хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Повернення Портоса... О_о?!!

Пройшли дні, тижні місяці.Шалені дуелі, пишні бали, таємні місії лишилися позаду. Перепочинок, відпустка і... повернення до епопеї?

Як він зрозумів, то лише початок... початок нової невідомості, що народилася тоді десь у глибинах сердечного спокою і позбавила рівноваги.

Після останнього балу Портос вирішив перепочити і зазирнути до власного маєтку.

Мірабо добряче старався. Клопотання мадам О`Хари далися взнаки і господарство прямо ожило, порівняно з минулими часами, коли Портос власноруч навіть доглядав за всім. Та про все по порядку...

                                             *                                            *                                                 *

Ліниво стискаючи рукоять шпаги я неквапливо наблизився до воріт маєтку . "Давненько ж мене тут не було, певно той старий лінивець геть усе запустив." За мить, пройшовши на подвір`я, змінив свою думку.

- Чвак..! - Глянув, прийнявши ногу. - О, чорт!!! Мірабо!!! Що за лайно під ногами?!!

- Пане Портос! - Почулось за мить.

Із хліва вибіг, хекаючи, з вилами Мірабо. - Пане Портос, я такий радий, що Ви прибули нарешті... - Кинувся в обійми

- Но-но! - зупинив я його. - Поки здоров, а обійматися потім, приведи себе в порядок.., та й мені чан води нагрій, з дороги тре відкиснути.

- Аякже пане Портос, зараз Стефі скажу...

- Кому-кому?!

- Стефі, ну... - Зиркнувши у мої великі очі, Мірабо зніяковів.

- Мадам О`Хара, ну, і по господарству помогла і от, ну, Стефанія - дружина моя...

- О-о?!!

- Вибачте, що без вашого дозволу... - Мірабо упав на коліна і склав благально руки, що змусило вже мене зніяковіти.

- Мадам О`Хара благословила нас, сказала, що Ви не будете проти, пояснить Вам...

- Годі-годі вже, добре... - Моє лице розійшлось у привітній посмішці.  З дверей будинку виглянула миловидна жіночка, років сорока.

- Милий, що там сталось?

- Та от Стефаніє, господар прибув, грій воду на купання, на стіл щось там. - Хазяйновито розпоряджався вже Мірабо, звівшись на ноги. - А я пане Портос, зараз же миттю допораюсь!

- О-о?!!

І тільки зараз, коли глянув услід спішучого до роботи Мірабо (ледаря і затятого холостяка ще зовсім недавно), я осягнув усю глибину перемін, що стались в маєтку...

Кудахкали кури, гагакали гуси, рохкали свині, корови...

- О-о?!!... Сила любові - і тисяча чортів не перепре... прости Господи. - Я й справді був ошелешений.

Не те, щоб геть до цього не керував маєтком, але мої стусани і рявкання не доходили до слуги так, як лагідність і тепло душі мадам О`Хари.

- Чудасія... Ех..!!! - Солодко потягнувшись, попрямував до дверей домівки і тут... завмер наче вкопаний.

Прополоті, охайні - кущі троянд аж сяяли на клумбі біля входу. Дивилися на світ своїми очима-пелюстками і раділи ніжним доторкам сонячного проміння. А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки...

В серці моєму щось добряче таки тьохнуло і почало немилосердно гупати - "Ну от.., коник і допригався..."

Далі все покотилось і полетіло швидкими кадрами старого кіно. Години влились у дні, дні у тижні. Вогонь деколи глушився на зустрічах і полюваннях з друзями дитинства із сусідніх маєтностей, але загасити його нічого не було в силі.

Часто життя просто завмирало і я подовгу сидів перед каміном, бездумно вдивляючись у полум`я, з непочатим бокалом вина у руці. Мірабо і Стефанія про щось перешіптувались лишень між собою, не насмілюючись у такі моменти і підходити.

Невідомо скільки б це тривало і чим би воно закінчилось, але одного вечора до маєтку на змиленому коні примчав такий же захеканий Рене - слуга Атоса...

- Живий?!

- Так пане Портос, Живий-живісінький.

- Атос живий!!! - Громовий клич радості зворушив стіни будинку.

За хвильку Рене вже безпомічно пручався в моїх обіймах.

- Ура!!!

- Так-так, це Ви краще вже при зустрічі продовжите з Атосом, - кряхтів Рене. - От Вам іще пакет.

- Пакет який?

- Це Атос наказав віддати Вам особисто.

Я взяв згорток і, жадібно прямо таки, ковтнув його зміст.

- Ну, що ж... Почалось... - Чуєте почалось!

Мірабо і стефанія отетеріло глипали на мене, а Рене, із компетентним виглядом, задоволено умгукнув.

- Так, завтра на коней і в дорогу. - Звернувся я до слуги Атоса. - Мірабо, стели постіль гостю!

Зранку вийшов на ганок і поглянув на квіти. Отже ж, знов заціпило...

Рене шваркнувся на ходу лобом мені в спину.

- Що з Вами пане Портосе?!

- Що-що... Заліт.., і то по самі вуха...

- О-о?!!

- Та не "О-о?!!", - підморгнув йому. - ...а сідлаймо коней!

 

21

Коментарі

анонім

19.02.09, 12:40

крейзи продолжаитьси

    Гість: _КвІтУсЬкА_

    29.02.09, 12:41

    файно

      Гість: Natalia_1

      39.02.09, 12:42Відповідь на 1 від анонім

      крейзи продолжаитьси
      слушай....ты меняешь имидж еще быстрей, чем я....

        Гість: Фенікс Крі

        49.02.09, 12:43

          анонім

          59.02.09, 12:43Відповідь на 3 від Гість: Natalia_1

          крейзи продолжаитьсислушай....ты меняешь имидж еще быстрей, чем я....

            Гість: fuck@all

            69.02.09, 12:44Відповідь на 1 від анонім

              Гість: fuck@all

              79.02.09, 12:44

                Гість: Українка

                89.02.09, 13:11

                Мені дуже сподобкалося! Тільки "А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки..." - троянди повиривати, залишити тільки ромахи, зробиш для мене?

                  99.02.09, 13:15

                  Портос на месте, Атос на месте , где Мирамис я вас спрашиваю...

                    Гість: Фенікс Крі

                    109.02.09, 13:37Відповідь на 9 від _Оборотень_

                    Портос на месте, Атос на месте , где Мирамис я вас спрашиваю...Мирамис тоже. Беда с Дартаньгавом

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      3
                      4
                      5
                      6
                      8
                      попередня
                      наступна