Не очікувала від себе,
але ось, читаю «Батьки і діти» Тургенєва.
І я здивована. Давно вже
не потрапляло до рук щось, що не розчарувало б. Після підручника з
програмування javascript всі книжки відштовхували своєю
недалекістю, безглуздістю, або ж застарілістю світогляду. «Батьки і діти» книга
що справедливо має вагу. Вона містить у собі зазначення проблем, які досі у
світі актуальні, багато з яких не вирішені досі. І цим книга цікава.
Це саме той твір, читаючи
який в тебе ніби відкривається додаткове око, що починає бачити інший світ
навколо, інший вимір світу. Тургенєв багато що не втлумачує – воно саме по собі
розвивається в уяві, а Тургенєв дає цьому тільки поштовх. І саме такі твори я
обожнюю – ті, що не тлумачать «в лоб» а дають правильний поштовх для «включення»
можливостей уяви. Я би сказала, що він талановитий майстер, один з унікалів, -
вміє грати на рідкісному інструменті, вихопити потрібні ноти, і музика лине. А
інструмент цей – це мозок читача, уява читача, читачеві творчі здібності.
Дивно. Бо «включивши»
глузд ти бачиш просто літери, просто текст, і сюжет не надто високий – просто собі
походеньки молодиків, та маса спілкування. Я би сказала, що книга про
спілкування, ця книга і є суцільне спілкування. По простому кажуть – шлятися.
Чим саме й займаються герої безкінечно.
Але подяка таланту автора
давати красиві описи. Описи місцин, описи всього, що бачить герой, описи того,
як у ті часи в них там все відбувається, як вони живуть, устрій тощо.
А ще відчуваєш постійне
якесь батьківське тепло від автора. Книга просякнута цими відчуттями і вони
передаються читачеві. Дещо, правда, збочене якесь тремтіння перед юними дітьми,
але то пусте, - можна не помічати.
Якось так масу всього
книга ставить по своїх місцях. Читаючи, починаєш розуміти причини сьогодення.
Наприклад, можна розгледіти передумови більшовицьких революцій. Починаєш
розуміти що призвело до масових розстрілів тих, хто був економічною основою
Русі, України. Розуміти, чому так завзято свої ж бралися ставати чекістами та
розкуркулювати своїх же.
Тургенєв цього не каже,
але показує, як сильно втратили реальні віжки життя ті, хто зобов’язаний їх
тримати міцно.
А ще стає зрозумілим романтизм,
та те, що настало після нього – категорично протилежне заперечення романтизму.
Здавалося б, - 19 століття, це так давно було! Але ми й досі з цього не вийшли.
І тепер я це ясно розумію і бачу. Такі книжки потрібно читати для того, щоб
розуміти хто ми є, з чого ми є, які ми є, і чому ми такі, які ми є, що призвело
до того, що ми такі які ми є (я про суспільство України та росіян).
Тургенєв, це помітно,
дуже ревно відхрещується від злиття росіян зі сходом, з монголами. Але якщо
читати і аналізувати – то він сам же й показує це проникнення одна в одну цих
двох культур.
А якщо коротко – вельможі
тих часів анічогісіньки не робили по справі, ніфіга не розвивали й не
намагалися розвивати у державі, а тільки, вибачте, єблися, витрачали по
пів-життя на дорогу до друга в інше місто, щоби потусити, й байдикували у
гостях тижнями, бо витрачати одразу стільки ж часу й сил на дорогу назад було
ліньки. Коротше, правильно зробила революція, що знищила їх всіх. Але не
правильно, що не розсортувала їх на ледарів, та тих, хто справді старався. Хто
давав роботу людям і робив цю роботу улюбленою, хто розповсюджував знання й
науку поміж людей, хто піклувався й обробляв володіння, хто розвивав економіку.
Таких було мало, але вони були – знаю з розповідей бабусь й дідусей. Одних
гноїли рабами на панщинах, а у рідкісних панів люди ходили щасливі й ситі, села
охайні, землі оброблені, садки доглянуті тощо.
Читайте Тургенєва. Але
читайте думаючи.
Franz Xaver Winterhalter
(1805-1873)
Есть три разряда эгоистов: эгоисты, которые сами живут и дают жить другим; эгоисты, которые сами живут и не дают жить другим; наконец, эгоисты, которые и сами не живут, и другим не дают… Женщины, большею частью, принадлежат к третьему разряду.
Счастье – как и здоровье, когда его не замечаешь, значит, оно есть. 
