда Он предаст Царство Богу и Отцу, когда упразднит всякое начальство 
и всякую власть и силу. Ибо Ему надлежит царствовать, доколе низложит всех врагов 
под ноги Свои. Последний же враг истребится - смерть..." 

(1-е Послание Коринфянам, гл.15, ст. 19-26)

Христос воскрес!

О самом светлом и собственно без комментариев...

Христос Воскрес!!!

Христос Воскрес!!!

Христос Воскрес!!!


И давайте помнить друзья... О чем на самом деле идет речь!!! 




З Великоднем!


ВЕЛИКДЕНЬ -це святкування приходу Весни, свято воскресіння землі та природи в цілому до нового життя і має у своїй основі сонячний (солярний) характер, пов'язаний із дохристиянською вірою в народження нового Сонця як божества, що є запорукою життя на землі.

У західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»:чеськоюVelikonoce, а польською Wielkanoc. У болгарській  — Великден, а у македонців -Велигден. Це давнє свято, включаючи і його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.

Сьогодні знайдуться в Україні не багато людей, які зуміють обґрунтовано пояснити, чому головне свято Весни має три назви – ВЕЛИКДЕНЬ, ПАСХА або ж ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ. Більшість же людей над цим навіть і не задумуються.  В той же час свята ці абсолютно різні як за часом виникнення, так і за своєю суттю та обрядовістю.

ВЕЛИКДЕНЬ – свято, час виникнення якого губиться у сивій давнині. Дослідники визначають йому на наших землях не менше 7000 років. Уже в цей час визначилася космологічна сутність свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання Великодньої Бабки тощо. Відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Сонячного Світла Весни над нічною темрявою Зими. Безпосередньо свято ВЕЛИКОДНЯ відзначалося відповідно до астрономічного положення Сонця – під час весняного рівнодення, коли день ставав довшим за ніч. Період святкування охоплював цілий цикл свят, пов'язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням тощо. Так, окрім ВЕРБИЦІ, яка передувала ВЕЛИКОДНЮ, святкувались також окремо НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РУСАЛЬНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ тощо. Кожне з цих свят є оригінальним і неповторним за обрядовістю. Можна тільки дивуватися та захоплюватися мудрістю Наших Предків, що відкрили космологічну сутність свята ВЕЛИКОДНЯ на тисячоліття, на весь період існування Сонячної системи, незалежно від чиєїсь волі, змін у політичній чи релігійній орієнтації.

Великдень - це дуже давнє свято, яке зародилося в часи славетної Трипільської культури. Уже тоді визначилася космогонічна сутність цього свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Воно відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, світла Весни над темрявою Зими. 

ПАСХА – це свято пов'язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства. Назву "пасха" святу дало гебрейське слово "pesach" (перескочення). При цій події, за Біблією, Бог Яхве повбивав в "єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини". Щоб не зачепити своїх бого (яхво) обраних і не понищити юдейські сім'ї, він наказав їм помазати свої двері кров'ю жертовного ягняти. Ці будинки він обминув (перескочив) і на відзнаку цього наказав юдеям у всі часи святкувати свято Пасху – перескочення (Книга Вихід, 12. 1-14). Як бачимо, в основу свята Пасхи покладено біблійну легенду про вихід юдеїв з єгипетського рабства, отже це свято ні за суттю, ні за обрядовістю не є і не може бути українським.

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ – це свято почали відзначати порівняно недавно. Рішення щодо необхідності святкувати ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСА виніс Нікейський собор у 325 році н.е. Відповідно на Україні це свято почало впроваджуватися лише після насильницького хрещення Русі у 988 році. Як бачимо, в основу свята покладений міф щодо воскресіння Ісуса Христоса. Отже, ні місце виникнення цього християнського свята, ні суть його, ні обрядовість не мали при своєму виникненні ніякого відношення до України.

Українців ніколи не можна було назвати християнами у повному розумінні цього слова. Християнство, принесене наприкінці першого тисячоліття в Україну, не змогло повністю перемогти дохристиянські культи, що сповідували українці тисячі років до цього. Вірування, обряди й просто забобони українців з точки зору сучасної людини можуть виглядати дивними і навіть смішними, але неможливо не погодитись, що вони несуть у собі щиру безпосередність й красу, яку, на жаль, ми сьогодні втрачаємо.


 У Чистий четвер в хаті вже все було пороблено, побілено. Чистого тижня люди самі очищалися й очищали худобу, оселю й подвір’я вогнем і водою. До Чистого четверга ще можна було щось робити, навіть в полі сіяли, тому що вважалося: якщо посієш на Чистому тижні, все буде гарно родити.

Але в четвер не можна було торкатися землі, тому що вважалося, що в четвер душі предків виходять, щоб разом із живими святкувати Великдень. На Великдень не поминали мертвих – вважалося, що немає того світу й цього – є один світ, і всі святкують.

До схід сонця у Чистий четвер молоді люди й хворі бігли до річки й купалися. Купали й дітей із зіллям, що було посвячене на Маковія. Вважалося, що у цей час вода чиста – але треба було прийти ранесенько, поки ворон не покупає своїх вороненят.

Потім палили сміття, якого багато збиралося після зими. Хотілося очистити землю від старого, щоб росло щось нове. На Гуцульщині й Слобожанщині зберігся старий обряд "спалювання діда" – знаючи, що души предків будуть виходити, вони "гріли діда".

Готуючись до Великодня, київські господині, крім різноманітної великодньої випічки (бабок та пирогів), обов’язково робили сирні бабки. Власне, саме сирна бабка, котру готували останньою, вважалася найвишуканішою, її старокиївський рецепт називався «княжа» («князівка», «князівна», «Либідь», а ще — «підперезана»). З ніжним смаком та вигадливими прикрасами, ця бабка й раніше робилася порівняно швидко, а з сучасними продуктами — взагалі за півгодини. Справа в тому, що цей оригінальний рецепт не потребує ані варки, ані відтискання сиру: бабка формується з сирної маси, добре вимішаної зі сметаною, котру збивали з цукровою пудрою, ваніллю та цедрою, крихким печивом (раніше використовували крошку спеціальних коржів), сухофруктами та горішками, а також і шоколадом. На прикраси, котрі викладали у вигляді хреста, йшли цукати знаменитого київського сухого варення, виливали й шоколадні хрестики, які знімали за святковим столом дітям. Сирну бабку викладали гіркою на святковому блюді, й оздоблювали «короною» (обгортали широкою стрічкою пергаментного паперу, розмальованого великодніми символами та зверху підрізаного зубчиками). Обгорнуту паску «підперезували» — звідси й одна зі старих її назв — підв’язували, роблячи їй легку, ледь помітну «талію» мереживом, переплетеним з віночком квітів та «щасним» намистом. «Щасне» намисто було необмінним атрибутом багатьох сакральних звичаїв у старому Києві. Щасне — від слова щастити, адже цим намистом користувалися для запитання дівочої долі, поколіннями передаючи від матері до доньки. «Щасні» намиста виготовлювалися за старовинними технологіями: керамічні намистини покривалися різнокольоровою, часто напівпрозорою глазур’ю, та вручну розписувалися символами життя, кохання, народження. Наприкінці зими у старому Києві дівчата йшли на київські гори зі своїми намистами, та, стаючи обличчям до Дніпра, кидали їх вниз зі схилу, приговорюючи: «Намисто, намисто, подай мені звістку!» Прикраси падали вниз на схили у сніг, а навесні, коли розтеплювалося, сходив сніг та починали зеленіти пагорби, намисто годилося відшукати, але вже наодинці. Зачепити чуже намисто вважалося вчинком не лише негідним, але й вкрай небезпечним: адже тоді всі гріхи й негаразди як господині намиста, так і всього її роду переходили на того, хто доторкнувся до не свого. Тлумачили ж вістку намиста таким чином: якщо воно лягло на траву, і крізь нього проросли квіти — чудовий знак на кохання, а якщо пораховані галузки зелені були парні — то ще й на шлюб протягом року. Якщо намисто зачепилося й повисло на кущах чи підліску — судженого не чекати цього року. Якщо намисто переплуталося жужмом — на плітки. Найгіршою ознакою було, якщо намисто розривалося — це віщувало смерть. Але і в такому разі дівчина мала другий шанс: якщо їй вдавалося зібрати розкидані намистини, доля мала скоритися! Цікаво, що використання щасного намиста у гаданнях та як прикрасу-родовий оберіг на сакральних стравах продовжилося з язичницьких часів (ним обв’язували весільний хліб) в пізніші.  Оскільки щасне намисто, неодмінний свідок ламання шлюбного хлібу, тепер ще й багаторазово святилося разом з бабкою, то вважалося особливо цінним.

Перед освяченням в центр сирної бабки слід встромити запалену свічку з маленьким серветковим «комірцем», цю свічку засвічують й сідаючи за великодню гостину. Ріжуть сирну бабку товстою шовковою ниткою або просто відділяють порції великими ложками. Княжа бабка готується з сюрпризами — в неї кладуть маленькі символічні подаруночки (фігурки, монетки, каблучки, тощо), щоб вистачило на всіх. Серед всіх інших великодніх страв княжа паска, мабуть, є одним з найдоступніших рецептів для спільної з дітьми (навіть маленькими) творчості, під час якої — особливо підходящий настрій розповісти про свято, українські традиції та звичаї, а, можливо, й вигадати свої. Те саме стосується й спільного виготовлення великодніх яєць. Крім класичних українських писанок, дряпанок і крашанок, в старому Києві славилися й місцеві оригінальні техніки. Про частину з них більш відомо: наприклад, оформлені бісером сувенірні яйця можна й зараз купити в столиці. Раніше саме їх називали «райськими». Правда, нині традиційна київська, дуже вишукана бісерно-лакова техніка дещо спрощена, однак, трапляються й вигадливі варіації у продовження старокиївської традиції. Такі яйця раніше розписувалися кольоровим лаком, а візерунки викладали дрібним різнокольоровим напівпрозорим бісером. Бідніші кияни використовували підфарбований білок та фарбоване дрібне пшоно. Не меншою популярністю в старому Києві користувалися техніки «подільська пістря», мережанки та шнурівки. Пістрею називалася напівшовкова тонка тканина з дрібними квітковими візерунками, котру виробляли на київському Подолі. Практичні киянки залишали обрізки цієї квітчастої тканини, щоб виклеювати аплікації на великодніх яйцях. Вирізані з тканини квіточки-листочки клеїли на білі чи руді яйця або крашанки з допомогою завареному крохмалю або білку, доповнювали блискітками. Для прикрашених таким чином яєць робили «кубельце» — на плетену з лози тарілку по краю підв’язували стрічкою підфарбовані пір’ячка. Мережанками назвалися великодні яйця, прикрашені натуральним мереживом. Його витягали вологим праскою трохи по дузі та опоясували, приклеюючи на білі чи кольорові яйця. Кубельця під мережанки теж виготовляли спеціальні — плели гачком білі або різнокольорові серветки з припіднятими гофрованими краями, туго крохмалили. Також вдавалися до техніки «шнурівка»: на яйця наклеювали візерунки з кольорових шнурів або товстих ниток. Популярними були малюнки «сонечко» (спіралька з промінчиками), хвиляста сварга, зигзаги. Досі в Києві продаються виготовлені за прадідівськими взірцями великодні кошики для бабок та інших смаколиків: їх верхні частини виготовлялися нещільною сіткою з використанням фарбованої лози, в яку вплітали квіти, стрічки, мереживо, обов’язково з вербовими гілками, освяченими у Вербну неділю. Накривали такі кошики білими мережаними рушниками з вишитими золотими шовковими хрестиками.

Зранку Великодня треба було подивитися на сонце, тому що вважалося, що в цей день сонце сміється, сонце скаче, сонце грає. Це був ритуал, молитва.

Коли приходили додому, вмивалися, особливо діти й дівчатка. У миску із водою клали посвячену крашанку і гроші – щоб бути красними, здоровими й багатими. Перед тим, як зайти з кошиком до хати, господар йшов до худоби і обов’язково торкався всіх кошиком, промовляючи: "Щоб ти була така пишна, худібко, як та паска пишна".

Трапеза було ритуалом. За столом згадували людей, що в дорозі, господар був як жрець – він промовляв, він говорив, він перший до їжі. Всі бажали один одному дожити до наступного Великодня. Це було основне бажання – щоб від Великодня до Великодня все було гаразд.

До великоднього кошика клали, перш за все, ритуальні страви, які треба було обов’язково спожити при святковому столі. Це – бабка й крашанки. Писанки не споживали. Крашанок треба було приготувати багато – їх дарували дітям, роздавали тим, хто приходив вітати із святами і т.д. Подекуди крашанку розрізали на стільки частин, скільки членів родини сиділо за столом, на маленькі шматочки. Це був певний символ. А потім вже собі брали, хто скільки хотів.


Були в кошику й страви з свинини. Це могло бути запечене ціле порося із хрониної в роті, або просто шинка. Мало бути сире сало, не солене – для того, щоб впродовж року можна було ним лікуватися. І сало солене, яке споживали. Повинна була бути й ковбаса – та ж свинина.

Обов’язково мав бути хрін, який, як правило, їли з яйцями. Подекуди робили хрін з буряком. Було ще дуже багато різного зерна. Обов’язково посвячували мак. Маком обсипали оселю й подвір’я від нечистої сили. Посвячували пшоно, яке потім давали їсти курчаткам.

Святили й ножа, яким розрізали паску, посвячене поросятко й решту. Але ніж святили не тільки для цього. В дорозі чумаки захищалися від нечистої сили посвяченим ножем, причому, посвяченим не один, а багато разів. Крім того, всі жінки, які допомагали людям, бабусі-шептухи, повитухи користувалися таким ножем.

Кошик накривали одним й тим самим рушником впродовж багатьох років, і той посвячений рушник був дуже помічний. Ним підв’язували породіллю, коли вона не могла розродитися, його використовували досить часто.


Всі святкування супроводжувалися привітаннями з розбиванням писанок і триразовими поцілунками


Паска – це «сонячний» словянський калач

Ще в давнину мешканці Русі, святкуючи перемогу світла над темрявою у рівнодення (або  Великдень), пекли спеціальний коровай, який був своєрідною жертвою божествам. Чим калач був вищим та кращим – тим був більшим урожай та приплід худоби. Цей давній український звичай, який із запровадженням християнства дещо трансформувався, насправді не має нічого спільного із випіканням пісної єврейської паски, як багато хто вважає.

Писанки малювали ще до хрещення Русі

Не можна стверджувати, що традиція писанкарства прийшла до нас із християнством, адже найдавніша керамічна писанка, знайдена археологами, датується ІХ століттям. А це майже за 100 років до хрещення Русі. Яйце для людей було символом сонця та народження нового життя, тому і дарували його одне одному саме на Великдень. А орнаменти, якими прикрашали писанки, мали дуже важливе значення й несли в собі зашифрований зміст.

Гаївки – язичницька традиція прославляння природи


Усім нам знайомий ще з дитячих років звичай водити гаївки (або ж по-іншому веснянки) насправді не має нічого спільного із християнством. Хоч і підтримується в Україні як греко-католицькою, так і православною церквою. В жодній з традиційних гаївок нема слів про Христа, про Бога, про воскресіння. Натомість постійно згадується природа, сонце, весна, пробудження всього живого і т.д. Це збереглось ще з давніх часів, коли слов’яни святкували прихід весни й звертались до божеств з проханням про родючі землі та багатий урожай.

Освячення великоднього кошика – жертвоприношення божествам

Принаймні, походження цієї традиції саме таке. В давнину язичники задобрювали своїх богів, влаштовуючи різні ритуали із жертвоприношенням їжі. Тепер замість цього ми освячуємо великодній кошик, стравами з якого розпочинаємо святкову неділю. До слова, його наповнення не дуже й змінилось. Яйця, святковий калач (паска), м`ясо, хрін, сир – всі ці продукти входили у звичний для наших предків раціон.

Обливання водою – давній обряд очищення

Бешкетна традиція обливаного понеділка, яка, щоправда, збереглась переважно на Західній Україні, насправді ж має серйозне підґрунтя. В давнину хлопці на наступний після  Великодня день також обливали дівчат  водою. Це вважалось побажанням краси та здоров’я, адже воду наділяли магічними властивостями, і вона мала змити із собою всі хвороби та біди. Щоправда, тоді дівчата тішились таким обливанням і в знак подяки дарували хлопцям писанки.

Яйце, фарбоване в червоний або оранжевий колір, символізувало Сонце. Такі яйця називалися «крашанками». Робилися також і «писанки» - яйця, розписані найчастіше під рослинний орнамент. Такі яйця символізували землю і те, що вона народить. Якщо крашанки робилися з варених яєць, то писанки  залишали сирими, щоб зберегти зародок, який передавав закладену в ньому силу майбутнього життя того, що зображувалося на яйці. Адже яйце - це модель творіння всесвіту.

Так само очевидно бабку циліндричної форми з білою патокою і розсипаними зернами на «голові» - символ чоловічого родючості. Нічого «сороміцького», як зараз намагаються представити деякі церковники, в цьому символі не було, це було шанування життєдайної сили, за допомогою якої задум Творця знаходить плоть. І якщо сучасна деградація людства перетворила велике таїнство творіння в «срамной» спосіб отримання задоволення - не бабка в цьому винна.

Сирна баба (звана чомусь зараз «паскою») - також символ творіння Всесвіту. Власне, саме слово «сир» - однокорінне зі словом «творіння». Як сир виходить з молока, знаходячи тверду форму з рідкої, так і задум Творця приймає з розвитком еволюції щільні матеріальні форми. До речі, наша Галактика називається Чумацький («молочний») шлях ... Той же корінь «твор» («твар») - в імені божества, яке шанувалося древніми русами в Великдень, - Істварог (Сварог, Іштварог). Порівняйте назву цього божества в інших мовах - Іштар, Астарта, Истер ... До слова, в Англії свято Воскресіння Христового називається саме Easter, на честь того самого божества (в даному випадку - богині) творіння. А East - як відомо, по-англійськи це Схід. На Схід від Англії завжди перебувала Русь ... Давайте ж не забувати своїх споконвічних, найдавніших традицій великого народу, в основі яких - зв'язок людства з Творцем, із Всесвітом, з Сонцем і Землею, з животворящими силами природи. Давайте святкувати Великдень - свято Творіння, пам'ятати про ті закони, які Творець поклав у будову Всесвіту. А це ті самі етичні закони, за якими жили наші предки і які прийшов нагадати людству Ісус. Він жив за цими законами, і тому зумів воскреснути. Давайте і ми жити за цими законами - і воскресимо велику могутню Русь!


Що святкуємо?


45%, 10 голосов

0%, 0 голосов

32%, 7 голосов

14%, 3 голоса

5%, 1 голос

5%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Воскресение и падение с позиции закона седьмиц

Наш праотец, предок Адам вместо предложенного всевышним пути «Жизни» избрал путь «познания».

Путь «познания» тоже делится на два пути: путь «осознания»» и путь «страдания». Иисус прошел путь «осознания» до Гефсиманского сада и просил Отца о том, чтобы чаша «страдания» прошла мимо Него.

На этом пути «познания» Иисус был сильнее сильного мира сего, потому, как он не вступал ни в какую борьбу, богаче самого богатого, потому, как он не имел никакого отношения к деньгам. Его не мог никто ограбить, потому, как он прежде снимал последнюю рубаху и отдавал, идя навстречу грабителю. Никто не мог разрушить Его дом, потому, как дома у него не было. Не мог Его никто осудить, потому, как Он никого не судил. Когда он ступал по миру, Его повозка не оставляла никакого следа, потому, как повозки-то у него не было.

Отец повелел Сыну завершить и этот, другой путь, чтобы каждый из людей,  уверовавших во Христа, был свободен от этого пути «страдания», потому, что Иисус все это сделал за каждого из нас, уверовавших. Поэтому есть преимущество первого пути  над вторым. Путь «страданий» также ведет в царство Божье, но этот путь долгий по сравнению с путем «осознания». Путем «страдания» пошли множество апостолов Христа, кроме апостола Иоанна, который провел Иисуса до смертного одра, потом был направлен на остров Патмос, где и открылся ему Всевышний в Духе «Откровение Иоанна».

Путь «осознания» заключается в том, чтобы иметь полное отречение от мира согласно Нагорной проповеди Христа. Путь «страдания», — это привязка к этому миру, и ко времени мира, равнозначно — к эгоизму. Только жизнь в настоящем времени по вертикали, а не по горизонтали дает понятие точке пространства, которая зовется «здесь и сейчас». Вертикаль — концентрация прошедшего и будущего времени в место «здесь и сейчас».

Ищите себя в себе, а не себя в мире. Надо взращивать в себе то «Есть», которым наделил нас Творец, но не то «я» которое мы имеем. Тогда формула «я есть» будет иметь в нашей душе первостепенное значение.

Рассмотрим пример, допустим, ваш друг приглашает вас посмотреть бой на ринге, а вместо бойца оказываетесь вы сами, потому, что вам не понравилось как ведет себя один из них. Вдруг вы оказываетесь на ринге вместо этого бойца, и вас начинают там бить потому, что вместо того, чтобы пассивно наблюдать и наслаждаться боем, вы начинаете принимать непосредственное участие в этом деянии. Так сойдите с ринга и посмотрите на ситуацию со стороны. Не мешайте мероприятию.

Второй пример. Вы натуралист – наблюдатель, занимаетесь наблюдением жизни муравьиной семьи в муравейнике. Вам не нравится, что некоторые из рабочих муравьев не правильно делают постройку плотины на случай дождя. Вдруг вы превращаетесь в муравья и желаете управлять другими, но…не тут-то было, началось совершенно противоположное вашему ожиданию и вам никак не освободиться от этого.

Не так ли человек поворачивает реки в другие русла, строит плотины на них, вырубает леса, использует деление атома в своих целях, высасывает кровь земли (нефть), раскапывает карьеры, сотворяя глубокие раны на теле земном.

Закон октав

Гамма семи тонов - формула космического закона, обретенная древними школами и примененная к музыке. Изучение музыкальной гаммы семи тонов даёт хорошую азбуку для понимания космического закона октав или «седьмиц».
Период между первым «до», и «до» второй октавы, делится на семь неравных частей, потому что частота амплитудных колебаний нарастает неравномерно. Если принять «до» за единицу, тогда «ре» будет составлять 9/8, «ми» = 5/4, «фа» = 4/3, «соль» = 3/2, «ля» = 5/3, «си» = 15/8, «до» = 2».
 Это будет выглядеть в пропорциях как: 1/8, 1/4, 1/3, 1/2, 2/3, и 7/8».

Между нотами «фа» и «ми» —  «си» и «до» -полутон, который ведет к понижению(падению) частоты, в то время как между каждой из других – тон, состоящий из двух полутонов, с помощью которых частота выравнивается в один ряд – прямую пинию.

Такое падение частоты на полутонах ведет от ухода от прямой линии и если в этих местах нет «импульса подпитки» то прямая линия «закругляется», что приводит к начальной ее точке. Таким образом, вместо того, чтобы иметь какой-то рост по прямой, идет падение и возврат на «круги своя», как об этом говорил Соломон в своей книге "Эклесиаст".

  Численное выражение закона Октав стало азбукой или «Шкалой» для изучения различных явлений. Рассел Смит взял множество численных шкал октавы, ввел между ними различные связи и построил численную модель Вселенной. Однако, самым чудесным явлением оказалась цепочка РНК, которая соответствовала числовому ряду закона седьмиц.

По закону седьмиц (ОКТАВ), в первый день творения был мощный импульс Божьего Света, который определил Луч творения духовных и материальных миров. Согласно Писанию сначала была сотворена планета Земля и на ней органика, которая была впоследствии освещена Солнцем в третий день творения. Это явилось импульсом, который был предопределен  для единения планет солнечной системы с планетой земля в одном Луче творения Божьего.

По вертикальному Лучу спирали нисхождения времени в этом месте пространства, спустя 4000 лет, тело Мессии умерло на кресте, а Дух вышел и в три дня и ночи (по земному), победил смерть, что явилось импульсом для выравнивания Луча творения и это произошло в середине седмицы, а именно со среды на четверг. Но само Воскресение Христа в теле духовном было увидено его учениками в третий день, (как Он и предсказал). Фактически воскресение его души было по смерти тела со среды на четверг, и потому следующий импульс для выравнивания прямой, (в Субботу) должен сделать человек. Только тогда планета полностью войдет в Луч творения Божьего.

От начала творения, В седьмой день Шаббат, свой вклад, импульс для выравнивания Луча творения должен был внести человек, который должен был наполниться светом Божьим, чтобы стать на линию — «Путь жизни» с 7 на 8 день. Но этого не случилось потому, что Адам неправильно вошел в Шаббат с подачи змея (сатаны). В Адаме через его жену было посеяно семя эгоизма, которое вместо перехода на путь Жизни дало ему «разбиение» и падение на путь «познания добра и зла». Когда Адам начал принимать свет Божий, он пренебрег #1% эго, которое было в нем, что его «раздробило и сбросило» в этот мир. В этом мире он себя видит и чувствует обособленным, отделенным эгоистом в #1% коридоре. На самом же деле остальные #99% в высшем мире соединены в единое целое. Наша жизнь и деяния в этом мире носит единый характер лучшего мира. Наша цель и задача устранить свое эго, чтобы увидеть свое единство с людьми другого мира. Для этого есть необходимость личностного духовного роста, а не единения с ближним этого мира. Единение на плотском уровне только лишь усилит потенциал эгоизма. В целом, вне времени, в высшем мире, мы уже являемся клетками организма Сына Божьего в #99% отношении.

«я» — не есть частью мира, это только лишь мое представление об индивидуальности и личности потому как это необходимо для личностного духовно роста в этом мире. «Я» единое целое во Всевышнем. Капля — не отделенная от  океана. Капля может не знать, что по своему водному химическому составу НОН  — она едина с океаном, поскольку она имеет различные органические примеси и у каждой разные. При единении капель в группы – эти примеси не устраняются, а только лишь полное осознание своей природы НОН – дает ей силу познания океана.

Человек существует как объект — личность только лишь в #1% коридоре своих чувственных восприятий.

Люди похожи на волну, не видящую океан. Все мы произошли от одного семени, которое падая и простая в этот мир разбилось на множество других. Но мы имеем единство через ствол и сок этого древа в изначальном семени Адаме, которое называется Новым небом.

Есть множество самых разнообразных свечей, но они едины тем огнем, который их поджигает, так было на день Пятидесятницы, когда почили языки пламени на каждом из учеников Христа. Они были едино этим огнем Духа Всевышнего.

Итак, импульс Божьего света был в первый день творения для определения «КОСМОСА» творения можно сказать «коридора» Луча творения. Второй, менее мощный, был в третий день для существования органики планеты Земля. Третий импульс — от Адама в седьмой день, который не состоялся, а потому-то планета Земля не была подключена к общему Лучу творения, а значит ей дана неизвестность о Божьем промысле и Его делах. От падения Адама произошло его разбиение на #600000 частей, по воле Всевышнего, которые должны снова восстановиться в единого Адама (в духовном теле Христа-Мессии). Только тогда человек с пути «познания добра и зла» перейдет на «путь Жизни вечной»

Человеку надо жить ритмом Луча творения Божьего. Для этого надо применять закон октав в своей жизни, это и будет путь осмысления, «осознания».

Применить закон октав сложно для тех, кто идет путем «страдания», а не «осознания», потому как нет первоначальной точки отсчёта. Одно известно, что здесь надо использовать еврейский календарь, потому что седмицы всегда считались по Луне и только через спутник Земли — Луну мы можем быть привязаны к Лучу творения. Выходит что за счёт Луны мы, жители планеты Земля имеем некоторую связь с Божьим Лучем творения. Она контролирует  органику земли, хотя сама имеет высокую плотность подобно металлу. Это самая высокая плотность планетного материала Солнечной системы. До воскресения Христа Земля не имела прямой связи с Лучом Божьего творения, а потому не было прямого восхождения к Творцу, но было только лишь многократное повторение жизней человека даже и в том случае, если он был достоин царства Божьего.

После Воскресения Христа, Земля, некоторым образом, стала связана с Лучом творения Бога, а потому, души святых идут прямо к Нему.

Суббота на иврите Шаббат, важная точка отсчета пространства и времени, потому, как все 6 дней творения Божьего служили седьмому и только лишь для него.

Скорее всего, что субботнее падением Адама в этот мир по  виткам временной спирали, совпало с воскресения Христа и это произошло с 7-го на 1-й (или 8-й) день. Потому, как Земля была сотворена для Адама, то сначала было его падение, а потом, восхождение во Христе. Восхождение святых продолжается до сего времени. Соответственно закону седьмиц, Воскресение Христа дало мощнейший импульс для восстановления горизонтали Луча творения, и это могло произойти только лишь с 7 на 8 день, (переход на другой, высший уровень духовного Бытия, а 1-й день — низший) т. е. Воскресенье Христа, как и падения Адама, случилось в субботу. 
Надо напомнить, что падение Адама было с 7 на 1 день (на низший уровень, по кругу) потому, что здесь была преломлена линия Луча творения, а Воскресение Христа с 7 на 8 день и – стало восстановление планеты Земля в Божьем Луче творения.

Христос воскрес!

С САМЫМ СВЕТЛЫМ ПРАЗДНИКОМ ВЕРЫ И НАДЕЖДЫ ВАС, ДРУЗЬЯ!

Пусть МИР и ПОКОЙ войдут в Ваши Сердца, 
ГАРМОНИЯ - в Душу, 
а ВЕРА, НАДЕЖДА И ЛЮБОВЬ станут Вашими надежными спутниками на многая лета.
Храни Вас Господь!

Прощённое воскресенье...на пороге войны...

    Пани и панове русскоговорящие соотечественники. Встретите Володю Путина - дайте ему в морду. Скажете, от меня. Сердечно прошу. Заранее благодарен.

   И простите меня, как я вас, за все "наши глупости и мелкие злодейства", как сказал классик. Ибо на пороге беды, после ещё больших глупостей, какие натворили наши и ненаши политики и к коим по простоте душевной и недомыслию причастны и вы, грех нам желать ран и крови и погибели друг другу. Прощаю вам и воздевание российского стяга над Радами областных украинских центров. Стяга национального российского позора, под которым терпели неудачу в Крымской войне и сдавали воспетый Севастополь. Стяга позорно завершившейся Балканской войны с её Плевной и Шипкой. Стяга, который телепался над полями проигранной вдребезги Русско-Японской войны. Стяга, под которым предательски впёрлись в православную Грузию и поубивали её граждан. Что поделать, если убогим срам неведом. Можно сколько угодно горланить "Россия! Россия!" - России здесь не будет. Просто ПОТОМУ ЧТО ЗДЕСЬ УКРАИНА!  А Украина, панове, - не только вы. Это и я. И мои дети. И их дети. И мои коллеги. И мои пациенты. И их родня. И родня их родни...И это не горстка украиноговорящих экстремистов. как хотели бы видеть  имперские невежды из Кремля. Это разумный, добрый и способный, живучий народ, к которому я имею честь принадлежать, хотя по крови я - на четверть лях, на четверть хохол, на четверть кацап, на одну восьмую жид и на одну восьмую немец. В этой земле лежат мои предки. И я не хочу здесь никакой России, шоб типа она меня защищала . А со своими злодеями мы разберёмся сами.

   И ещё, дорогие мои, России жадно внимающие, сограждане, отчаянно хочу простить вам ваше непонимание простой, как мычание, вещи. Народ восстал не во имя каких-то западенских ценностей. Народ восстал против преступной бандитской власти, беззастенчиво грабившей нашу замечательную страну.

   России я благодарен за то, что теперь точно знаю, как не любили, самозабвенно и яростно, мою родину СССР в странах "соцлагеря", в Венгрии, Чехословакии, ГДР и Польше. И в Советской Прибалтике.

   Грешен и сознаю это. Но возможно Господь в неизречённой милости Своей простит мне этот грех. Я НЕ ПРОЩАЮ смрадного пса Януковича. За всё то зло, в которое он вверг мою Украину.

  Храни нас всех Господь, Справедливый и Милосердный.

  Слава Украине!

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая