_-_-_-_---___-----___---_-_-_-_

---

Верховіття твоїх думок...

Чи відкрию ключем замок?

Руки тягнуться до зірок,

Я від сяйва твого за крок...

---

Символічне твоє письмо,

Ми між відстаней стоїмо,

І тепер уже все одно...

Що в уяві лиш горимо

---

І по сходинках вгору-вниз,

Твої очі я бачу скрізь...

Помічаю приємний блиск

І у серці жаданий тиск

---

Пофорбовані снами дні,

Подаровані ждуть вони.

Наче в світі ми лиш одні,

Я і Ти, і весна по зимі...

---

Зафіксовані дати подій

Прямотою дороги до мрій.

Не скоряюся оклику "Стій!"

Вир жаданості схожий на рій

---

Запалати в тобі вогнем,

Серце збудити ключем,

Бути вічністю, а не днем,

СполохАти солодкий щем...

---

Верховіття твоїх думок...

Таємниці відкрити замок.

Руки тягнуться до зірок,

Я від сяйва твого за крок...

---

...

Пройшли дні, тижні місяці.Шалені дуелі, пишні бали, таємні місії лишилися позаду. Перепочинок, відпустка і... повернення до епопеї?

Як він зрозумів, то лише початок... початок нової невідомості, що народилася тоді десь у глибинах сердечного спокою і позбавила рівноваги.

Після останнього балу Портос вирішив перепочити і зазирнути до власного маєтку.

Мірабо добряче старався. Клопотання мадам О`Хари далися взнаки і господарство прямо ожило, порівняно з минулими часами, коли Портос власноруч навіть доглядав за всім. Та про все по порядку...

                                             *                                            *                                                 *

Ліниво стискаючи рукоять шпаги я неквапливо наблизився до воріт маєтку . "Давненько ж мене тут не було, певно той старий лінивець геть усе запустив." За мить, пройшовши на подвір`я, змінив свою думку.

- Чвак..! - Глянув, прийнявши ногу. - О, чорт!!! Мірабо!!! Що за лайно під ногами?!!

- Пане Портос! - Почулось за мить.

Із хліва вибіг, хекаючи, з вилами Мірабо. - Пане Портос, я такий радий, що Ви прибули нарешті... - Кинувся в обійми

- Но-но! - зупинив я його. - Поки здоров, а обійматися потім, приведи себе в порядок.., та й мені чан води нагрій, з дороги тре відкиснути.

- Аякже пане Портос, зараз Стефі скажу...

- Кому-кому?!

- Стефі, ну... - Зиркнувши у мої великі очі, Мірабо зніяковів.

- Мадам О`Хара, ну, і по господарству помогла і от, ну, Стефанія - дружина моя...

- О-о?!!

- Вибачте, що без вашого дозволу... - Мірабо упав на коліна і склав благально руки, що змусило вже мене зніяковіти.

- Мадам О`Хара благословила нас, сказала, що Ви не будете проти, пояснить Вам...

- Годі-годі вже, добре... - Моє лице розійшлось у привітній посмішці.  З дверей будинку виглянула миловидна жіночка, років сорока.

- Милий, що там сталось?

- Та от Стефаніє, господар прибув, грій воду на купання, на стіл щось там. - Хазяйновито розпоряджався вже Мірабо, звівшись на ноги. - А я пане Портос, зараз же миттю допораюсь!

- О-о?!!

І тільки зараз, коли глянув услід спішучого до роботи Мірабо (ледаря і затятого холостяка ще зовсім недавно), я осягнув усю глибину перемін, що стались в маєтку...

Кудахкали кури, гагакали гуси, рохкали свині, корови...

- О-о?!!... Сила любові - і тисяча чортів не перепре... прости Господи. - Я й справді був ошелешений.

Не те, щоб геть до цього не керував маєтком, але мої стусани і рявкання не доходили до слуги так, як лагідність і тепло душі мадам О`Хари.

- Чудасія... Ех..!!! - Солодко потягнувшись, попрямував до дверей домівки і тут... завмер наче вкопаний.

Прополоті, охайні - кущі троянд аж сяяли на клумбі біля входу. Дивилися на світ своїми очима-пелюстками і раділи ніжним доторкам сонячного проміння. А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки...

В серці моєму щось добряче таки тьохнуло і почало немилосердно гупати - "Ну от.., коник і допригався..."

Далі все покотилось і полетіло швидкими кадрами старого кіно. Години влились у дні, дні у тижні. Вогонь деколи глушився на зустрічах і полюваннях з друзями дитинства із сусідніх маєтностей, але загасити його нічого не було в силі.

Часто життя просто завмирало і я подовгу сидів перед каміном, бездумно вдивляючись у полум`я, з непочатим бокалом вина у руці. Мірабо і Стефанія про щось перешіптувались лишень між собою, не насмілюючись у такі моменти і підходити.

Невідомо скільки б це тривало і чим би воно закінчилось, але одного вечора до маєтку на змиленому коні примчав такий же захеканий Рене - слуга Атоса...

- Живий?!

- Так пане Портос, Живий-живісінький.

- Атос живий!!! - Громовий клич радості зворушив стіни будинку.

За хвильку Рене вже безпомічно пручався в моїх обіймах.

- Ура!!!

- Так-так, це Ви краще вже при зустрічі продовжите з Атосом, - кряхтів Рене. - От Вам іще пакет.

- Пакет який?

- Це Атос наказав віддати Вам особисто.

Я взяв згорток і, жадібно прямо таки, ковтнув його зміст.

- Ну, що ж... Почалось... - Чуєте почалось!

Мірабо і стефанія отетеріло глипали на мене, а Рене, із компетентним виглядом, задоволено умгукнув.

- Так, завтра на коней і в дорогу. - Звернувся я до слуги Атоса. - Мірабо, стели постіль гостю!

Зранку вийшов на ганок і поглянув на квіти. Отже ж, знов заціпило...

Рене шваркнувся на ходу лобом мені в спину.

- Що з Вами пане Портосе?!

- Що-що... Заліт.., і то по самі вуха...

- О-о?!!

- Та не "О-о?!!", - підморгнув йому. - ...а сідлаймо коней!

Мачта неквапно поскрипувала в такт коливанням корабельної палуби. Гурт мушкетерів нудився біля дверей каюти каптана. Атос задумливо вдивлявся у морський обрій. Дартаньян перебирав у пальцях кілька монет, підкидаючи їх у повітря час від часу. Портос поривався заспівати стиха якусь пісеньку, але, не можучи згадати слів, тільки втаємничено підмугикував. Араміс спостерігав за одинокими хмаринками і деколи зітхав, коли спливав перед очима якийсь епізод амурних зустрічей. Страннік ночі десь відійшов ближце до носу корабля.

 Матроси шмигали туди-сюди, роблячи буденну роботу...

- Ех! - Араміс солодко потягнувся... - Жаль тут тільки чоловіча компанія, нудненько.

- Так... - Портос аж зрадів хоч якійсь темі розмови. - Було б скажімо хоч якесь 21 століття, то карти пограли б чи в інтернеті полазили б...

- А звідки ти взяв ті слова чудернацькі - "карти", "інтернет"? - Здивувався Дартаньян.

- Та біс його знає. - хмикнув Портос. - Так, збрело в голову.

- Да-а-а, - Араміс поглянув хитрувато на Портоса... - А ти ж казав, що цікавенька історія якась в Англії сталась... Давай признавайся.

- Та я...

- Давай-давай, розказуй. -  Підтакнули інші мушкетери.

- Що ж, робити все одно нічого, добре, розкажу вже... - І Портос неквапно почав привідкривати таємницю своїх недавніх походеньок до Англії...

                           ***                     ***                     ***

Отже, я перемахнув підвіконня і, якраз вчасно, уник викриття охоронцями помістя.

Ще й дуже повезло, оскільки незнайомка полишила кімнату, вийшовши очевидно вечеряти. Спокійно перевів подих. Шикарні меблі довкола, велика шафа з одягом, на столі кілька листів і розгорнута книга.

Схоже Міледі тут не було. Чому ж вона тоді мені вказала саме цю адресу?

Раптом мій погляд привернув знайомий почерк. Прямо на розгорнутій сторінці писаних пером три слова, поміж друкованих літер.

"ВОНИ МЕНЕ ЗНАЙШЛИ!!!" - Сумніви в мить розвіялись. Міледі  тут! Чи принаймі була зовсім недавно...

Я перелистав книгу (якісь "Житія Святих"), почав передивлятись листи. От чорт! Більш ніде жодного натяку. Понишпорив по кімнаті. Те ж саме... Підійшов до шафи.

Ніяково було. Але ж вгепав стільки дороги і не хотілось вертатись з порожніми руками. Тож відкрив двері...

- Що це Ви робите сер?!! - Я й завмер...

- Мадемуаз...Вибачте міс... чи як Вас...

- Міс-міс. - Кивнула незнайомка-англійка, - Поки що міс... - ледь стримувала сміх, спостерігаючи за спіралями моїх великих від несподіванки очей, і спробами вичавити хоч кілька якихось зрозумілих хоча б самому собі слів.

- Ви, що сер, збирались приміряти мої сукні?!

Я тільки мугкав, згадуючи англійську, але наче вклинило. Від цього надувся і розчервонівся наче буряк.

- Може мені охорону покликати? Ним Ви може краще все поясните?

- Ні-ні, міс, не треба міс...

- Маргарет... - підморгнула  вона.

- ...Міс Маргарет, я шукаю одну особу... вона мала б бути тут...

- Кого це? А-а-а, здогадуюсь. Це от тільки книжка від неї й залишилась, і , кілька слів, котрі вона написала. Я деколи над ними задумуюсь... - Англійка підійшла до столу, взявши книгу... - Та ви присядьте. - вказала на крісло поруч столу.

- Та дякую, але...

- Мені що - покликати охорону?! - Підняла брови.

- Ні, не тре, я вже...

- Звати як Вас?

- Портос.

- Портос? О-о, Ви схоже француз... люблю французів... - Від її погляду мене аж пересіпнуло, але що тут поробиш, прийшлось вмощуватись у крісло...

                          (далі буде...)))))))))))))))))

-- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ----- ---- ---- ---- ----

 ----------   ------------ -----------

 --------------------

Така тупикова ситуація привела до тями. Безпорадність перед лицем стихії добряче стресонула свідомість. Почнеться шторм і моряків же змиє за борт... Скільки ж їх тут? Нарахував чотири сонних тіла. Інші навіть не встигли повилазити, то добре)

Корабель тим часом добряче вже почало хитати. Мені стало зле і закинувши в трюм двійко матросів,з полегшенням вивергнув вмістиме шлунку. Вже й незнаю куди бо очі геть злипались. Стало трохи легше і за хвилину всі матроси щезши з палуби мирненько собі похропували у відносній поки безпеці. Глипнув на незнайомий корабель... Х-м, французький. Якісь темні постаті сновигають. Е-е-е, та там же і силует знайомий наче! Невже?

Накотилася хвиля і вдарившись о борт корабля, осипала фонтаном солоних бризок. Ноги підкосились, роз`їхавшись (слава Богу до шпагату діло не дійшло!)) Стало ясно, що послизнувся на своїх же рештках обіду...Ще за секунду вже рахую сідницями й ребрами скільки сходинок у трюм. До чорта бо збився з ліку і , діждавшись приємно жаданого гупання об підлогу, відключився...

Тим часом шторм з шаленою швидкістю набирав обертів, годі було й думати про якийсь абордаж, а незнайомці саме це й збирались зробити. Дзуськи!!!... Судна гойдало так, що наблизитись не було можливим, а ні то повне трахання кораблів (секс не причому) при спробі наблизитись впритул...

На ранок очі таки відкрились. Було мокрувато, трохи налилось води.Довкола безлад, але те не цікавило. Я зірвався на ноги і (охо-хо, боки мої боки!), вилетів кулею на палубу.

Від ваітрил лишилось лише шмаття. З дверей каюти отетерілим поглядом дивився на білий світ, наче новонароджений, з відкритим від подиву ротом капітан. Та й на нього не було коли зважати.

ДЕ МИ? Ми були біля берега. Корабель схоже сів на мілину. На самому ж березі, метрів за п`ятсот, хтось бігав і гарланив не зрозумілими словами, вимахуючи руками на всі 360 градусів.

Ну все, капець, якщо не король, то королева збриють мою мушкетерську чуприну... Таємна місія зривається та й куди занесло - біс його знає.

Вже за годину, сяк-так спорудившу з двох бочок з вином, щось нагадуюче плота, хекав, веслуючи до берега.

Чоловік, що кричав перед цим, вже просто бігав, певно зірвав голос, а потім кинувся у воду, помогти підсунути бочки ближче до берега.

Коли ми це зробили, я врешті глянув на того чоловіка і ледь не обімлів з несподіванки...

- Герцог Бекінгем?!!!!...

- Воч? А, єс я Бекінгем! - замотав він, ствердно киваючи, головою.

- Опа! Вам просили передати, що Ваше прохання на днях було задаволено... Королева погодилась із Вами зустрітись... Ось тримайте листа від неї

---

--------

---------------

(королево, за Вами лист ...)

______________________-

___________

-------

Тільки но герцог наладився читати листа від королеви, сталося те, що можна назвати словом зненацька, але щей плюс з утопічним віддтінком...

Вже близько від берега я побачив корабель, але то був навіть не кардингальський. До нас наближався піратський бріг!.. Про це виразно свідчила наявність чорного прапора з залишками кісток невідомого походження.

- Так.., це міняєплани.... Герцоге дочитаєте потім, зараз швидше хекайте до королеви. Поміч Вам з Англії вже не надійде. Ось королівський пропуск. Вас не зачеплять. А піратів на деякий час затримаю...

- Я джентельмен, я буду боротись з вами плечем до плеча...

- Не варто. Треба попередити королеву і збирати наші сили. Вона потребує Вашої допомоги і то негайно!..

- Ясно, але...

- Ніяких але! - гаркнув я на нього... - Ага, і от що, це Вам подарунок від королеви. - Я простягнув Бекінгему пакуночок.

- Що це?

- Таємниця її Величності...

Після того як курява за полопотілим герцогм вляглася (до слова він хороший бігун виявляється!) я почав очікувати нерівної сутички з аравою піратів.

На кількох човнах вони вже направлялись прямо до мене.

- А-р-р-р, а-р-р-р. Горобець вас усіх доканає, Горобець Вам покаже де раки зимують! - Почувся вереск з одного з човнів

- З десяток... - відмітив я, дістаючи шпагу...

- Ех! Прощавайте мадам О"Хара... прощавайте троянди...

Надалі події закрутились з величезною стрімкістю. Звісно поєдинок був завідомо приречений, якщо це можна було назвати поєдинком.

Хоча я вже й добряче вклеїв піратам з двох човнів, та з третього вискочила якась рижа тітка і, з оглушливим криком "Крезі рулить!" геть мене оглушила...

Отямився я вже на піратському кораблі, зв"язаний.

Якийсь юркий пірат, до якого всі звертались - Горобець, схоже головний, все прискіпувався до мене з питаннями про королеву і королівські скарби. Я уперто сопів і лишнього не патякав.

Тут до каюти влетів той, кого називали Дадж.

- Горобець! Ми вже обнишпорили те судно. Купка матросів. Вина по горло, тре тиждень глушити, щоб подужати! - Він задоволено реготнув і потер руки.

- Пити? Під час завдання?!Ти з глузду з"їхав! - Але певно зваживши потім на жалісливий погляд спантеличеногоДаджа, спокійніше вимовив, - ну, добре, першу перемогу тре відмітити... Скажи там всі! І мені принеси келишок.

- Ото зарази! -- буркнув я невдоволено - Вже святкуєте? Я он з ранку самого на дієті!

- А ти мовчи! - Заверещав до мене Горобець, і посміхнувся єхидно... Ми тебе голодом катуватимемо...

Я мало й свідомість н втратив... Хвилин з десять ми дивились один на одного. Йшла боротьба. Шлунок у мене вже почав танго витанцьовувати, потім щось схоже більше на брейк.

На палубі вже почали завивати пісні.

- Ось капітане! - Дадж, мов на крилах, влетів у каюту з цеберком... - Справжнє французьке винце!

я вже й білий прапор хотів викинути, але тут до мене дійшло!!! Залишалося тільки чекати.

Через півгодини вся команда піратів мирненько похропувала, наче малеча у дитячому садочку. Я подумки благословив кардинала. За мить, перерізавши мотузки об тесак, я вже звільняв матросів, з якими й почав плавання.

Завантаживши піратів в продирявлений корабель, ми, на їхньому фрегаті, на всіх парах вже неслись до берегів Англії, а серед ночі благополучно дістались у порт...

-----------

-----

-

З.Ы. ____ Горобцю тієї ночі приснилось повідомлення...

"- Ніяких смертей, чуєш? Жодних летальних випадків гравців! (пропоную додати у правила)

- Хто це?

- Хто-хто... Портос. У тебе корабель є  і команда бодренько відпочиває.

- Ар-р-р..."

-__--_--_-__-_