тут анонс 2007го року, а з цієї статті 2004го року видно, що заходи проводяться з 2001го.

В компанії з Алексом де Шері та Тирою поїхали на Нечимне до Луццкого та Художника. Бачили залишки озера, ходили в будиночок-музей "Лісової пісні". Художник розповідав, яким було озеро в часи його дитинства, обіцяв пошукати старі світлини. Луццкий виклав тут фоти з нашої поїздки, в тому числі цю зі стовпами, по яких мав би йти струм для очисної техніки. Озеро мали б уже чистити, а чому не чистять?..

Є речі, які були до нас, радують нас, але радувати наступні покоління зможуть лише тільки якщо ми про них попіклуємось. В гостьовій книзі музею "Лісової пісні" були записи на багатьох мовах, людей різного віку, статусу. Всі, хто там був, щось відчували, мають чим завдячувати тій місцині. Найменше, що ми можемо зробити - допомогти їй не зникнути в болоті. Щоб досягти цього, можливо, не треба надзусиль, достатньо щоб декілька людей виконали свою відповідальність.

Пропоную почати компанію за відродження Нечимного з прив’язкою до ювілею "Лісової пісні". Створюйте контент на цю тематику, поширюйте його в мережах та в реалі.

Чого ми можемо досягти?
- звіту від регіональної влади про стан очистних робіт на Нечимному,
- присутності на заходах "керовників" зі столиці та їх гарантій щодо продовження робіт,
- об’єднання сил заради боротьби за існування цього унікального озера.

Ситуація показова, знакова, типова. Таких - тисячі на Вкраїні. Давайте проявимо своє ставлення до однієї з подібних, повіримо в сили громад і досягнем результату!

Бо я хочу щоб Нечимне було таким, яким його бачила Леся Українка, яким його пам’ятають батьки Художника.