Сонечко скік та скік,
День потихеньку в’яне,
Спить у березах сік,
Соку іти ще рано.
Котиться час униз,
Сивий крадеться грудень,
Тільки весна колись
Ще неодмінно буде.
Буде інакший рік,
Будуть думки бездонні,
Буде з берези сік
Капати у долоню.
Біле-біле поле,
Тишини бенкет,
Білі-білі бджоли
Носять білий мед.
Біле буйноцвіття,
Біле – на коні
В білім-білім світі,
В білім-білім сні.
Все до небокраю
Білим замело.
Чорного – немає,
Навіть не було.
Вогненні сни. Криваві дати.
Думок заплутаний клубок:
Не помсти, Господи, - відплати
За кожен звук, за кожен крок.
Хай не спасуться лиходії.
Нехай розкажуть все німі.
Не помсти, Господи, - надії,
А решту… решту ми самі.
Залистопадило. Пусте.
Заговорило мокрим духом.
У вікнах тихо ніч росте,
І бубонить годинник глухо.
Дрімота зборює кота,
В кутку куняє тінь ледача,
І спить у думах суєта
Неполохливим сном дитячим.
Мій милий гостю з Тау Андромеди,
Чи ще якої, може, далини,
Навіщо Ви свої топтали кеди,
Невже у вас немає тишини?
Що привело Вас з нетрів небокраю
У землі ці, де царствує руде?
Невже на небі осені немає
І ліс востаннє жовтим не цвіте?
Невже у вас, поспільства богорівних,
Не ходять світом потаємні сни?
Ну що ж, присядьте, нині буде дивно,
Як тільки може бути восени.
І буде сніг додому йти,
І морозець несмілий,
І будуть хмари з висоти
Дивитися на біле.
Село потоне у димах
В рожевощокий вечір,
Де заєць пише у полях
Історії про втечу.
Не жди брехні в моїй любові,
І злого підступу не жди,
В моїй любові малиновій
Мовчання кришаться льоди.
Вона сьогодні сміє бути,
Коли здається все пустим,
Там весна навіть в зими люті,
І небо з поглядом твоїм.
