_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_---_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_

Ми закохані в простори степові,

У синє море...

Гірські вершини снігові,

Пшеничне поле...

-----

В Дніпра красу,

У захід сонця,

В ранкову іскорку-росу

У дня віконці.

------

У квіт весни,

В розмаї літа...

У жовте листя восени,

В зимове віття...

------

В небес блакить,

У серця спів...

У час коли душа дзвенить

І "я люблю тебе" - без слів...

-------

Ми закохані у все це

І здається, що назавжди.

П`єм вино життєве терпке

І шукаєм в долі правди.

------

Ми закохані...

                      в простори степові,

у синє море...

                     гірські вершини снігові,

пшеничне поле...

      Дмитро Дідківський.

--------------------------------------------------

"Було..." - Як кажуть літні люди...

"Було і погуло"...

Отак, добряче пожили

У славнії часи царя Гороха,

Де кожен брав собі потроху...

Де їли і пили досхочу,

Де час зарплати не минав.

Там кожен бідний паном став,

Хоча й товаришем вважався.

А й справді! Хай який глава...

Чи то райради, чи обкому,

Тоді колгоспниця звичайная була

Товаришем йому або... при ньому.

Однак той рай підпортив нам людей.

Комусь з начальства стало мало

Звання товариша. Ба! Їм це не пристало!

Та й нудно якось коли всі багаті

Тож тре забрати в "когось" - "щось"

Щоб ще багатшим стати.

І почалася буча-буч...

Перебудова, далі путч,

А далі ще хапай усе

Бо як не вхопиш - пропадеш!

Збирай в кишені народовий кошт

І, далі в банк, і за кордон мерщій

Бо був уже в 17-тім "Дайош!"...

І от тепер, от диво стало з див

Товариш вже в слугу народу перебрався

І каже, що до скону днів

Він буде дбати про народну благодать,

А сам вже грошики свої втомився рахувать.

А люд простий зубами цокотить

В холоднії зимові ночі...

І при свічках в квартирах тільки очі

В господаря країни справіжнього блищать.

І гаманці пусті пилюкою припали...

Чекаєм, доки справжніми панами станем...

----------

24.10.2000

ви щось подібне переживали?

Скільки будеш літати ще

Чорний крук,

Над землею наших

Батьків, дідів, прадідів?

Скільки будеш клювати ще

Їх тіла, та нащадків їх?

Досить з них знущань

Голодоморів, війн усіх.

Досить вже.

Повертайсь назад

У своє гніздо,

У країну зла.

Настали наші часи.

Твоя пора пройшла.

Хватить сил у нас.

Дати всім відсіч.

Хто під кнутом своїм

Бачить нашу Січ.

Вже в кайдани нас не взути,

Та не закувати.

Буде й над нашим краєм

Голубка літати.

Соловей в гаю співати,

Й жайворонок в полі.

Тисяч років накує

Нам зозуля волі.

Будемо на своїй землі

Ми господарювати.

Доля нам посміхнеться,

Й Україна мати.

Дмитро Дідківський.

1998 рік.

Кандидат в нардепи по російські

Чомусь розмовляє.

Знехтував він рідну мову,

А може й не знає.

Життя нам солодке,

Й гарне обіцяє.

А в мріях Тризуба

Орлу продає.

Нас в кайдани знову

Хоче нас він взути,

Та цього ніколи

Уже не бути.

Нас вже обманули

Ходимо голодні.

Та віримо скоро

Вийдемо з безодні.

Поки Бог є в Небі

Вірою живемо.

Й у Верховну Раду

Найкращих оберемо.

Тих хто любить свій народ

Й Неньку Україну,

Мову свою рідну,

Й пісню солов’їну.

А тих хто промовляє

Московську промову.

Не пустимо в депутати,

Відправимо в школу.

Хай вивчать спершу

Українську мову.

А може хай їдуть в Лос  Вегас

Працювати й жити.

Там потрібні такі промовці

Рулетку крутити.

Дмитро Дідківський.

    27.02.1998 рік.

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.

Заплутала в свої сіті.

Її павутина.

Павутина та червона.

Форму зірки має.

Із – за неї українець,

Окрім лиха,

Нічого не має.

Голодують лікарі,

Вчителі і вчені.

Робітник і селянин,

Та пенсіонери.

Прокиньтеся брати й сестри.

Годі уже спати.

Чекають змін від вас діти,

Й Україна мати.

Прокиньтеся тай знімайте

Оті павутини.

Щоб життя було кращим

У нашій країні.

Перестане Україна

Тоді сумувати.

І ніхто не зможе нами

Більше панувати.

Заживемо тоді заможно.

В злагоді і в мирі.

Будемо діток виховувати.

Й будемо щасливі.

          1998 рік.

Дощ іде в стакан.

Із пляшки вина.

Люди всі сплять.

Ніч.

В завтра вранці вставати.

Кому в п’ять,

Кому в шість,

Кому в сім.

А мене манить у другі світи.

В далечінь.

Пора зайнятися своїм

Ділом.

Досить крейдою вже малювати.

Пора знайти в житті своє місце.

Треба пензлі у руки брати.

    Дмитро Дідківський.

                1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/111352/