хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «слова»

Nickelback - fighting for all the wrong reasons

Well I wanted you
I wanted no one else
I thought it through
I got you to myself
You got off
Every time you got on to me
I got caught up
In favorable slavery

Was it wrong? Was it wrong?

I guess it wasn’t really right
I guess it wasn’t meant to be
It didn’t matter what they said
‘Cause we were good in bed
I guess I stuck around so I could watch us fight
for all the wrong reasons
No, it didn’t matter what I tried
It’s just a little hard to leave
When you’re going down on me
I guess I stuck around so I could watch us fight
for all the wrong reasons

Well you know my friends
Well they know your enemies
I’d pretend
Not to hear what they said to me
‘Cause I got off
Every time you got on to me
Was it wrong
To go along with insanity?

Was it wrong? Was it wrong?

I guess it wasn’t really right
I guess it wasn’t meant to be
It didn’t matter what they said
‘Cause we were good in bed
I guess I stuck around so I could watch us fight
for all the wrong reasons
No, it didn’t matter what I tried
It’s just a little hard to leave
When you’re going down on me
I guess I stuck around so I could watch us fight
for all the wrong reasons


I guess it wasn’t what I wanted,
It wasn’t really what I thought,
I thought it was the day I got,
I want it all to go away,
I guess it wasn’t what I wanted,
It wasn’t really what I thought,
I thought it was the day I got,
I want it all to go away,
I guess it wasn’t what I wanted,
It wasn’t really what I thought,
I thought it was the day I got,
I want it all to go away,
I guess it wasn’t what I wanted,
It wasn’t really what I thought,
I thought it was the day I got,
I want it all to go away

I guess it wasn’t really right
I guess it wasn’t meant to be
It didn’t matter what they said
‘Cause we were good in bed
I guess I stuck around so I could watch us fight
for all the wrong reasons
No, it didn’t matter what I tried
It’s just a little hard to leave
When you’re going down on me
I guess I stuck around so I could watch us fight
for all the wrong reasons

Паразиты

Расслабились все, я не о людях, я о словах.

У каждого человека есть слова паразиты, причем они время от времени сменяются, говорят "прилипло словечко"

И каких уж только вариаций я был свидетелем: "ексель-моксель", "японский городовой", "жесть", "эге", "пупсик", "конгениально", "любезный", "бомж" и т.д.

Варианты применения тоже очень различные от "Ексель-моксель, где это мы?", до применения "бомж" в шутливом обращении к приятелям.

У меня сейчас в моде архаизмы, кстати.

Так вот, ежели есть чем пополнить коллекцию "паразитов", милости прошу, очень интересно быть в курсе модных словечек. Тяга у меня к лингвистическим экзерсисам...

P.S. Если можно, то с контекстом

Рейтинг блогов

Гоцулка Ксеня





Гуцулка Ксеня - українська пісня яка починається з таких слів - 
Темна нічка гори вкрила 
Полонину всю залила...
Цю пісню відносять до розділу - Українська народна пісня 
Слова  -  Ярослав Барнич або Роман Савицький
Музика - Композитор Ярослав Барнич або Іван Недільський

Виконує гурт Західний регіон

Текст пісні можна переглянути на сайті Українські народні пісні https://www.pisny.net/guculka-ksena-ukraienska-pisna/ тут можна слухати і скачати цю пісня 

Упражнения по фразеологии ч.2

-Работа у нас чрезвычайно трудная, молодой человек, думать приходится с девяти до шести с перерывом на обед....

-Не, могли добавить и других пряностей! - ворчала жена, снимая с него лавровый венок победителя...

Перекуём речи на орало!...

Пусть дети побольше играют в войну, может, осточертеет...

Мыши купили кота в мешке....

Из мемуаров:"В детстве я драл дворянские гнёзда"....

О дурочке все говорили, что она не дурна....

Если впереди сияющие перспективы, значит, там что-то горит....

(с)

 


15%, 2 голоси

23%, 3 голоси

46%, 6 голосів

15%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Крылатый Полиглот

Волнистый попугайчик Кешка овладел сразу тремя языками. Правда он проявил эти способности не сразу. Орнитолог-любитель из Донецка А.Мазур уже подумывала над тем, чтобы завести себе белее способного ученика. И вдруг, спустя семь месяцев после своего появления в квартире, попугай разговорился. Услышаные фразы Кешка усваивал мгновенно. Свои монологи он произносил ежедневно. Прочувствовано благодарил за хлеб-соль, регулярно напоминал девочке Оксане, что ей пора учить уроки, засидевшимся гостям с упреком  кричал по украински "До побачення!". А воробьев за окном приветсвовал неизменно "бонжур". Кешка выучил 120 слов , да еще и на разных языках. Дорожа своим крылатым "вундеркиндом" хозяин обучил попугая повторять домашний адрес, на случай если тот заблудится!

Ненапрасные слова...

   

    Трудно переоценить значение слов...Особенно для женщин.  Каким бы "говорящим" ни был взгляд, каким бы многозначительным не было прикосновение или жест, мы всегда с замиранием сердца ждем когда же с губ наших визави слетит слово. Люблю слова, с ними интересно. Мы можем придумывать себе какими они будут, с томлением и замиранием сердца ждать, что вот, сейчас, на меня прольется эта росодательная живая сила слова... Хорошо если так. Но почему-то чаще вместо росы - цунами, выбивающее землю из под ног и уносящее туда откуда потом трудно вернутся к себе... Если не все, то наверное многие испытали на себе и то и другое.

     И всё же, самое большое влияние на нас оказывают слова, которые мы сами говорим себе. Эти слова на жизненном пути мы находим сами или нам их "дарят" родители, любимые, друзья... Каждое слово которое мы выбираем для себя как главное путеводное и определяющее вектор нашего направления становится или источником вечной движущей силы или "тормозом", не позволяющим совершать определенные действия, как плохие, так, к сожалению, и хорошие, менять сторого определённое клише картины своей жизни. Грустно, если именно в это проявляется сила слова...

    Так что же это за слова такие волшебные? Сколько их должно быть? Как часто их нужно повторять? И как же они на самом деле работают? Ооо... Каждому по труду, от каждого по способностям. Кому что нравится. Я для себя еще в детстве шестым чувством определила два самых решающих в моей жизни слова - ХОЧУ и (знаю, оригинально) НЕ ХОЧУ. Именно эти простые детские слова для меня стали самыми волшебными, именно они помогают мне жить. 

   ХОЧУ, конечно же, самое  беспокойное и изобретательное. Оно часто слетает с моих губ  не знающей покоя птичкой колибри. Оно проникает в меня манящей музыкой шепота, говорит о себе жарким прикосновением, соблазняет ярким образом-картинкой, иногда грызет мой мозг с методичностью короеда, спокойно так,непринужденно прокладывая дорогу к желаемому. Люблю это слово. Оно такое детское, и в тоже время такое взрослое. Я даже его воспитываю, научила, например, быть не таким капризным. А уж как оно меня воспитывает...

    И всё же более тонкими, важными и мудрыми я признаю слова НЕ ХОЧУ. Они с точностью камертона определяют всё то, что не звучит в унисон с музыкой моей души. И, что мне нравиться особенно, не запрещают этого делать, совершать, получать. Они просто звучат во мне тихо так, любя. А слушать я умею.

   Такие простые, избитые слова, но какой силой они обладают, с ними жизнь становится  более насыщеной. Они делают её такой... вкусной, разнообразной, увлекательной. И тогда произносишь (про себя конечно) - ХОЧУ жить. Каждый день.

 

 

Истинные значения популярных в настоящем слов (по Далю)

БАНИТЬ - мыть, чистить водою.
БЛОНДА -  шелковое кружево.
БОТ - одномачтовое, обычно плоскодонное судно, речное или приморское, для перевозки груза.
ГЕЙ - эй, слыш, слушай, поди сюда и т.д. Понукательный окрик на волов в упряжи.
ДЕНДИ - модный франт, хват, чистяк, модник, щеголь, лев, гоголь; щеголек большого света.
КУЧМА - вислоухая меховая шапка, поповская зимняя шапка.
МОНИТОР - военный боевой корабль, судно, или сплошькованное, железное, или
обшитое латами, крытое черепахой с одной либо с двумя железными
башнями, в которых по одному или по два оборотных орудия огромного
размера; башенный латник, броненосец.
НАУШНИКИ - пришитые к шапке боковые лопасти, или отдельная повязка, накладка, для защиты ушей от стужи.
ПАНКИ - почти исчезнувшие лубочные картинки, богатырские, балагурные и все вообще, кроме духовных.
ПОРНО - крепко, надежно, прочно, споро; бойко, шибко, скоро, прытко.( Кому как нравицо). И не порно, да задороно. Кони порно бегут.
ПУТИН - ломотная боль в пояснице, от которой заговаривают, кладя поперек порога и присекая камнем.
СТЕРВА - труп околевшего животного, скота; падаль, мертвечина, дохлятина, упадь, дохлая, палая скотина.
ХАЛЯВА - сапожное голенище; широкий и короткий машинный рукав. Бранный оборот:
неряха, растяпа, неопрятный; вялый, сонный,ленивый и дрянной.
Непотребная женщина.

Упражнения по фразеологии ч.3

Прислушайтесь, у вас в груди тикает мина замедленного действия!...

Наполеон к солдатам:- Я буду драться до последней капли вашей крови!...

В жизни всё бывает, но не всё будет...

Он родился из чистого любопытства....

Но основная борьба развернулась на пъедестале почёта....

За фиговым листком скрывалась фига.....

Она блестяще исполнила свою истерическую миссию...


0%, 0 голосів

17%, 2 голоси

75%, 9 голосів

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Журналіст і слово здорово

Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціювання ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемно. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся проблема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко зрежисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціюванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи».  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає : «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення».  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер».  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси – він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!

Богдан Гордасевич
м. Львів      

виправлено 15:16 22.09.2016