хочу сюди!
 

MELANA

39 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 49-51 років

Замітки з міткою «наталія лавлєнцева»

Эта гитара в его руках

Он не хватает звезды с небес,

И не подарит Картье –

Не в силах…

Но в душу вселяется Бог 

Или бес,

Когда очертания плеч унылых

Раскинет крылом гитары изгиб,

И струн неземная коснется сила.

И – то ли ты

На мгновенье погиб,

То ль обнаружил,

Что встал из могилы…

И рвется душа

Осколками нот.

И сердце

Жрец вырывает из тела.

И больше не важно,

Ты жив или мертв –

Лишь бы она

Надрывно пела,

 

Ангельским хором на облаках,

Из преисподней –

Демона воем,

Эта гитара в его руках,

Которой

Из смертных

Лишь он

Достоин...

BIS

Я очень соскучился.

Да.

По тебе.

Но знаю, что время

Неумолимо.

Что в этой неравной и жесткой борьбе

Лишь дети и старцы судьбою хранимы.

Что ждет одиноких и хмурых дождей

Под куполом мира жестокий старатель –

Чтоб души просеять сквозь сито страстей

И золотом бросить на серую паперть.

Что дух закалится, пройдя через боль.

Что серые будни спасительно вески,

Уже заслоняя тот мир, где порой

Ты был еще чист и наивен по-детски.

 

Я очень соскучился.

Только молчи.

Чудовищных, дерзких обид

Не прощают.

И незачем знать,

Слышишь – незачем! – чьи,

Чьи сны

Твоя тень

Без стыда

Навещает…

НЕБЫЛЬ

Я ступаю по звездам – ушедший навеки.

Непривычно легко над землею дышать.

Где-то там, позади, онемевшие веки

Синеве предрассветной уже не поднять.

 

Ни печали, ни слёз, ни горчинки утраты.

Время пылью слетело с разнузданных плеч.

Может, то за греховность и было расплатой –

То, что тщетно так силится память сберечь?

 

Невесомы шаги, и неслышимо эхо.

Я сливаюсь с впустившей меня пустотой –

И, как будто в пространстве заштопав прореху,

Бытие изумило своей простотой…

 

Странный сон ни о чём шорох листьев развеял.

Непроглядная темень за мокрым окном.

То ли дождь нашептал, то ли ветер шалеет…

Это жутко нелепым покажется днём –

 

Я ступаю по звездам…

Дніпро у стані екологічної катастрофи!

Шановне товариство. Наразі маю намір повідомити українську спільноту про екологічну катастрофу державного масштабу, без перебільшення. Те, що про цей факт  замовчують вищі чиновники й центральні ЗМІ - нічого не змінює. 
Останніми днями головна артерія країни, наша ріка Дніпро, переживає найкретичніші моменти свого річкового життя, перебуваючи в стані екологічної катастрофи. Ні, не на межі, а саме в цьому трагічному стані, який погіршується щодня. Судіть самі. 

В межах Черкас і нижче за течією на 50 км (може й далі, поки що не маю інформації) Дніпро вкрите зловонною піною з водоростями, на берег виносить мертву рибу, її ж рибалки витягують з сіток. На відстань 5-30 метрів від берега (!) - води немає, є  лише гниючий бруд! І не треба слухати оповідки чиновників, що це - "сезонне цвітіння води". Сезонне цвітіння - це зелень в 1 метр смуги наприкінці серпня. Те, що відбувається зараз - це екологічна катастрофа, за "розгрібання" якої ніхто не хоче братися. Не в пляжах діло. Гине екосистема Дніпра, і протягом днів 7-10 задихнеться величезна кількість риби. Тому що дощів і похолодання не передбачається, отже - буде ще гірше. 

Фото взяті з відкритих джерел, соціальних мереж, від очевидців ситуації. 

Також додаю посилання на інформаційні ресурси, на підтвердження достовірності інформації. Є тут і висновки спеціалістів - вони, як і очікувалося, не вбачають у ситуації загрози, адже усе "у межах норми". 
Далі фото від меж міста Черкаси і вниз за течією.

м. Черкаси, пірс (річковий порт)


м. Черкаси, р-н цукрового заводу


с. Червона Слобода






с. Леськи


с. Сагунівка


с. Боровиця




Як бачите, у Боровиці ріка взагалі всохла на кількадесят метрів, залишивши брудно-зелений слід на піску. 

Ось вам мапа місцевості для розуміння ситуації.


За моїми спостереженнями, вода в районі дамби та мосту в Черкасах візуально в межах норми. Далі починається апокаліпсис, що нижче за течією - те гірше.





Судячи з усього, бажання займатися проблемами Дніпра у можновладців немає. 

Все ж маю надію, що інформація про катастрофічний стан головної водної артерії України дійде до людей, яким не байдуже, і які (це головне!) мають реальну можливість вплинути на ситуацію та розпочати порятунок Дніпра без вагань. 
Не всі ж зараз у Ніцці та на Карибах, правда?

Тому прохаю якнайширше розповсюдити цю інформацію.

Власне, алгоритм дій можна окреслити вже зараз. Із моїх спостережень протягом багатьох років, можу окреслити такі напрямки роботи:

1. Збільшити швидкість течії шляхом розчистки русла. Шановні, не вірте чиновникам, що "нічого не можна зробити", в усю їхню лірику про потепління, фосфати і прибережні забудови! Є таке чарівне слово - ЗЕМСНАРЯД! Він заглиблює і розчищує русло, прискорюється течія, водорості не розмножуються в шкідливих кількостях, вода холоднішає, зменшується цвітіння. Але земснаряди у нас використовують (ахаха!) тільки для намивання піску під сумнівні забудови. Виводьте земснаряди! Розчищення водойм - це АБЕТКА водного господарства! Ліниві, брехливі, жадібні чинуші!Розчистка Дніпра просто нікого не хвилює, бо на цьому не заробиш!

2. Вичистити бруд на узбережжі, утилізувавши гниючі рослини і рештки мертвих риб.

3. Зарибити Дніпро сортами риб, що харчуються зеленню, зокрема  - білим амуром. Хто цікавиться - погугліть, як ця "річкова корівка" розправляється із зеленню.

4. Обладнати, нарешті, всі пляжі в межах міста туалетами з каналізацією та водопостачанням. Сьогодні я порахувала - 2 000 відпочивальників на добу лише в Черкасах. Приблизно стільки ж літрів, вибачайте, специфічного рідкого продукту на добу у майже стоячу воду. Уявляєте?

5. Безперечно, перевірити можливість скидання стоків та хімічних речовин підприємствами. Наразі не маю такої інформації і нікого не хочу безпідставно звинувачувати, це - на совісті компетентних органів.

6. Очисти притоки Дніпра. Звідусіль до мене надходить інформація, що річки-притоки в такому ж жахливому стані. Річки Сула, Удай -  масова загибель риби.

Власне, йдеться не про загублені пляжі і невдалий відпочинок. Дніпро - головна водна артерія нашої країни, звідки проводиться водозабір для населення, підприємств, потреб сільського господарства тощо. Уявіть, що Дніпра немає. 
Уявили?

Давайте щось робити, шановні. Наразі хоча б розповісти про  цю біду всій Україні. 
Ми маємо його врятувати. 

Коли розум спить

                                                                 Ділися своїми знаннями:

                                                           Це шлях до безсмертя.

                                                                      Далай-Лама

 

Уманчанин Степан Поприхата поспішав додому зануреною в ніч Софіївкою. Повертався від свого друга Сашка, до якого забіг після роботи, аби відзначити народження Сашкового онука. Боягузом Степан ніколи не був, а зайва чарчина приспала здоровий глузд і погнала навпростець, в обхід автобусних маршрутів, кривими парковими стежками, що за кілька кроків губилися у чорному чагарнику. І якби не перші осінні сніжинки, що густо лягали на холодну землю, витягали з мороку й клали під ноги ті стежки – можна було б і зовсім заблукати у величезному парку, в якому зроду не було ліхтарів.

Парк цей, з його фонтанами, статуями і колонами височенних дерев, двісті років тому збудував польський магнат Станіслав Потоцький на честь коханої дружини Софії. Чим і прославив на віки себе, її, а заодно – і невеличке українське містечко Умань, у якому й провів усе своє сорокап’ятирічне життя-буття Степан Поприхата. І хоча ковані паркові ворота вночі зачинялися, Степан, як справжній уманчанин, знав кілька потаємних входів-виходів.

Ледь чутне рипіння снігу під ногами порушувало незвичну для міського жителя тишу. До найближчої дороги, як і до найближчої оселі, було не менше кілометра.

[cut text="Читать дальше"]

З мороку виринув колодязь із решіткою, під яким спочивала підземна ріка Стікс. Щодня нею катали туристів, яким кортіло перебратися з цього світу на той і назад під кормилом міфічного Харона. Та Степан за все своє життя так і не наважився сісти у той човен. Підземелля, навіть парково-міфологічні, навіювали на нього якесь тоскне відчуття самотності. Ніби відкривалась така ниюча пустка в грудях, яку ніщо не могло заповнити – а вона сама тягла в себе душу, чи що там іще, що в людини є…

Степан потупотів ногами, аби струсити налиплий на черевики мокрий сніг. Обійшов ще один колодязь білою стежкою, що пірнула в чагарники. Спустився сходинками до Нижнього ставу, на якому перший млявий морозець ще не встиг викувати кригу, та й пішов уздовж берега.

І тут йому відкрилося дивне, не бачене ніколи видовище.


ДАЛІ ЗА ПОСИЛАННЯМ 

http://andronum.com/product/lavlntseva-nataliya-koli-rozum-spit/

Сьогодні ми попрощалися з другом

Сьогодні в Черкасах попрощалися з 24-річним бійцем батальйону "Азов" Сергієм Амбросом, який загинув 18 лютого під час мінометного обстрілу с. Широкіне. Мені випало знати цю прекрасну людину. Тоді ще не було війни, ми ходили на Дніпро, сиділи біля вогнища, а взимку рушали кататися на горки великою компанією, сміялися, варили глінтвейн на вогнищі. Лишилися фотографії - веселі, усміхнені обличчя. Це було так давно. В якомусь іншому вимірі, мабуть. На обох фото Сергій третій ліворуч. 






Тепер Сергія немає серед живих...



Я просто хочу, щоб ми завжди пам'ятали тих, хто віддав за нас своє життя. І щоб люди знали, що був такий прекрасний хлопець Сергій Амброс, який віддав за нас своє життя.
Нічого не прошу. Просто подивіться і пом'яніть добрим словом нашого Друга і Захисника. 

Слава Україні!



Різдвяний сніг

                                                                                           Моїй бабусі Ірині Шпаченко

                                                                                           присвячується.

                                                                                           Засновано на реальних подіях.

 

 

Коло хати виблискувала ялина чудернацькими іграшками, що їх онук із Києва привіз. Казали, що те не на добро – коли ялина у дворі, ніби не світле дерево, і у хаті просвіту не буде. Та скільки разів та хата рятувала – що, якби не вона, то їх усіх на світі не було б, мабуть...

[ Читать дальше ]

Чого я хочу?

Я хочу чути голос!  

Не рипіння

Старечих напівзношених чобіт.

Я хочу чути –

Ні, не голосіння

Родини, що читає заповіт.

В занедбанім,

Та врешті вільнім краї,

Від Слобожанських лук і до Карпат –

Я хочу чути голос,

Що лунає,

Коли до брата одізветься брат!

Однолапик

Лежу на піску, ледь не зануривши голову в хвилі. За два метри від носа – хлюп, хлюп. Пляж коло дому, п’ять хвилин ходи. Ні, людей не знаю – хоч усі, напевне, сусіди з нашого району. Та я на Дніпро хіба побалакати приходжу?

А ні. Таки побалакати.

– Однолапику! Це ти?


ДАЛІ ЗА ПОСИЛАННЯМ 

http://andronum.com/product/lavlntseva-nataliya-koli-rozum-spit/




А це  він, невигаданий маленький герой оповіданняsmile

Нарешті є моя друга книга. Запрошую до читання!

Друзі, ось і вийшла моя друга книга у Мультимедійному видавництві Стрельбицького. dance smutili

Запрошую до читання! 

Вийшло справді цікаво, з несподіваними поворотами сюжету, пригодами і загадками історії. 

За умовами співпраці з видавництвом, викладати її у вільний доступ я не маю права. Та ціна достатньо прийнятна. До того ж, половина коштів йде мені як роялті автору. Тож, купуючи книгу, ви трошки підтримаєте і мене у непростий час. Дякую cvetok





Студентка з сучасного міста на Дніпрі раптово опиняється на Русі часів князя Ярослава Мудрого. В своєму прагненні потрапити додому їй доводиться пережити справжній калейдоскоп карколомних пригод. Роковий збіг обставин та зовнішня схожість з дочкою князя, Анною Ярославною, затягує просту українську дівчину у вир історичних подій, визначних для її Батьківщини, — навіть якщо ці події вже відбулися тисячу років тому. В цих подіях їй доведеться стати ключовою ланкою. Допомагаючи своїй новій подрузі, героїня відправляється у далеку Францію, аби виконати ту історичну місію, яка судилася руській князівні Анні Ярославні. У подорожі її супроводжує Стас, такий самий мандрівник у часі, який за час перебування на Русі уже встиг долучитися до таємних знань древніх волхвів. Разом вони розгадують таємницю переміщень — так звані шляхи пірамід, які дозволяють мандрувати у часі та просторі. Допомагає їм у цьому Велесова книга — раритет, який, як відомо, князівна Анна Ярославна повезла до Франції у приданому...
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна