Управління культури Полтавської облдержадміністрації таємно готує наказ про переселення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного до непристосованого приміщення іншої бібліотеки. Про це Майдан-ІНФОРМу стало відомо з достовірних джерел, які знаходяться в обласній державній адміністрації.

Станом на 26 липня 2008 р., немає жодного остаточного рішення суду щодо спірного приміщення, в якому бібліотека перебувала більше 30 років. А також немає жодного рішення з боку Полтавської обласної ради, яка є власником всього майна бібліотеки.

- Більше десяти днів майно бібліотеки знаходиться у полоні приватних осіб, - говорять громадські активісти, які займаються юридичним захистом бібліотеки. – Жоден працівник бібліотеки не знає, що робиться з захопленим майном. Міліція не втручається. Влада мовчить.

Майдан

Примусове захоплення приміщення і майна Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного не засудила жодна політична сила, яка має свої осередки на Полтавщині.

Мовчать наймасовіші «Батьківщина», Партія регіонів, «Народний союз «Наша Україна», Українська народна партія, Комуністична партія України, Народна партія Литвина. Немає реакції і з боку народних депутатів України від Полтавщини.

Літо. Вони відпочивають. А в цей час полтавська малеча позбавлена права на повноцінне навчання. Хто за це відповість?

Майдан

До уваги журналістів, громадських діячів, блогерів!

15 липня 2008 року у Полтаві трьома приватними особами було силою захоплене приміщення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного.

Результати трирічної боротьби за спірне приміщення за мовчазної реакції з боку виконавчої влади і правоохоронних органів майже знищені. Приміщення бібліотеки не тільки захоплене, а вже й наполовину зруйноване.

Також відсутня реакція на події у Полтаві з боку Президента України Віктора Ющенка та Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко та інших столичних політиків. Тільки ми – журналісти, громадські діячі, блогери – почали громадянський спротив варварству, яке відбувається цими днями у Полтаві.

Закликаємо всіх небайдужих громадян стати єдиним фронтом у боротьбі з рейдерством, яке вже охопило дитячі заклади культури. Приєднуйтеся до нас!

Окремо звертаємося до журналістів центральних телевізійних каналів та столичних інтернет-видань. Ми вдячні за інформаційну підтримку УНІАН, 5 каналу, «Главред» та іншим за розміщення новин про подію, які були розміщені на ваших ресурсах. Ми закликаємо керівництво телеканалів УТ-1, 1+1, Інтер, НТН, ICTV, СТБ, Новий направити до Полтави своїх журналістів. Тільки за вашої допомоги ми зможемо повернути приміщення дитячій бібліотеці, яка знаходилася там 35 років.

Контакти:
бібліотеки - 8 050 3044783 – Чобітько Леонід Григорович (директор);
сайту «Майдан» - [email protected] та [email protected]

Власників інтернет-ресурсів та блогерів просимо розмістити цю інформацію на своїх сторінках разом з фото. Дякуємо завчасно!

До уваги журналістів, громадських діячів, блогерів!

15 липня 2008 року у Полтаві трьома приватними особами було силою захоплене приміщення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного.

Результати трирічної боротьби за спірне приміщення за мовчазної реакції з боку виконавчої влади і правоохоронних органів майже знищені. Приміщення бібліотеки не тільки захоплене, а вже й наполовину зруйноване.

Також відсутня реакція на події у Полтаві з боку Президента України Віктора Ющенка та Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко та інших столичних політиків. Тільки ми – журналісти, громадські діячі, блогери – почали громадянський спротив варварству, яке відбувається цими днями у Полтаві.

Закликаємо всіх небайдужих громадян стати єдиним фронтом у боротьбі з рейдерством, яке вже охопило дитячі заклади культури. Приєднуйтеся до нас!

Окремо звертаємося до журналістів центральних телевізійних каналів та столичних інтернет-видань. Ми вдячні за інформаційну підтримку УНІАН, 5 каналу, «Главред» та іншим за розміщення новин про подію, які були розміщені на ваших ресурсах. Ми закликаємо керівництво телеканалів УТ-1, 1+1, Інтер, НТН, ICTV, СТБ, Новий направити до Полтави своїх журналістів. Тільки за вашої допомоги ми зможемо повернути приміщення дитячій бібліотеці, яка знаходилася там 35 років.

Контакти:
бібліотеки - 8 050 3044783 – Чобітько Леонід Григорович (директор);
сайту «Майдан» - [email protected] та [email protected]

Власників інтернет-ресурсів та блогерів просимо розмістити цю інформацію на своїх сторінках разом з фото. Дякуємо завчасно!

До уваги журналістів, громадських діячів, блогерів!

15 липня 2008 року у Полтаві трьома приватними особами було силою захоплене приміщення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного.

Результати трирічної боротьби за спірне приміщення за мовчазної реакції з боку виконавчої влади і правоохоронних органів майже знищені. Приміщення бібліотеки не тільки захоплене, а вже й наполовину зруйноване.

Також відсутня реакція на події у Полтаві з боку Президента України Віктора Ющенка та Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко та інших столичних політиків. Тільки ми – журналісти, громадські діячі, блогери – почали громадянський спротив варварству, яке відбувається цими днями у Полтаві.

Закликаємо всіх небайдужих громадян стати єдиним фронтом у боротьбі з рейдерством, яке вже охопило дитячі заклади культури. Приєднуйтеся до нас!

Окремо звертаємося до журналістів центральних телевізійних каналів та столичних інтернет-видань. Ми вдячні за інформаційну підтримку УНІАН, 5 каналу, «Главред» та іншим за розміщення новин про подію, які були розміщені на ваших ресурсах. Ми закликаємо керівництво телеканалів УТ-1, 1+1, Інтер, НТН, ICTV, СТБ, Новий направити до Полтави своїх журналістів. Тільки за вашої допомоги ми зможемо повернути приміщення дитячій бібліотеці, яка знаходилася там 35 років.

Контакти:
бібліотеки - 8 050 3044783 – Чобітько Леонід Григорович (директор);
сайту «Майдан» - [email protected] та [email protected]

Власників інтернет-ресурсів та блогерів просимо розмістити цю інформацію на своїх сторінках разом з фото. Дякуємо завчасно!

Слушайте и высказуйте ваше мнение. Песенка серьёзная и красивая. Требует полного прослушивания. )))

Ехал в маршрутке, наблюдал такую картину.

Впереди на сидят четыре девушки, с платками на голове и с печатью на лице: "верующие"

Я говорю "с печатью" потому что вот как мне кажется у подобного контингента на лице одинаковое выражение у всех. Особенно девушек это касается. Не могу уловить что, но именно оно четко относит человека к "верующим".

Пишу в кавычках потому что это не касается людей, у кого вера - это в первую очередь - состояние души, а не внешние отличия от остальной массы.

Я о тех "верующих", которые придумали за последние лет 15 около трех десятков течений христианства: баптисты, пятидесятники и т.п.

Не, я не против. Если человек выбирает себе дорогу, пускай по ней идет и главное пусть мне не мешает.

Я о другом.

Девушки чо то едят. Нет, жрут. Мне тоже сначала показалось - едят, ан - нет, пригляделся - жрут. Почему? Потому что бумажку от своей еды (печенье, или батончик, не помню) одна из них комкает и выбрасывает!! в открытую дверь автобуса. А остальным - хоть бы хны.

И при этом маршрутка стоит не где нибудь, а возле культурно-архитектурного памятника столицы да и всей Украины.

Знаю, случай единичный. и среди меда говно попадается. И среди хороших людей (а эти "верующие" - в основном хорошие люди) затесываются те что еще не отучились срать где ни попадя и проч.

Но факт имел место быть и является неприятным.

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

Один человек мне сказал, что мою писанину никто не оценит. Я добавила, что из таки прочитавших, лишь еденицы задумаются. Подобное вышло и с пост мортемом, где люди испугались многобуквенных постов. Ну что ж, сча вычеслим культурных людей на сайте, а не плебеев, о которых я буду писать ниже…

Я, как человек хамоватый, не образованный и безкультурный в своем начале, вприниципе не должна была задумываться над этой темой. Патриотизм и прочие подобные качества спрятаны у меня, как и у большинства наших индивидуумов, глубоко и просыпаются лишь тогда, когда я вижу какие-то достижения страны (да-да, именно глобально) в целом или ярких персон в частности. Тогда я так гордо поднимаю свою голову, расправляю плечи и трясясь в вонючем, забитом битком немытыми плебеями трамвае (и пускай вас не смущает слово «плебеи», ибо я называю вещи своими именами), еду на крыльях этих самых патриотичных и наполненных самой светлой надеждой чувств и Только в самое светлое будущее.
Это была преамбула.

На неделе мне надо было отыскать инфу по бутылкам из чешского стекла. Начиная от истории, заканчивая производством. Всемогущий google.com явно более меня знает, что Именно мне нужно и вывел примерно 151 000 по вебу. Я возрадовалась и начала мониторить… и тут оно … то, что меня заставило задуматься (тут).

Я вам скажу так: у чешского стекла дела обстоят оч даже хорошо: развивается, продается, усовершенствуется и все такое. Но что мы видим у нас? Да ничего.
Спасибо Серёжке Денисевичу за статью (ссылка которой приведена выше). Мля… обидно стало аж как-то. Музеи закрываются, молодежь не интересуется нифига и, как следствие, мы видим в новостях лишь полторыминутный ролик о закрытии того или иного «центра просвещения», где старенькие бабульки-гиды, которые работали-то в нем не из-за денег, со слезами говорят о «Голом энтузиазме».
Я уже не говорю о том, что, обычно, в государственных музеях собраны оригинальные (то есть настоящие) работы или изделия.

Осенью читала статью на ай.юа о приюте собак by Talyaty, она просила помощи у тех, кому не равнодушны судьбы питомцев… денег не просили. В заметке ровно один (!1адин) комментарий. К чему это я? К тому, что даже если человек понимаю ситуацию и решительно возмущен ею, то в 99% он не будет что-либо делать, разводя руки в стороны, поднимая плечи и корча извиняющуюся гримасу, мол: «Я ж не спонсор и вообще я очень занят».

Посидела с пару часиков в том же инете, нарыла инфу по музеям. В один из них и был в тот же вечер организован поход на ближайшие выходные с наемным гидом и брошюрками (все как поланается)). Для начала — лаврские 4 музея + миниатюр, с уникальными экспозициями и почти зачихающим будующим. А именно: в «Музей українського народного декоративного мистецтва», где представлены скляночки-бутылочки нашего, родного, гутного стекла)).

и в заключение: 
если каждый прочитавший статью до конца, задумается и поступит как я: если не поддержать музеи, то хоть сходить в них, пока они не закрылись, а экспонаты не раскупили в частные коллекции, то будет вам и вашим близким шасте… ну, по крайней мере, вы поступите правильно)

Осуждение — роскошь лишь простых наблюдателей  ... (с) Игры разума.